МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Види адміністративно-правових методів 6 страницаПостанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи (якщо таке вилучення проводилося), а також вказівку про порядок і строк її оскарження. Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні, підписується головуючим на засіданні і секретарем цього органу. При розгляді справи про адміністративне правопорушення посадові особи, крім КУпАП та інших нормативних актів загального характеру, керуються також положенням про органи, представниками яких вони є (наприклад, положенням про адміністративні комісії та ін.). Своє рішення вони оформлюють або шляхом винесення постанови, або роблять запис про захід стягнення на протоколі про адміністративне правопорушення. Таке право надано, наприклад, начальнику райвідділу міліції або його заступнику. Після розгляду справи орган (посадова особа) виносить згідно зі ст. 284 КУпАП одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 241 КУпАП; 3) про закриття справи. Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, переданні матеріалів на розгляд товариського суду, комісії по боротьбі з пияцтвом, утвореної на підприємстві, в установі, організації чи їх структурних підрозділах, громадської організації чи трудового колективу або переданні їх прокурору, органу попереднього слідства чи дізнання, а також за наявності обставин, передбачених ст. 247 КУпАП. До цих обставин належать: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених у ст. 38 КУпАП (двох місяців з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні — двох місяців з дня його виявлення); 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення за даним фактом кримінальної справи; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі. Якщо ж було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, то вона оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається під розписку або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той самий строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. В разі, якщо вона висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі. Оголошенням постанови по справі про адміністративне правопорушення закінчується стадія розгляду справи про адміністративне правопорушення. Наступною (третьою) стадією, яка виникає не в кожному провадженні в справах про адміністративні правопорушення, є стадія оскар- 226 і ' ііия (або огіротестування) постанови по справі про адміністративне правопорушення. Наявність цієї стадії виступає однією з найважливішії ч гарантій права особи, яка притягується до адміністративної від- іижідальності. Постанову по справі про адміністративне правопорушниці може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. І Іорядок оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення врегульовано в ст. 288 КУпАП. Постанова адміністра- і іншої комісії оскаржується у виконавчий комітет відповідної ради або и районний (міський) суд; рішення виконавчого комітету селищної, і шьської, міської ради — у відповідну раду або в районний, районний \ місті, міський чи міськрайонний суд; постанова іншого органу (по- еадової особи) про накладення адміністративного стягнення — у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд. Рішення суду в усіх наведених випадках є остаточним і оскарженню не підлягає. Постанову про накладання адміністративного стягнення може бути (и каржено до адміністративного суду, що передбачено ст. 18 КАС Укра- п пі. Порядок та наслідки розгляду такої справи адміністративним судом урегульовано КАС України. Головним є те, що у таких випадках ухвала і уду не є остаточною, вона може бути оскаржена в апеляційному порядку. До адміністративних судів не може бути оскаржено рішення ра- йонного (міського) суду в справі про адміністративні правопорушення. Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміністративних стягнень може бути в десятиденний строк з дня винесення постанови оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення. За загальним правилом скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, а гой протягом трьох діб надсилає її разом із справою органу (посадо- иій особі), який правомочний її розглядати. Подання у встановлений строк скарги і принесення прокурором протесту зупиняють виконання постанови про накладення адміністра- і ивного стягнення до розгляду скарги або протесту. Виняток становлять випадки, коли виноситься постанова про застосування заходів стягнення у вигляді попередження або адміністративного арешту, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Орган (посадова особа), який одержав скаргу чи протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення, перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови, тобто встановлює, чи дійсно в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, є склад правопорушення, чи правильно оформлено документи по справі, чи не перевищив орган (посадова особа), який розглянув справу, свої повноваження тощо. Після цього орган (посадова особа), який розглядав скаргу (або протест), може прийняти одне з таких рішень: 1) залишити постанову без зміни, а скаргу або протест — без задоволення; 2) скасувати постанову і надіслати справу на новий розгляд; 3) скасувати постанову і закрити справу; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним розглядати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи). Прокурор, виявивши, що рішення по скарзі або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення є незаконним, може опротестувати його. Скасування постанови є одночасним закриттям справи про адміністративне правопорушення, тягне за собою повернення особі, яка притягалася до адміністративної відповідальності, стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, пов’язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість. Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення — завершальна стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення. Її сутність полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику постановою. У процесі виконання постанови особи, винні у вчиненні адміністративного проступку, зазнають відповідних обмежень особистого, морального чи матеріального характеру. Від того, як послідовно реалізовано постанову про адміністративне стягнення, наскільки справу доведена до кінця, значною мірою залежать рівень ефективності боротьби з адміністративними правопорушеннями, їх попередження, результативність виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання законів. Порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень врегульовано в розділі V КУпАП, МК та інших законодавчих актах України. Необхідною умовою виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є її вступ у законну силу. Це означає, що постанова набула юридичного значення і є обов’язковою до виконання. Відповідно до ст. 298 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами. Постанова охоплює не тільки діяльність уповноважених державних органів (посадових осіб), а й поведінку самого порушника. Так, особа, притягнута до адміністративної відповідальності, повинна виконувати ті чи інші обов’язки, покладені на неї постановою. Ухилення від добровільного виконання постанови про накладення адміністративного стягнення веде до необхідності застосування відносно правопорушника примусових заходів впливу. Орган, уповноважений виконати постанову, зобов’язаний своєчасно і точно здійснити у зв’язку з цим низку дій, встановлених КУпАП та іншими нормативними актами, оформити необхідні документи, надіслати їх за належністю. Усі інші юридичні і фізичні особи, причетні до своєчасного і точного виконання постанови (адміністрація підприємств, установ, організацій, банківські установи, торговельні підприємства тощо), зобов’язані сприяти органам, що виконують постанову, в її реалізації. Орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, покликаний здійснювати контроль за правильною і своєчасною реалізацією цього акта, вирішувати питання, пов’язані з його виконанням. Відповідно до ст. 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП та іншими актами законодавства України. Якщо ж постанову про накладення адміністративного стягнення опротестовано прокурором або оскаржено особою, відносно якої її винесено, чи потерпілим, вона виконується після залишення протесту або скарги без задоволення. Це положення не поширюється на випадки накладення стягнень у виді попередження, адміністративного арешту, а також коли штраф стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Виконанням постанов займаються різні державні органи. При цьому вони здійснюють подвійну за своїм характером діяльність: по зверненню постанов до виконання і по безпосередньому їх виконанню. І та й інша діяльність утворюють єдину стадію виконання постанов, але є її різними етапами. На етапі звернення постанови до виконання юрисдикційні органи (ті, що вирішують питання про відповідальність винуватих і виносять постанови про накладення адміністративних стягнень), насамперед повинні своєчасно надіслати винесену постанову органу-виконавцю. У зміст цієї діяльності входять також здійснення контролю за своєчасним і точним виконанням постанов і вирішення всіх пов’язаних з цим питань (відстрочення, припинення виконання постанов та ін.). Безпосереднє виконання постанов покладено на уповноважені на це органи (органи внутрішніх справ, судових виконавців, митні органи та ін.) У провадженні по деяких правопорушеннях орган, який виніс постанову, уповноважений сам виконати її або здійснити заходи щодо її виконання. Наприклад, органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства з фінансових питань (ст. 1642 КУпАП), можуть застосовувати адміністративне стягнення у виді штрафу. Вони ж зобов’язані здійснити заходи щодо виконання винесеної постанови. Як уже зазначалося, за загальним правилом постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. Але законодавець у ст. 301 КУпАП передбачив можливість відстрочення виконання постанови, якщо негайне виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту, виправних робіт або штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) є неможливим. У цьому разі орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця. У ст. 302 КУпАП вказано обставини, які виключають можливість початку або дальшого провадження у справі і слугують підставами припинення виконання постанови про адміністративне стягнення, якщо її винесено. До них належать: 1) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 2) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність за даний проступок; 3) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження у справі. У ст. 303 КУпАП встановлено строк давності, по закінченні якого постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню. Якщо постанову не було звернено до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення, вона не підлягає виконанню. В цей строк не включається час, на який виконання постанови зупиняється у зв’язку з відстроченням виконання постанови за ст. 301 КУпАП, а також пов’язаний з винесенням протесту або поданням скарги. Законодавством можуть встановлюватися й інші, більш тривалі строки для виконання постанов у справах про окремі види адміністративних правопорушень. Відповідно до ч. З ст. 328 МК України конфіскація товарів — безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України, проводиться незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил. Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову.
§ 4. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення Відповідно до ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються: 1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах міських, селищних, сільських рад; 2) виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад; 3) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями); 4) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КУпАП. Компетенцію і порядок створення цих колегіальних органів урегульовано законодавством України. Посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, згідно зі ст. 217 КУпАП діють у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов’язків. Спеціально створеним органом, уповноваженим розглядати справи про адміністративні правопорушення і застосовувати адміністративні стягнення, є адміністративні комісії. Порядок їх створення, склад, завдання і компетенція визначено КУпАП, Законом України «Про місцеве самоврядування», Положенням про адміністративні комісії України, затвердженим Указом Президії Верховної Ради УРСР від 9 березня 1988 р.1 Адміністративні комісії є колегіальними органами. Вони утворюються відповідними органами місцевого самоврядування при виконавчих комітетах міських, селищних, сільських рад. Адміністративні комісії створюються на строк повноважень цих рад. Комісію очолює голова. До складу комісії входять: заступник голови, відповідальний секретар і члени комісії, кількість яких встановлюється відповідною радою залежно від обсягу роботи комісії. До її складу входять також депутати рад, представники профспілок та інших громадських організацій, трудових колективів. Разом з тим не можуть входити до складу комісії посадові особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, а також працівники прокуратури, суду, адвокатури. Поточну роботу і контроль за виконанням постанов адміністративних комісій здійснює відповідальний секретар комісії, посада якого є звільненою від виконання інших службових обов’язків. Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних у містах рад утворюються у разі надання районній у місті раді та її виконавчому комітету відповідних повноважень міською радою. Адміністративні комісії — це не тільки основні колегіальні органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, а й органи, покликані виховувати громадян у дусі точного і неухильного додержання законів, сумлінного ставлення до державного і громадського обов’язку, поваги до прав, честі і гідності громадян, а також попереджувати правопорушення. Адміністративні комісії розглядають справи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачено КУпАП, іншими законами, а також загальнообов’язковими рішеннями — рішеннями з адміністративними санкціями (ст. 5 КУпАП). Адміністративні комісії при виконавчих комітетах міських, районних у містах, селищних, сільських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені у ст. 218 КУпАП. Засідання проводяться не рідше як два рази на місяць і є правомочними за наявності не менш як половини загального складу адміністративної комісії. Справи розглядаються за місцем проживання порушника у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи, крім справ про порушення, пов’язані з використанням газу (ст. 101 КУпАП), експлуатацією газовикористовуючих установок без обліку витрати газу (ст. 102 КУпАП) і непідготовленістю до роботи резервного паливного господарства (ст. 103 КУпАП), які розглядаються комісією у семиденний строк. До особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, адміністративна комісія може застосовувати: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який є знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення. Замість накладення адміністративного стягнення комісія може передати матеріали про порушника на розгляд громадської організації або трудового колективу для застосування заходів громадського впливу. Керівництво і контроль за діяльністю адміністративних комісій здійснюють виконавчі органи міських, районних у містах, селищних і сільських рад. У своїй діяльності комісії відповідальні перед відповідними радами та їх виконкомами і підзвітні їм. Справи про адміністративні правопорушення можуть розглядати і безпосередньо виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад. При цьому на засіданні мають бути присутні не менш як дві третини від загального складу виконавчого комітету. У ст. 219 КУпАП перелічено адміністративні правопорушення, справи про які мають право розглядати виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад. Перелік адміністративних правопорушень, справи про які розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), наведено в ст. 221 КУпАП. Це адміністративні правопорушення, пов’язані з посяганням на здоров’я населення, власність, порушення правил руху і безпеки на транспорті, у сферах зв’язку, торгівлі та фінансів, громадського порядку та громадської безпеки, встановленого порядку управління. Суддям підвідомчі також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років. Усі ці справи районні (міські) суди (судді) розглядають відповідно до приписів розділу IV КУпАП «Провадження в справах про адміністративні правопорушення». Значна кількість справ про адміністративні правопорушення згідно зі ст. 222 КУпАП належить до відома органів внутрішніх справ (міліції). Вони розглядають справи про порушення громадського порядку, порушення правил паспортної системи, правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземних громадян і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів. Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальники або заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники або заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті, начальники лінійних пунктів міліції, дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції та інші працівники органів внутрішніх справ. Для розгляду справ про адміністративні правопорушення в Україні створено систему державних інспекцій та служб (пожежного нагляду, контрольно-ревізійна служба, нагляду за охороною праці, санітарного нагляду, архітектурно-будівельного контролю, податкової служби та ін.). На даний час таких органів налічується близько 40. Свої повноваження державні інспекції та служби та здійснюють згідно із законами України, КУпАП та відповідними положеннями про них. Вони наділені правом на одержання на їх вимогу необхідних відомостей, безперешкодне відвідування об’єктів та здійснення перевірки на місці, видання дозволів, проведення експертизи і одержання її висновків. При виконанні своїх повноважень державні інспекції і служби поряд з іншими заходами адміністративного примусу в межах, передбачених КУпАП, можуть накладати на осіб, що вчинили адміністративні правопорушення, адміністративні стягнення. Найбільш поширеними серед них є штрафи. Правом розглядати справи про адміністративні правопорушення можуть наділятися й інші органи, якщо вони будуть уповноважені на те законами України.
Запитання для самоконтролю 1. Принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення. 2. Мета і підстави застосування заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення. 3. Процесуальне оформлення застосування заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення. 4. Стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення. 5. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення. 6. Види постанов у справах про адміністративні правопорушення. 7. Загальні правила розгляду скарг на постанови в справах про адміністративні правопорушення. 8. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення.
Глава Адміністративна юстиція та адміністративне судочинство в Україні § 1. Адміністративна юстиція: поняття, риси та основні моделі
Термін «адміністративна юстиція» є багатозначним, що зумовлено особливостями формування відповідного інституту в певних правових системах. У дефініціях (визначеннях) увагу акцентовано як на окремих ознаках цього явища, котрі є загальними для нього, так і на деяких особливостях, пов’язаних з характером правових систем. Незалежно від правової системи можна вирізнити такі загальні риси адміністративної юстиції. 1. Адміністративна юстиція — це система правових засобів і механізмів, які дозволяють фізичним та юридичним особам у судовому порядку оспорювати рішення, дії чи бездіяльність представників влади і захищати свої права, свободи та інтереси. 2. Призначенням адміністративної юстиції є розв’язання правових конфліктів (публічно-правових спорів), які виникають між фізичними та юридичними особами, з одного боку, і представниками влади — з другого внаслідок здійснення останніми управлінських функцій. Отже, йдеться про розв’язання спорів між нерівними суб’єктами права — органами держави та підвладними їм особами. У зв’язку з цим адміністративна юстиція передбачає запровадження таких процедур, які забезпечують рівність учасників спору в судовому процесі. 3. Адміністративна юстиція функціонує у процесуальній формі, яка, незважаючи на низку особливостей, характерних для різних країн, у цілому відповідає моделі загального судового процесу. 4. Адміністративна юстиція включає більш менш розвинену систему судових органів або квазісудових установ, спеціально створених або пристосованих для вирішення спорів за участю владарюючих суб’єктів. Залежно від виду органів, що вирішують публічно-правові спори, та процесуальної форми їх розв’язання вирізняють чотири моделі адміністративної юстиції. Перша, так звана адміністративна, або французька, модель, передбачає, що законність, обґрунтованість та доцільність прийняття і виконання актів управління перевіряють адміністративні суди, які підтримують багатоаспектні, органічні зв’язки з апаратом управління. Інша, адміністративно-судова, або німецька, модель, характеризується тим, що публічно-правові спори вирішують спеціалізовані адміністративні суди, які становлять єдину систему і незалежні у здійсненні правосуддя від адміністрації та функціонуючих у країні інших судових установ. Перша і друга моделі характеризуються тим, що судовий розгляд відбувається відповідно до спеціальних процесуальних правил, придатних для розв’язання конфліктів, що виникають з відносин між представниками влади і підвладними їм суб’єктами. Квазісудова, або англосаксонська, модель адміністративної юстиції характеризується утворенням спеціальних трибуналів, які репрезентують виконавчу владу і підконтрольні судам загальної юрисдикції. Такі трибунали вирішують публічно-правові спори за правилами, максимально наближеними до судових процедур. Остання, так звана загальносудова, модель передбачає, що скарги на дії, бездіяльність, рішення органів управління вирішують загальні суди, використовуючи при цьому правила, розміщені в цивільному процесуальному законі. Така модель донедавна існувала в Україні й існує у деяких країнах нині (Білорусь, Російська Федерація). На підставі викладеного адміністративну юстицію можна визначити як особливий процесуальний порядок розв ’язання публічно- правових спорів, який здійснюється спеціалізованими адміністративними судами, квазісудовими органами або загальними судами з метою захисту прав, свобод і інтересів фізичних та юридичних осіб від зловживань з боку представників влади, уповноважених на виконання управлінських функцій.
§ 2. Становлення адміністративної юстиції в незалежній Україні Вперше про необхідність запровадження спеціальних правил судового розгляду публічно-правових спорів і створення системи адміністративних судів ішлося в Концепції судово-правової реформи, за- твердженій постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р.[49] Концепцією передбачалося, що структурні зміни судової системи проходитимуть поетапно. На першому етапі реформи пропонувалося ввести посади суддів з адміністративних справ у районних (міських) судах, створити судові колегії з адміністративних справ у Верховному Суді України, Верховному Суді АРК, обласних судах і Київському міському суді. Лише другий етап реформи передбачав створення адміністративних судів і забезпечення їх діяльності новим процесуальним законом. Конституцією України 1996 р. визначено, що права і свободи людини і громадянина захищає суд. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з Основним Законом судочинство в нашій країні здійснюють Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції. Систему судів загальної юрисдикції побудовано за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у такій системі є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. їм підконтрольні апеляційні та місцеві суди. Прийняття Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» знаменує початок якісно нового етапу судової реформи в нашій державі. У цьому нормативно-правовому акті відображено позицію законодавця щодо багатьох невирішених питань організації судової влади та здійснення правосуддя. Так, Законом передбачалося протягом трьох років сформувати в Україні систему спеціалізованих адміністративних судів, які розглядатимуть справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування. До утворення адміністративних судів вирішувати підвідомчі їм справи уповноважувалися місцеві загальні або господарські суди та апеляційні суди в порядку, встановленому чинним процесуальним законом, шляхом запровадження у таких судах спеціалізації суддів, у тому числі утворення судових колегій у відповідних справах[50]. Нині систему спеціалізованих адміністративних судів у нашій державі побудовано відповідно до Конституції України та положень зазначеного Закону. Адміністративні суди входять до системи судів загальної юрисдикції, а тому найвищою інстанцією при вирішенні публічно-правових спорів є Верховний Суд України. Постановою Пленуму Верховного Суду України у структурі найвищого судового органу нашої держави утворено Судову палату в адміністративних справах[51]. Очолює систему адміністративних судів Вищий адміністративний суд України, утворений Указом Президента України від 1 жовтня 2002 р. «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України»[52]. Місцеві та апеляційні адміністративні суди сформовано згідно з Указом Президента України від 16 листопада 2004 р. «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів»[53]. Читайте також:
|
||||||||
|