МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Глава 23 5 страницаВідповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію основними функціями ДЕІ є: здійснення державного контролю за виконанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, використанням і відтворенням природних ресурсів центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; контроль за додержанням вимог екологічної безпеки. ДЕІ має право: обстежувати в установленому порядку підприємства, установи та організації з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки; висувати підприємствам, установам, організаціям і громадянам вимоги для здійснення певних заходів щодо раціонального використання та охорони природних ресурсів; обмежувати, частково припиняти будівництво, реконструкцію об’єктів промисловості, транспорту та іншого призначення, якщо їх діяльність здійснюється з порушенням норм і правил охорони навколишнього природного середовища; складати акти перевірок і протоколи про порушення законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів і згідно із законодавством розглядати справи про адміністративні правопорушення в цій сфері; пред’являти позов про відшкодування збитків і втрат внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тощо. Однією з форм контролю за використанням і охороною природних ресурсів є екологічна експертиза. Згідно із Законом України від 9 лютого 1995 р. «Про екологічну експертизу»1 екологічна експертиза — це вид науково-технічної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань і об’єднань громадян. Метою екологічної експертизи є попередження негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінювання ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах. Нагляд у галузі природокористування та охорони природних ресурсів здійснюють органи прокуратури, в системі яких діють природоохоронні прокуратури. Основними напрямками їх діяльності є: нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону навколишнього природного середовища; здійснення попереднього слідства в кримінальних справах про порушення природоохоронного за- конодавства; відшкодування заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди шляхом пред’явлення позову про це в установлених законом випадках; пропаганда законів про охорону навколишнього природного середовища. § 5. Адміністративна відповідальність за правопорушення у галузі використання і охорони природних ресурсів Адміністративним правопорушенням у галузі охорон навколишнього природного середовища слід визнавати посягання на природне середовище — протиправну винну (умисну чи необережну) дію або бездіяльність, за що законодавством встановлено адміністративну відповідальність. У главі 7 КУпАП передбачено конкретні склади адміністративних правопорушень у цій галузі. Об’єкти охорони можна поділити на декілька груп. До першої слід віднести такі правопорушення, як псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52), порушення правил використання земель (ст. 53), порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст. 54). Справи про ці адміністративні правопорушення розглядають органи (посадові особи) по земельних ресурсах. Другу групу правопорушень складають ті, що пов’язані з неналежним використанням водних ресурсів. Так, у КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59); порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59і); порушення правил водокористування (ст. 60). Справи про ці правопорушення розглядають органи по регулюванню використання та охорони вод. Об’єктом охорони є також ліси і землі державного лісового фонду. До правопорушень у цій галузі належать: незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63); незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняку (ст. 65); знищення або пошкодження полезахисних смуг і захисних лісових насаджень (ст. 65); знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66); порушення правил відновлення та поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини (ст. 68); засмічення лісів відходами (ст. 73) тощо. Справи про ці правопорушення мають право розглядати посадові особи органів лісового господарства. Під охороною закону перебуває також рослинний і тваринний світ. Адміністративну відповідальність передбачено за знищення корисної для лісу фауни (ст. 76); порушення правил використання об’єктів тваринного світу (ст. 85); порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин (ст. 87); жорстоке поводження з тваринами (ст. 89); порушення вимог щодо охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України (ст. 90). Справи про такі правопорушення розглядають органи (посадові особи) Мінприроди України. КУпАП передбачено також відповідальність за правопорушення, пов’язані з охороною атмосферного повітря і надр.
Запитання до самоконтролю 1. Яке співвідношення понять використання і охорони природних ресурсів? 2. Які органи управління віднесено до органів загальної компетенції у галузі використання і охорони природних ресурсів? 3. Які повноваження у галузі використання і охорони природних ресурсів належать органам місцевого самоврядування? 4. Функції і повноваження Державної екологічної інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.
Глава 28 Управління фінансами § 1. Організаційно-правові засади управління фінансами
Фінансова сфера охоплює відносини, які складаються в процесі акумулювання, розподілу та використання державних грошових коштів і забезпечує єдність усіх її компонентів (кредитної, податкової систем та інших складників державних фінансів і фінансового ринку). їй притаманне жорстке закріплення вимог держави до учасників управлінських відносин у вигляді імперативних норм, спрямованих на виконання розпорядницької, контролюючої та стимулюючої функцій у процесі фінансової діяльності держави. Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України та її бюджетна система; система оподаткування, податки і збори; основи утворення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргів; порядок випуску і обігу державних цінних паперів, їх види та типи. Бюджетним кодексом України1 врегульовано різні види фінансових відносин, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів і звітування про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України і місцевих бюджетів; кредитування, державних боргових зобов’язань, позичок, інвестицій тощо. Стаття 116 Конституції України покладає на Кабінет Міністрів України (Кабінет Міністрів, Уряд) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надання Верховній Раді України звіту про його виконання. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Уряду спрямовується на вирішення питань державного управління у сфері фінансів. До основних повноважень Кабінету Міністрів також належить утворення державних резервних фондів фінансових ресурсів та прийняття рішень про їх використання; сприяння стабільності грошової одиниці України; обслуговування державного боргу України; прийняття рішень про випуск державних внутрішніх та зовнішніх позик, державних грошово-речових лотерей тощо (ст. 20 Закону). На місцевому рівні фінансову систему держави забезпечують органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації. Так, відповідно до ст. 28 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів місцевих рад належать складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету, здійснення фінансування видатків з місцевого бюджету. Районні і обласні ради затверджують відповідно районні і обласні бюджети, вносять зміни до них і затверджують звіти про їх виконання (ст. 43 Закону). Місцеві державні адміністрації також складають і подають на затвердження рад проекти відповідних бюджетів та забезпечують його виконання, звітують перед відповідними радами про його виконання; подають в установленому порядку до органів виконавчої влади вищого рівня фінансові показники і пропозиції до проекту Державного бюджету України, пропозиції щодо обсягу коштів Державного бюджету України для їх розподілу між територіальними громадами, розмірів дотацій і субсидій, дані про зміни складу об’єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню, баланс фінансових ресурсів для врахування їх при визначенні розмірів субвенцій, а також для бюджетного вирівнювання, виходячи із забезпеченості мінімальних соціальних потреб (ст. 18 Закону «Про місцеві державні адміністрації»).
§ 2. Органи управління фінансами Державне управління в галузі фінансів здійснюють Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Державний комітет фінансового моніторингу України та деякі інші органи. Міністерство фінансів України (Мінфін) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реа- н нації єдиної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю, нн пуску та проведення лотерей, розроблення та виробництва голографічних захисних елементів. Положення про Мінфін України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р.1 Діяльність Мінфіну спрямо- вується та координується Кабінетом Міністрів України. Серед основних завдань Мінфіну — забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю та здійснення контролю за її проведенням Державною податковою адміністрацією, Держ- митслужбою, ГоловКРУ, Державним казначейством; забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально- економічного розвитку України; здійснення заходів з підвищення ефективності управління державними фінансами; проведення аналізу фінансово-економічного становища держави, перспектив її подальшого розвитку; підготовка проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення проекту Закону про Державний бюджет України, координація діяльності учасників бюджетного процесу; здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства; розроблення стратегії фінансування державного бюджету; здійснення державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні; інформування громадськості про економічні та фіскальні цілі держави. Відповідно до покладених на нього завдань Мінфін виконує, зокрема, такі функції: бере участь у розробленні прогнозних показників і програм економічного і соціального розвитку України; визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, загальний рівень доходів і видатків бюджету, обсяг його фінансування; готує та подає на розгляд Уряду проект Закону про Державний бюджет України на відповідний рік; здійснює контроль за додержанням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу стосовно як державного, так і місцевих бюджетів; координує діяльність центральних органів виконавчої влади, пов’язану із забезпеченням своєчасного і повного надходження податків, зборів (обов’язкових платежів) до державного та місцевих бюджетів; здійснює операції з державним боргом з метою погашення та обслуговування державних боргових зобов’язань; бере участь у проведенні державної експертизи проектів, фінансування яких здійснюється за рахунок кредитів, що залучаються державою або під державні гарантії; здійснює, зокрема, ліцензування: а) виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; б) випуску та проведення лотерей; в) організації діяльності, пов’язаної із проведенням азартних ігор, та проводить перевірку додержання ліцензійних умов суб’єктами господарювання; управляє відповідними об’єктами державної власності; погоджує фінансові плани державних підприємств, акціонерних, холдінгових компаній та інших суб’єктів господарювання, у статутному фонді яких більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, та їх дочірніх підприємств тощо.
Для виконання зазначених завдань Мінфіну надано повноваження: 1) одержувати від головних розпорядників коштів державного та місцевого бюджетів, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для складення проекту Державного бюджету України, прогнозних показників зведеного бюджету України та аналізу виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи держави; від центральних та місцевих органів виконавчої влади, розпорядників бюджетних коштів інформацію про здійснення внутрішнього фінансового контролю і внутрішнього аудиту; щомісяця від Го- ловКРУ звіти про проведення контрольних заходів; від суб’єктів господарювання, яким надані ліцензії на провадження господарської діяльності, пов’язаної із випуском та проведенням лотерей, які здійснюють операції із дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням — інформацію, необхідну для здійснення контролю за їх діяльністю; 2) зупиняти здійснення бюджетних асигнувань у випадках, передбачених законодавством, та здійснення операцій з бюджетними коштами у разі виявлення бюджетного правопорушення; 3) здійснювати внутрішній фінансовий контроль та аудит на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління. Органами Мінфіну на місцях є Міністерство фінансів АРК, головні фінансові управління та відділи місцевих державних адміністрацій, які складають проект відповідних бюджетів і організують їх виконання; забезпечують реалізацію державної бюджетної політики на відповідній території; контролюють дотримання підприємствами, установами й організаціями законодавства щодо використання ними бюджет них коштів і коштів цільових фондів, утворених відповідною радою; захищають фінансові інтереси держави; координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету тощо[130]. У складі Мінфіну діє Державне казначейство України (Казначейство), яке є урядовим органом державного управління. Відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р.2, основними завданнями Казначейства є: 1) забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів за цими зобов’язаннями; контроль за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства; 2) управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються; 3) визначення механізму казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів, установлення єдиних правил бухгалтерського обліку і звітності про виконання державного та місцевих бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів, визначення порядку і строків подання звітів про виконання кошторисів державних цільових фондів. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів; управляє наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються; відкриває, веде та закриває рахунки в органах Казначейства; провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ; повертає кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органів стягнення, яким відповідно до законодавства надано право стягнення до бюджетів податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших надходжень; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами АРК, областей, міст Києва та Севастополя; веде бухгалтерський облік операцій з виконання державного та місцевих бюджетів, складає звітність про їх виконан- ня; виконує контрольні функції, пов’язані із: здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень; відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису державного та місцевих бюджетів; відповідністю платежів узятим зобов’язанням та бюджетним асигнуванням; витрачанням бюджетних коштів у процесі проведення перевірки відповідності підтвердних первинних документів розпорядників бюджетних коштів бюджетним асигнуванням та вимогам бюджетного законодавства; дотриманням правил валютного контролю за операціями, що проводять у національній валюті через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів бюджетні установи, які обслуговуються органами Казначейства. Казначейство має право: 1) відкривати поточні рахунки в іноземній валюті та рахунки для виплат готівкою в Національному банку та інших банках; 2) розміщувати в банках тимчасово вільні кошти, що ним обліковуються; 3) залучати працівників інших державних органів, спеціалістів і фахівців-експертів для розгляду питань, що належать до його компетенції; 4) ініціювати припинення асигнувань та зупиняти проведення операцій з бюджетними коштами у разі вчинення бюджетного правопорушення; 5) списувати позички, надані місцевим бюджетам; 6) вимагати від посадових осіб міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій дотримання установленого порядку казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів, ведення бухгалтерського обліку, складення звітності; 7) звертатися до суду, в тому числі у разі виявлення бюджетних правопорушень; 8) одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, підприємств, установ, організацій і банків пояснення, довідки, інформацію, необхідні для виконання покладених на нього завдань. Казначейство очолює голова, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів. Територіальними органами Казначейства є Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також управління (відділення) у районах, містах, та районах у містах, які утворюються Казначейством за погодженням з Мінфіном України. Основним завданням цих органів є: забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка (розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів за цими зобов’язаннями; контроль за додержанням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства); ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного та місцевих бюджетів[131]. У сфері фінансів державне управління здійснює також Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (Комісія) — центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, підпорядкований Президентові України та підзвітній Верховній Раді України[132]. Основними завданнями Комісії є: формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку й функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні; координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів; здійснення державного регулювання і контролю за випуском і обігом цінних паперів на території України, додержання законодавства в цій сфері; захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання й припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства в межах своїх повноважень тощо. Для виконання зазначених завдань Комісію наділено повноваженнями стосовно встановлення вимог щодо випуску (емісії) та обігу цінних паперів, інформації про їх випуск і розміщення; стандартів випуску (емісії) цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу, і порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск; видання дозволів на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України; здійснення реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск тощо. У разі порушення законодавства щодо цінних паперів Комісія має право: виносити попередження, зупиняти на строк до одного року розміщення (продаж) і обіг цінних паперів того чи іншого емітента; дію спеціальних дозволів (ліцензій), виданих Комісією, анулювати дію таких дозволів (ліцензій); звертатися до суду з позовами (заявами); зупиняти всі операції по банківських рахунках відповідної юридичної особи до виконання або скасування в судовому порядку рішення про накладання штрафу (за винятком сплати державного мита із заяв і скарг, що подаються до суду); зупиняти торгівлю на фондовій біржі до усунення порушень законодавства; надсилати матеріали в правоохоронні органи і органи Антимонопольного комітету України стосовно фактів правопорушень; накладати на осіб, винних у порушенні законодавства про цінні папери та фондовий ринок, адміністративні стягнення, а також штрафні й інші санкції аж до анулювання дозволів на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів; порушувати питання про звільнення з посад керівників фондових бірж та інших установ інфраструктури фондового ринку; вилучати під час проведення перевірок на строк до трьох діб документи, що підтверджують факти порушення актів законодавства про цінні папери, тощо. Територіальними органами Комісії є управління та відділення в АРК, містах Києві та Севастополі, областях, які діють на основі Положення, що затверджує Комісія[133], і координують свою діяльність з місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування. Державний комітет фінансового моніторингу України (Держфін- моніторинг) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р.[134], основними завданнями Держфінмоніторингу є: 1) участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; 2) збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу; 3) створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; 4) налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, южпетентними органами іноземних держав і міжнародними організаціями у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; 5) забезпечення представництва України в міжнародних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму. Для виконання зазначених завдань Держфінмоніторинг: 1) розробляє і затверджує комплексні заходи щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; 2) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку та Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України; 3) співпрацює із центральними органами виконавчої влади та державними органами, які відповідно до законодавства виконують функції регулювання і нагляду за діяльністю суб’єктів первинного фінансового моніторингу, а також іншими державними органами з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; 4) надає за наявності достатніх підстав для віднесення фінансової операції до такої, що може бути пов’язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, правоохоронним органам відповідні узагальнені матеріали; 5) здійснює у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму методичне забезпечення суб’єктів первинного фінансового моніторингу, центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до законодавства виконують функції з регулювання і нагляду за такими суб’єктами, координує заходи, що проводяться ними в цій сфері; 6) проводить аналіз ефективності заходів, що вживаються суб’єктами первинного фінансового моніторингу для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; 7) вносить пропозиції щодо розроблення законодавчих актів, бере в установленому порядку участь у підготовці інших нормативно-правових актів з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; 8) узагальнює надану правоохоронними та іншими державними органами інформацію, що стосується легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, аналізує динаміку розвитку негативних тенденцій у цій сфері, досліджує методи та фінансові схеми легалізації (відмивання) таких доходів і фінансування тероризму, розробляє та подає в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства у цій сфері; 9) сприяє виявленню у фінансових операціях ознак використання доходів, одержаних злочинним шляхом; 10) приймає рішення про подальше зупинення проведення фінансової операції на строк до п’яти робочих днів у разі надходження від суб’єкта первинного фінансового моніторингу повідомлення про її зупинення на строк до двох робочих днів, якщо її учасником або ви- годоодержувачем за цією операцією є особа, яку включено до переліку осіб, пов’язаних з провадженням терористичної діяльності, а також виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань. До повноважень Держфінмоніторингу належать: а) одержання: від органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності інформацію (у тому числі ту, що становить банківську або комерційну таємницю, та копії документів, що її підтверджують), необхідну для виконання покладених на нього завдань, зокрема про випадки порушення законодавства суб’єктами первинного фінансового моніторингу; від правоохоронних органів, до яких надходять узагальнені матеріали про фінансові операції, інформацію про хід опрацювання та вжиття відповідних заходів на підставі зазначених матеріалів; від суб’єктів первинного фінансового моніторингу необхідну для виконання покладених на нього завдань інформацію (у тому числі копії документів, що її підтверджують), пов’язану з фінансовими операціями, що стали об’єктом фінансового моніторингу, зокрема щодо осіб, які проводять такі операції; б) здійснення доступу, у тому числі автоматизованого, до баз даних суб’єктів державного фінансового моніторингу, центральних органів виконавчої влади та інших державних органів; в) залучення до розгляду питань, що належать до його компетенції, спеціалістів державних органів, підприємств, установ та організацій; г) у рамках міжнародного співробітництва: укладання міжнародних договорів міжвідомчого характеру з компетентними органами іноземних держав з питань співробітництва у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; здійснення обміну інфор мацією з компетентними органами іноземних держав; участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семінарах, зустрічах, нарадах з питань, що належать до його компетенції. Держфінмоніторинг очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем’єр-міністра України та звільняє з посади Кабінет Міністрів України. Держфінмоніторинг здійснює виконання покладених на нього завдань безпосередньо, а також через утворені ним у регіонах відповідні структурні підрозділи.
§ 3. Фінансовий контроль У сфері державного управління фінансами важливе значення має державний фінансовий контроль за формуванням державних доходів та їх раціональним використанням. Система фінансового контролю складається із зовнішнього контролю, який здійснюють: 1) державні органи контролю загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації); 2) державні органи спеціалізованого фінансового контролю (Рахункова палата, Мінфін України, Державне казначейство України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна контрольно-ревізійна служба в Україні, Державна податкова служба в Україні, Національний банк України та ін.); 3) аудит, а також внутрішнього (відомчого) контролю, який здійснюють контрольно-ревізійні підрозділи, що функціонують у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Читайте також:
|
||||||||
|