• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види адміністративно-правових методів 10 страница

Залежно від характеру порушення закону прокурор (його заступ­ник) виносить вмотивовану постанову про дисциплінарне проваджен­ня, провадження про адміністративне правопорушення або порушення кримінальної справи щодо винних осіб (ст. 24).

Постанова про порушення дисциплінарного провадження або про­вадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду уповноваженою посадовою особою або відповідним органом у деся­тиденний строк після її надходження. Про результати розгляду повідом­ляється прокурору.

§ 6. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні

Одним із найважливіших заходів щодо забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні є право громадян на звернення до державних органів влади, органів місцевого самоврядування, під­приємств, установ, організацій різних форм власності, громадських

об’єднань.

Звернення громадян становлять сукупність активних вольових дій фізичних осіб. їх особливість полягає в тому, що не всі звернення гро­мадян можна віднести до заходів, які забезпечують законність і дис-

ципліну в державному управлінні. Тільки скарги і заяви про порушен­ня чинного законодавства та недоліки в роботі тих чи інших осіб, державних і недержавних структур ініціюють компетентні органи (повноважних осіб) на проведення контрольно-наглядових дій з метою усунення порушень і недоліків.

Скарга на протизаконні дії або рішення відповідних органів та їх посадових осіб подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права на звернення в суд відповідно до закону, а в разі відсутності такого (вищого) органу або незгоди громадянина з прийнятим по скарзі рішенням — безпосеред­ньо в суд.

Отже, захищаючи свої законні права і свободи, громадяни зверта­ють увагу компетентних органів на порушення законодавства і в такий спосіб захищають існуючі в державі та суспільстві правовідносини. Такий контроль у деяких випадках називають ще й індивідуальним.

§ 7. Громадський контроль

Серед повноважень деяких громадських угруповань є такі, які мають ознаки контролюючих органів. Наприклад, профспілки відповідно до чинного законодавства контролюють додержання адміністрацією під­приємств, установ, організацій законодавства про працю і нормативних актів про охорону праці, житлово-побутове обслуговування працівників та ін. Закон України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів» (у редакції Закону від 1 грудня 2005 р.)¹ надає право об’єднанням спо­живачів: здійснювати контроль за додержанням прав громадян як спо­живачів; проводити незалежну експертизу та випробування продукції; разом з відповідними державними органами здійснювати контроль за якістю продукції, торговельного та інших видів обслуговування, засто­сування цін; представляти і захищати інтереси споживачів в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування згідно із законо­давством; вносити органам виконавчої влади і суб’єктам господарюван­ня пропозиції про заходи щодо підвищення якості продукції, тимчасо­вого зупинення випуску та реалізації продукції, яка не відповідає вста­новленим вимогам щодо якості, припинення виробництва, вилучення з реалізації продукції, що становить небезпеку для життя, здоров’я та

майна громадян або завдає шкоди навколишньому природному сере­довищу, фальсифіковану та дефектну продукцію, а також про коригу­вання цін, встановлених з порушенням законодавства; звертатися з по­зовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій та ін.

Представники деяких громадських угруповань наділені правом складати протоколи про адміністративні правопорушення. Це члени громадських формувань з охорони громадського порядку та держав­ного кордону, громадські мисливські, лісові інспектори, інспектори рибоохорони та ін., які мають повноваження здійснювати перевірку додержання законодавства у відповідних сферах діяльності. Окремі

з них наділені у деяких випадках правом доставляти правопорушників до міліції чи виконкому сільської (селищної) ради.

Запитання до самоконтролю

1. У чому полягає сутність контролю з боку Верховної Ради України?

2. Які контрольні повноваження Президента України?

3. Визначте сутність контрольних повноважень Кабінету Мі­ністрів України, центральних органів виконавчої влади та органів місцевих державних адміністрацій.

4. Окресліть особливість контролю з боку спеціалізованих контролюючих органів.

5. Визначте сутність судового контролю в державному управ­лінні.

6. Визначте сутність прокурорського нагляду за законністю і дисципліною в державному управлінні.

7. Що таке громадський контроль?

Глава 21

Адміністративно-правові режими

§ 1. Поняття та види адміністративно-правових режимів

Поняття «правовий режим»^[71] визначається як порядок регулювання, комплекс правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих дозволів, заборон, а також позитивних зобов’язань.

Кожній галузі права притаманний свій специфічний режим регу­лювання, яким і зумовлюється юридична особливість певної галузі.

Специфіка адміністративно-правового режиму виявляється в осо­бливому порядку виникнення та формування змісту прав і обов’язків учасників адміністративно-правових відносин та їх здійснення, наяв­ності специфічних санкцій, особливих засобах їх реалізації, а також у дії єдиних принципів, загальних положень, які поширюються надану сукупність правових норм.

Адміністративно-правовий режим — поєднання адміністратив­но-правових засобів регулювання, що виявляється в централізовано­му порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб ’єктів правовідносин.

До основних елементів адміністративно-правового режиму нале­жать:

1) метод правового регулювання, який в адміністративному праві ґрунтується на централізованому засобі та імперативному типах регулю­вання і виражається в юридичній нерівності суб’єктів правовідносин;

2) особливі адміністративно-правові засоби встановлення та форми виникнення прав і обов’язків, способів юридичного пливу, захисту прав, процедурно-процесуальні форми тощо, до яких слід віднести акти, скарги, службову або функціональну підпорядкованість, контроль або нагляд, адміністративний примус, протоколи, постанови, клопо­тання, адміністративну відповідальність та ін.;

3) принципи, загальні положення адміністративного права, такі як участь громадян в управлінні державними справами, забезпечення та захист прав і свобод людини, інтересів держави; здійснення органами влади своїх повноважень у межах, установлених Конституцією та від­повідно до законів України; підзвітність, підконтрольність, відпові- дальність органів виконавчої влади та їх посадових осіб перед суспіль­ством за свою діяльність тощо;

4) особливість адміністративного законодавства, яке характеризу­ється наявністю великої кількості правових норм, що регулюють знач­ний обсяг різноманітних соціальних відносин, пов’язаних із державним управлінням;

5) встановлення поряд із загальногалузевим правовим режимом внутрішньогалузевих правових режимів: режиму секретності, митно­го режиму, режиму державного кордону, режиму вільних економічних зон, режиму здійснення певних видів підприємницької діяльності, паспортного режиму та ін.

Адміністративно-правові режими забезпечують функціонування не тільки галузевих інститутів адміністративного права, таких як дер­жавна служба, адміністративна відповідальність, а й багатьох інститу­ті в інших галузей права або міжгалузевих інститутів, наприклад, права власності, підприємництва тощо.

Правові режими класифікують за масштабом волі громадян і органі­зацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб’єктивних прав; глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій; часом і територією їх дії; окремими об’єктами; видами діяльності та ін.

За масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб’єктивних прав виділяють пільгові та обмежуючі режими. Перші надають громадянам і організаціям додат- кові права і свободи або пільги під час здійснення ними певних прав чи свобод, наприклад, пільги для учасників бойових дій. Другі, на­впаки, запроваджують особливі права використання громадянами і організаціями своїх прав і свобод або встановлюють заборону на здійснення ними певних прав і свобод, наприклад, ліцензування окре­мих видів підприємницької діяльності.

За глибиною зміну конституційному статусі громадян і організа­цій розрізняють звичайні та надзвичайні режими. Перші не змінюють конституційного статусу громадян і організацій; другі суттєво обмежу­ють їх права і свободи, вводять особливий порядок здійснення окремих видів конституційних прав і свобод.

За часом дії виділяють постійні (паспортний режим) або коротко­часні, ситуаційні (надзвичайний стан) режими.

За територією дії розрізняють режими, що діють на всій території України або в окремих її регіонах чи місцях (режим прикордонної зони).

За окремими об ’єктами виділяють режими заповідників, вогне­пальної зброї, отруйних речовин тощо.

За видами діяльності розрізняють режими оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності та ін.

Засади правових режимів встановлюють закони України: від 27 лютого 1991 р. «Про правовий режим території, що зазнала радіо­активного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»^[72], від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану»^[73], від

4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України»^[74] та ін.

За юридичною природою виділяють правовстановлюючі, які міс­тять первинні «режимні» норми, та гіравозастосовні акти. Наприклад, на підставі ст. 106 Конституції та Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» Президент України приймає рішення про вве­дення режиму надзвичайного стану, в якому встановлює певні прави­ла, а місцевий орган виконавчої влади (обласна державна адміністра­ція), керуючись цим актом, уводить комендантську годину.

У створенні та здійсненні адміністративно-правових режимів, крім нормативно-правової підсистеми, важливе значення мають також ор­ганізаційна і матеріально-технічна. Організаційна підсистема обслу­говує діяльність органів виконавчої влади (їх посадових осіб), які по­винні забезпечити додержання встановлених заборон і обмежень та виконання покладених на громадян і юридичних осіб обов’язків.

Організаційна інфраструктура забезпечує реалізацію встановлених режимних правил. Це спеціальні режимні органи, які утворюються з урахуванням змісту і особливостей того чи іншого адміністративно- правового режиму (прикордонні війська, митні органи, тимчасові ад­міністрації тощо) і комплектуються спеціально підготовленим особо­вим складом, забезпечуються необхідними фінансовими і матеріально- технічними ресурсами.

Усі спеціальні адміністративно-правові режими мають дві взаємо­пов’язані сторони: змістовну і формальну. Змістовну сторону склада­ють причини та мета введення режиму, його організаційні, економічні елементи, пов’язані з ними дії. Формальна (юридична) сторона містить такі елементи: хто, на який строк, на якій території встановлює режим; процедура його введення, здійснення, скасування; система «режимних» обов’язків і прав. Більшість спеціальних режимів, як правило, обме­жують права громадян. Проте такі обмеження не повинні бути надмір­ними і мають встановлюватися тільки законами. В Конституції Укра­їни закріплено, що виключно законами України визначають правові режими власності, державного кордону, воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації та інші види спеціальних правових режимів.

§ 2. Поняття та види надзвичайних режимів

У певні періоди розвитку людства виникають гострі соціальні, техногенні суперечності, суперечності між природою та суспільством. Це зумовлює етнічні і соціальні, політичні та воєнні конфлікти, сти­хійні лиха, великомасштабні промислові аварії тощо. Екстремальні ситуації загрожують життю і здоров’ю людей, створюють умови для знищення значних матеріальних і духовних цінностей. Усе це може призвести до дестабілізації та руйнування соціальної системи, а тому потребує негайного здійснення неординарних заходів, у тому числі правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних та ін. Екстремальні (надзвичайні) ситуації становлять сукупність небезпеч­них для суспільства чинників, які створюють загрозу життєво важли­вим інтересам особи, суспільства, держави і потребують для свого врегулювання іншого нормативного впливу, іншої керуючої підсисте­ми, ніж ті, що діють у звичайних умовах.

Правові режими, за допомогою яких відбувається така перебудова юридичного інструментарію, можна визначити як надзвичайні. Вони належать до адміністративно-правових режимів.

Надзвичайні режими — це спеціальні правові режими життєді­яльності населення, здійснення господарської діяльності та функціо­нування органів влади на території, де виникла надзвичайна ситуація. Головним у їх змісті є те, що вони суттєво змінюють правовий статус суб’єктів цієї території, у деяких випадках — систему органів вико­навчої влади та органів місцевого самоврядування, встановлюють за­ходи, які застосовуються для врегулювання ситуації.

Законодавство України передбачає три основні різновиди надзви­чайних режимів: 1) надзвичайний стан; 2) надзвичайна екологічна ситуація; 3) воєнний стан.

Правову основу введення надзвичайних режимів, крім норм Кон­ституції України (статті 92 та 106), становлять закони України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану»^[75], від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»^[76], від 13 липня 2000 р. «Про зону надзвичайної екологіч­ної ситуації»^[77], від 6 квітня 2000 р. «Про правовий режим воєнного стану»^[78], а також закони, що регулюють діяльність окремих органів державного управління в умовах надзвичайного стану, наприклад, «Про міліцію», «Про Службу безпеки України».

Надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи окремих її місцевостях під час ви­никнення надзвичайних ситуацій техногенного чи природного харак­теру не нижче загальнодержавного рівня, що зумовили чи можуть зумовити людські та матеріальні втрати, створюють загрозу жит­тю і здоров ’ю громадян або під час спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насіиіьства.

Правові режими надзвичайного стану передбачають надання від­повідним органам влади, військовому командуванню та органам міс­цевого самоврядування відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» повноважень, необхідних для відвернен­ня загрози і забезпечення безпеки та здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускають тимчасові, зумовлені загрозою обмеження в здій- снснні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих об­межень.

Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнай­швидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техноген­ного або природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни кон­ституційного ладу шляхом насильства, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.

Надзвичайний стан вводять лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладу, усунення якої іншими способами неможливе.

У Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану» ви­ділено два види такого стану: 1) виникнення особливо тяжких над­звичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійно­го лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров’ю багатьох верств населення; 2) викликаний протиправними діями людей: вчинення масових терористичних актів, що супроводжу­ються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об’єктів життєзабезпечення; виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об’єктів чи місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; виникнення масових заворушень, що супроводжу­ються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи; спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства; масовий перехід державного кордону з територій суміжних держав; необхідність відновлення конституцій­ного правопорядку та діяльності органів державної влади.

Перший вид режиму надзвичайного стану вводиться в Україні або окремих її місцевостях Указом Президента України за пропозицією Кабі­нету Міністрів України із затвердженням Верховною Радою України.

Другий вид режиму надзвичайного стану вводиться Указом Пре­зидента України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони

України із затвердженням Верховною Радою України після поперед­нього звернення Президента України через засоби масової інформації або в інший спосіб до груп осіб, організацій, установ, які є ініціатора­ми чи учасниками дій, що можуть бути приводом для запровадження надзвичайного стану, крім випадків, коли для врятування населення або недопущення загибелі людей потрібні невідкладні заходи.

Введення надзвичайного стану на території АРК або окремих її місцевостях може ініціювати Верховна Рада АРК.

В Указі Президента України про введення надзвичайного стану зазна­чаються: 1) обґрунтування необхідності введення надзвичайного стану; 2) межі території, на якій вводять надзвичайний стан; 3) час, з якого вво­дять надзвичайний стан, і строк, на який його вводять; 4) перелік і межі конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово об­межуються у зв’язку з введенням такого стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням стро­ку дії цих обмежень; 5) органи державної влади, органи військового ко­мандування та органи місцевого самоврядування, яким доручають здій­снення заходів надзвичайного стану, та межі їх додаткових повноважень;

6) інші питання, що випливають із зазначеного Закону.

Указ Президента України про введення надзвичайного стану, за­тверджений Верховною Радою України, негайно оголошують через засоби масової інформації або в інший спосіб.

Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не біль­ше як ЗО діб і не більше як 60 діб у окремих її місцевостях. У разі необ­хідності надзвичайний стан може бути подовжено Президентом Укра­їни, але не більш як на 30 діб. Такий Указ Президента України набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Надзвичайний стан в Україні або окремих її місцевостях може бути скасовано Указом Президента України раніше строку, на який його вводили, у разі усунення обставин, що зумовили його введення.

В умовах надзвичайного стану Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні і місцеві органи виконавчої влади, Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, органи місцевого самоврядування, а також військове команду­вання та його представники, підприємства, установи і організації здійснюють повноваження, надані їм Конституцією та законами Укра­їни, забезпечують виконання заходів, упроваджених у зв’язку з введен­ням надзвичайного стану.

У період надзвичайного стану не можуть бути припинені чи об­межені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також судів, органів прокуратури України, органів дізнання та слідства.

Координацію діяльності органів виконавчої влади, Ради міністрів АРК, військового командування, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій здійснює Рада національної без­пеки і оборони України, а в частині повноважень, що їй не належать, — Кабінет Міністрів України. На місцях можуть створюватися оператив­ні штаби з представників Служби безпеки України, МВС України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на чолі з комендантами територій.

Указом Президента України про введення надзвичайного стану в ін­тересах національної безпеки та громадського порядку з метою запо­бігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи: 1) встановлення особливого ре­жиму в’їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування терито­рією, де введено надзвичайний стан; 2) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд; 3) посилення охорони громадського порядку і об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

4) заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборону на про­ведення яких встановлює суд; 5) заборона страйків.

У разі введення надзвичайного стану в зв’язку з виникненням осо­бливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха­рактеру, крім зазначених, додатково можуть здійснюватися такі заходи, як тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання, з обов’язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень; встановлення карантину та проведення інших обов’язкових санітарних і протиепідемічних заходів; мобілізація та ви­користання ресурсів підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних ситуацій з обов’язковою компенсацією зазнаних втрат тощо.

Якщо введення надзвичайного стану викликано масовими пору­шеннями громадського порядку, крім загальних заходів, додатково можуть здійснюватися ще й такі: запровадження комендантської годи­ни (заборона перебування на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи в установлені години доби); перевірка документів у громадян, а в разі необхідності — проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень і житла громадян; обмежен­ня або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв і речовин, вироблених на спиртовій основі, та ін.

Громадський порядок, охорона життя, здоров’я, прав, свобод і за­конних інтересів громадян в умовах надзвичайного стану забезпечу­ються силами і засобами органів МВС України, в тому числі внутріш­ніх військ, військ Цивільної оборони, СБУ відповідно до їх повнова­жень, установлених законом, а в деяких випадках, передбачених за­коном, можуть залучатися і військові частини Збройних Сил України та військ прикордонної служби України.

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації — це особливий правовий режим, який можуть тимчасово запроваджувати в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовують на попередження людських і матеріальних витрат, відвернення загрози життю і здоров ’ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичай­ної екологічної ситуації можуть бути: значне перевищення гранично допустимих норм показників якості довкілля, визначених законодав­ством; виникнення реальної загрози життю і здоров’ю великої кіль­кості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи довкіллю внаслідок надмірного забруднення до­вкілля, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших чинників; негативні зміни, які сталися в довкіллі на значній території і які не­можливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку дер­жави, або які суттєво обмежують чи виключають можливість прожи­вання населення і проведення господарської діяльності на відповідній території; значне збільшення рівня захворюваності населення внаслі­док негативних змін у довкіллі.

Окрему місцевість України оголошують зоною надзвичайної еко­логічної ситуації Указом Президента України, затвердженим Верхов- 290

пою Радою України, за пропозицією Ради національної безпеки і обо­рони України або за поданням Кабінету Міністрів України. В такому Указі Президента України має бути зазначено: обставини, що стали причиною та обґрунтуванням необхідності оголошення окремої міс­цевості зоною надзвичайної екологічної ситуації; межі території, на якій її оголошують; заходи щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в та­кій зоні; основні заходи, що запроваджуються для подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації; обмеження на певні види діяльнос­ті в цій зоні; час, з якого окрему місцевість оголошують зоною над­звичайної екологічної ситуації; строк, на який цю територію оголо­шують такою зоною.

Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада АРК, Рада мі­ністрів АРК, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого само­врядування, підприємства, установи і організації здійснюють повнова­ження, надані їм Конституцією та законами України, і забезпечують додержання правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації та виконання заходів, передбачених Законом України «Про зону над­звичайної екологічної ситуації» та актами Президента України.

За наявності достатніх підстав у межах зони надзвичайної еколо­гічної ситуації може бути введено правовий режим надзвичайного стану в порядку, встановленому відповідним законом із запроваджен­ням додаткових заходів.

До виконання невідкладних аварійно-рятувальних і відновлюваль- них робіт у такій зоні можуть в установленому законом порядку на добровільній основі залучатися працездатне населення, транспортні засоби громадян за умови обов’язкового забезпечення безпеки праці, а в разі необхідності за рішенням Президента України — військові частини Збройних Сил України та інших військових формувань. Гро­мадський порядок у зоні надзвичайної екологічної ситуації забезпечу­ється силами і засобами підрозділів МВС України та СБУ відповідно до закону.

Воєнний стан — особливий правовий режим, що вводиться в Укра­їні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози на­паду, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Режим воєнного стану передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, органам місцевого само­врядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та за­безпечення національної безпеки, а також свобод людини і громадя­нина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В Указі Президента України про введення воєнного стану зазна­чаються: 1) обґрунтування необхідності введення воєнного стану; 2) межі території, на якій його вводять, час введення та строк, на який його вводять; 3) завдання військового командування, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здій­снення заходів правового режиму воєнного стану; 4) вичерпний пере­лік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасо­во обмежуються у зв’язку із введенням воєнного стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В умовах воєнного стану Президент України, Верховна Рада Укра­їни, органи державної влади, військове командування, Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, органи місцевого самоврядування, підпри­ємства, установи і організації здійснюють повноваження, надані їм Конституцією та законами України, і забезпечують виконання відпо­відних заходів.

Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України в умовах воєнного стану здійснює керівництво стратегіч­ним плануванням Збройних Сил України та інших військових форму­вань, запровадженням і проведенням заходів такого правового режиму через Генеральний штаб Збройних Сил України. В період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Верховної Ради Укра­їни, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради АРК, центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також судів, органів прокуратури України, органів дізнання і слідства. Верховна Рада України працює в сесійно­му режимі.

У місцевостях, де ведуться бойові дії, запровадження та здійснен­ня заходів правового режиму воєнного стану покладаються безпосе­редньо на військове командування. Всі органи державної влади, АРК та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, органі­зації, об’єднання громадян, а також самі громадяни зобов’язані спри­яти військовому командуванню в запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. Reference 1 страница
4. Reference 10 страница
5. Reference 2 страница
6. Reference 3 страница
7. Reference 4 страница
8. Reference 5 страница
9. Reference 6 страница
10. Reference 7 страница
11. Reference 8 страница
12. Reference 9 страница

Переглядів: 703