• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Глава 23 1 страница

Управління промисловістю

§ 1. Організаційно-правові засади управління промисловістю

Промисловість — провідна галузь господарського комплексу дер­жави, яка має за мету добування та перероблення природних ба­гатств. Від стану та розвитку промисловості залежать стан і розвиток інших галузей господарства, соціально-культурного та адміністративно- політичного будівництва, а отже, й рівень життя громадян, розвитку суспільства, держави в цілому.

Промисловість підрозділяють на важку (виробництво засобів виробництва) та легку (виробництво предметів споживання), а та­кож на нафтову, вугледобувну, текстильну, харчову та інші види (залежно від кінцевого продукту), які становлять підгалузі промис­ловості. У свою чергу, підгалузі промисловості поділяються на ще більш дрібні — так звані субгалузі промисловості. Наприклад, під- галузь текстильної промисловості поєднує текстильні, швейні та інші підприємства; підгалузь гірничої промисловості — гірничо­добувні, гірничо-збагачувальні, гірничо-металургійні та інші під­приємства тощо.

Як об’єкт управління промисловість є досить складною системою, що поєднує різні підгалузі. Галузева організація промисловості визна­чає наперед складну структуру органів державного управління в цій галузі, їх різноманітні повноваження.

Правові засади організації та управління промисловістю в Україні відображено в Конституції, законах України, таких як «Про електро­енергетику»^[95], «Про нафту і газ»^[96], «Про охорону прав на промислові

зразки»^[97] та ін., актах Президента України^[98], Кабінету Міністрів України^[99], відомчих актах^[100].

Управління промисловістю здійснюється за галузевим принципом з урахуванням територіального та міжгалузевого управління. Воно має за мету: координацію та подальший розвиток виробничих сил суспіль­ства і держави; зростання ефективності праці; зниження собівартості продукції; підвищення її якості та конкурентоспроможності на світо­вому ринку; захист та наповнення внутрішнього ринку вітчизняними товарами, послугами та ін.

Поряд з промисловими підприємствами державного сектору в нових економічних умовах подальшого розвитку набувають промислові під­приємства недержавних форм власності: акціонерні, приватні, спільні (в тому числі з міжнародним капіталом) та ін. Державне управління ними має свої, досить істотні відмінності від управління промисловими під­приємствами загальнодержавної та комунальної власності і зводиться в основному до впливу на них економічними заходами (податковою, митною, фінансовою політикою та ін.) та контролю за їх діяльністю.

§ 2» Система органів управління промисловістю

Система органів управління промисловістю складається із: про­мислових міністерств; інших центральних органів державної виконав­чої влади, які мають свої промислові об’єкти; управлінь промисловос­ті місцевих державнріх адміністрацій; місцевих рад та їх виконавчих комітетів (з питань, делегованих їм державою); адміністрацій промис­лових об’єднань та промислових підприємств.

Встановлення засад управління промисловістю в Україні належить до компетенції Верховної Ради України, яка визначає державну полі­тику, здійснює законодавче регулювання відносин, що виникають у цій сфері (галузі).

Загальне управління промисловістю в України, здійснення держав­ної політики в цьому напрямку покладено на Кабінет Міністрів Укра­їни, який управляє об’єктами державної власності, спрямовує і коор­динує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади та ін.

Близькі за обсягом та напрямком діяльності повноваження з управ­ління промисловістю має Рада міністрів АРК у межах автономії.

Центральне місце серед органів управління промисловістю нале­жить Міністерству промислової політики України, промисловим мі­ністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, на які покладено завдання щодо безпосередньої практичної реалізації державної політики у відповідних галузях. До промислових центральних органів виконавчої влади належать Міністерство палива та енергетики України, Державний комітет України з питань регуля­торної політики та підприємництва та ін. Вони управляють промисло­вими підприємствами (або регулюють їх діяльність), які входять до відповідної галузі. Слід зазначити, що поділ міністерств та державних комітетів на суто промислові та інші є досить умовним, оскільки про­мислові підприємства мають і деякі інші міністерства та державні комітети, а також недержавні (громадські та ін.) утворення. Це Мініс­терство економіки України, Міністерство транспорту та зв’язку Укра­їни, різні товариства, об’єднання (профспілкові, релігійні) тощо.

Згідно із Загальним положенням про міністерство, інший централь­ний орган державної виконавчої влади ці органи беруть участь у фор­муванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповід­ними напрямками; розробляють та застосовують механізм реалізації такої політики; забезпечують всебічний розвиток підпорядкованої їм підгалузі; підвищують ефективність виробництва та якість продукції на підпорядкованих їм підприємствах; здійснюють у межах повнова­жень, визначених законодавством, функції управління майном підпри­ємств, що належать до сфери управління міністерства; розробляють відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізми їх впро­вадження; затверджують галузеві стандарти та стежать за їх додержан­ням тощо.

До системи органів управління промисловістю входять також ор­гани міністерств, державних комітетів та відомств на місцях, від­повідні управління місцевих (обласних та районних, міських, міст Києва та Севастополя) державних адміністрацій (наприклад, управ­ління промисловості, енергетики, транспорту та зв’язку, управління агропромислового комплексу та ін.), які діють на підставі відповідних положень про них, і адміністрації державних промислових об’єднань, промислових підприємств. Це говорить про те, що управління галузя­ми та підгалузями промисловості організується, як правило, за три- ланковою системою: міністерство — обласне управління — підпри­ємство. У деяких випадках (при управлінні великими промисловими утвореннями — об’єднаннями або при управлінні підприємствами, які мають особливо важливе для господарства чи галузі значення) вико­ристовується дволанкова система: міністерство — промислове підпри­ємство або об’єднання. При управлінні невеликими підприємствами кількість управлінських ланок може зростати.

Безпосереднє керівництво основною виробничою ланкою промис­ловості — промисловим підприємством здійснює вищий (відносно нього) орган — адміністрація об ’єднання — для підприємства, яке входить до його складу, або безпосередньо міністерство — для об’єднань і деяких важливих підприємств та казенних підприємств, які прямо підпорядковані міністерству.

До ланки управління підприємством, яке розташоване на території АРК, може включатися ще й відповідний керівний орган автономії.

§ 3. Підприємства та їх об’єднання в промисловості. Правове становище їх адміністрації

Промислові підприємства та їх об’єднання — це основні (первин­ні) ланки промисловості. Вони є безпосередніми виробниками про­мислової продукції. їх діяльність поєднує в собі централізоване керів­ництво та самостійність і ініціативу в прийнятті конкретних рішень у межах своїх повноважень та відповідно до прогнозів економічного і соціального розвитку галузі, установ вищих органів.

Промислове підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відпо­відають цілям, передбаченим статутом підприємства. Держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства.

Управління промисловим підприємством здійснюється відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника щодо господар­ського використання свого майна і принципів самоврядування трудо­вого колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управ­ління, встановлює штати.

Власник здійснює свої права з управління підприємством безпо­середньо або через уповноважені ним органи. Власник або уповно­важені ним органи можуть делегувати ці права раді підприємства (правлінню) чи іншому органу, який передбачено статутом підприєм­ства і представляє інтереси власника та трудового колективу.

Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства і реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.

Вищим керівним органом колективного промислового підприєм­ства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функ­ції з управління колективним підприємством здійснює правління.

Адміністрацію промислового підприємства відповідно до принци­пу єдиноначальності очолює його керівник. При найнятті (призначен­ні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов’язки і відповідаль­ність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з ураху­ванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.

Керівник підприємства (як правило, це генеральний директор (ди­ректор) або начальник, управляючий) самостійно без довіреності діє від імені підприємства, вирішує питання господарської, фінансової, соціальної та інших видів діяльності (за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства). Його повноваження є похідними від завдань та прав підприємства, яке він очолює. В межах своєї компетенції керівник видає обов’язкові до ви­конання накази по підприємству, зараховує до штату та звільняє пра­цівників, застосовує до них заходи заохочення та накладає на них дисциплінарні стягнення. Члени адміністрації підприємства — заступ­ники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, від­ділів, відділень, дільниць та інших аналогічних підрозділів підпри­ємств), а також майстри і старші майстри теж призначаються на по­саду і звільняються з посади керівником підприємства.

Повноваження виробничих підрозділів та їх керівників регулюють­ся статутом промислового підприємства, положеннями про них.

Промислові підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяль­ності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству Укра­їни, тобто утворювати об’єднання.

До об’єднань підприємств, зареєстрованих в Україні, можуть вхо­дити і підприємства інших держав.

Промислове об’єднання є юридичною особою, може мати самостій­ний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку з своїм найменуванням і діє на основі договору або ста­туту, який затверджується його засновником або власником. Підпри­ємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, збе- рігають права юридичної особи. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передба­чено установчим договором (статутом). Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право за власною ініціативою приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Безпосереднє управління державним промисловим об’єднанням здійснює, як правило, адміністрація головного промислового підпри­ємства, яку очолює генеральний директор (директор, президент). Як і директор промислового підприємства, він діє на підставі принципу єдиноначальності, несе повну відповідальність за діяльність об’єднання. Від імені об’єднання він розпоряджається фінансами, основними та оборотними засобами виробництва, іншим майном об’єднання, пред­ставляє його зовні та ін.

Генеральний директор видає накази, які є правовою формою його діяльності.

До структури апарату виробничого об’єднання входять підрозділи, на які покладено виконання спеціалізованих функцій: фінансовий від­діл, планово-економічний відділ (або відділ збуту та постачання про­дукції, сировини тощо), відділи кадрів, організації праці, технічного контролю, комерційний відділ, відділ по будівництву (реконструкції) та розвитку, бухгалтерія та ін., які очолюють заступники директора (комерційний директор та ін.) або головні спеціалісти (головний бух­галтер, головний інженер та ін.). Повноваження цих підрозділів за­кріплено у статуті виробничого об’єднання.

§ 4. Місцеве самоврядування і промисловість

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» встанов­лює, що відносини органів місцевого самоврядування з промисловими підприємствами, які перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Останні виконують усі функції власника таких підприємств, тобто розпоряджаються їх майном, призначають на посаду та звільняють з посади керівників підприємств, визначають стратегічний напрямок розвитку та діяльності підприємств та ін.

Відносини з промисловими підприємствами, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будують­ся на договірній основі та на засадах підконтрольності у межах повно­важень, наданих органам місцевого самоврядування законом. З питань здійснення делегованих їм органами виконавчої влади повноважень органи місцевого самоврядування можуть виступати з ініціативою щодо перевірок, а також організовувати проведення перевірок на таких промислових підприємствах, передусім з питань додержання земель­ного, екологічного законодавства та ін.

Органи місцевого самоврядування можуть об’єднувати на договір­ній основі кошти промислових підприємств, розташованих на відпо­відній території, з коштами інших підприємств, установ, організацій, населення, а також бюджетними коштами для будівництва, реконструк­ції, ремонту та утримання на пайових засадах об’єктів соціальної і ви­робничої інфраструктури, шляхів місцевого значення та на заходи щодо охорони довкілля; затверджувати для промислових підприємств ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля; залучати промис­лові підприємства некомунальної власності до участі в обслуговуван­ні населення відповідної території, координувати цю роботу та ін.

§ 5. Державний контроль і нагляд в управлінні промисловістю

Усі підприємства промисловості у встановленому законодавством порядку здійснюють оперативний та бухгалтерський облік своєї ді­яльності (як господарської, так і іншої), за правильність якого посадо­ві особи цих підприємств несуть передбачену законодавством України дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Державний контроль у промисловості відповідно до чинного за­конодавства здійснюють перш за все власники цих підприємств. їх контрольні повноваження закріплено в різних нормативних актах: ГК України, положеннях про відповідні міністерства, відомства, державні комітети, актах, що визначають статути об’єднань, підприємств, та ін. Надгалузевий контроль також здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК (на території автономії), управління промисловос­ті місцевих державних адміністрацій.

Державний контроль у промисловості здійснюють і спеціальні контролюючі органи за відповідними напрямками своєї діяльності.

Державна контрольно-ревізійна служба України ревізує і перевіряє правильність ведення грошової та бухгалтерської документації, звіти, ко­шториси та інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей; стан їх збереження; повноту оприбутку­вання; правильність витрачання і збереження валютних коштів тощо.

Державна податкова служба України здійснює контроль за до­держанням промисловими підприємствами законодавства про податки: обчисленням і сплатою промисловими підприємствами податків та інших обов’язкових платежів у бюджет; сплатою інших платежів; ва­лютними операціями; порядком розрахунків зі споживачами з вико­ристанням електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем і товарно-касових книг; наявністю свідоцтв про державну ре­єстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та ліцензій, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності тощо.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (в особі своїх спеціалізованих контролюючих органів) конт­ролює додержання промисловими підприємствами природоохоронно­го законодавства. Посадові особи Державної інспекції України з охо­рони навколишнього природного середовища складають протоколи та притягують винних у порушенні природоохоронного законодавства осіб до адміністративної відповідальності.

Міністерство праці та соціальної політики України здійснює контроль за виконанням органами управління промисловістю законо­давства про працю, зайнятість і соціальний захист населення та вносить їм пропозиції щодо припинення дії наказів і рішень з цих питань, якщо вони суперечать чинному законодавству, а в необхідних випадках — пропозиції щодо їх скасування.

Державна інспекція праці Міністерстві праці та соціальної полі­тики України здійснює контроль за додержанням законодавства про працю на промислових підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності з таких основних питань: про трудовий договір і ве­дення трудових книжок; про робочий час і час відпочинку; про оплату праці, гарантії її компенсації; про укладення та виконання галузевих і регіональних угод, колективних договорів; про трудову дисципліну і матеріальну відповідальність працівників та ін.

Важливе місце серед контролюючих органів у промисловій сфері належить Антимонопольному комітету України¹ — державному ор­гану, який покликаний забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень, спри­яти розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Державний контроль за діяльністю промислових підприємств здій­снюють також інші спеціальні контролюючі органи, а саме органи: державної статистики, Державного комітету України з питань техніч­ного регулювання та споживчої політики, державного контролю за цінами та ін.

Нагляд за діяльністю промислових підприємств здійснює прокурату­ра України. Предметом нагляду з цього питання з її боку є відповідність актів, які видаються органами управління промисловістю, їх посадовими особами, вимогам Конституції, інших законодавчих актів України.

§ 6. Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості

Адміністративна відповідальність за правопорушення в про­мисловості передбачено главою 8 КУпАП «Адміністративні право­порушення в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії», де містяться статті, що встановлю­ють відповідальність за: порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисло­вості (ст.93); порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промисловості (ст.94); марнотратне витрачання паливно- енергетичних ресурсів (ст. 98); порушення Правил охорони елек­тричних мереж (ст. 99); порушення, пов’язані з використанням газу (ст. 101); непідготовленість до роботи резервного паливного госпо­дарства (ст. 103) та ін.

Оскільки на промислові підприємства поширюються правила стан­дартизації, метрології та сертифікації, користування природними ре­сурсами, охорони природи та ін., то порушення цих правил можуть мати місце і в промисловості. Наприклад, випуск і реалізація продук­ції, яка не відповідає вимогам стандартів (ст. 167); випуск у продаж нестандартної продукції (ст. 168); введення в обіг продукції щодо якої немає сертифіката відповідності (ст. 170^і); порушення правил водо­користування (ст. 60); недодержання вимог щодо охорони атмосфер­ного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79); порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, зне­шкодження, видалення або захоронення (ст. 82) та ін.

Відповідальність за адміністративні правопорушення в промисло­вості несуть відповідні посадові особи.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються адмі­ністративними комісіями, органами Міністерства праці та соціальної політики України, органами охорони водних ресурсів, органами Дер­жавного комітету України з питань технічного регулювання та спо­живчої політики та ін.^[101]

Запитання до самоконтролю

1. Назвіть систему органів управління промисловістю в Укра­їні.

2. Які місце і роль підприємств та об’єднань у промисловості?

3. Хто здійснює безпосереднє управління державним промис­ловим підприємством?

4. Як взаємодіють органи місцевого самоврядування та про­мислові підприємства, що розташовані на їх території?

5. Хто здійснює державний контроль за діяльністю державних підприємств та об’єднань?

Глава 24

Управління агропромисловим комплексом

§ 1. Організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом

Агропромисловий комплекс покликаний забезпечувати суспільство продовольством і сировиною для промислового виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) і перероблення. З урахуванням виняткової значущості цієї сфери для народного господарства її віднесено до пріоритетних¹.

Агропромисловий комплекс (сільське господарство, харчова і пере­робна промисловість) забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 17 % валового внутрішнього продукту та близько 60 % фонду споживання населення. Крім того, аграрний сектор є одним з основних бюджетоутворювальних секторів національної економіки, частка якого у зведеному бюджеті України за останні роки становить 8-9 %, а також посідає друге місце серед секторів економі­ки у товарній структурі експорту.

Значення агропромислового комплексу в процесі розвитку еконо­міки України важко переоцінити. Він сприяє розвитку інших галузей, які поставляють засоби виробництва та споживають продукцію сіль­ського господарства як сировину, а також надають транспортні, торго­вельні та інші послуги.

Особлива роль агропромислового комплексу в соціально-еко- номічному житті країни зумовлюється унікальним поєднанням спри­ятливих природно-кліматичних умов та геостратегічним положенням, спроможністю України посісти вагоме місце на міжнародному продо­вольчому ринку. Сільськогосподарська діяльність провадиться майже на всій тери­торії країни. У сільській місцевості проживає третина загальної кіль­кості населення. У галузі зайнято 4 млн осіб із числа сільського на­селення.

Пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу держава забезпечує проведенням різних організаційно-економічних і правових заходів. На це спрямовано Державну цільову програму роз­витку українського села на період до 2015 р., затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р.¹ Реалізація завдань цієї програми передбачає: створення організаційно-правових та соціально-економічних умов для комплексного розвитку сільських територій; підвищення рівня ефективної зайнятості, посилення моти­вації сільського населення до розвитку підприємництва у сільській місцевості; підтримку конкурентоспроможності аграрного сектору в умовах інтеграції України у світовий економічний простір; подолан­ня стихійності та тінізації аграрного ринку; створення екологічно без­печних умов для життєдіяльності населення, збереження довкілля та раціонального використання природних ресурсів, особливо земель сільськогосподарського призначення; вдосконалення та реформування системи управління в аграрному секторі.

Реалізувати зазначені завдання неможливо без удосконалення та реформування системи управління в аграрному секторі. Необхідне реформування планується виконати в три етапи, які доповнюють один одного і базуються на єдиній концептуально-методологічній основі: перший — вдосконалення методів управління; другий — підготовка до реформування; третій — проведення адміністративно-управлінської реформи.

Вдосконалення методів управління включає аналітичне обстежен­ня системи управління в аграрному секторі, унормування структурних і функціональних показників організації чинної системи управління: центр — регіон — район; запровадження методів управління, які спри­яють підвищенню конкурентоспроможності аграрного сектору в умо­вах вступу до СОТ, удосконалення контрольно-інспекційної діяльнос­ті, а також структури і визначення функцій Міністерства аграрної по­літики України (Мінагрополітики) тощо.

Підготовка до реформування передбачала реалізацію до кінця

2008 р. проекту «Розробка моделі та інструментів проведення адміністративно-управлінської реформи в аграрному секторі» як окремої бюджетної програми.

Проведення адміністративно-управлінської реформи передбачає: формування функцій з державного і недержавного управління за ви­значеною моделлю управління аграрним сектором і стратегічним планом його розвитку; налагодження конструктивної співпраці Мін- агрополітики, інших органів влади у сфері агропромислового вироб­ництва з громадськими професійними і міжпрофесійними організаці­ями з питань формування аграрної політики і запровадження відпо­відальності за її ефективне проведення; вдосконалення структури ор­ганів управління, що здійснюють державне регулювання аграрного сектору, в частині розвитку сільських територій^[102].

Сучасну політику у сфері агропромислового комплексу формують такі органи.

Верховна Рада України визначає державну політику у сфері агро­промислового комплексу, встановлює правові основи його функціону­вання, затверджує національні та інші програми економічного, науково- технічного, соціального і культурного розвитку села, визначає обсяги бюджетного фінансування, напрямки інвестиційної політики.

Кабінет Міністрів України визначає потреби держави в сільськогос­подарській продукції і сировині, забезпечує захист та підтримку націо­нального виробника сільськогосподарської продукції, забезпечує про­ведення державної аграрної політики, продовольчу безпеку держави та ін. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції визначає статус центральних і місцевих органів державного управління агропро­мисловим комплексом. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р. затверджено Положення про Міністерство аграрної політики України^[103], постановою Кабінету Міністрів України від 25 лип­ня 2007 р. — Типове положення про Головне управління агропромисло­вого розвитку обласної, управління агропромислового розвитку Севас­топольської міської, районної державних адміністрацій^[104].

Органи АРК здійснюють правове регулювання відносин у сфері сільського господарства, затверджують і реалізують програми з питань соціально-економічного і культурного розвитку агропромислового комплексу та села АРК.

Відповідні функції у сфері управління агропромисловим комплек­том виконують на підвідомчій їм території обласні, районні місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Так, органи місцевого самоврядування вирішують питання передання земельних ділянок у власність; надання їх у користування, у тому числі на умовах оренди; погоджують будівництво житлових, виробничих, культурно- побутових та інших будинків і споруджень на земельних ділянках. Вони також організовують і здійснюють державний контроль за додержанням земельного і природоохоронного законодавства, використанням та охороною земель, лісів, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів, вирішують земельні спори у порядку, встановленому законом.

§ 2. Система органів управління агропромисловим комплексом та їх компетенція

Систему спеціалізованих органів державного управління агропро­мисловим комплексом очолює Мінагрополітики.

Мінагрополітики є центральним органом виконавчої влади, діяль­ність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінагрополітики — головний орган у системі центральних органів ви­конавчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфе­рі сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової і пере­робної промисловості та комплексного розвитку сільських територій.

Мінагрополітики у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також Положен­ням про Міністерство аграрної політики України, затвердженим по­становою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р.¹, у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства і здій­снює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Мінагрополітики є: формування та реалі­зація державної аграрної політики, організація розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки держави; здійснення державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості; розроблення і здійснення заходів, спрямованих на комплексний розви­ток галузей агропромислового виробництва і сільських територій; участь у формуванні та реалізації інноваційної, інвестиційної і соці­альної політики у сільській місцевості; координація діяльності органів виконавчої влади з питань реалізації державної аграрної політики; за­безпечення продовольчої безпеки держави та вдосконалення структу­ри галузей агропромислового виробництва.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. Reference 1 страница
3. Reference 10 страница
4. Reference 2 страница
5. Reference 3 страница
6. Reference 4 страница
7. Reference 5 страница
8. Reference 6 страница
9. Reference 7 страница
10. Reference 8 страница
11. Reference 9 страница
12. References 1 страница

Переглядів: 433