• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види адміністративно-правових методів 6 страница

Постанова по справі повинна містити вирішення питання про ви­лучені речі і документи (якщо таке вилучення проводилося), а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні, підпису­ється головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення поса­дові особи, крім КУпАП та інших нормативних актів загального ха­рактеру, керуються також положенням про органи, представниками яких вони є (наприклад, положенням про адміністративні комісії та ін.). Своє рішення вони оформлюють або шляхом винесення постано­ви, або роблять запис про захід стягнення на протоколі про адміністра­тивне правопорушення. Таке право надано, наприклад, начальнику райвідділу міліції або його заступнику.

Після розгляду справи орган (посадова особа) виносить згідно зі ст. 284 КУпАП одну з таких постанов: 1) про накладення адміністра­тивного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 241 КУпАП; 3) про закриття справи.

Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, переданні матеріалів на розгляд товариського суду, комісії по боротьбі з пияцтвом, утвореної на підприємстві, в установі, органі­зації чи їх структурних підрозділах, громадської організації чи трудо­вого колективу або переданні їх прокурору, органу попереднього слід­ства чи дізнання, а також за наявності обставин, передбачених ст. 247 КУпАП. До цих обставин належать: 1) відсутність події і складу адмі­ністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адмі­ністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміні­стративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених у ст. 38 КУпАП (двох місяців з дня вчинення правопорушення, а при тривало­му правопорушенні — двох місяців з дня його виявлення); 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягується до адміністратив­ної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення за даним фактом кримінальної справи; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Якщо ж було винесено постанову про накладення адміністратив­ного стягнення, то вона оголошується негайно після закінчення роз­гляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається під розписку або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постано­ви в той самий строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. В разі, якщо вона висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

Оголошенням постанови по справі про адміністративне правопо­рушення закінчується стадія розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Наступною (третьою) стадією, яка виникає не в кожному прова­дженні в справах про адміністративні правопорушення, є стадія оскар- 226

і ' ііия (або огіротестування) постанови по справі про адміністративне правопорушення. Наявність цієї стадії виступає однією з найважливі­шії ч гарантій права особи, яка притягується до адміністративної від- іижідальності. Постанову по справі про адміністративне правопору­шниці може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

І Іорядок оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення врегульовано в ст. 288 КУпАП. Постанова адміністра- і іншої комісії оскаржується у виконавчий комітет відповідної ради або и районний (міський) суд; рішення виконавчого комітету селищної, і шьської, міської ради — у відповідну раду або в районний, районний \ місті, міський чи міськрайонний суд; постанова іншого органу (по- еадової особи) про накладення адміністративного стягнення — у ви­щестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд. Рішення суду в усіх наведених випадках є остаточним і оскарженню не підлягає.

Постанову про накладання адміністративного стягнення може бути (и каржено до адміністративного суду, що передбачено ст. 18 КАС Укра- п пі. Порядок та наслідки розгляду такої справи адміністративним судом урегульовано КАС України. Головним є те, що у таких випадках ухвала і уду не є остаточною, вона може бути оскаржена в апеляційному по­рядку. До адміністративних судів не може бути оскаржено рішення ра- йонного (міського) суду в справі про адміністративні правопорушення.

Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміністративних стягнень може бути в десятиденний строк з дня ви­несення постанови оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення.

За загальним правилом скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, а гой протягом трьох діб надсилає її разом із справою органу (посадо- иій особі), який правомочний її розглядати.

Подання у встановлений строк скарги і принесення прокурором протесту зупиняють виконання постанови про накладення адміністра- і ивного стягнення до розгляду скарги або протесту. Виняток становлять випадки, коли виноситься постанова про застосування заходів стяг­нення у вигляді попередження або адміністративного арешту, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адмі­ністративного правопорушення.

Орган (посадова особа), який одержав скаргу чи протест на по­станову по справі про адміністративне правопорушення, перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови, тобто встановлює, чи дійсно в діях особи, яка притягується до адміністративної відпо­відальності, є склад правопорушення, чи правильно оформлено до­кументи по справі, чи не перевищив орган (посадова особа), який розглянув справу, свої повноваження тощо.

Після цього орган (посадова особа), який розглядав скаргу (або про­тест), може прийняти одне з таких рішень: 1) залишити постанову без зміни, а скаргу або протест — без задоволення; 2) скасувати постанову і надіслати справу на новий розгляд; 3) скасувати постанову і закрити справу; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним роз­глядати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилаєть­ся на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Прокурор, виявивши, що рішення по скарзі або протесту на по­станову по справі про адміністративне правопорушення є незаконним, може опротестувати його.

Скасування постанови є одночасним закриттям справи про адміні­стративне правопорушення, тягне за собою повернення особі, яка притягалася до адміністративної відповідальності, стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасуван­ня інших обмежень, пов’язаних з цією постановою. У разі неможли­вості повернення предмета повертається його вартість.

Виконання постанови про накладення адміністративного стягнен­ня — завершальна стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення. Її сутність полягає в практичній реалізації адміні­стративного стягнення, призначеного правопорушнику постановою.

У процесі виконання постанови особи, винні у вчиненні адміні­стративного проступку, зазнають відповідних обмежень особистого, морального чи матеріального характеру. Від того, як послідовно реа­лізовано постанову про адміністративне стягнення, наскільки справу доведена до кінця, значною мірою залежать рівень ефективності бо­ротьби з адміністративними правопорушеннями, їх попередження, результативність виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання законів.

Порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень врегульовано в розділі V КУпАП, МК та інших законодавчих актах України.

Необхідною умовою виконання постанови про накладення адміні­стративного стягнення є її вступ у законну силу. Це означає, що по­станова набула юридичного значення і є обов’язковою до виконання.

Відповідно до ст. 298 КУпАП постанова про накладення адміні­стративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Постанова охоплює не тільки діяльність уповноважених державних органів (посадових осіб), а й поведінку самого порушника. Так, особа, притягнута до адміністративної відповідальності, повинна виконувати ті чи інші обов’язки, покладені на неї постановою. Ухилення від доб­ровільного виконання постанови про накладення адміністративного стягнення веде до необхідності застосування відносно правопорушни­ка примусових заходів впливу.

Орган, уповноважений виконати постанову, зобов’язаний своєчас­но і точно здійснити у зв’язку з цим низку дій, встановлених КУпАП та іншими нормативними актами, оформити необхідні документи, надіслати їх за належністю.

Усі інші юридичні і фізичні особи, причетні до своєчасного і точ­ного виконання постанови (адміністрація підприємств, установ, орга­нізацій, банківські установи, торговельні підприємства тощо), зо­бов’язані сприяти органам, що виконують постанову, в її реалізації. Орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміні­стративного стягнення, покликаний здійснювати контроль за правиль­ною і своєчасною реалізацією цього акта, вирішувати питання, пов’язані з його виконанням.

Відповідно до ст. 299 КУпАП постанова про накладення адміні­стративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП та іншими актами законодавства України.

Якщо ж постанову про накладення адміністративного стягнення опротестовано прокурором або оскаржено особою, відносно якої її винесено, чи потерпілим, вона виконується після залишення протесту або скарги без задоволення. Це положення не поширюється на випад­ки накладення стягнень у виді попередження, адміністративного аре­шту, а також коли штраф стягується на місці вчинення адміністратив­ного правопорушення.

Виконанням постанов займаються різні державні органи. При цьо­му вони здійснюють подвійну за своїм характером діяльність: по зверненню постанов до виконання і по безпосередньому їх виконанню. І та й інша діяльність утворюють єдину стадію виконання постанов, але є її різними етапами.

На етапі звернення постанови до виконання юрисдикційні органи (ті, що вирішують питання про відповідальність винуватих і виносять постанови про накладення адміністративних стягнень), насамперед повинні своєчасно надіслати винесену постанову органу-виконавцю. У зміст цієї діяльності входять також здійснення контролю за своєчас­ним і точним виконанням постанов і вирішення всіх пов’язаних з цим питань (відстрочення, припинення виконання постанов та ін.).

Безпосереднє виконання постанов покладено на уповноважені на це органи (органи внутрішніх справ, судових виконавців, митні органи та ін.)

У провадженні по деяких правопорушеннях орган, який виніс по­станову, уповноважений сам виконати її або здійснити заходи щодо її виконання. Наприклад, органи державної контрольно-ревізійної служ­би в Україні розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства з фінансових питань (ст. 164² КУпАП), можуть застосовувати адміністративне стягнення у виді штрафу. Вони ж зобов’язані здійснити заходи щодо виконання вине­сеної постанови.

Як уже зазначалося, за загальним правилом постанова про накла­дення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. Але законодавець у ст. 301 КУпАП передбачив можливість відстрочення виконання постанови, якщо негайне виконання постано­ви про накладення адміністративного стягнення у виді адміністратив­ного арешту, виправних робіт або штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) є не­можливим. У цьому разі орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця.

У ст. 302 КУпАП вказано обставини, які виключають можливість початку або дальшого провадження у справі і слугують підставами припинення виконання постанови про адміністративне стягнення, якщо її винесено. До них належать: 1) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 2) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність за даний проступок; 3) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження у справі.

У ст. 303 КУпАП встановлено строк давності, по закінченні якого постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню. Якщо постанову не було звернено до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення, вона не підлягає виконанню. В цей строк не включається час, на який виконання постанови зупиняється у зв’язку з відстроченням виконання постанови за ст. 301 КУпАП, а також пов’язаний з винесенням протесту або поданням скарги.

Законодавством можуть встановлюватися й інші, більш тривалі строки для виконання постанов у справах про окремі види адміністра­тивних правопорушень. Відповідно до ч. З ст. 328 МК України конфіс­кація товарів — безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що ви­користовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що вико­ристовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України, проводиться незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (по­садовою особою), який виніс постанову.

§ 4. Органи (посадові особи),

уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Відповідно до ст. 213 КУпАП справи про адміністративні право­порушення розглядаються:

1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах міських, селищних, сільських рад;

2) виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад;

3) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями);

4) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та ін­шими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КУпАП.

Компетенцію і порядок створення цих колегіальних органів урегу­льовано законодавством України.

Посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністра­тивні правопорушення, згідно зі ст. 217 КУпАП діють у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов’язків.

Спеціально створеним органом, уповноваженим розглядати справи про адміністративні правопорушення і застосовувати адміністративні стягнення, є адміністративні комісії. Порядок їх створення, склад, завдан­ня і компетенція визначено КУпАП, Законом України «Про місцеве само­врядування», Положенням про адміністративні комісії України, затвер­дженим Указом Президії Верховної Ради УРСР від 9 березня 1988 р.¹

Адміністративні комісії є колегіальними органами. Вони утворю­ються відповідними органами місцевого самоврядування при виконав­чих комітетах міських, селищних, сільських рад. Адміністративні ко­місії створюються на строк повноважень цих рад.

Комісію очолює голова. До складу комісії входять: заступник голо­ви, відповідальний секретар і члени комісії, кількість яких встановлю­ється відповідною радою залежно від обсягу роботи комісії. До її складу входять також депутати рад, представники профспілок та інших громадських організацій, трудових колективів. Разом з тим не можуть входити до складу комісії посадові особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, а також працівники прокуратури, суду, адвокатури. Поточну роботу і контроль за виконан­ням постанов адміністративних комісій здійснює відповідальний се­кретар комісії, посада якого є звільненою від виконання інших служ­бових обов’язків.

Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних у міс­тах рад утворюються у разі надання районній у місті раді та її вико­навчому комітету відповідних повноважень міською радою.

Адміністративні комісії — це не тільки основні колегіальні органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, а й органи, покликані виховувати громадян у дусі точного і неухиль­ного додержання законів, сумлінного ставлення до державного і гро­мадського обов’язку, поваги до прав, честі і гідності громадян, а також попереджувати правопорушення.

Адміністративні комісії розглядають справи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачено КУпАП, іншими

законами, а також загальнообов’язковими рішеннями — рішеннями з адміністративними санкціями (ст. 5 КУпАП).

Адміністративні комісії при виконавчих комітетах міських, район­них у містах, селищних, сільських рад розглядають справи про адмі­ністративні правопорушення, передбачені у ст. 218 КУпАП. Засідання проводяться не рідше як два рази на місяць і є правомочними за на­явності не менш як половини загального складу адміністративної ко­місії. Справи розглядаються за місцем проживання порушника у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу про адміністра­тивне правопорушення та інших матеріалів справи, крім справ про порушення, пов’язані з використанням газу (ст. 101 КУпАП), експлу­атацією газовикористовуючих установок без обліку витрати газу (ст. 102 КУпАП) і непідготовленістю до роботи резервного паливного господарства (ст. 103 КУпАП), які розглядаються комісією у семиден­ний строк.

До особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, адміні­стративна комісія може застосовувати: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який є знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення. Замість накладення адміністративного стягнення комісія може передати матеріали про по­рушника на розгляд громадської організації або трудового колективу для застосування заходів громадського впливу.

Керівництво і контроль за діяльністю адміністративних комісій здійснюють виконавчі органи міських, районних у містах, селищних і сільських рад. У своїй діяльності комісії відповідальні перед відпо­відними радами та їх виконкомами і підзвітні їм.

Справи про адміністративні правопорушення можуть розглядати і безпосередньо виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад. При цьому на засіданні мають бути присутні не менш як дві третини від загального складу виконавчого комітету.

У ст. 219 КУпАП перелічено адміністративні правопорушення, справи про які мають право розглядати виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад.

Перелік адміністративних правопорушень, справи про які розгля­даються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), наведено в ст. 221 КУпАП. Це адміністративні пра­вопорушення, пов’язані з посяганням на здоров’я населення, власність, порушення правил руху і безпеки на транспорті, у сферах зв’язку, торгівлі та фінансів, громадського порядку та громадської безпеки, встановленого порядку управління. Суддям підвідомчі також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шіст­надцяти до вісімнадцяти років. Усі ці справи районні (міські) суди (судді) розглядають відповідно до приписів розділу IV КУпАП «Про­вадження в справах про адміністративні правопорушення».

Значна кількість справ про адміністративні правопорушення згідно зі ст. 222 КУпАП належить до відома органів внутрішніх справ (мілі­ції). Вони розглядають справи про порушення громадського порядку, порушення правил паспортної системи, правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземних громадян і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забез­печують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності ванта­жів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне при­дбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів.

Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнен­ня мають право начальники або заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ, на­чальники або заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті, начальники лінійних пунктів міліції, дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції та інші працівники органів вну­трішніх справ.

Для розгляду справ про адміністративні правопорушення в Україні створено систему державних інспекцій та служб (пожежного нагляду, контрольно-ревізійна служба, нагляду за охороною праці, санітарного нагляду, архітектурно-будівельного контролю, податкової служби та ін.). На даний час таких органів налічується близько 40. Свої повноваження державні інспекції та служби та здійснюють згідно із законами України, КУпАП та відповідними положеннями про них. Вони наділені правом на одержання на їх вимогу необхідних відомостей, безперешкодне від­відування об’єктів та здійснення перевірки на місці, видання дозволів, проведення експертизи і одержання її висновків. При виконанні своїх повноважень державні інспекції і служби поряд з іншими заходами ад­міністративного примусу в межах, передбачених КУпАП, можуть на­кладати на осіб, що вчинили адміністративні правопорушення, адміні­стративні стягнення. Найбільш поширеними серед них є штрафи.

Правом розглядати справи про адміністративні правопорушення можуть наділятися й інші органи, якщо вони будуть уповноважені на те законами України.

Запитання для самоконтролю

1. Принципи провадження в справах про адміністративні пра­вопорушення.

2. Мета і підстави застосування заходів забезпечення прова­дження в справах про адміністративні правопорушення.

3. Процесуальне оформлення застосування заходів забезпечен­ня провадження в справах про адміністративні правопору­шення.

4. Стадії провадження в справах про адміністративні право­порушення.

5. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення.

6. Види постанов у справах про адміністративні правопору­шення.

7. Загальні правила розгляду скарг на постанови в справах про адміністративні правопорушення.

8. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення.

Глава

Адміністративна юстиція та адміністративне судочинство в Україні

§ 1. Адміністративна юстиція: поняття, риси та основні моделі

Термін «адміністративна юстиція» є багатозначним, що зумовлено особливостями формування відповідного інституту в певних правових системах. У дефініціях (визначеннях) увагу акцентовано як на окремих ознаках цього явища, котрі є загальними для нього, так і на деяких осо­бливостях, пов’язаних з характером правових систем. Незалежно від пра­вової системи можна вирізнити такі загальні риси адміністративної юстиції.

1. Адміністративна юстиція — це система правових засобів і ме­ханізмів, які дозволяють фізичним та юридичним особам у судовому порядку оспорювати рішення, дії чи бездіяльність представників вла­ди і захищати свої права, свободи та інтереси.

2. Призначенням адміністративної юстиції є розв’язання правових конфліктів (публічно-правових спорів), які виникають між фізичними та юридичними особами, з одного боку, і представниками влади — з другого внаслідок здійснення останніми управлінських функцій. Отже, йдеться про розв’язання спорів між нерівними суб’єктами пра­ва — органами держави та підвладними їм особами. У зв’язку з цим адміністративна юстиція передбачає запровадження таких процедур, які забезпечують рівність учасників спору в судовому процесі.

3. Адміністративна юстиція функціонує у процесуальній формі, яка, незважаючи на низку особливостей, характерних для різних країн, у цілому відповідає моделі загального судового процесу.

4. Адміністративна юстиція включає більш менш розвинену систему судових органів або квазісудових установ, спеціально створених або при­стосованих для вирішення спорів за участю владарюючих суб’єктів.

Залежно від виду органів, що вирішують публічно-правові спори, та процесуальної форми їх розв’язання вирізняють чотири моделі ад­міністративної юстиції.

Перша, так звана адміністративна, або французька, модель, перед­бачає, що законність, обґрунтованість та доцільність прийняття і ви­конання актів управління перевіряють адміністративні суди, які під­тримують багатоаспектні, органічні зв’язки з апаратом управління.

Інша, адміністративно-судова, або німецька, модель, характеризу­ється тим, що публічно-правові спори вирішують спеціалізовані адмі­ністративні суди, які становлять єдину систему і незалежні у здійснен­ні правосуддя від адміністрації та функціонуючих у країні інших су­дових установ.

Перша і друга моделі характеризуються тим, що судовий розгляд відбувається відповідно до спеціальних процесуальних правил, при­датних для розв’язання конфліктів, що виникають з відносин між представниками влади і підвладними їм суб’єктами.

Квазісудова, або англосаксонська, модель адміністративної юстиції характеризується утворенням спеціальних трибуналів, які репрезенту­ють виконавчу владу і підконтрольні судам загальної юрисдикції. Такі трибунали вирішують публічно-правові спори за правилами, макси­мально наближеними до судових процедур.

Остання, так звана загальносудова, модель передбачає, що скарги на дії, бездіяльність, рішення органів управління вирішують загальні суди, використовуючи при цьому правила, розміщені в цивільному процесуальному законі. Така модель донедавна існувала в Україні й іс­нує у деяких країнах нині (Білорусь, Російська Федерація).

На підставі викладеного адміністративну юстицію можна визна­чити як особливий процесуальний порядок розв ’язання публічно- правових спорів, який здійснюється спеціалізованими адміністратив­ними судами, квазісудовими органами або загальними судами з метою захисту прав, свобод і інтересів фізичних та юридичних осіб від зло­вживань з боку представників влади, уповноважених на виконання управлінських функцій.

§ 2. Становлення адміністративної юстиції в незалежній Україні

Вперше про необхідність запровадження спеціальних правил су­дового розгляду публічно-правових спорів і створення системи адмі­ністративних судів ішлося в Концепції судово-правової реформи, за-

твердженій постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р.^[49] Концепцією передбачалося, що структурні зміни судової системи про­ходитимуть поетапно. На першому етапі реформи пропонувалося ввести посади суддів з адміністративних справ у районних (міських) судах, створити судові колегії з адміністративних справ у Верховному Суді України, Верховному Суді АРК, обласних судах і Київському міському суді. Лише другий етап реформи передбачав створення адмі­ністративних судів і забезпечення їх діяльності новим процесуальним законом.

Конституцією України 1996 р. визначено, що права і свободи лю­дини і громадянина захищає суд. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з Основним Законом судочинство в нашій країні здійснюють Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції. Систему судів за­гальної юрисдикції побудовано за принципами територіальності і спе­ціалізації. Найвищим судовим органом у такій системі є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є від­повідні вищі суди. їм підконтрольні апеляційні та місцеві суди.

Прийняття Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» знаменує початок якісно нового етапу судової реформи в на­шій державі. У цьому нормативно-правовому акті відображено позицію законодавця щодо багатьох невирішених питань організації судової влади та здійснення правосуддя. Так, Законом передбачалося протягом трьох років сформувати в Україні систему спеціалізованих адміністра­тивних судів, які розглядатимуть справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування. До утво­рення адміністративних судів вирішувати підвідомчі їм справи уповно­важувалися місцеві загальні або господарські суди та апеляційні суди в порядку, встановленому чинним процесуальним законом, шляхом запровадження у таких судах спеціалізації суддів, у тому числі утво­рення судових колегій у відповідних справах^[50].

Нині систему спеціалізованих адміністративних судів у нашій державі побудовано відповідно до Конституції України та положень зазначеного Закону. Адміністративні суди входять до системи судів загальної юрисдикції, а тому найвищою інстанцією при вирішенні публічно-правових спорів є Верховний Суд України. Постановою Пленуму Верховного Суду України у структурі найвищого судового органу нашої держави утворено Судову палату в адміністративних справах^[51]. Очолює систему адміністративних судів Вищий адміністра­тивний суд України, утворений Указом Президента України від 1 жовт­ня 2002 р. «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України»^[52]. Місцеві та апеляційні адміні­стративні суди сформовано згідно з Указом Президента України від 16 листопада 2004 р. «Про утворення місцевих та апеляційних адміністра­тивних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів»^[53].

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. Reference 1 страница
4. Reference 10 страница
5. Reference 2 страница
6. Reference 3 страница
7. Reference 4 страница
8. Reference 5 страница
9. Reference 6 страница
10. Reference 7 страница
11. Reference 8 страница
12. Reference 9 страница

Переглядів: 687