Академічний (класичний) період

Учений, роки життя, країна	Ідеї
О. Конт (1798–1857), Франція	Запровадив термін "соціологія", обґрунтував необхідність виокремлення цієї науки в самостійну галузь знання, визначив її предмет (закони розвитку суспільства), структуру і методи. Уважав, що поділ праці: – є витоком існуючої підлеглості; – призводить до однобокої професіоналізації, спотворюючи особистість; – руйнує солідарність і злагоду в суспільстві
Г. Спенсер (1820–1903) Англія	Суспільство подібне біологічному організму, кожний елемент його структури виконує свої функції. Виробничі і розподільні інститути у взаємодії з іншими соціальними інститутами утворюють соціальну організацію – суспільство. В індустріальному суспільстві індивіди існують за рахунок праці та інших видів діяльності, в яких виявляється їх підприємливість.
Г. Бокль (1821–1862) Англія	Природні явища впливають на розвиток людини, особливості її тілесної концепції, своєрідність мислення та духовності, рівень національного багатства країни. Спостерігається залежність між ландшафтом країни та інтелектуальними і психічними якостями народу. Особливості природних умов зумовлюють підкорення людини природі в одних регіонах і природи – людині в інших. Вони впливають на зростання "розумового" фактора і розподіл "розумової" діяльності.
М. Гумплович (1838–1909) Австрія	Соціологія – наука про соціальні групи та відносини між ними. Основна характеристика міжгрупових відносин – безперервна боротьба. Підставою для міжгрупових конфліктів є прагнення до задоволення матеріальних потреб.
Г. Тард (1843–1904) Франція	Суспільні процеси пояснюються дією механізму наслідування, на якому ґрунтуються людські стосунки. Непоборне прагнення людей до наслідування є рушійною силою розвитку суспільства. Усі явища в суспільстві відбуваються під впливом сили прикладу і наслідування звичаю, моди, покарання, навчання, виховання тощо
Г. Зіммель (1858–1918) Німеччина	Предметом вивчення соціології є "чисті форми" (ідеальне, цінності), що фіксують у соціальних явищах найбільш стійкі, універсальні риси, а не емпіричне розмаїття соціальних фактів (формальна соціологія). Соціологія насамперед є соціологічним дослідженням, вона не може вивчати все те, що підпадає під визначення "соціальне". На соціальну реальність, людську культуру надзвичайний вплив мають грошові відносини і поділ праці. Відчуження праці.
Е. Дюркгейм (1858–1917) Франція	Суспільство – соціальна реальність, що складається із сукупності соціальних фактів. Соціологія має вивчати реальні соціальні явища (аномію, суїцид тощо), а не уявлення про них. Головним у теорії суспільства є "соціологізм" (пояснення соціального виходячи із самого соціального). Праця – соціальний процес інтеграції суспільства. Економічний процес поділу праці має не лише соціальні наслідки, а й сам зумовлений соціальним станом суспільства.
М. Вебер (1864–1920) Німеччина	Соціологія має бути "розуміючою", вивчати сенс, який вкладає у свої дії суб’єкт. Соціологія – наука не тільки про розуміння поведінки, а й про соціальну дію. Поділ праці – спосіб соціально-економічної взаємодії суб’єктів. У поділі праці переплітаються чотири фундаментальні чинники – технічний, економічний, соціальний та історичний.
К. Маркс (1864–1920) Німеччина	Завдання вчених – не лише розтлумачити соціальну дійсність, а й змінити її революційним шляхом. Економічні відносини – основа всіх інших відносин (політичних, правових, соціальних). Концепція відчуження праці. Розробка анкети.
В. Парето (1848–1923) Італія	Соціологія та економіка – точні науки, з них необхідно виключати елементи ідеології і політики. В їхній основі мають бути методи природничих наук і математики

НАУКОВІ ІДЕЇ УКРАЇНСЬКИХ СОЦІОЛОГІВ
ХІХ – початку ХХ ст.

Автор	Зміст
М. Максимович(1804 – 1873)	Пізнання природи і суспільства має ґрунтуватись на результатах наукового досліду "…суворо аналітичного і обережно синтетичного, а тому позитивного"
М. Костомаров (1817 – 1895)	Припущення не можуть бути істиною, якщо не підтвердяться очевидними фактами. Суспільство має поступальний розвиток і поворот історії назад неможливий. Закономірністю поступального розвитку суспільства є зростання свободи особи.
П. Куліш (1819 – 1897)	Теорія хуторянства: – принцип подвійності людини, двох природ, двоякого єства. Душа, "серце" людини і "зовнішнє" єство перебувають у боротьбі між собою; – хуторянське життя – життя природне, і лише воно дає можливість відкинути все зайве, непотрібне
О. Стронін (1826 – 1889)	Будь-яке суспільство (держава, організація, сім’я) має пірамідальну будову: на вершині – активна меншість – аристократія, внизу – більшість, демократія, у середині – тимократія. Така будова потрібна не лише для руху (подібно до того, як летить зграя пташок), але і для рівноваги порядку
В. Антонович (1834 – 1908)	Позитивне в української нації – вважати за етичне все те, що справедливо, а політичним ідеалом – правду, громадську правдивість, рівноправність, яка притаманна для українських асоціацій (чумацтва, рибальства, чабанства). Культура не в змозі знищити природжені схильності людини, вона має сприяти їх позитивному розвитку
О. Потебня (1835 – 1891)	Мова – механізм, який породжує мислення. Кожний акт мовлення є творчим процесом. Думка проявляється через мову
В. Лесевич (1837 – 1905)	Суспільні явища неминуче підпорядковані природним законам. Методи соціологічного вивчення: спостереження, досвід, порівняння. Прогрес – прагнення до ідеалу, який виявляється у людяності. Головним елементом прогресу є розумова діяльність, яка проходить етапи інстинкту, умоспоглядання і досвіду. Необхідною умовою впровадження в життя результатів розумової діяльності є свобода.
Х. Алчевська (1841 – 1920)	Методика вивчення інтересів суб’єктів діяльності на прикладі навчального процесу.
В. Іконников (1841 – 1923)	Соціальні науки вивчають людину не тільки як продукт природи, а і як витвір культури. Вони досліджують явища, що виникли внаслідок духовних прагнень людини, її здатності до цінування людських ідеалів.
М. Драгоманов (1841 – 1895)	Прогрес – якісна характеристика розвитку суспільства, в процесі якого життя людське покращується. Першопричина прогресу – об’єктивний рух історії. Економіка і соціальні відносини підлягають органічній еволюції, а політичні і державні форми еволюціонують від них. Прогрес суспільних відносин – скасування неволі. Потрібно широке використання історико-порівняльного методу в закладанні підвалин української соціології.
П. Аландський (1844 – 1883)	Люди, які живуть лише потребами дня, які не мають чіткої програми дій, не здатні до будь-якої суспільної організації, бо кожна людина думає на свій розсуд, діє так, як їй заманеться.
М.Ковалевський (1851 – 1916)	Основний соціологічний закон – закон прогресу, сутність якого у зростанні солідарності (поліпшення суспільного порядку, розвиток інститутів, позитивні соціальні зрушення тощо)
С. Подолинський (1850 – 1891)	Причина соціальної нерівності – додаткова вартість; у тому що основний виробник працює не на себе, а на свого господаря. Спільна праця і більш або менш однакова здатність людей до суспільно необхідної праці приведе до рівномірності в користуванні нагромадженими благами.
І. Оршанський (1851 – ?)	Згідно із законом трьох стадій розумового розвитку людства вирізняються три етапи життя людини: дитинство – фетишизм, юність – метафізика, зрілість – позитивізм. Інтелектуальний розвиток уявляється як перехід від пасивного сприйняття через апріорну дедукцію до досвідної індукції
М. Грот (1852 – 1899)	Причина розвитку – взаємодія, а результат його – пристосування предметів один до одного. Три типи розвитку: прогрес, регрес, інгрес. Соціальний прогрес – це низка змін, що приводять до посилення й удосконалення способів дії енергії людини у взаємодії з природою, до зростання задоволення і зменшення страждань.
І. Франко (1856 – 1916)	Соціологія має як пізнавальне, так і практичне значення. Вона виступає як одна з форм просвітництва народу, допомагає йому зрозуміти свої інтереси і мету. Закони розвитку суспільства і природи однакові, хоча є специфіка їх вияву в суспільних явищах.
Т. Зінківський (1861 – 1891)	Коли не буде національностей-рабів – тоді люди зможуть спокійно займатися соціально-економічними справами.
М. Туган-Барановський (1865 – 1919)	Основи суспільного ладу має визначати не виробництво, а "щось більш широке – господарство". Господарство – це сукупність людських дій, спрямованих на зовнішній світ з метою створення матеріальної основи, необхідної для задоволення людських потреб.
М. Грушевський (1866 – 1934)	Соціологія має допомогти кожній людині зрозуміти суспільство, в якому вона живе. Необхідність проектування і заснування УСІ.
В. Старосольський (1878 – 1942)	Норми є схемою для людської поведінки. Пізнання дійсного життя (не норм), у тому числі й поведінки, що суперечить нормам, – завдання соціології.
М. Шаповал (1882 – 1932)	Суспільство – це таке гуртування людей, коли поведінка однієї чи кількох спричиняє поведінку іншої чи інших осіб. Індивіди на основі певної мети єднаються в групи, які виконують певні суспільні чи біологічні функції, вростають одна в одну, зв’язуються в агрегат, який називається суспільством. Вирізняють такі групи: – організовані (держава, сім’я), яким притаманний внутрішній поділ на керівників і підлеглих, і неорганізовані (мовні, вікові), в яких бракує сталої організованості; – прості (елементарні), в яких індивіди поєднані однією спільною ознакою (мовною), і складні (кумулятивні). Складною групою є суспільний клас, який об’єднується на основі багатьох ознак – майнових, професійних, правових
В. Винниченко (1880 – 1951)	Законом усього існуючого є рух. Стримують його пануючі класи, пригноблені прагнуть просування вперед. Протилежні прагнення зумовлені різним соціальним становищем. Згідно з політико-соціальною концепцією "колектократії" для порозуміння, гармонійної співпраці, ліквідації експлуатації необхідно соціально-економічну структуру суспільства перебудувати на правдиво-кооперативну суспільну форму.
В. Липинський (1882 – 1931)	Населення країни поділяється на національну аристократію і громадянство, а громадянство на класи і стани, які перебувають у вічній боротьбі.
М. Яворський (1884 – 1937)	Соціологія досліджує основні закони історичного процесу, а історична наука вивчає виявлення цих діючих законів у конкретних історичних, географічних та економічних умовах.
М. Хвильовий (1893 – 1933)	Кожний народ переживає дитинство, культурний етап і цивілізаційний. Цивілізаційний етап є останнім акордом усякої культури і початком її кінця. Україна стане "оазисом азіатського ренесансу".
А. Звоницька (1897 – 1924)	Основою людського життя є спілкування між індивідами, під час якого твориться "тканина" суспільства, формується культура, розвивається особистість. Процес спілкування передбачає набуття індивідом відомостей (соціалізацію), узагальнення таких відомостей (особисту типологізацію), припущення про наявність подібних узагальнень в інших індивідів (очікування), узгодження спільної діяльності. Традиція – регулюючий механізм збереження соціального зв’язку.
О. Бочковський (1884 – 1939)	Господарський розвиток і народне багатство залежить від природних умов країни. Однак "земля – це сцена, а народ – митець, що гірше чи краще творить свою історію"
К. Грушевська (1900 – 1943)	На індивідів впливають соціальні фактори, тому вони перебувають у залежності від соціальної структури суспільства.
Л. Олесневич (1921 – 1983)	Необхідність соціального планування підприємств та регіонів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Протосоціологічний період	\|	НОВІТНЯ УКРАЇНСЬКА СОЦІОЛОГІЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.