МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Глава 23 1 страницаУправління промисловістю § 1. Організаційно-правові засади управління промисловістю
Промисловість — провідна галузь господарського комплексу держави, яка має за мету добування та перероблення природних багатств. Від стану та розвитку промисловості залежать стан і розвиток інших галузей господарства, соціально-культурного та адміністративно- політичного будівництва, а отже, й рівень життя громадян, розвитку суспільства, держави в цілому. Промисловість підрозділяють на важку (виробництво засобів виробництва) та легку (виробництво предметів споживання), а також на нафтову, вугледобувну, текстильну, харчову та інші види (залежно від кінцевого продукту), які становлять підгалузі промисловості. У свою чергу, підгалузі промисловості поділяються на ще більш дрібні — так звані субгалузі промисловості. Наприклад, під- галузь текстильної промисловості поєднує текстильні, швейні та інші підприємства; підгалузь гірничої промисловості — гірничодобувні, гірничо-збагачувальні, гірничо-металургійні та інші підприємства тощо. Як об’єкт управління промисловість є досить складною системою, що поєднує різні підгалузі. Галузева організація промисловості визначає наперед складну структуру органів державного управління в цій галузі, їх різноманітні повноваження. Правові засади організації та управління промисловістю в Україні відображено в Конституції, законах України, таких як «Про електроенергетику»[95], «Про нафту і газ»[96], «Про охорону прав на промислові зразки»[97] та ін., актах Президента України[98], Кабінету Міністрів України[99], відомчих актах[100]. Управління промисловістю здійснюється за галузевим принципом з урахуванням територіального та міжгалузевого управління. Воно має за мету: координацію та подальший розвиток виробничих сил суспільства і держави; зростання ефективності праці; зниження собівартості продукції; підвищення її якості та конкурентоспроможності на світовому ринку; захист та наповнення внутрішнього ринку вітчизняними товарами, послугами та ін. Поряд з промисловими підприємствами державного сектору в нових економічних умовах подальшого розвитку набувають промислові підприємства недержавних форм власності: акціонерні, приватні, спільні (в тому числі з міжнародним капіталом) та ін. Державне управління ними має свої, досить істотні відмінності від управління промисловими підприємствами загальнодержавної та комунальної власності і зводиться в основному до впливу на них економічними заходами (податковою, митною, фінансовою політикою та ін.) та контролю за їх діяльністю.
§ 2» Система органів управління промисловістю Система органів управління промисловістю складається із: промислових міністерств; інших центральних органів державної виконавчої влади, які мають свої промислові об’єкти; управлінь промисловості місцевих державнріх адміністрацій; місцевих рад та їх виконавчих комітетів (з питань, делегованих їм державою); адміністрацій промислових об’єднань та промислових підприємств. Встановлення засад управління промисловістю в Україні належить до компетенції Верховної Ради України, яка визначає державну політику, здійснює законодавче регулювання відносин, що виникають у цій сфері (галузі). Загальне управління промисловістю в України, здійснення державної політики в цьому напрямку покладено на Кабінет Міністрів України, який управляє об’єктами державної власності, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади та ін. Близькі за обсягом та напрямком діяльності повноваження з управління промисловістю має Рада міністрів АРК у межах автономії. Центральне місце серед органів управління промисловістю належить Міністерству промислової політики України, промисловим міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, на які покладено завдання щодо безпосередньої практичної реалізації державної політики у відповідних галузях. До промислових центральних органів виконавчої влади належать Міністерство палива та енергетики України, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва та ін. Вони управляють промисловими підприємствами (або регулюють їх діяльність), які входять до відповідної галузі. Слід зазначити, що поділ міністерств та державних комітетів на суто промислові та інші є досить умовним, оскільки промислові підприємства мають і деякі інші міністерства та державні комітети, а також недержавні (громадські та ін.) утворення. Це Міністерство економіки України, Міністерство транспорту та зв’язку України, різні товариства, об’єднання (профспілкові, релігійні) тощо. Згідно із Загальним положенням про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади ці органи беруть участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямками; розробляють та застосовують механізм реалізації такої політики; забезпечують всебічний розвиток підпорядкованої їм підгалузі; підвищують ефективність виробництва та якість продукції на підпорядкованих їм підприємствах; здійснюють у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства; розробляють відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізми їх впровадження; затверджують галузеві стандарти та стежать за їх додержанням тощо. До системи органів управління промисловістю входять також органи міністерств, державних комітетів та відомств на місцях, відповідні управління місцевих (обласних та районних, міських, міст Києва та Севастополя) державних адміністрацій (наприклад, управління промисловості, енергетики, транспорту та зв’язку, управління агропромислового комплексу та ін.), які діють на підставі відповідних положень про них, і адміністрації державних промислових об’єднань, промислових підприємств. Це говорить про те, що управління галузями та підгалузями промисловості організується, як правило, за три- ланковою системою: міністерство — обласне управління — підприємство. У деяких випадках (при управлінні великими промисловими утвореннями — об’єднаннями або при управлінні підприємствами, які мають особливо важливе для господарства чи галузі значення) використовується дволанкова система: міністерство — промислове підприємство або об’єднання. При управлінні невеликими підприємствами кількість управлінських ланок може зростати. Безпосереднє керівництво основною виробничою ланкою промисловості — промисловим підприємством здійснює вищий (відносно нього) орган — адміністрація об ’єднання — для підприємства, яке входить до його складу, або безпосередньо міністерство — для об’єднань і деяких важливих підприємств та казенних підприємств, які прямо підпорядковані міністерству. До ланки управління підприємством, яке розташоване на території АРК, може включатися ще й відповідний керівний орган автономії.
§ 3. Підприємства та їх об’єднання в промисловості. Правове становище їх адміністрації Промислові підприємства та їх об’єднання — це основні (первинні) ланки промисловості. Вони є безпосередніми виробниками промислової продукції. їх діяльність поєднує в собі централізоване керівництво та самостійність і ініціативу в прийнятті конкретних рішень у межах своїх повноважень та відповідно до прогнозів економічного і соціального розвитку галузі, установ вищих органів. Промислове підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства. Управління промисловим підприємством здійснюється відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді підприємства (правлінню) чи іншому органу, який передбачено статутом підприємства і представляє інтереси власника та трудового колективу. Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства і реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи. Вищим керівним органом колективного промислового підприємства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції з управління колективним підприємством здійснює правління. Адміністрацію промислового підприємства відповідно до принципу єдиноначальності очолює його керівник. При найнятті (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов’язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України. Керівник підприємства (як правило, це генеральний директор (директор) або начальник, управляючий) самостійно без довіреності діє від імені підприємства, вирішує питання господарської, фінансової, соціальної та інших видів діяльності (за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства). Його повноваження є похідними від завдань та прав підприємства, яке він очолює. В межах своєї компетенції керівник видає обов’язкові до виконання накази по підприємству, зараховує до штату та звільняє працівників, застосовує до них заходи заохочення та накладає на них дисциплінарні стягнення. Члени адміністрації підприємства — заступники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри і старші майстри теж призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства. Повноваження виробничих підрозділів та їх керівників регулюються статутом промислового підприємства, положеннями про них. Промислові підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України, тобто утворювати об’єднання. До об’єднань підприємств, зареєстрованих в Україні, можуть входити і підприємства інших держав. Промислове об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку з своїм найменуванням і діє на основі договору або статуту, який затверджується його засновником або власником. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, збе- рігають права юридичної особи. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право за власною ініціативою приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Безпосереднє управління державним промисловим об’єднанням здійснює, як правило, адміністрація головного промислового підприємства, яку очолює генеральний директор (директор, президент). Як і директор промислового підприємства, він діє на підставі принципу єдиноначальності, несе повну відповідальність за діяльність об’єднання. Від імені об’єднання він розпоряджається фінансами, основними та оборотними засобами виробництва, іншим майном об’єднання, представляє його зовні та ін. Генеральний директор видає накази, які є правовою формою його діяльності. До структури апарату виробничого об’єднання входять підрозділи, на які покладено виконання спеціалізованих функцій: фінансовий відділ, планово-економічний відділ (або відділ збуту та постачання продукції, сировини тощо), відділи кадрів, організації праці, технічного контролю, комерційний відділ, відділ по будівництву (реконструкції) та розвитку, бухгалтерія та ін., які очолюють заступники директора (комерційний директор та ін.) або головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер та ін.). Повноваження цих підрозділів закріплено у статуті виробничого об’єднання.
§ 4. Місцеве самоврядування і промисловість Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що відносини органів місцевого самоврядування з промисловими підприємствами, які перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Останні виконують усі функції власника таких підприємств, тобто розпоряджаються їх майном, призначають на посаду та звільняють з посади керівників підприємств, визначають стратегічний напрямок розвитку та діяльності підприємств та ін. Відносини з промисловими підприємствами, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом. З питань здійснення делегованих їм органами виконавчої влади повноважень органи місцевого самоврядування можуть виступати з ініціативою щодо перевірок, а також організовувати проведення перевірок на таких промислових підприємствах, передусім з питань додержання земельного, екологічного законодавства та ін. Органи місцевого самоврядування можуть об’єднувати на договірній основі кошти промислових підприємств, розташованих на відповідній території, з коштами інших підприємств, установ, організацій, населення, а також бюджетними коштами для будівництва, реконструкції, ремонту та утримання на пайових засадах об’єктів соціальної і виробничої інфраструктури, шляхів місцевого значення та на заходи щодо охорони довкілля; затверджувати для промислових підприємств ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля; залучати промислові підприємства некомунальної власності до участі в обслуговуванні населення відповідної території, координувати цю роботу та ін.
§ 5. Державний контроль і нагляд в управлінні промисловістю Усі підприємства промисловості у встановленому законодавством порядку здійснюють оперативний та бухгалтерський облік своєї діяльності (як господарської, так і іншої), за правильність якого посадові особи цих підприємств несуть передбачену законодавством України дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність. Державний контроль у промисловості відповідно до чинного законодавства здійснюють перш за все власники цих підприємств. їх контрольні повноваження закріплено в різних нормативних актах: ГК України, положеннях про відповідні міністерства, відомства, державні комітети, актах, що визначають статути об’єднань, підприємств, та ін. Надгалузевий контроль також здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК (на території автономії), управління промисловості місцевих державних адміністрацій. Державний контроль у промисловості здійснюють і спеціальні контролюючі органи за відповідними напрямками своєї діяльності. Державна контрольно-ревізійна служба України ревізує і перевіряє правильність ведення грошової та бухгалтерської документації, звіти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей; стан їх збереження; повноту оприбуткування; правильність витрачання і збереження валютних коштів тощо. Державна податкова служба України здійснює контроль за додержанням промисловими підприємствами законодавства про податки: обчисленням і сплатою промисловими підприємствами податків та інших обов’язкових платежів у бюджет; сплатою інших платежів; валютними операціями; порядком розрахунків зі споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем і товарно-касових книг; наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та ліцензій, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності тощо. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (в особі своїх спеціалізованих контролюючих органів) контролює додержання промисловими підприємствами природоохоронного законодавства. Посадові особи Державної інспекції України з охорони навколишнього природного середовища складають протоколи та притягують винних у порушенні природоохоронного законодавства осіб до адміністративної відповідальності. Міністерство праці та соціальної політики України здійснює контроль за виконанням органами управління промисловістю законодавства про працю, зайнятість і соціальний захист населення та вносить їм пропозиції щодо припинення дії наказів і рішень з цих питань, якщо вони суперечать чинному законодавству, а в необхідних випадках — пропозиції щодо їх скасування. Державна інспекція праці Міністерстві праці та соціальної політики України здійснює контроль за додержанням законодавства про працю на промислових підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності з таких основних питань: про трудовий договір і ведення трудових книжок; про робочий час і час відпочинку; про оплату праці, гарантії її компенсації; про укладення та виконання галузевих і регіональних угод, колективних договорів; про трудову дисципліну і матеріальну відповідальність працівників та ін. Важливе місце серед контролюючих органів у промисловій сфері належить Антимонопольному комітету України1 — державному органу, який покликаний забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень, сприяти розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки. Державний контроль за діяльністю промислових підприємств здійснюють також інші спеціальні контролюючі органи, а саме органи: державної статистики, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, державного контролю за цінами та ін. Нагляд за діяльністю промислових підприємств здійснює прокуратура України. Предметом нагляду з цього питання з її боку є відповідність актів, які видаються органами управління промисловістю, їх посадовими особами, вимогам Конституції, інших законодавчих актів України.
§ 6. Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості передбачено главою 8 КУпАП «Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії», де містяться статті, що встановлюють відповідальність за: порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст.93); порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промисловості (ст.94); марнотратне витрачання паливно- енергетичних ресурсів (ст. 98); порушення Правил охорони електричних мереж (ст. 99); порушення, пов’язані з використанням газу (ст. 101); непідготовленість до роботи резервного паливного господарства (ст. 103) та ін. Оскільки на промислові підприємства поширюються правила стандартизації, метрології та сертифікації, користування природними ресурсами, охорони природи та ін., то порушення цих правил можуть мати місце і в промисловості. Наприклад, випуск і реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів (ст. 167); випуск у продаж нестандартної продукції (ст. 168); введення в обіг продукції щодо якої немає сертифіката відповідності (ст. 170і); порушення правил водокористування (ст. 60); недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79); порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення (ст. 82) та ін. Відповідальність за адміністративні правопорушення в промисловості несуть відповідні посадові особи. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями, органами Міністерства праці та соціальної політики України, органами охорони водних ресурсів, органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики та ін.[101]
Запитання до самоконтролю 1. Назвіть систему органів управління промисловістю в Україні. 2. Які місце і роль підприємств та об’єднань у промисловості? 3. Хто здійснює безпосереднє управління державним промисловим підприємством? 4. Як взаємодіють органи місцевого самоврядування та промислові підприємства, що розташовані на їх території? 5. Хто здійснює державний контроль за діяльністю державних підприємств та об’єднань? Глава 24 Управління агропромисловим комплексом § 1. Організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом
Агропромисловий комплекс покликаний забезпечувати суспільство продовольством і сировиною для промислового виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) і перероблення. З урахуванням виняткової значущості цієї сфери для народного господарства її віднесено до пріоритетних1. Агропромисловий комплекс (сільське господарство, харчова і переробна промисловість) забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 17 % валового внутрішнього продукту та близько 60 % фонду споживання населення. Крім того, аграрний сектор є одним з основних бюджетоутворювальних секторів національної економіки, частка якого у зведеному бюджеті України за останні роки становить 8-9 %, а також посідає друге місце серед секторів економіки у товарній структурі експорту. Значення агропромислового комплексу в процесі розвитку економіки України важко переоцінити. Він сприяє розвитку інших галузей, які поставляють засоби виробництва та споживають продукцію сільського господарства як сировину, а також надають транспортні, торговельні та інші послуги. Особлива роль агропромислового комплексу в соціально-еко- номічному житті країни зумовлюється унікальним поєднанням сприятливих природно-кліматичних умов та геостратегічним положенням, спроможністю України посісти вагоме місце на міжнародному продовольчому ринку. Сільськогосподарська діяльність провадиться майже на всій території країни. У сільській місцевості проживає третина загальної кількості населення. У галузі зайнято 4 млн осіб із числа сільського населення. Пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу держава забезпечує проведенням різних організаційно-економічних і правових заходів. На це спрямовано Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 р., затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р.1 Реалізація завдань цієї програми передбачає: створення організаційно-правових та соціально-економічних умов для комплексного розвитку сільських територій; підвищення рівня ефективної зайнятості, посилення мотивації сільського населення до розвитку підприємництва у сільській місцевості; підтримку конкурентоспроможності аграрного сектору в умовах інтеграції України у світовий економічний простір; подолання стихійності та тінізації аграрного ринку; створення екологічно безпечних умов для життєдіяльності населення, збереження довкілля та раціонального використання природних ресурсів, особливо земель сільськогосподарського призначення; вдосконалення та реформування системи управління в аграрному секторі. Реалізувати зазначені завдання неможливо без удосконалення та реформування системи управління в аграрному секторі. Необхідне реформування планується виконати в три етапи, які доповнюють один одного і базуються на єдиній концептуально-методологічній основі: перший — вдосконалення методів управління; другий — підготовка до реформування; третій — проведення адміністративно-управлінської реформи. Вдосконалення методів управління включає аналітичне обстеження системи управління в аграрному секторі, унормування структурних і функціональних показників організації чинної системи управління: центр — регіон — район; запровадження методів управління, які сприяють підвищенню конкурентоспроможності аграрного сектору в умовах вступу до СОТ, удосконалення контрольно-інспекційної діяльності, а також структури і визначення функцій Міністерства аграрної політики України (Мінагрополітики) тощо. Підготовка до реформування передбачала реалізацію до кінця 2008 р. проекту «Розробка моделі та інструментів проведення адміністративно-управлінської реформи в аграрному секторі» як окремої бюджетної програми. Проведення адміністративно-управлінської реформи передбачає: формування функцій з державного і недержавного управління за визначеною моделлю управління аграрним сектором і стратегічним планом його розвитку; налагодження конструктивної співпраці Мін- агрополітики, інших органів влади у сфері агропромислового виробництва з громадськими професійними і міжпрофесійними організаціями з питань формування аграрної політики і запровадження відповідальності за її ефективне проведення; вдосконалення структури органів управління, що здійснюють державне регулювання аграрного сектору, в частині розвитку сільських територій[102]. Сучасну політику у сфері агропромислового комплексу формують такі органи. Верховна Рада України визначає державну політику у сфері агропромислового комплексу, встановлює правові основи його функціонування, затверджує національні та інші програми економічного, науково- технічного, соціального і культурного розвитку села, визначає обсяги бюджетного фінансування, напрямки інвестиційної політики. Кабінет Міністрів України визначає потреби держави в сільськогосподарській продукції і сировині, забезпечує захист та підтримку національного виробника сільськогосподарської продукції, забезпечує проведення державної аграрної політики, продовольчу безпеку держави та ін. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції визначає статус центральних і місцевих органів державного управління агропромисловим комплексом. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р. затверджено Положення про Міністерство аграрної політики України[103], постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. — Типове положення про Головне управління агропромислового розвитку обласної, управління агропромислового розвитку Севастопольської міської, районної державних адміністрацій[104]. Органи АРК здійснюють правове регулювання відносин у сфері сільського господарства, затверджують і реалізують програми з питань соціально-економічного і культурного розвитку агропромислового комплексу та села АРК. Відповідні функції у сфері управління агропромисловим комплектом виконують на підвідомчій їм території обласні, районні місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Так, органи місцевого самоврядування вирішують питання передання земельних ділянок у власність; надання їх у користування, у тому числі на умовах оренди; погоджують будівництво житлових, виробничих, культурно- побутових та інших будинків і споруджень на земельних ділянках. Вони також організовують і здійснюють державний контроль за додержанням земельного і природоохоронного законодавства, використанням та охороною земель, лісів, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів, вирішують земельні спори у порядку, встановленому законом.
§ 2. Система органів управління агропромисловим комплексом та їх компетенція Систему спеціалізованих органів державного управління агропромисловим комплексом очолює Мінагрополітики. Мінагрополітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінагрополітики — головний орган у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості та комплексного розвитку сільських територій. Мінагрополітики у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Міністерство аграрної політики України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р.1, у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Основними завданнями Мінагрополітики є: формування та реалізація державної аграрної політики, організація розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки держави; здійснення державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості; розроблення і здійснення заходів, спрямованих на комплексний розвиток галузей агропромислового виробництва і сільських територій; участь у формуванні та реалізації інноваційної, інвестиційної і соціальної політики у сільській місцевості; координація діяльності органів виконавчої влади з питань реалізації державної аграрної політики; забезпечення продовольчої безпеки держави та вдосконалення структури галузей агропромислового виробництва. Читайте також:
|
||||||||
|