• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Глава 23 5 страница

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію основними функціями ДЕІ є: здійснення державного контролю за ви­конанням вимог законодавства про охорону навколишнього природно­го середовища, використанням і відтворенням природних ресурсів центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; контроль за додержанням вимог екологічної безпеки.

ДЕІ має право: обстежувати в установленому порядку підприєм­ства, установи та організації з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки; висувати підприємствам, установам, організаціям і громадянам вимоги для здійснення певних заходів щодо раціональ­ного використання та охорони природних ресурсів; обмежувати, част­ково припиняти будівництво, реконструкцію об’єктів промисловості, транспорту та іншого призначення, якщо їх діяльність здійснюється з порушенням норм і правил охорони навколишнього природного се­редовища; складати акти перевірок і протоколи про порушення зако­нодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів і згідно із законодавством розгляда­ти справи про адміністративні правопорушення в цій сфері; пред’являти позов про відшкодування збитків і втрат внаслідок порушення законо­давства про охорону навколишнього природного середовища тощо.

Однією з форм контролю за використанням і охороною природних ресурсів є екологічна експертиза. Згідно із Законом України від 9 лю­того 1995 р. «Про екологічну експертизу»¹ екологічна експертиза — це вид науково-технічної діяльності спеціально уповноважених держав­них органів, еколого-експертних формувань і об’єднань громадян. Метою екологічної експертизи є попередження негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середови­ща та здоров’я людей, а також оцінювання ступеня екологічної без­пеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих тери­торіях і об’єктах.

Нагляд у галузі природокористування та охорони природних ре­сурсів здійснюють органи прокуратури, в системі яких діють природо­охоронні прокуратури. Основними напрямками їх діяльності є: нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону на­вколишнього природного середовища; здійснення попереднього слід­ства в кримінальних справах про порушення природоохоронного за-

конодавства; відшкодування заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди шляхом пред’явлення позову про це в установлених законом випадках; пропаганда законів про охорону навколишнього природного середовища.

§ 5. Адміністративна відповідальність за правопорушення у галузі використання і охорони природних ресурсів

Адміністративним правопорушенням у галузі охорон навколиш­нього природного середовища слід визнавати посягання на природне середовище — протиправну винну (умисну чи необережну) дію або бездіяльність, за що законодавством встановлено адміністративну від­повідальність.

У главі 7 КУпАП передбачено конкретні склади адміністративних правопорушень у цій галузі. Об’єкти охорони можна поділити на де­кілька груп.

До першої слід віднести такі правопорушення, як псування і за­бруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52), порушення правил використання земель (ст. 53), порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст. 54). Справи про ці адміністративні правопорушення розглядають органи (посадові особи) по земельних ресурсах.

Другу групу правопорушень складають ті, що пов’язані з нена­лежним використанням водних ресурсів. Так, у КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59); порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59^і); порушення правил водокористування (ст. 60). Справи про ці правопорушення розглядають органи по регулюванню використання та охорони вод.

Об’єктом охорони є також ліси і землі державного лісового фонду. До правопорушень у цій галузі належать: незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63); незаконна порубка, пошко­дження та знищення лісових культур і молодняку (ст. 65); знищення або пошкодження полезахисних смуг і захисних лісових насаджень (ст. 65); знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66); порушен­ня правил відновлення та поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини (ст. 68); засмічення лісів відходами (ст. 73) тощо. Справи про ці правопорушення мають право розглядати посадові осо­би органів лісового господарства.

Під охороною закону перебуває також рослинний і тваринний світ. Адміністративну відповідальність передбачено за знищення корисної для лісу фауни (ст. 76); порушення правил використання об’єктів тва­ринного світу (ст. 85); порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещу­вання диких тварин (ст. 87); жорстоке поводження з тваринами (ст. 89); порушення вимог щодо охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України (ст. 90). Справи про такі правопорушення роз­глядають органи (посадові особи) Мінприроди України.

КУпАП передбачено також відповідальність за правопорушення, пов’язані з охороною атмосферного повітря і надр.

Запитання до самоконтролю

1. Яке співвідношення понять використання і охорони при­родних ресурсів?

2. Які органи управління віднесено до органів загальної ком­петенції у галузі використання і охорони природних ресур­сів?

3. Які повноваження у галузі використання і охорони природ­них ресурсів належать органам місцевого самоврядуван­ня?

4. Функції і повноваження Державної екологічної інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середови­ща України.

Глава 28 Управління фінансами

§ 1. Організаційно-правові засади управління фінансами

Фінансова сфера охоплює відносини, які складаються в процесі акумулювання, розподілу та використання державних грошових коштів і забезпечує єдність усіх її компонентів (кредитної, податкової систем та інших складників державних фінансів і фінансового ринку). їй при­таманне жорстке закріплення вимог держави до учасників управлін­ських відносин у вигляді імперативних норм, спрямованих на вико­нання розпорядницької, контролюючої та стимулюючої функцій у про­цесі фінансової діяльності держави.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами Укра­їни встановлюються Державний бюджет України та її бюджетна сис­тема; система оподаткування, податки і збори; основи утворення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестицій­ного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного вну­трішнього та зовнішнього боргів; порядок випуску і обігу державних цінних паперів, їх види та типи.

Бюджетним кодексом України¹ врегульовано різні види фінансових відносин, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів і звітування про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України і місцевих бюджетів; кредитування, державних боргових зобов’язань, позичок, інвестицій тощо.

Стаття 116 Конституції України покладає на Кабінет Міністрів України (Кабінет Міністрів, Уряд) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання за­твердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надання Верховній Раді України звіту про його виконання.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів Укра­їни» діяльність Уряду спрямовується на вирішення питань державно­го управління у сфері фінансів. До основних повноважень Кабінету Міністрів також належить утворення державних резервних фондів фінансових ресурсів та прийняття рішень про їх використання; спри­яння стабільності грошової одиниці України; обслуговування держав­ного боргу України; прийняття рішень про випуск державних внутріш­ніх та зовнішніх позик, державних грошово-речових лотерей тощо (ст. 20 Закону).

На місцевому рівні фінансову систему держави забезпечують ор­гани місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації. Так, відповідно до ст. 28 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів місцевих рад належать складання про­екту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету, здійснення фінансування ви­датків з місцевого бюджету. Районні і обласні ради затверджують від­повідно районні і обласні бюджети, вносять зміни до них і затверджу­ють звіти про їх виконання (ст. 43 Закону). Місцеві державні адміні­страції також складають і подають на затвердження рад проекти від­повідних бюджетів та забезпечують його виконання, звітують перед відповідними радами про його виконання; подають в установленому порядку до органів виконавчої влади вищого рівня фінансові показни­ки і пропозиції до проекту Державного бюджету України, пропозиції щодо обсягу коштів Державного бюджету України для їх розподілу між територіальними громадами, розмірів дотацій і субсидій, дані про зміни складу об’єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню, баланс фінансових ресурсів для врахування їх при визначенні розмірів субвенцій, а також для бюджетного вирівнювання, виходячи із забез­печеності мінімальних соціальних потреб (ст. 18 Закону «Про місцеві державні адміністрації»).

§ 2. Органи управління фінансами

Державне управління в галузі фінансів здійснюють Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна комісія

з цінних паперів і фондового ринку, Державний комітет фінансового моніторингу України та деякі інші органи.

Міністерство фінансів України (Мінфін) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реа- н нації єдиної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю, нн пуску та проведення лотерей, розроблення та виробництва гологра­фічних захисних елементів.

Положення про Мінфін України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р.¹ Діяльність Мінфіну спрямо- вується та координується Кабінетом Міністрів України. Серед основ­них завдань Мінфіну — забезпечення реалізації єдиної державної фі­нансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю та здійснення конт­ролю за її проведенням Державною податковою адміністрацією, Держ- митслужбою, ГоловКРУ, Державним казначейством; забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально- економічного розвитку України; здійснення заходів з підвищення ефективності управління державними фінансами; проведення аналізу фінансово-економічного становища держави, перспектив її подальшо­го розвитку; підготовка проекту Основних напрямів бюджетної полі­тики на наступний бюджетний період; розроблення проекту Закону про Державний бюджет України, координація діяльності учасників бюджетного процесу; здійснення контролю за дотриманням бюджет­ного законодавства; розроблення стратегії фінансування державного бюджету; здійснення державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні; інформування громадськості про економічні та фіскальні цілі держави.

Відповідно до покладених на нього завдань Мінфін виконує, зо­крема, такі функції: бере участь у розробленні прогнозних показників і програм економічного і соціального розвитку України; визначає основ­ні організаційно-методичні засади бюджетного планування, загальний рівень доходів і видатків бюджету, обсяг його фінансування; готує та подає на розгляд Уряду проект Закону про Державний бюджет України на відповідний рік; здійснює контроль за додержанням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу стосовно як дер­жавного, так і місцевих бюджетів; координує діяльність центральних органів виконавчої влади, пов’язану із забезпеченням своєчасного і повного надходження податків, зборів (обов’язкових платежів) до

державного та місцевих бюджетів; здійснює операції з державним боргом з метою погашення та обслуговування державних боргових зобов’язань; бере участь у проведенні державної експертизи проектів, фінансування яких здійснюється за рахунок кредитів, що залучаються державою або під державні гарантії; здійснює, зокрема, ліцензування:

а) виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; б) ви­пуску та проведення лотерей; в) організації діяльності, пов’язаної із проведенням азартних ігор, та проводить перевірку додержання ліцен­зійних умов суб’єктами господарювання; управляє відповідними об’єктами державної власності; погоджує фінансові плани державних підприємств, акціонерних, холдінгових компаній та інших суб’єктів господарювання, у статутному фонді яких більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, та їх дочірніх підприємств тощо.

Для виконання зазначених завдань Мінфіну надано повноваження:

1) одержувати від головних розпорядників коштів державного та міс­цевого бюджетів, органів місцевого самоврядування інформацію, до­кументи і матеріали, необхідні для складення проекту Державного бюджету України, прогнозних показників зведеного бюджету України та аналізу виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної сис­теми держави; від центральних та місцевих органів виконавчої влади, розпорядників бюджетних коштів інформацію про здійснення внутріш­нього фінансового контролю і внутрішнього аудиту; щомісяця від Го- ловКРУ звіти про проведення контрольних заходів; від суб’єктів гос­подарювання, яким надані ліцензії на провадження господарської ді­яльності, пов’язаної із випуском та проведенням лотерей, які здійсню­ють операції із дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням — інформацію, необхідну для здійснення контролю за їх діяльністю;

2) зупиняти здійснення бюджетних асигнувань у випадках, передбаче­них законодавством, та здійснення операцій з бюджетними коштами у разі виявлення бюджетного правопорушення; 3) здійснювати вну­трішній фінансовий контроль та аудит на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління.

Органами Мінфіну на місцях є Міністерство фінансів АРК, головні фінансові управління та відділи місцевих державних адміністрацій, які складають проект відповідних бюджетів і організують їх виконан­ня; забезпечують реалізацію державної бюджетної політики на відпо­відній території; контролюють дотримання підприємствами, устано­вами й організаціями законодавства щодо використання ними бюджет­

них коштів і коштів цільових фондів, утворених відповідною радою; захищають фінансові інтереси держави; координують діяльність учас­ників бюджетного процесу з питань виконання бюджету тощо^[130].

У складі Мінфіну діє Державне казначейство України (Казначей­ство), яке є урядовим органом державного управління. Відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р.², основними завданнями Казначейства є: 1) забез­печення казначейського обслуговування державного та місцевих бю­джетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що перед­бачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержу­вачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повно­важень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та прове­денні платежів за цими зобов’язаннями; контроль за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства; 2) управ­ління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються;

3) визначення механізму казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів, установлення єдиних правил бухгалтерського обліку і звітності про виконання державного та місцевих бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів, визначення порядку і строків подання звітів про виконання кошторисів державних цільових фондів.

Казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бю­джетних коштів та інших клієнтів; управляє наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються; відкриває, веде та закриває рахун­ки в органах Казначейства; провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бю­джетів і бюджетних установ; повертає кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органів стягнення, яким відповід­но до законодавства надано право стягнення до бюджетів податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших надходжень; здійснює розпо­діл коштів між державним бюджетом, бюджетами АРК, областей, міст Києва та Севастополя; веде бухгалтерський облік операцій з виконан­ня державного та місцевих бюджетів, складає звітність про їх виконан-

ня; виконує контрольні функції, пов’язані із: здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень; відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису державного та місцевих бюджетів; відповідністю платежів узятим зобов’язанням та бюджетним асигнуванням; витрачанням бюджетних коштів у процесі проведення перевірки відповідності підтвердних первинних документів розпо­рядників бюджетних коштів бюджетним асигнуванням та вимогам бюджетного законодавства; дотриманням правил валютного контролю за операціями, що проводять у національній валюті через кореспон­дентські рахунки банків-нерезидентів бюджетні установи, які обслу­говуються органами Казначейства.

Казначейство має право: 1) відкривати поточні рахунки в іноземній валюті та рахунки для виплат готівкою в Національному банку та інших банках; 2) розміщувати в банках тимчасово вільні кошти, що ним об­ліковуються; 3) залучати працівників інших державних органів, спе­ціалістів і фахівців-експертів для розгляду питань, що належать до його компетенції; 4) ініціювати припинення асигнувань та зупиняти про­ведення операцій з бюджетними коштами у разі вчинення бюджетного правопорушення; 5) списувати позички, надані місцевим бюджетам; 6) вимагати від посадових осіб міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій дотримання установленого порядку казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів, ведення бухгалтерського обліку, складення звітності; 7) звертатися до суду, в тому числі у разі виявлен­ня бюджетних правопорушень; 8) одержувати від центральних і міс­цевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, підприємств, уста­нов, організацій і банків пояснення, довідки, інформацію, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Казначейство очолює голова, який призначається на посаду і звіль­няється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів.

Територіальними органами Казначейства є Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, об­ластях, містах Києві та Севастополі, а також управління (відділення) у районах, містах, та районах у містах, які утворюються Казначейством за погодженням з Мінфіном України. Основним завданням цих органів є: забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка (розра­хунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджет­них коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів за цими зобов’язаннями; контроль за додержанням учасниками бю­джетного процесу бюджетного законодавства); ведення бухгалтерсько­го обліку і складання звітності про виконання державного та місцевих бюджетів^[131].

У сфері фінансів державне управління здійснює також Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (Комісія) — центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, підпорядкований Президентові України та підзвітній Верховній Раді України^[132]. Основ­ними завданнями Комісії є: формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку й функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні; координація діяльності дер­жавних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних па­перів; здійснення державного регулювання і контролю за випуском і обігом цінних паперів на території України, додержання законодавства в цій сфері; захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання й припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства в межах своїх повноважень тощо.

Для виконання зазначених завдань Комісію наділено повноваження­ми стосовно встановлення вимог щодо випуску (емісії) та обігу цінних паперів, інформації про їх випуск і розміщення; стандартів випуску (емісії) цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, що про­понуються для відкритого продажу, і порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск; видання дозволів на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України; здійснення реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск тощо.

У разі порушення законодавства щодо цінних паперів Комісія має право: виносити попередження, зупиняти на строк до одного року роз­міщення (продаж) і обіг цінних паперів того чи іншого емітента; дію спеціальних дозволів (ліцензій), виданих Комісією, анулювати дію таких дозволів (ліцензій); звертатися до суду з позовами (заявами); зупиняти всі операції по банківських рахунках відповідної юридичної особи до виконання або скасування в судовому порядку рішення про накладання штрафу (за винятком сплати державного мита із заяв і скарг, що подаються до суду); зупиняти торгівлю на фондовій біржі до усу­нення порушень законодавства; надсилати матеріали в правоохоронні органи і органи Антимонопольного комітету України стосовно фактів правопорушень; накладати на осіб, винних у порушенні законодавства про цінні папери та фондовий ринок, адміністративні стягнення, а та­кож штрафні й інші санкції аж до анулювання дозволів на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів; порушувати питання про звільнення з посад керівників фондових бірж та інших установ інфраструктури фондового ринку; вилучати під час проведення пере­вірок на строк до трьох діб документи, що підтверджують факти по­рушення актів законодавства про цінні папери, тощо.

Територіальними органами Комісії є управління та відділення в АРК, містах Києві та Севастополі, областях, які діють на основі По­ложення, що затверджує Комісія^[133], і координують свою діяльність з місцевими державними адміністраціями, органами місцевого само­врядування.

Державний комітет фінансового моніторингу України (Держфін- моніторинг) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Положення, затвердженого постано­вою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р.^[134], основними зав­даннями Держфінмоніторингу є: 1) участь у реалізації державної по­літики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) до­ходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

2) збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу; 3) створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної сис­теми у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; 4) налаго­дження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з орга­нами державної влади, южпетентними органами іноземних держав і міжнародними організаціями у сфері запобігання та протидії легалі­зації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансу­ванню тероризму; 5) забезпечення представництва України в міжна­родних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (від­миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

Для виконання зазначених завдань Держфінмоніторинг: 1) розроб­ляє і затверджує комплексні заходи щодо запобігання та протидії ле­галізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фі­нансуванню тероризму; 2) бере участь у розробленні проектів Держав­ної програми економічного і соціального розвитку та Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

3) співпрацює із центральними органами виконавчої влади та держав­ними органами, які відповідно до законодавства виконують функції регулювання і нагляду за діяльністю суб’єктів первинного фінансово­го моніторингу, а також іншими державними органами з питань запо­бігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло­чинним шляхом, і фінансуванню тероризму; 4) надає за наявності достатніх підстав для віднесення фінансової операції до такої, що може бути пов’язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних зло­чинним шляхом, або фінансуванням тероризму, правоохоронним ор­ганам відповідні узагальнені матеріали; 5) здійснює у сфері запобіган­ня та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму методичне забезпечення суб’єктів первинного фінансового моніторингу, центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до законодавства виконують функції з регулювання і нагляду за такими суб’єктами, координує заходи, що проводяться ними в цій сфері; 6) проводить аналіз ефективності заходів, що вживаються суб’єктами первинного фінансового моніторингу для запобігання та протидії легалізації (від­миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; 7) вносить пропозиції щодо розроблення законодавчих актів, бере в установленому порядку участь у підготовці інших нормативно-правових актів з питань запобігання та протидії легаліза­ції (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуван­ню тероризму; 8) узагальнює надану правоохоронними та іншими державними органами інформацію, що стосується легалізації (відми­вання) доходів, одержаних злочинним шляхом, аналізує динаміку роз­витку негативних тенденцій у цій сфері, досліджує методи та фінан­сові схеми легалізації (відмивання) таких доходів і фінансування теро­ризму, розробляє та подає в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства у цій сфері; 9) сприяє виявленню у фі­нансових операціях ознак використання доходів, одержаних злочинним шляхом; 10) приймає рішення про подальше зупинення проведення фінансової операції на строк до п’яти робочих днів у разі надходжен­ня від суб’єкта первинного фінансового моніторингу повідомлення про її зупинення на строк до двох робочих днів, якщо її учасником або ви- годоодержувачем за цією операцією є особа, яку включено до переліку осіб, пов’язаних з провадженням терористичної діяльності, а також виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

До повноважень Держфінмоніторингу належать: а) одержання: від органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності інформацію (у тому числі ту, що становить банківську або комерційну таємницю, та копії документів, що її підтверджують), необхідну для виконання покладених на нього завдань, зокрема про випадки порушення законодавства суб’єктами первинного фінансово­го моніторингу; від правоохоронних органів, до яких надходять уза­гальнені матеріали про фінансові операції, інформацію про хід опра­цювання та вжиття відповідних заходів на підставі зазначених матері­алів; від суб’єктів первинного фінансового моніторингу необхідну для виконання покладених на нього завдань інформацію (у тому числі копії документів, що її підтверджують), пов’язану з фінансовими опе­раціями, що стали об’єктом фінансового моніторингу, зокрема щодо осіб, які проводять такі операції; б) здійснення доступу, у тому числі автоматизованого, до баз даних суб’єктів державного фінансового моніторингу, центральних органів виконавчої влади та інших держав­них органів; в) залучення до розгляду питань, що належать до його компетенції, спеціалістів державних органів, підприємств, установ та організацій; г) у рамках міжнародного співробітництва: укладання міжнародних договорів міжвідомчого характеру з компетентними органами іноземних держав з питань співробітництва у сфері запобі­гання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло­чинним шляхом, і фінансуванню тероризму; здійснення обміну інфор­

мацією з компетентними органами іноземних держав; участь у між­народних конференціях, симпозіумах, семінарах, зустрічах, нарадах з питань, що належать до його компетенції.

Держфінмоніторинг очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем’єр-міністра України та звільняє з посади Кабінет Мі­ністрів України. Держфінмоніторинг здійснює виконання покладених на нього завдань безпосередньо, а також через утворені ним у регіонах відповідні структурні підрозділи.

§ 3. Фінансовий контроль

У сфері державного управління фінансами важливе значення має державний фінансовий контроль за формуванням державних доходів та їх раціональним використанням. Система фінансового контролю складається із зовнішнього контролю, який здійснюють: 1) державні органи контролю загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабі­нет Міністрів України, місцеві державні адміністрації); 2) державні органи спеціалізованого фінансового контролю (Рахункова палата, Мінфін України, Державне казначейство України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна контрольно-ревізійна служба в Україні, Державна податкова служба в Україні, Національний банк України та ін.); 3) аудит, а також внутрішнього (відомчого) конт­ролю, який здійснюють контрольно-ревізійні підрозділи, що функціо­нують у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. Reference 1 страница
3. Reference 10 страница
4. Reference 2 страница
5. Reference 3 страница
6. Reference 4 страница
7. Reference 5 страница
8. Reference 6 страница
9. Reference 7 страница
10. Reference 8 страница
11. Reference 9 страница
12. References 1 страница

Переглядів: 307