• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Глава 23 2 страница

З метою виконання покладених на нього завдань Мінагрополітики: розробляє основні напрямки державної аграрної політики, стратегію та механізм її реалізації; разом з іншими органами виконавчої влади розробляє проекти нормативно-правових актів, що стосуються регу­лювання відносин у галузях агропромислового виробництва; бере участь у розробленні і реалізації в галузях агропромислового вироб­ництва бюджетної, цінової, податкової, фінансово-кредитної, лізинго­вої, інвестиційної, страхової та митно-тарифної політики; розробляє та забезпечує виконання державних цільових та інших програм розвит­ку галузей агропромислового виробництва, комплексного розвитку сільських територій, вдосконалення системи управління агропромис­ловим комплексом; забезпечує у випадках, передбачених законодав­ством, ліцензування окремих видів господарської діяльності; бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері викорис­тання та охорони земель сільськогосподарського призначення; пого­джує призначення на посаду і звільнення з посади керівників управ­лінь, відділів, інших структурних підрозділів обласних та Севастополь­ської міської держадміністрацій та ін.

Крім того, Мінагрополітики організовує і здійснює державний контроль та нагляд за якістю і безпекою сільськогосподарської про­дукції, сировини і продовольства, їх зберіганням і продажем, а також у сфері закупівель товарів, виконання робіт і надання послуг за дер­жавні кошти.

Мінагрополітики в межах своїх повноважень на основі та на ви­конання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Рішення, прийняті в межах його повноважень, є обов’яз­ковими до виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, устано­вами та організаціями всіх форм власності і громадянами. Важливі функції виконує Державний департамент ветеринарної медицини (Держкомветмедицини), компетенцію якого визначено у По­ложенні про Державний комітет ветеринарної медицини України, за­твердженому постановою Кабінету Міністрів України від ЗО серпня 2007 р.¹ Держкомветмедицини є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Мі­ністрів України через Міністра аграрної політики. Держкомветмеди­цини: розробляє та вносить пропозиції щодо формування державної політики у галузі ветеринарної медицини та забезпечує її реалізацію; здійснює державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за тваринами, харчовими продуктами, неїстівними продуктами тварин­ного походження, репродуктивним матеріалом, ветеринарними пре­паратами, субстанціями, кормовими добавками, преміксами та кормами, штамами мікроорганізмів, патологічним матеріалом, засобами ветери­нарної медицини, засобами догляду за тваринами, а також потужностя­ми (об’єктами), що використовуються для їх виробництва, переробки, зберігання та обігу; розробляє, затверджує та здійснює в межах своїх повноважень санітарні і ветеринарно-санітарні заходи з метою охорони території України від занесення особливо небезпечних збудників хвороб, включених до списку МЕБ, з територій інших держав або карантинних зон; визначає ветеринарно-санітарний статус України та відповідних зон у межах її території; установлює за погодженням з Держкомпідприєм- ництвом порядок видачі ветеринарних документів тощо.

Держкомветмедицини здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління ветеринарної медицини в містах обласного значення, районах, регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду на державному кордоні та транспорті, інші державні установи ветеринарної медицини.

Держветмедицини є юридичною особою, його очолює голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України.

Голова Держкомветмедицини призначає на посаду та звільняє з посади керівників самостійних структурних підрозділів за погоджен­ням з Міністром аграрної політики, інших працівників структурних підрозділів Комітету, керівників територіальних органів Комітету, на­чальників та заступників начальників регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду на державному кордоні та транспорті.

У галузі карантину рослин державне управління здійснює Головна державна інспекція з карантину рослин України (Укрголовдержкаран- тин), у віданні якої перебувають Центральна науково-дослідна каран­тинна лабораторія та Центральний фумігаційний загін^[105]. Укрголовдерж- карантин є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства України. Йому підпорядковані інспекції з карантину рослин АРК, областей, міст Києва та Севастопо­ля, обласні фумігаційні загони, зональні, обласні карантинні лабора­торії, прикордонні пункти карантину рослин у морських, річкових портах (на пристанях), на залізничних станціях, в аеропортах (на аеро­дромах), на підприємствах поштового зв’язку, шосейних шляхах, авто­вокзалах, автостанціях.

Основними завданнями цих органів є: охорона території України від занесення карантинних організмів; своєчасне виявлення, локаліза­ція і ліквідація карантинних організмів; запобігання проникненню карантинних організмів з карантинної зони в регіони України, де вони відсутні; здійснення державного контролю за додержанням карантин­ного режиму і проведенням заходів з карантину рослин при вирощу­ванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, транспортуванні, зберіганні, пере­робленні, реалізації та використанні підкарантинних матеріалів.

Місцевими органами управління в аграрній сфері є Головне управ­ління агропромислового розвитку обласної, управління агропромис­лового розвитку Севастопольської міської, районної державних адмі­ністрацій. Типові положення про ці управління затверджено постано­вою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р.^[106]

Державну політику в галузі земельних відносин здійснює Держав­ний комітет України із земельних ресурсів (Держкомзем), який є цен­тральним органом виконавчої влади. Його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Держкомзем вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної по­літики у сфері регулювання земельних відносин, використання, від­творення, охорони та моніторингу земель, ведення державного земель­ного кадастру здійснення землеустрою, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища та забезпечення її реаліза­ції, проведення земельної реформи, провадження топографо-геодезичної та картографічної діяльності та подання їх Кабінетові Міністрів Укра­їни. Держкомзем координує роботу з проведення земельної реформи, а також здійснює державний контроль за використанням та охороною земель^[107].

§ 3. Державний контроль в агропромисловому комплексі

Крім функцій управління агропромисловим комплексом, держава здійснює також функції контролю за додержанням чинного законодав­ства в цій сфері через відповідні структурні підрозділи.

Державна інспекція з контролю якості сільськогосподарської про­дукції та моніторингу її ринку (Держконтрольсільгосппрод) згідно з по­ложенням про неї, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 23 липня 2009 р.^[108], є урядовим органом, що функціонує у системі Мінагрополітики, відповідальний перед Кабінетом Міністрів України, підзвітний та підконтрольний Міністрові аграрної політики.

Основними завданнями Держконтрольсільгосппроду є: участь у межах компетенції в реалізації державної політики у сфері держав­ного контролю якості сільськогосподарської продукції; участь в орга­нізації контролю за формуванням державних та регіональних ресурсів сільськогосподарської продукції; здійснення державного контролю за додержанням вимог стандартів, технічних умов, інших нормативних документів, пов’язаних з якістю, безпекою, сертифікацією сільсько­господарської продукції під час її заготівлі, зберігання, перероблення, реалізації та здійснення експортно-імпортних операцій.

Держконтрольсільгосппрод, відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує виконання нормативно-правових актів з питань контролю якості та безпеки сільськогосподарської продукції; забез­печує контроль та координацію роботи з визначення показників якос­ті сільськогосподарської продукції; здійснює захист прав суб’єктів ринку та споживачів щодо забезпечення їх якісною сільськогосподар­ською продукцією; розглядає пропозиції, заяви і скарги товаровироб­ників, переробних підприємств, закупівельних та інших організацій, а також громадян із спірних питань щодо оцінювання кількісних та якісних показників продукції і вживає заходів щодо об’єктивного їх вирішення та ін. У межах своїх повноважень Держконтрольсільгосппрод має право: проводити перевірку з питань, що належать до його компетенції; одер­жувати в установленому порядку від органів виконавчої влади та ор­ганів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та господарювання інформацію, необ­хідну для виконання покладених на нього завдань; відвідувати підпри­ємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання, які здійснюють закупівлю, зберігання і перероблення сільськогосподарської продукції для державних та регіональних по­треб, і видавати приписи про усунення порушень та недоліків у забез­печенні її якості тощо.

З метою забезпечення ефективної діяльності та вирішення інших питань у Держконтрольсільгосппроді утворюється колегія в складі голови, його заступників та керівників структурних підрозділів.

Інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції обласної, Севастопольської міської державної адміністрації відповідно до Типового положення про них від 20 жовтня 2000 р.¹ здійснюють державний контроль за додержанням сільськогосподарськи­ми, закупівельними та переробними підприємствами і організаціями вимог стандартів, технічних умов та інших нормативних документів, пов’язаних з якістю і сертифікацією сільськогосподарської продукції; беруть участь в організації роботи щодо формування державних та регіональних ресурсів, закупівлі на конкурсних засадах (через систему інфраструктури аграрного ринку) сільськогосподарської продукції та сировини за державні кошти для забезпечення потреб внутрішнього і зовнішнього ринку тощо.

Відповідно до покладених на них завдань такі інспекції беруть участь у формуванні обсягів сільськогосподарської продукції та сиро­вини, що поставляються для державних і регіональних потреб; здій­снюють інспекційний контроль за якістю та екологічною чистотою продукції, що реалізується на внутрішньому і зовнішньому ринках, контролюють процес її сертифікації; контролюють правильність прий­мання сільськогосподарської продукції закупівельними та переробни­ми підприємствами і організаціями, визначення якості цієї продукції, додержання правил зберігання при закладанні її до державних ресур­сів, державного резерву та регіональних фондів; перевіряють гіравиль- ність визначення і своєчасність нарахування та виплати дотацій сіль­ськогосподарським виробникам за продану ними переробним підпри­ємствам тваринницьку продукцію, а також здійснюють нагляд за їх цільовим використанням; готують та дають висновки із спірних питань, які виникають у процесі приймання продукції між закупівельними та переробними підприємствами і організаціями та сільськогосподарськи­ми виробниками всіх форм власності стосовно оцінювання її кількісних і якісних показників та ін.

Державні інспектори якості та формування ресурсів сільськогос­подарської продукції мають право: перевіряти додержання сільсько­господарськими, закупівельними та переробними підприємствами і організаціями вимог стандартів, технічних умов та інших норма­тивних документів під час здавання-приймання, відвантаження, транспортування, зберігання сільськогосподарської продукції; пере­давати до правоохоронних органів матеріали стосовно порушень, за які передбачено адміністративну чи кримінальну відповідальність; забороняти здавання-приймання і відвантаження сільськогосподар­ської продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, технічних умов та інших нормативних документів, пов’язаних з якістю і сертифіка­цією сільськогосподарської продукції; давати керівникам сільсько­господарських, закупівельних та переробних підприємств і організа­цій незалежно від форм власності розпорядження про усунення виявлених порушень; здійснювати безоплатний відбір зразків сіль­ськогосподарської продукції у сільськогосподарських, закупівельних та переробних підприємств і організацій для перевірки її на відпо­відність вимогам стандартів, технічних умов та інших нормативних документів, пов’язаних з якістю і сертифікацією сільськогосподар­ської продукції.

Інспекції державного технічного нагляду обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до Ти­пового положення про них від 12 січня 1996 р.¹ реалізують державну політику у сфері здійснення нагляду за технічним станом тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-бу- дівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів підприємствами, установами та організаціями і громадянами, а також забезпечують додержання законодавства з питань експлуатації машин та нагляд за їх технічним станом. Державний інспектор під час виконання покладених на нього обов’язків має право: безперешкодно відвідувати підприємства, уста­нови та організації для проведення перевірок з питань, що належать до компетенції інспекції; зупиняти і забороняти експлуатацію машин у разі наявності ознак, що свідчать про їх технічну несправність; ро­бити у передбачених законодавством випадках тракгористам-машиністам попередження (компостерну просічку) в талоні попереджень, а за грубе порушення правил техніки безпеки та дорожнього руху порушувати питання про позбавлення їх права керування машинами; давати посадо­вим особам та громадянам обов’язкові до виконання приписи про усу­нення виявлених порушень правил, норм та стандартів, що стосуються безпеки технічної експлуатації машин, дорожнього руху, а у разі неви­конання таких приписів — передавати матеріали до правоохоронних органів для притягнення винних осіб до відповідальності.

Державний ветеринарно-санітарний контроль відповідно до Закону України від 25 червня 1992 р. «Про ветеринарну медицину» (у редакції Закону від 16 листопада 2006 р.)' являє собою функції, що виконуються державними інспекторами ветеринарної медицини та/або уповно­важеними лікарями ветеринарної медицини і полягають у постійному забезпеченні виконання встановлених чинним законодавством ветери­нарно-санітарних заходів та технічних регламентів. Державний вете­ринарно-санітарний нагляд — це функції, що виконуються державними інспекторами ветеринарної медицини та/або уповноваженими лікарями ветеринарної медицини і полягають у періодичній перевірці додержан­ня вимог чинного законодавства в галузі ветеринарної медицини.

Державний ветеринарно-санітарний контроль здійснюють держав­ні інспектори ветеринарної медицини.

Державні інспектори ветеринарної медицини та уповноважені ліка­рі ветеринарної медицини, які здійснюють державний ветеринарно- санітарний контроль, мають право: перевіряти під час транспортування об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду до­держання ветеринарно-санітарних заходів і наявність відповідних су­провідних ветеринарних документів; перевіряти безпечність неїстівних продуктів тваринного походження; проводити відбір зразків товарів та інших об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та на­гляду для проведення ветеринарно-санітарної експертизи; перевіряти ветеринарно-санітарний стан виробничих приміщень та умови зберіган-

ня репродуктивного матеріалу; перевіряти додержання ветеринарно- санітарних заходів на потужностях (об’єктах), які використовуються для утримання тварин, виробництва та обігу неїстівних продуктів тварин­ного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових до­бавок, преміксів, кормів тваринного походження, готових кормів, репро­дуктивного матеріалу, засобів догляду за тваринами; вносити пропозиції щодо призупинення, поновлення або анулювання (скасування) експлу­атаційних дозволів; здійснювати інспектування та в разі необхідності видавати розпорядження або приписи щодо дезінфекції транспортних засобів, які переміщувалися через карантинні зони хвороб, що підляга­ють повідомленню; здійснювати стандартний прикордонний ветеринарно- санітарний контроль за об’єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що перевозяться транзитом; здійснювати стандарт­ний прикордонний ветеринарно-санітарний контроль, а в разі необхід­ності — вибірковий або розширений контроль за об’єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що імпортуються або експортуються; видавати міжнародні ветеринарні сертифікати на товари, що експортуються.

Державний ветеринарно-санітарний нагляд здійснюється Головним державним інспектором ветеринарної медицини України, головними державними інспекторами ветеринарної медицини АРК, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів, головними державними інспек­торами ветеринарної медицини регіональних служб, їх заступниками та державними інспекторами ветеринарної медицини.

Державних інспекторів ветеринарної медицини, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний нагляд, наділено правом: з метою здійснення ветеринарно-санітарного нагляду протягом робочого часу мати безперешкодний доступ до потужностей (об’єктів), які використо­вуються для виробництва, перероблення та обігу товарів, ветеринарних препаратів, кормових добавок, преміксів, кормів; перевіряти стан здій­снення державного ветеринарно-санітарного контролю; видавати на­кази, розпорядження та приписи про обов’язкові до виконання ве­теринарно-санітарні заходи (включаючи забій, вимушений забій тварин, знешкодження, утилізацію або знищення товарів тощо); забороняти експорт, імпорт, транзит та інший обіг товарів і засобів догляду за тва­ринами, які не відповідають ветеринарно-санітарним заходам та/або технічним регламентам; обмежувати, забороняти або припиняти відпо­відно до законодавства господарську діяльність юридичних або фізичних

осіб у разі порушення ними ветеринарно-санітарних заходів, установ­лених законодавством, якщо такі порушення можуть спричинити без­посередню загрозу життю та/або здоров’ю людей і тварин; накладати адміністративні стягнення згідно із законом.

Відповідно до Закону України від ЗО червня 1993 р. «Про карантин рослин» (у редакції Закону від 19 січня 2006 р.)^[109] Державна служба з карантину рослин України включає: Головну державну інспекцію з карантину рослин України, що знаходиться у сфері управління цен­трального органу виконавчої влади з питань аграрної політики і під­порядковується йому; Центральну науково-дослідну карантинну лабо­раторію, яка знаходиться у віданні Головної державної інспекції з ка­рантину рослин України; державні інспекції з карантину рослин Авто­номної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, пункти карантину рослин у районах, морських, річкових портах (на приста­нях), на відповідних залізничних станціях, в аеропортах (на аеродро­мах), на підприємствах поштового зв’язку, шосейних шляхах, авто­вокзалах, автостанціях, пунктах пропуску на державному кордоні України, зональні та обласні карантинні лабораторії.

Державні інспектори з карантину рослин у межах своїх повнова­жень мають право: проводити фітосанітарні процедури до об’єктів регулювання; затримувати об’єкти регулювання для інспектування та фітосанітарної експертизи, якщо вони переміщуються без відповідних фітосанітарних документів або не відповідають фітосанітарним ви­могам; здійснювати державний контроль та нагляд, інспектування та моніторинг відповідної території, об’єктів регулювання; видавати в межах своїх повноважень розпорядження, що підлягають обо­в’язковому виконанню, на здійснення фітосанітарних заходів; накла­дати у порядку, встановленому законом, адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства про карантин рослин; безпере­шкодного доступу до потужностей (об’єктів) виробництва та обігу об’єктів регулювання рослин за наявності підстав для проведення перевірок, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання особам офіційного направлення на перевірку.

Державний контроль у насінництві та розсадництві відповідно до Закону України від 26 грудня 2002 р. «Про насіння і садивний матеріал»^[110] здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна на­сіннєва інспекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Міські, міжрайонні державні насіннєві інспекції, Українська державна Помологічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісона- сіннєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Україн­ська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція.

Головний державний інспектор України, головні державні інспек­тори АРК, областей, районів, міст та державні інспектори з насінництва Та розсадництва, здійснюючи контроль за додержанням вимог цього Закону, інших нормативних актів насінництва і випробування сортів рослин, у межах своїх повноважень мають право: контролювати до­держання суб’єктами насінництва і розсадництва незалежно від форм власності методичних і технологічних вимог; давати обов’язкові до Виконання суб’єктами насінництва та розсадництва вказівки щодо Усунення порушень у порядку ведення насінництва і розсадництва та Визначати строк усунення виявлених порушень; безперешкодного до­ступу в будь-яке місце вирощування, оброблення і зберігання насіння і садивного матеріалу; накладати на винних осіб адміністративні стяг­нення за порушення вимог цього Закону та інших нормативних актів; Призупиняти або забороняти реалізацію будь-якого насіння і садивно­го матеріалу, якщо під час перевірки виявлено невідповідність їх якіс­них показників нормативним документам, та ін.

§ 4. Адміністративна відповідальність за правопорушення в агропромисловому комплексі

Відносно фізичних осіб (громадян, посадових осіб) у сфері агро­промислового комплексу КУпАП передбачено адміністративну відпо­відальність за такі основні адміністративні правопорушення: потрава Посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподар­ських культур, пошкодження насаджень колективних сільськогоспо­дарських підприємств, інших державних і громадських чи фермерських Господарств (ст. 104); порушення порядку і умов ведення насінництва Та розсадництва (ст. 104^і); порушення вимог щодо виконання фітоса- Нітарних заходів (ст. 105); ввезення в Україну, вивезення з України, Транзит через її територію, вивезення з карантинних зон або ввезення До них об’єктів регулювання, які не пройшли фітосанітарного конт­ролю (ст. 106); невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки (ст. 106^і); незаконні посів та вирощування снотворного маку чи коно­пель (ст. 1 Об²); порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (ст. 107); порушення законодавства про племінну справу у тваринництві (ст. 107^і); грубе порушення механіза­торами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки (ст. 108); невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері за­хисту рослин (ст. 188¹²).

Крім того, передбачено адміністративну відповідальність за псу­вання і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52); порушення правил використання земель (ст. 53); самовільне зайнят­тя земельної ділянки (ст. 53 ^і); перекручення або приховування даних земельного кадастру (ст. 5З²); зняття та перенесення ґрунтового по­криву земельних ділянок без спеціального дозволу (ст. 5З³); неза­конне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель (ст. 5З⁴) порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призна­ченням (ст. 54); порушення правил землеустрою (ст. 55); знищення межових знаків (ст. 56); а також за порушення інших вимог природо­охоронного законодавства.

Справи про адміністративні правопорушення в агропромисловому комплексі розглядають адміністративні комісії при виконкомах міських рад (статті 104, 104^і); сільських, селищних рад (ст. 104); виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад (ст. 104); районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді) (ч. 1 ст. 106^і, статті 1 Об², 107^і); органи внутрішніх справ (ч. 2 ст. 106^і); державні органи ветери­нарної медицини, підрозділи ветеринарної міліції з проведення каран­тинних ветеринарних заходів (ст. 107); органи державного контролю за використанням та охороною земель (статті 52-56); органи Держав­ної служби з карантину рослин України (статті 105, 106); органи дер­жавного контролю в галузі насінництва та розсадництва (ст. 104^і); спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері захисту рослин (ст. 188^і2); органи Міністерства аграрної політики України (ст. 108).

Законом України «Про ветеринарну медицину» встановлено, що за правопорушення в галузі ветеринарної медицини на фізичних, юри-

дичних осіб та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, чия діяльність пов’язана з вирощуванням (розведенням) тварин, ви­робництвом та обігом об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, а також з наданням послуг лабораторної діагнос­тики та веденням ветеринарної практики, накладається штраф.

Справи про правопорушення, передбачені цим Законом, розгляда­ють Департамент, його територіальні органи і регіональні служби не пізніш як протягом двох місяців з дня вчинення правопорушення, а в разі тривалого правопорушення — двох місяців з дня його виявлення. Накладати штрафи від імені Департаменту, його територіальних орга­нів і регіональних служб мають право головні державні інспектори ветеринарної медицини та їх заступники.

Запитання до самоконтролю

1. Назвіть основні завдання державного управління агропро­мисловим комплексом України.

2. Які органи здійснюють управління агропромисловим комп­лексом?

3. Які органи наділені повноваженнями щодо здійснення дер­жавного контролю в агропромисловому комплексі? їх ком­петенція.

4. За які правопорушення у сфері агропромислового комплек­су встановлено адміністративну відповідальність?

Глава 25 Управління будівництвом і житлово-комунальним господарством

§ 1. Організаційно-правові засади управління будівництвом і житлово-комунальним господарством

Державне управління будівництвом і житлово-комунальним госпо­дарством здійснюється з урахуванням загальнодержавних інтересів, інте­ресів регіонів та місцевого самоврядування, що пов’язано з розмежуван­ням державної власності (на загальнодержавну і місцеву) та закріпленням за органами місцевого самоврядування об’єктів будівельного комплексу і житлово-комунального господарства. В діяльності зі здійснення управ­ління сферами, що аналізуються, в нинішніх умовах господарювання відповідні органи реалізують свої функції переважно шляхом координа­ційних, дозвільних, контрольно-наглядових повноважень.

Управління будівництвом і житлово-комунальним господарством охоплює дві важливі складові частини економіки України: будівництво і житлову сферу.

Будівництво є галуззю матеріального виробництва, яка забезпечує створення і реконструкцію об’єктів виробничого, комунально-по­бутового, соціально-культурного та житлового призначення.

Управління будівництвом охоплює проведення єдиної технічної політики в галузі, планування і розроблення організаційно-правових засад проектування і будівництва, їх матеріально-технічне та фінансо­ве забезпечення, нормування, роботу з кадрами, організацію техніки безпеки та охорону праці, проведення заходів щодо підвищення якос­ті архітектурних і будівельних робіт, здійснення контролю за додер­жанням будівельних правил, норм і стандартів та ін.

Житлова сфера включає управління житловим фондом і об’єкта­ми комунального господарства, їх утримання, будівництво та ремонт.

Житловий фонд — це сукупність жилих будинків, а також жилих приміщень незалежно від форм власності. Він складається із держав­ного житлового фонду, громадського житлового фонду, фонду житлово- будівельних кооперативів та приватного житлового фонду.

Комунальне господарство поділяється на такі групи об’єктів: а) санітарно-технічні (водоводи, каналізація, підприємства з очищення міст); б) енергетичні (електростанції, котельні, теплові, електричні і газові мережі); в) транспортні (тролейбуси, трамваї); г) об’єкти зо­внішнього благоустрою (шляховоди, зелені насадження, мостові, на­бережні та ін.).

Відповідно до Концепції державної житлової політики, схваленої постановою Верховної Ради України від ЗО червня 1995 р.^[111], споруджен­ня, реконструкція та утримання житла є одним з пріоритетних напрям­ків соціально-економічного розвитку країни, важливим чинником зниження соціальної напруженості в суспільстві.

Органи управління житлово-комунальним господарством органі­зують виконання програм розвитку галузі, забезпечують діяльність житлово-комунальних об’єктів, підбір та розстановку кадрів, проводять єдину технічну політику, здійснюють заходи щодо вдосконалення ко­мунального обслуговування населення, промислових та соціально- культурних об’єктів, розроблення і організаційне забезпечення управ­лінських рішень.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. Reference 1 страница
3. Reference 10 страница
4. Reference 2 страница
5. Reference 3 страница
6. Reference 4 страница
7. Reference 5 страница
8. Reference 6 страница
9. Reference 7 страница
10. Reference 8 страница
11. Reference 9 страница
12. References 1 страница

Переглядів: 372