• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види адміністративно-правових методів 9 страница

Рада міністрів АРК має такі самі, як і Кабінет Міністрів, конт­рольні повноваження (за деякими винятками) відносно підконтрольних їй органів.

Центральні органи виконавчої влади, їх відділи та управління, державні адміністрації в процесі повсякденної діяльності система­тично здійснюють відомчий контроль, який поширюється на підпо­рядковані їм об’єкти відомчої належності^[65]. Вони перевіряють виконан­ня законів, указів та урядових постанов, актів вищих органів, стан дисципліни і ефективність роботи апарату, розміщення і використання кадрів, роботу щодо розгляду звернень громадян та ін. Контроль орга­нізують безпосередньо керівники вищих відносно підконтрольного об’єкта галузевих органів, їх структурних підрозділів і проводять пра­цівники апарату — відповідні фахівці. В державних комітетах, міні­стерствах, державних адміністраціях, підрозділах центральних органів на місцях функціонує контрольно-ревізійна служба, підпорядкована безпосередньо керівникові органу.

Контрольні повноваження названих органів державної виконавчої влади закріплено в законах України, Загальному положенні про міні­стерство, інший орган державної виконавчої влади України, окремих положеннях про державні комітети, міністерства, відомства, їх струк­турні підрозділи, інших нормативних актах.

Законодавство, що регулює діяльність місцевих державних адміні­страцій, надає контрольні повноваження як місцевій адміністрації в цілому, так і її окремим структурним підрозділам. При цьому конт­роль з боку державної адміністрації слід віднести до надгалузевого контролю, а контроль з боку її управлінь та відділів, які є органами галузевого управління, — до галузевого контролю.

Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних тери­торіях державний контроль за збереженням і раціональним викорис­танням державного майна; виконанням державних контрактів і зобов’я­зань перед бюджетом; належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; використанням та охороною земель, лісів, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природ­них ресурсів; додержанням виробниками продукції стандартів, технічних вимог та інших вимог, пов’язаних з її якістю та сертифікацією; додер­жанням санітарних і ветеринарних правил; додержанням правил благо­устрою, архітектурно-будівельних норм і стандартів та ін.

Контрольні повноваження адміністрації підприємства, установи, організації мають внутрішньовідомчий характер, закріплені в різних нормативних актах як на рівні закону, так і в положеннях та статутах відповідних підприємств, установ і організацій. На керівників підпри­ємств, установ і організацій покладено обов’язок стежити за виконан­ням підлеглими чинних правил і норм. Разом з бухгалтерією, юридич­ною та іншими службами вони організовують бухгалтерський облік, контролюють раціональне, економне та ефективне використання ма­теріальних і фінансових ресурсів, збереження державної та колектив­ної власності. Вони зобов’язані запобігати розбазарюванню матеріаль­них цінностей, порушенням фінансового і господарського законодав­ства та ін. У разі виявлення адміністративних правопорушень (напри­клад, розкрадання державного або колективного майна) адміністрація підприємств, установ, організацій складає протоколи про адміністра­тивні правопорушення і надсилає їх на розгляд компетентним органам (посадовим особам); у межах, встановлених законодавством, притягує винних до дисциплінарної відповідальності.

§ 2. Контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів

До спеціалізованих контролюючих органів належать різні держав­ні інспекції та служби, основним завданням яких є здійснення дер­жавного контролю в тій чи іншій досить вузькій сфері діяльності. Найбільш відомими серед інспекцій є автомобільна, пожежна, охорони праці, по контролю за цінами, серед служб — санітарна, податкова, митна, контрольно-ревізійна та ін. Усі вони — органи державного управління або їх самостійні структурні підрозділи, що мають юрис- дикційні повноваження. Будучи контролюючими органами іншої відомчої належності відносно підконтрольних їм структур, вони здійснюють міжвідомчий контроль.

Контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів разом з про­курорським наглядом і зверненнями громадян до компетентних органів (посадових осіб) за захистом своїх прав є важливим засобом забезпечен­ня законності і дисципліни в державному управлінні. Особливість тако­го контролю (порівняно з відомчим) полягає у спеціалізованому пред­меті контролю, а також у відсутності відомчої заінтересованості в його результатах. Досить висока результативність цього контролю зумовлена тим, що його здійснюють висококваліфіковані фахівці, добре обізнані у слабких сторонах підконтрольних їм структур.

Так, Державна автомобільна інспекція Міністерства внутрішніх справ України (Державтоінспекція) відповідно до покладених на неї завдань^[66] бере участь у розробленні проектів законів та інших норма­тивних актів і документів, у тому числі правил, норм та стандартів, державних і регіональних програм забезпечення безпеки дорожнього руху і його учасників; здійснює контроль за додержанням власниками (володільцями) транспортних засобів, а також громадянами, посадо­вими особами вимог Закону України від ЗО червня 1993 р. «Про до­рожній рух»^[67] (зі змінами); правил, норм і стандартів з питань забез­печення безпеки дорожнього руху; виявляє та вживає заходів щодо попередження і припинення адміністративних правопорушень, додер­жання правил дорожнього руху; забезпечує розгляд справ, віднесених до відання Державтоінспекції; здійснює профілактику правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху серед його учасників; регулює до­рожній рух; контролює внесення обов’язкових платежів власниками транспортних засобів тощо. Державтоінспекція за результатами конт­ролю відсторонює від керування транспортним засобом осіб, що пере­бувають у стані сп’яніння, або тих, що не мають права на керування цим видом транспортного засобу, або грубо порушують правила до­рожнього руху; розглядає справи про адміністративні правопорушення,

віднесені до її відання; застосовує інші, передбачені нормативно- правовими актами заходи впливу.

Державний пожежний нагляд Міністерства України з надзвичай­них ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобиль­ської катастрофи (Держпожежнагляд) є одним з основних спеціалі­зованих контролюючих органів державної пожежної охорони. Відпо­відно до покладених на нього завдань інспектори Держпожежнагляду розробляють за участю заінтересованих міністерств та інших централь­них органів виконавчої влади і затверджують загальнодержавні пра­вила пожежної безпеки, обов’язкові для всіх підприємств, установ, організацій і громадян; здійснюють контроль за додержанням керівни­ками різних ланок влади і громадянами вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки; проводять перевірки та дізнання за повідо­мленнями і заявами про злочини, пов’язані з пожежами та порушен­нями правил пожежної безпеки. Інспектори Держпожежнагляду про­водять пожежно-технічні обстеження і перевірки підприємств, установ, організацій, будівель, споруд та інших підконтрольних об’єктів неза­лежно від форм власності; дають керівникам різних ланок влади, а також громадянам обов’язкові до виконання розпорядження (при­писи) про усунення порушень і недоліків щодо питань пожежної без­пеки; в разі виявлення серйозних порушень правил пожежної безпеки припиняють або забороняють роботу підприємств, їх окремих підроз­ділів, агрегатів, експлуатацію споруд, окремих приміщень, випуск та реалізацію пожежонебезпечної продукції, дію виданих дозволів на право проведення робіт; здійснюють контроль за виконанням проти­пожежних вимог на будівництві та ін.

За результатами контролю в разі виявлення порушень інспектори Держпожежнагляду забороняють (до усунення недоліків) випуск і за­стосування проектів, зупиняють проведення будівельно-монтажних робіт, притягують до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій і громадян, винних у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки; застосовують штрафні санкції до підприємств, установ, ор­ганізацій за порушення правил пожежної безпеки, невиконання розпо­ряджень (приписів) посадових осіб органів Держпожежнагляду¹.

Державна інспекція з контролю за цінами відповідно до покладених на неї завдань та наданих їй повноважень, закріплених у Положенні про Державну інспекцію з контролю за цінами^[68], здійснює державний конт­роль за додержанням установленого порядку затвердження та застосу­вання цін і тарифів у міністерствах і відомствах, на підприємствах, в установах, організаціях державних та інших форм власності; перевіряє обґрунтованість затверджуваних міністерствами і відомствами, об’єднаннями, підприємствами і організаціями в межах їх компетенції, незалежно від форм власності та господарювання, цін і тарифів, стан організації та ефективності роботи відомчого контролю за цінами; ко­ординує роботу єдиної системи органів державного контролю за цінами з іншими контролюючими органами і громадськими об’єднаннями.

Для цього Держінспекція має право проводити у будь-яких суб’єктах підприємництва, розташованих на території України, перевірки бухгал­терських документів, книг, звітів, калькуляцій тощо, пов’язаних із засто­суванням цін, а також одержувати необхідні пояснення, довідки та відо­мості з питань, що виникають при перевірках; обстежувати з додержанням відповідних правил виробничі, складські, торговельні та інші приміщен­ня об’єднань, підприємств і організацій, що використовуються для виго­товлення, зберігання і реалізації товарів і сировини, а також організації і надання різних послуг та ін. За результатами контролю Держінспекція в разі наявності для того підстав вимагає від керівників та інших посадо­вих осіб суб’єктів підприємництва, що перевіряються, усунення виявлених порушень законодавства про порядок установлення та застосування цін; приймає рішення про застосування до суб’єктів підприємництва перед­бачених чинним законодавством економічних санкцій та ін. Начальники державних інспекцій по контролю за цінами та їх заступники від імені органів державного контролю за цінами мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стяг­нення на винних посадових осіб, а також приймати рішення про застосу­вання економічних санкцій і припинення операцій по рахунках суб’єктів підприємництва в установах банку тощо.

Державна санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охо­рони здоров ’я України, повноваження якої регулюються Законом Укра­їни від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідеміч­ного благополуччя населення»^[69], здійснює контроль за додержанням юридичними і фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впли­ву небезпечних чинників на здоров’я людей, а також застосовує заходи правового характеру відносно правопорушників.

Основними завданнями цієї служби є: нагляд за організацією і про­веденням усіма юридичними і фізичними особами санітарних та про­тиепідемічних заходів; нагляд за реалізацією державної політики з питань профілактики захворювань населення; участь у розробці і контроль за виконанням програм, що стосуються попередження шкід­ливого впливу чинників навколишнього середовища на здоров’я на­селення; нагляд за додержанням санітарного законодавства та ін. При виявленні правопорушень встановлених правил державні санітарні лікарі обмежують, тимчасово забороняють або припиняють діяльність підприємств, установ, організацій, об’єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин та механізмів, виконання окремих техно­логічних операцій; обмежують, тимчасово забороняють або припиня­ють будівництво, реконструкцію та розширення об’єктів по проектах, що не мають позитивного висновку за результатами державної санітарно-гігієнічної експертизи і в разі відступу від затвердженого проекту, здійснюють інші дії. Державні санітарні лікарі також притя­гують винних осіб до адміністративної відповідальності, а до юридич­них осіб застосовують фінансові санкції.

Державна митна служба України здійснює митний контроль з ме­тою забезпечення додержання державними органами, підприємствами, посадовими особами, а також громадянами порядку переміщення через державний кордон товарів та інших предметів.

Митний контроль безпосередньо здійснюють відповідні посадові особи митниць шляхом перевірки документів, які є необхідними для такого контролю; митного огляду (огляду транспортних засобів, това­рів та інших предметів, особистого догляду); переогляду; огляду до­кументів і предметів, які переміщуються через митний кордон України; митних обстежень та застосуванням інших форм.

Уповноважені особи митних органів у разі виявлення ними пору­шень митних правил і за наявності інших передбачених законодавством підстав можуть здійснювати адміністративне затримання, вилучення речей і документів, застосовувати спеціальні засоби попередження і припинення правопорушень. Начальник митного органу, його заступ­ник або посадова особа, яка здійснює провадження в справі про адмі­ністративне правопорушення, мають право відповідною постановою призначити перевірку діяльності підприємства, яке припустилося по­рушень митних правил. Начальники митниць та їх заступники при­тягають винних осіб до адміністративної відповідальності.

Контрольні повноваження митних органів та їх посадових осіб закріплено в МК України, положеннях про митну службу та її підроз­діли, інших нормативних актах.

Функції контролю за додержанням законодавства про податки та інші платежі у бюд жет здійснює Державна податкова служба України. Вона контролює своєчасне подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням платежів у бюджет, а також пере­віряє достовірність цих документів щодо правильності визначення при­бутку, доходу, інших платежів у бюджет; контролює додержання грома­дянами законодавства про індивідуальну трудову діяльність; забезпечує застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій за пору­шення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадови­ми особами підприємств, установ, організацій та громадянами; передає правоохоронним органам матеріали про факти порушень, за які перед­бачена кримінальна відповідальність, та ін.

Для реалізації цих функцій підрозділам державної податкової служ­би надається право проводити у будь-яких суб’єктів підприємництва перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, планів, кошторисів, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків та інших обов’язкових платежів у бюджет; одержу­вати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають при перевірках; обстежувати будь-які приміщення підприємств, уста­нов, організацій і громадян, що використовуються для одержання до­ходів або пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування.

За результатами контролю у випадках, передбачених законодав­ством, державні податкові інспектори мають право зупиняти операції підприємств, установ і організацій по розрахункових, інших рахунках у банках; вилучати у підприємств, установ і організацій документи, що свідчать про приховування (заниження) прибутку (доходу), і за­стосовувати до підприємств, установ, організацій фінансові санкції, а громадян — притягати до адміністративної відповідальності (Закон України «Про державну податкову службу в Україні»¹). Дещо схожі з наведеними функції та повноваження мас Державна контрольно-ревізійна служба України Міністерства фінансів України. Вона проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збе­реження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звіт­ності в міністерствах, відомствах та інших органах державної виконав­чої влади, державних фондах, бюджетних установах, а також на під­приємствах і організаціях, які одержують кошти з бюджету та держав­них валютних фондів; здійснює контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками; розроб­ляє інструкції та інші нормативні акти про проведення ревізій та пере­вірок; розробляє пропозиції щодо вдосконалення контролю; координує роботу контрольно-ревізійних підрозділів міністерств, інших централь­них органів виконавчої влади тощо.

Головному контрольно-ревізійному управлінню та його підрозділам на місцях надається право безперешкодного доступу на підконтрольні об’єкти для з’ясування питань, пов’язаних з ревізією або перевіркою; одержувати від посадових і матеріально-відповідальних осіб об’єктів, що ревізуються або перевіряються, письмові пояснення з питань, які виникають у ході ревізій і перевірок, та ін.

За результатами контролю (у випадках, передбачених законодав­ством, і в разі потреби) контрольно-ревізійна служба накладає на ке­рівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій адміністративні стягнення, стягує у доход держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами, підприємствами, установами і організаціями за незаконними угодами або без інших встановлених законодавством підстав чи з по­рушенням чинного законодавства, тощо (Закон України від 26 січня 1993 р. «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»¹).

§ 3. Контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування

Важлива роль у здійсненні контролю в державному управлінні на­лежить сільським, селищним, міським радам, які є органами місцево­го самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах за допомогою

своїх виконавчих органів функції і повноваження місцевого самовря­дування.

Всебічні контрольні повноваження з боку рад та їх виконавчих органів у сфері державного управління зумовлені широким колом делегованих їм державою повноважень і питань, вирішення яких по­кладено на ці представницькі органи.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи ведуть статистичний облік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території; здійснюють контроль за виконанням зобов’язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності, за використанням при­бутків підприємств і організацій відповідних територіальних громад; контролюють організацію і діяльність підприємств транспорту, зв’язку, побуту; забезпечують належне медичне обслуговування та організацію освітньої роботи, додержання природоохоронного законодавства; віда­ють іншими питаннями громадського та соціально-культурного будів­ництва.

До того ж ради мають виключну компетенцію щодо встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою територій міст та інших населених пунктів, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, правил щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громад­ських місцях, на прийняття у межах, визначених законом, рішень з пи­тань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушен­ня яких передбачено адміністративну відповідальність. Ради можуть створювати тимчасові контрольні комісії з різних питань.

Виконавчі органи рад у разі наявності підстав входять з поданням до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують вимоги та рішення рад, їх виконавчих ор­ганів; звертаються до суду про визнання незаконними актів підпри­ємств, установ і організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування; самі (сільські та селищні виконавчі органи) або за допомогою своїх підрозділів розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання.

Місцеві державні адміністрації підзвітні відповідним районним і обласним радам у виконанні програм соціально-економічного і куль- гурного розвитку, районних, обласних бюджетів. Вони також під- інітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих адміністраціям відповідними радами, а також у виконанні рішень і цих питань.

Дійовий контроль з боку представницьких органів місцевого само­врядування є одним з важливих засобів забезпечення ними комплексно­го економічного і соціального розвитку на підвідомчій їм території.

§ 4. Судовий контроль

Судовий контроль — специфічний вид контролю у сфері держав­ного управління. Особливість цього контролю полягає в тому, що він здійснюється не систематично, не повсякденно, як, наприклад, конт­роль з боку спеціалізованих контролюючих, а лише при розгляді справ (адміністративних, цивільних, кримінальних).

Судовий контроль в управлінні можна класифікувати за двома основними напрямками: за видом суду, який здійснює контроль, та за формою втручання в діяльність підконтрольного органу. В останньому випадку виділяють пряму (безпосередню) і непряму (опосередковану) форми втручання.

В Україні судовий контроль здійснюють Конституційний Суд Укра­їни, суди загальної компетенції, адміністративні та господарські суди.

Контроль з боку Конституційного Суду визначається особливим статусом Конституційного Суду і предметом його контролю. Консти­туційний Суд здійснює контроль, який виходить за межі контролю в державному управлінні. До його контрольних повноважень належать: обов’язок приймати рішення і давати висновки в справах про консти- туційність законів та інших актів Верховної Ради України, актів Пре­зидента України, правових актів Верховної Ради АРК; вирішення пи­тань про відповідність Конституції України чинних міжнародних до­говорів України або тих міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених Конститу­цією. На нього також покладено обов’язок офіційного тлумачення

Конституції та законів України (Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України»’).

Судовий контроль з боку судів загальної компетенції здійснюється при розгляді цивільних справ за позовами, передусім таких, де однією із сторін є орган державного управління. Суд (судця) оцінює їх з точки зору віцповіцності закону, приймає певне рішення по справі, яким може змінити чи скасувати управлінське рішення (акт управління), чим фактично втручається в управлінську сферу діяльності державного органу. Це справи, наприклад, про поновлення на роботі, відшкоцуван- ня збитків (зобов’язує сторону відшкоцувати збитки, встановлює їх розмір) та ін.

При розгляді кримінальних справ (найбільш показові з них — про розкрадання майна) суд може застосовувати тільки непряму (опосеред­ковану) форму втручання. Поряд з вирішенням питання про винуватість особи в кримінальному злочині та її відповідальність суд перевіряє законність дій органів управління, посадових осіб та інших громадян. Якщо суд виявить порушення законності, він виносить окрему ухва­лу (ст. 340 КПК України). Це форма інформування державних органів, комерційних та інших структур, об’єднань громадян про виявлені порушення закону і умови, що їх породжують. Суд повідомлює про необхідність вжити заходів щодо їх усунення і попередження в май­бутньому. Але цим суд не змінює реальний стан справ в органі чи організації, на піцприємстві, в установі, куци націслана його ухвала. Обов’язок прийняти управлінське рішення по окремій ухвалі та змі­нити ситуацію на краще лежить на керівництві відповідних органів і організацій.

Контроль з боку господарських судів має багато спільного з конт­ролем з боку суців загальної компетенції. Основна відмінність між ними полягає в предметі спору і суб’єктах, які беруть участь у справі (юридичні особи). Різною для них є і нормативна база. Господарські суди у своїй діяльності керуються ГПК України та Законом України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України»^[70]. Значні відмінності має і процедура розгляду справ.

Відповідно до КАС України контроль з боку адміністративних судів спрямовано на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин під порушень з боку органів державної влади, органів місцевого само- нрядування, їх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здій­сненні ними владних управлінських функцій. Особливість процедури розгляду справ полягає у тому, що спосіб захисту прав фізичних та юридичних осіб тут скоріше цивільноправовий, ніж адміністративний (позасудовий).

Викладене дає можливість дійти висновку, що судовий контроль

н управлінні — це заснована на законі діяльність судів з перевірки правомірності актів і дій органів управління, їх посадовій осіб по від­новленню порушених прав, а в необхідних випадках — застосуванню до цих суб’єктів правових санкцій.

§ 5. Прокурорський нагляд за законністю і дисципліною в державному управлінні

Конституція України покладає на прокуратуру: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів грома­дянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням за­конів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (ст. 121).

Закон України «Про прокуратуру» надає прокуратурі також право здійснювати нагляд за додержанням і правильним застосуванням за­конів Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними ко­мітетами, відомствами, іншими органами державного і господарсько­го управління та контролю, урядом АРК, місцевими радами та їх ви­конавчими і розпорядчими органами, військовими частинами, політич­ними партіями, громадськими організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами.

При здійсненні нагляду прокурори не можуть втручатися в діяль­ність піднаглядних їм органів, не наділені безпосереднім правом за-

стосовувати заходи примусового впливу, скасовувати протизаконні акти управління та змінювати їх. Вони також не можуть притягувати винних до правової відповідальності.

Здійснюючи нагляд, прокурори застосовують певні методи і форми. До методів діяльності прокурорів слід віднести їх право: зажадати по­дання їм документів та відомостей; безперешкодно входити у примі­щення; здійснювати на місцях перевірку законів; вимагати від відпо­відних органів і посадових осіб проведення перевірок і ревізій підпо­рядкованих об’єктів; вимагати від посадових осіб і громадян письмових чи усних пояснень з приводу порушень закону.

Підставою для цих дій з боку прокурорів є інформація про пору­шення законності, яку прокурори можуть одержувати в будь-які за­конні способи: із засобів масової інформації (телебачення, радіо, пре­са), звернень громадян, громадських об’єднань, оперативним шляхом та ін.

У разі підтвердження інформації прокурор реагує на порушення законності і дисципліни шляхом видання актів прокурорського реагу­вання. У Законі України «Про прокуратуру» названо такі форми про­курорського реагування: протест, письмовий припис, подання та по­станова.

Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до органу вищого рангу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи (ст. 21).

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або при­ведення його у відповідність із законом, а також про припинення не­законної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов’язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в той самий строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним. По­дання такої заяви, так само, як і протест, зупиняє дію правового акта.

Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься про­курором, його заступником органу чи посадовій особі, які припусти­лися порушень, або вищому в порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення (ст. 22).

Припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевид­ний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, під­приємства, установи, організації, а також громадянам, якщо воно не буде негайно усунуте. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа може оскаржити припис вищому проку­рору, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів. Рі­шення вищого за посадою прокурора є остаточним.

Подання з вимогами усунути порушення закону, причини цих по­рушень і умови, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступ­ником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає не­ні дкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів щодо усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору (ст. 23).

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. Reference 1 страница
4. Reference 10 страница
5. Reference 2 страница
6. Reference 3 страница
7. Reference 4 страница
8. Reference 5 страница
9. Reference 6 страница
10. Reference 7 страница
11. Reference 8 страница
12. Reference 9 страница

Переглядів: 444