При перетині поверхні прямою лінією утворюються точки, які прийнято називати точками перетину (проникнення) поверхні прямою, а пряму - січною прямою або січною.
Кількість точок перетину залежить від характеру заданої поверхні та
положення прямої в просторі.
11.1 Окремі випадки перетину
1. Проекціювальна пряма l перетинає поверхню (рис. 90, а, б).
В цьому випадку одна із проекцій точок перетину уже відома і є вихідною, оскільки ці дві точки перетину належать проекціювальній прямій.
Відсутні проекції точок визначаються за алгоритмом побудови точок на поверхнях.
В першому випадку (рис. 90, а) т. Е знаходиться на твірній SA конуса обертання, т. F – на основі. Для сфери (рис. 90, б) т. Е, F знайдені за допомогою паралелі.
Крім побудов проекцій точок перетину прямої з поверхнею ще визначають видимість проекцій прямої, для чого до уваги слід взяти характерні лінії поверхні (головний меридіан, екватор та інше). Для конуса обертання (рис. 90, а) пряма l знаходиться перед головним меридіаном, тому пряма до т. Е – видима. Січна l, яка перетинає поверхню сфери (рис. 90, б) знаходиться нижче екватора, тому дві її точки перетину Е,F на П1 невидимі, а проекція l1 стає видимою за межами обрису сфери (екватора).
2. Бічна поверхня займає проекціювальне положення (рис. 91, а, б).
а) т. Е1, F1 –вихідні проекції б) т. E2, F2 – вихідні проекції
перетину прямої з поверхнею перетину прямої з поверхнею
Рисунок 90 – Перетин поверхні проекціювальною прямою
а) т. Е1, F1 – вихідні проекції б) т. E2, F2 – вихідні проекції
Рисунок 91 – Бічна поверхня при перетині з прямою займає проекціювальне положення