• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Завдання, функції та методи державного управління економікою

Основною метою державного управління економікою є виконання завдань, які сприяють організації ринку та ринково-конкурентних від­носин, досягнення економічних, політичних, соціальних і фіскальних цілей, спрямованих на підтримання і забезпечення ринкових відносин у державі, розподіл ресурсів з метою впливу на господарську структу­ру і структуру національного продукту.

До завдань державного управління економікою України в умовах її переходу до ринкових відносин належать: здійснення податкової політики; активізація виробництва промислових товарів народного споживання за допомогою економічних важелів; забезпечення раціо­нального природокористування; соціальний захист населення; збалан­сованість усіх галузей господарського комплексу; забезпечення висо­кого рівня зайнятості населення; стимулювання розвитку енергетичної промисловості; захист економічних інтересів української економіки; підтримка цивілізованої конкуренції та ін.

Функції державного управління економікою — це та роль, яку ви­конує державний апарат для того, щоб організувати суспільну життє­діяльність, вплинути на неї для досягнення поставлених цілей. Через функції державного управління розкривається його сутність.

Функції державного управління економікою визначаються залежно від напрямків економічного розвитку держави. Існують такі функції державного управління економікою:

- законодавча функція. Пов’язана з розробленням системи законів щодо економічних питань. Вона є правовою основою ринкової економі­ки, а отже, гарантом рівних прав і можливостей для підприємств усіх форм власності та господарювання. Розробляючи і реалізуючи таке за­конодавство, держава захищає конкуренцію як основну умову і регуля­тор ринкової економіки. Економічне законодавство виконує роль арбітра у сфері адміністративно-правових відносин, дає змогу виявляти неза­конну діяльність та вживає відповідних заходів до порушників;

- стабілізуюча функція. Передбачає підтримання високого рівня зайнятості, цінової рівноваги, стимулювання економічного зростання підприємств. Для цього держава визначає цілі, напрямки і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їх реалізації, 298 шбезпечує зайнятість і стабільний рівень цін, здійснює відповідну кредитно-грошову політику, спрямовану на подолання інфляції і без­робіття. Визначені державою основні цілі та пріоритети становлять основу економічних планів, програм;

-розподільча функція. Передбачає, що держава здійснює справед- нивий розподіл доходів та ефективніше розміщення ресурсів у ринко­вій економіці. Для реалізації цієї функції вона перерозподіляє частину доходів заможних верств населення на користь малозабезпечених і не­працездатних;

- функція дослідження економіки. Полягає в оцінюванні економіки з метою виявлення фактичного стану економічної системи. Ця функція здійснюється шляхом систематичного моніторингу і безпосереднього дослідження економічних процесів на підприємствах з урахуванням дій чинників ринкового регулювання. До таких чинників належать: рентабельність, співвідношення попиту і пропозицій, капітальні вкла­ди, кількість безробітних, працівників та ін.;

- функція прогнозування. До неї належить передбачення тенденцій розвитку економіки, яка ґрунтується на всебічному аналізі соціально- економічних (у тому числі світових) тенденцій;

- функція планування економіки. Її метою є визначення, обґрунту­вання і прийнятгя рішень з вибору приоритетних напрямків позитивних змін динаміки економіки шляхом здійснення заходів антикризового регулювання для забезпечення курсу економічного росту. Пріоритетне значення належить таким напрямкам, як приватизація, розвиток інфор­маційних, інноваційних та інших інфраструктур. Функція регулюван­ня складається з організації процесів економічного регулювання, тоб­то це практична діяльність з розроблення та поліпшення економічних механізмів. Економічні механізми виражають економічну технологію, тобто послідовність операцій, впливів на процеси в економіці;

- функція реалізації проектних рішень. Сутність цієї функції по­лягає в розробленні і затвердженні програм уведення нових господар­ських механізмів і коригування існуючих. Такі рішення з необхідним інформаційним, методичним, програмншм забезпеченням після відпо­відного затвердження вводяться в дію. Ця функція є підставою для контролю за процесом реалізації рішень і відповідної корекції іншої важливої функції — функції аналізу й оцінювання економіки.

Важливе значення в економіці мають методи. Під методами дер­жавного управління економікою в Україні треба розуміти засоби, спо­соби, прийоми впливу держави в особі законодавчого органу і органів виконавчої влади на сферу виробництва, торгівлі, підприємництва тощо з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

Методи управління економікою слід класифікувати за характером впливу на адміністративні та економічні.

Адміністративні методи — це способи впливу спеціально уповно­важених органів на діяльність підприємств, установ, організацій, по­садових осіб шляхом прямого окреслення їх прав та обов’язків через систему наказів, які спираються на владні повноваження та суб’єктів управління. Методи економічного впливу передбачають використання засобів держави (державних фінансів), створення економічних умов, стимулів та ін. Об’єкту управління не надають накази, як і що він по­винен робити. Крім того, методи впливу також можна поділити на методи прямого і непрямого (опосередкованого) впливу держави на економіку.

Методи прямого впливу на економіку застосовуються державою до об’єктів державної власності. Як правило, це ті галузі, які мають низьку рентабельність, не цікавлять приватних підприємців або вимагають великих витрат коштів, не приносять швидкого або значного прибутку, тобто соціальна сфера (оборона, наука, освіта, медицина, атомна енер­гетика та ін.). Серед методів прямого державного впливу треба назвати такі: державні замовлення і контракти на поставку продукції; визначен­ня завдань розвитку економіки, їх відображення в планах, державних програмах; ліцензування операцій по експорту й імпорту товарів та ін.

Методи непрямого впливу на економіку полягають у застосуванні опосередкованого впливу на об’єкти державного керівництва через створення керівними суб’єктами механізмів стимулювання та зацікав­леності. Прикладами методів непрямого впливу є: пільгове кредиту­вання, зменшення податкових зборів, інвестування будь-якої діяльнос­ті, заохочення державних службовців тощо.

Прямі методи державного управління не передбачають створення додаткового матеріального стимулювання, не загрожують фінансовими збитками і спираються на підтримку держави. Методи непрямого впливу, навпаки, використовують такі важелі, за допомогою яких дер­жава впливає на майнові інтереси суб’єктів господарювання. Це важе­лі податкової, кредитної, зовнішньополітичної, валютної, амортизацій­ної політики.

§ 3. Організація державного управління у сфері економіки

Одним з головних напрямків державного управління економікою за­пишається вдосконалення системи органів виконавчої влади у цій сфері, їх правового статусу на всіх рівнях. Процес формування системи цих органів і законодавства відбувається під впливом розмежування предметів ждання між центром і місцями, підприємствами, установами, організаці­ями, підвищення ефективності управління в галузях економіки.

Органи виконавчої влади здійснюють організуючу, цілеспрямовану діяльність щодо забезпечення пропорційного розвитку економіки України.

Верховна Рада України в межах своїх повноважень, встановлених ст. 85 Конституції України, здійснює законодавче регулювання і конт­роль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері економіки. Крім того, до її повноважень належать: прийняття законів (зокрема, у сфері економіки); затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; затвердження за­гальнодержавних програм економічного розвитку;розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; затвердження рішень про надання Україною позик і еконо­мічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і між­народних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; призна­чення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України та ін.

Президент України відповідно до ст. 106 Конституції України ви­значає основні напрямки зовнішньої і внутрішньої, у тому числі еко­номічної, політики, впливає на розстановку кадрів і утворення управ­лінських структур у цій сфері, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; звертається з по­сланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України щодо внутрішнього і зовнішнього становища України; представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде перего­вори та укладає міжнародні договори України та ін.

У системі органів управління економікою найвищим є Кабінет Міністрів України. Його правовий статус у системі органів виконавчої влади визначено Конституцією України (статті 113-117) та Законом України від 16 травня 2008 р. «Про Кабінет Міністрів України»^[90]. Від­повідно до них Кабінет Міністрів України: забезпечує державний су­веренітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансо­вої, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і куль­тури, охорони довкілля, екологічної безпеки і природокористування; розроблює і здійснює загальнодержавні програми економічного роз­витку України та ін.

Серед міністерств, які істотно впливають на державне управління економікою є Міністерство економіки України та Міністерство про­мислової політики України.

Міністерство економіки України. Цей орган виконавчої влади є вуз­ловою ланкою управління економікою і виступає координуючим центром щодо діяльності всіх інших управлінських структур цієї сфери та вжит­тя заходів, спрямованих на реалізацію економічної політики держави. Його основними завданнями є: участь у формуванні державної політики економічного та соціального розвитку України, розроблення механізмів її реалізації, прогнозів економічного і соціального розвитку на середньо- та короткостроковий періоди і відповідних програмних документів; створення сприятливих економічних умов для функціонування суб’єктів господарювання всіх форм власності, розвитку ринкових відносин, конкурентного середовища; участь у реалізації антимонопольної полі­тики та ін. Рішення Міністерства з питань реалізації економічної волі, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для органів ви­конавчої влади, а також підприємств, установ і організацій. Міністерство за необхідності видає спільно з іншими центральними органами вико­навчої влади та місцевими державними адміністраціями спільні акти (Указ Президента України від 23 жовтня 2000 р. «Про Міністерство економіки України»^[91]).

Серед основних завдань Міністерства промислової політики Укра­їни у контексті державного керівництва економікою необхідно виріз­нити: підготування пропозицій щодо формування державної промис­лової політики, а також розроблення механізмів її реалізації; розроб­лення пропозицій щодо вдосконалення механізму державного регулю­вання функціонування промислового сектору економіки; розроблення та реалізацію Державних програм розвитку промисловості України; визначення напрямків розвитку науково-технічного потенціалу про­мислового сектору економіки; розроблення прогнозів виробничо- технічного та фінансово-економічного розвитку промислового ви­робництва; створення сприятливих умов для розбудови високорозви- неного промислового сектору економіки; участь у формуванні та реалізації державної регіональної промислової політики; забезпечен­ня реалізації державної інноваційної політики у сфері промисловос­ті (постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. «Про затвердження Положення про Міністерство промислової по­літики України»^[92]).

На рівні областей та районів, а також міст Києва та Севастополя та районів міст Києва і Севастополя адміністративно-правове регулюван­ня здійснюється місцевими державними адміністраціями.

Основні повноваження обласних, Київської і Севастопольської державних адміністрацій полягає в тому, що адміністрація: розроблює проекти програм соціально-економічного розвитку відповідної тери­торії та подає їх на схвалення відповідній раді, організує їх виконання; забезпечує ефективне використання природних, трудових і фінансових ресурсів; забезпечує здійснення відповідно до законодавства контролю за станом фінансової дисципліни, обліку та звітності на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та ін.

У структурі обласних, міських Київської та Севастопольської дер­жавних адміністрацій згідно з Типовим положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 р., діє Головне управління економіки обласної, Київської міської державної адміністрації та управління економіки Севастопольської міської дер­жавної адміністрації¹.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: аналізує стан і тенденції економічного і соціального розвитку області (міста), бере участь у визначенні його пріоритетів, проведенні струк­турних змін, а також формуванні напрямків інвестиційної політики та готує голові відповідної місцевої держадміністрації і Міністерству економіки України пропозиції, спрямовані на забезпечення економічної безпеки держави, сталого розвитку і детінізації економіки; виконує роботи з прогнозування та підготовки програм економічного і соціаль­ного розвитку: розроблює прогнози економічного і соціального розвит­ку на середньостроковий період та програми економічного і соціаль­ного розвитку на короткостроковий період області (міста); бере участь у розробленні проектів прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий період; розроблює і подає Міністерству економіки України, іншим центральним органам вико­навчої влади пропозиції щодо проекту Державної програми економіч­ного і соціального розвитку України на короткостроковий період, за­безпечує виконання завдань, визначених цією Програмою, на відпо­відній території; забезпечує стратегічне планування, програмування та прогнозування економічного і соціального розвитку області (міста); розроблює у межах проекту Програми діяльності своєї компетенції пропозиції до Кабінету' Міністрів України, заходи щодо її реалізації, здійснює контроль за їх виконанням та ін.

У структурі районної, районної у містах Києві та Севастополі держ­адміністрацій відповідно до Типового положення, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р., діє Управ­ління економіки районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації. Воно має такі повноваження: реалізує дер­жавну політики економічного і соціального розвитку України; реалізує державну регуляторну політику і державну політику у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму; формує і прово­дить державну регіональну політику; забезпечує в межах своїх повно­важень захист економічних прав і законних інтересів України, вітчиз­няних та іноземних суб’єктів господарювання; забезпечує реалізацію державної політики у сфері розвитку торгівлі та послуг та ін.

Адміністрація державного підприємства, організації, що діють у сфері економіки, здійснюють управління відповідно до законів, ста­тутів (положень). Виконуючи економічні функції з метою задоволення матеріальних і духовних потреб громадян, суспільства, держави, вона має такі повноваження: веде оперативний і бухгалтерський обліки результатів своєї діяльності; здійснює статистичну, податкову звітність; на добровільній договірній основі бере участь у роботі з комплексного економічного і соціального розвитку території, що проводиться держав­ними органами або органами місцевого самоврядування; здійснює при­родоохоронні заходи, спрямовані на зменшення і компенсацію негатив­ного впливу їх діяльності на природне середовище, здоров’я, власність людей; здійснює зовнішньоекономічну діяльність; самостійно організо­вує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізацію її за цінами (та­рифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міні­стрів України; застосовує процедури закупівель, визначені Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»; здійснює контроль за використанням та збереженням належного підпри­ємству майна і має право розпоряджатися ним у межах своїх повнова­жень; одержує кредити для виконання статутних завдань та ін.¹

§ 4. Зміст державного управління у сфері економіки

Економічні відносини регулюються нормами майже всіх галузей права — цивільного, фінансового, господарського, екологічного, однак саме норми адміністративного права регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації органами виконавчої влади управ­лінських повноважень у сфері економіки.

Сучасний розвиток України як незалежної, демократичної, соці­альної, правової держави характеризується оновленням відносин у сфе­рі економіки. Це пов’язано зі змінами форм власності, демонополіза­цією, розвитком ринкових відносин, побудованих на принципах доб­росовісної конкуренції. Ефективна національна економіка, яка є гаран­тією незалежності, вимагає поступового, обґрунтованого переходу від державного управління економікою до державного керівництва в цій сфері, подальшого розвитку законодавства з питань економіки.

За нових умов держава вже не одноособово управляє економікою України, а лише бере участь у цьому процесі як один із суб’єктів, що впливає на економіку. Таким чином, вона є важливим, але не єдиним суб’єктом, що впливає на економічну складову та визначає її подаль­ший розвиток. Тому мета сучасного адміністративного права — визна­чити завдання, функції, методи державного керівництва економікою.

Високоцентралізоване державне управління економікою було при­таманне СРСР, економіка якого ґрунтувалася на державній власності на засоби виробництва. Така централізація стала запорукою створення складних за структурою загальносоюзних і республіканських систем управління економікою з дублюванням управлінських функцій ланка­ми системи як у горизонтальній, так і у вертикальній площині. Дер­жавне управління економікою передбачає пряме втручання органів виконавчої влади в діяльність господарюючих суб’єктів, безпосереднє управління шляхом здійснення оперативно-розпорядчих дій. Держава бере на себе функції прогнозування, організації господарської діяль­ності суб’єктів економіки.

Як уже зазначалося, в сучасній Україні сталися зміни в системі господарювання економічної сфері, змінилися форми власності, від­бувся розвиток підприємницької, зовнішньоекономічної діяльності, виникли можливості для здійснення приватизації значної частини державного майна, з’явилися конкуренція, економічна інфраструктура, вільний товарообіг, значна інформатизація економічної діяльності. Вводяться нові адміністративні регулятори — ліцензування, квотуван­ня, здійснюється структурна перебудова господарства. Ці зміни ви­магають поступового переходу від державного управління економікою до державного керівництва нею.

Державним управлінням економікою називають адміністративно- правове регулювання в галузі економічних відносин, яке здійснюється на підставі законодавства шляхом прямого впливу на господарську діяльність суб’єктів економічних відносин, видання управлінських актів (правил, інструкцій, стандартів), яких мають додержуватися всі учасники суспільних економічних відносин, створення і забезпечення ефективного функціонування фінансової і податкової систем, тариф­ного і позатарифного регулювання товарообігу, обмеження монополіз­му, — з метою забезпечення стабільного функціонування і послідов­ного розвитку тієї чи іншої галузі економіки в напрямку розширення промислової могутності, впровадження нових технологій і інформати­зації промислового процесу, створення гарантій здійснення соціально- економічних прав громадян (наприклад, збільшення кількості робочих місць і забезпечення належних умов праці). Держава здійснює управ­ління, але теж має державно-владний характер.

Управління з боку держави застосовується для забезпечення без­пеки громадян щодо можливих небезпечних наслідків господарської діяльності, захисту прав громадян від неправомірних дій недержавних підприємств, установ, організацій, стабільності економічних процесів, формування матеріального державного резерву.

Держава створює умови для вільного використання своїх можли­востей і майна фізичними і юридичними особами в економічній, підприємницькій та будь-якій іншій законній діяльності. Ця діяль­ність має межі своєї реалізації, визначені необхідністю забезпечення прав інших суб’єктів права. Перевага надається публічним інтересам, які забезпечують цілісність, стабільність, економічний розвиток під­приємств, установ, організацій усіх форм власності та держави в ці­лому.

Зміст державного управління у сфері економіки полягає в: удоско­наленні взаємодії центральних органів виконавчої влади і органів державної виконавчої влади на місцях, органів місцевого самовряду­вання, організацій і об’єднань роботодавців; чіткому закріпленні ком­петенції центральних і місцевих органів виконавчої влади в економіч­ній сфері; поглибленні децентралізації в управлінні економікою, га­рантуванні реалізації економічних прав місцевих органів виконавчої влади, підприємств і установ, невтручанні в питання, віднесені до їх компетенції та компетенції органів місцевого самоврядування; удо­сконаленні правового статусу міністерств і відомств, що здійснюють управління галузями народного господарства; конкретизації в норма­тивних актах (статутах) завдань і функцій центральних органів вико­навчої влади, їх повноважень з координації і регулювання у відповідних галузях і сферах управління; підготовці фахівців для галузей народно­го господарства, недержавних структур, їх перепідготовці та переква­ліфікації та ін.

На сучасному етапі формування ринкової економіки в Україні можна виділити два головні напрямки державної економічної полі­тики: 1) формування нової системи відносин власності (на цьому етапі держава створює умови для приватизації державного майна);

2) розвиток малого та середнього підприємництва (фермерських господарств). Це тривалий процес, який вимагає державної підтрим­ки підприємців, застосування та надання державою пільгових креди­тів, звільнення підприємців від податків та ін. Держава сприяє фор­муванню фінансового ринку, інститутів регулювання ринку праці, зайнятості населення та ін.

§ 5. Державний контроль у сфері економіки

Державний контроль у сфері економіки — сукупність дій щодо спостереження за функціонуванням відповідного об’єкта контролю з метою: одержання об’єктивної та достовірної інформації про стан справ на ньому, застосування заходів щодо попередження правопору­шень у сфері економіки, надання допомоги підконтрольній структурі у поновленні законності і дисципліни, встановлення причин і умов, що сприяють порушенню вимог правових норм, вжиття заходів щодо при­тягнення до правової відповідальності винних осіб. Система держав­ного контролю у сфері економіки складається з: контролю законодав­чого органу (Верховна Рада України); контролю органів виконавчої влади загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, місцеві дер­жавні адміністрації та ін.); контролю спеціалізованих органів виконав­чої влади (Міністерство економіки України, Державне казначейство України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку Укра­їни, Державна контрольно-ревізійна служба в Україні, Державна по­даткова адміністрація України та ін.).

Сутність контролю спеціалізованих органів виконавчої влади по­лягає в специфічному предметі контролю, а також у відсутності відо­мчої зацікавленості в його результатах, у тому, що він здійснюється висококваліфікованими фахівцями своєї справи, які добре обізнані зі слабкими сторонами підконтрольних їм структур.

Основними напрямками контролю спеціалізованих органів вико­навчої влади ними є контроль за додержанням загальнообов’язкових правил у сфері економіки, господарського становища підприємств, зокрема тих, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави і є монополістами на загальнодержавному ринку товарів та послуг, формуванням цін та ціноутворення; додержання умов реаліза­ції програм та проектів міжнародної технічної допомоги, одержання кредитів, грантів, іноземних інвестицій; аналіз стану економічної кон­куренції на ринку; державного оборонного замовлення; норм і стан­дартів у сфері надання транспортних послуг, організації транспортних перевезень пасажирів, вантажів, багажу; додержання власниками суден правил та норм, пов’язаних із забезпеченням їх безпечної експлуатації; 308

використання паливно-енергетичних ресурсів; розвитку зовнішньо­економічних зв’язків, ефективності експортно-імпортних операцій, додержання суб’єктами господарювання зобов’язань, що випливають

із зовнішньоекономічних договорів; сплати суб’єктами господарських відносин податків, зборів та інших обов’язкових платежів; надходжен­ня і витрачання коштів, матеріальних цінностей, їх збереження, стану і достовірність обліку та звітності; охорони довкілля; використання та охорони земель; якості продукції, товарів, послуг; додержання законо­давства у сфері регулювання виробництва та ін.

Так, Контрольно-ревізійна служба України проводить ревізії та пере­вірки в міністерствах, відомствах, інших органах державної виконавчої влади, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприєм­ствах і в організаціях, що одержують кошти з бюджету та державних валютних фондів; здійснює контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками та ін.¹

Головному контрольно-ревізійному управлінню та його підрозділам на місцях надається право безперешкодного доступу на підконтрольні об’єкти для з’ясування питань, пов’язаних з ревізією або перевіркою; припиняти на розрахункових та інших рахунках у банках, інших фі­нансово-кредитних установах операції у випадках, коли керівництво об’єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешко­джає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов’язки; одержувати від посадових і матеріально-відповідальних осіб об’єктів, що ревізуються або перевіряються, письмові пояснення з питань, які виникають у ході ревізій перевірок, та ін.

Згідно з положенням про Державну митну службу України її основ­ними контрольними повноваженнями є: забезпечення реалізації дер­жавної політики у сфері митної справи; захист економічних інтересів України;контроль за додержанням законодавства України про митну справу; використання засобів митно-тарифного та позатарифного ре­гулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів; удосконалення митного контролю, митного оформ­лення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України; здійснення разом з Національним банком України комплексного контролю за валютними операціями; здійснення разом з іншими уповноваженими центральними органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учас­никами зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зов­нішньому ринку; боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил; розвиток міжнародного співробітництва у сфері митної спра­ви (Указ Президента України від 24 серпня 2000 р. «Питання Держав­ної митної служби України»).

Державна служба експортного контролю України має такі конт­рольні повноваження: бере участь у розробленні проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, пов’язаних із регулюванням діяль­ності у сфері державного експортного контролю; здійснює в межах своєї компетенції заходи щодо розвитку співробітництва з відповідними орга­нами іноземних держав та організаціями міжнародних режимів експорт­ного контролю (Указ Президента України від 17 квітня 2002 р. «Питання Державної служби експортного контролю України»).

Державна податкова служба в Україні призначена для виконання діяльності щодо реалізації державної політики у сфері здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів та неподаткових доходів і внесків до держав­них цільових фондів, встановлених законодавством України, а також внесення пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства і прийняття нормативно-правових актів та рекомендацій з питань опо­даткування, ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та Єдиного банку даних платників податків — юридичних осіб, роз’яснення податкового законодавства. Все це є завданнями органів державної податкової служби^[93].

Державна інспекція України з контролю за цінами відповідно до покладених на неї завдань та наданих їй повноважень, закріплених у Положенні про Державну інспекцію з контролю за цінами^[94], здійснює державний контроль за додержанням встановленого порядку затвер­дження та застосування цін і тарифів у міністерствах і відомствах, державних та інших форм власності підприємствах, організаціях і уста­новах; перевіряє обґрунтованість цін і тарифів, затверджених міністер­ствами і відомствами України, об’єднаннями, підприємствами та організаціями в межах їх компетенції незалежно від форм власності та господарювання, стан організації та ефективності роботи відомчого контролю за цінами; координує роботу єдиної системи органів держав­ного контролю за цінами з іншими контролюючими органами та гро­мадськими об’єднаннями.

З цією метою Державна інспекція України з контролю за цінами має право проводити у будь-яких суб’єктах підприємництва, розташо­ваних на території України, перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та ін.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва діє відповідно до Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, затвердже­ного постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 р. З ме­тою виконання покладених на нього завдань і функцій Комітет має право: залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керів­никами) для розгляду питань, що належать до його компетенції; пред­ставляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України; одер­жувати в установленому законодавством порядку від центральних-та місцевих органів виконавчої влади, органів АРК, органів місцевого само­врядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконан­ня покладених на нього завдань; скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції; засновувати друко­вані видання для висвітлення в них питань єдиної державної регулятор­ної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва. Комітет у межах сво­їх повноважень, на основі та на виконання актів законодавства видає накази та приймає рішення, організовує і контролює їх виконання¹.

Запитання до самоконтролю

1. Назвіть основні напрямки державного управління економі­кою.

2. Назвіть та проаналізуйте нормативно-правові акти у сфері державного управління економікою.

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. C. 3. Структурна побудова управління організаціями.
3. Demo 11: Access Methods (методи доступу)
4. ERP і управління можливостями бізнесу
5. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
6. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
7. II. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
8. II. УЧЕБНЫЕ И МЕТОДИЧЕСКИЕ ПОСОБИЯ, ПРАКТИКУМЫ
9. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
10. ISO9000. Як працює система управління якістю
11. IV. КЕРІВНИЦТВО, КОНТРОЛЬ І НАДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРАКТИКАНТАМ.
12. IV. Электронное учебно-методическое обеспечение дисциплины.

Переглядів: 2604