• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Глава 23 6 страница

Верховна Рада України здійснює фінансовий контроль у ході роз­гляду законопроектів і затвердження Державного бюджету України, а також заслуховування звітів про його виконання.

Серед органів фінансового контролю провідне місце посідає Ра­хункова палата як постійно діючий орган контролю, що утворює Верховна Рада України, підпорядкований і підзвітний їй. Основними завданнями Рахункової палати є контроль: за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бю­джетних коштів (у тому числі загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням); за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України; за фінансу­ванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного,

соціального й національно-культурного розвитку; за дотриманням за­конності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іно­земним державам, міжнародним організаціям, передбаченим у Дер­жавному бюджеті України; за законністю й своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в уста­новах Національного банку України та уповноважених банках¹.

Для виконання зазначених завдань Рахункову палату наділено, зо­крема, такими повноваженнями: проводити фінансові перевірки, реві­зії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, На­ціональному банку України, Фонді Державного майна України, Анти- монопольному комітеті України, інших державних органах і установах, а також на підприємствах і в організаціях, незалежно від форм влас­ності. Рахункова палата має право контролювати також місцеві дер­жавні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, банки, кредитні установи, господарські товари­ства, страхові компанії, інші фінансові установи та їх спілки, асоціації та інші об’єднання, незалежно від форм власності, об’єднання грома­дян, недержавні фонди та інші недержавні комерційні громадські ор­ганізації у тій частині їх діяльності, яка стосується виконання коштів Державного бюджету України, тощо.

Кабінет Міністрів України контролює діяльність міністерств, ін­ших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та місцевих державних адміністрацій з питань до­держання та виконання законодавства у сфері фінансових відносин. Кабмін України одержує від Рахункової палати відомості про резуль­тати перевірок, ревізій та обстежень, а також пропозиції щодо при­тягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні вимог законо­давства, нецільовому та неефективному використанні коштів, заподі­янні матеріальної шкоди державі, розглядає такі відомості та пропо­зиції та вживає відповідні заходи.

Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби в Україні (ДКРС) є здійснення державного фінансового контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку й звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів (ст. 2 За-

кону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»^[135]). ДКРС складається із Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.

Державний фінансовий контроль реалізується ДКРС у формі дер­жавного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та ін­спектування. Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю.

Перевірка державних закупівель полягає у документальному та фактичному аналізі дотримання підконтрольними установами законо­давства про державні закупівлі та проводиться органами ДКРС на всіх стадіях державних закупівель.

Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у докумен­тальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка по­винна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодав­ства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

За виявлення порушень законодавства з питань використання дер­жавної власності та фінансів органи ДКРС мають право: вилучати до бюджету приховані й занижені валютні та інші платежі, ставити пи­тання про припинення бюджетного фінансування й кредитування; стягувати в дохід держави кошти, одержані міністерствами, відомства­ми, державними комітетами, державними фондами, підприємствами, установами й організаціями за незаконними угодами, без установлених законом підстав і з порушенням законодавства; накладати на керівни­ків та інших службових осіб підприємств, установ і організацій адмі­ністративні стягнення; застосовувати до підприємств, установ, органі­зацій, інших суб’єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені п. 7 ст. 11 Закону України «Про державну податкову служ­бу в Україні»^[136].

До системи органів державної податкової служби належать: Дер­жавна податкова адміністрація України (ДПА), державні податкові адміністрації в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі — органи державної податкової служби). У скла­ді органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеці­альні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (по­даткова міліція). ДПА України залежно від кількості платників подат­ків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об’єднані (на місто і район) державні податкові ін­спекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.

На органи Державної податкової служби України покладається здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою на­рахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), конт­ролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також конт­ролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів під­приємницької діяльності та ліцензій на провадження видів господар­ської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів; здійснення контролю за додержанням виконкомами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перераху­вання цих сум до бюджету; обліком платників податків, інших платежів; проведенням роботи по боротьбі з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів; затвердження форм податкових розра­хунків, звітів, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчислен­ням і сплатою податків, інших платежів, декларацій про валютні цін­ності, зразка картки фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів, форми повідомлення про відкриття або закрит­тя юридичними особами, фізичними особами — суб’єктами підпри­ємницької діяльності банківських рахунків, а також форми звітів про роботу, проведену органами державної податкової служби.

При виявленні фактів, що свідчать про організовану злочинну ді­яльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, органи Державної податкової служби надсилають матеріали з цих питань від­повідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочин­ністю; передають правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції тощо.

Органи Державної податкової служби у випадках, у межах компе­тенції та у порядку, встановлених законами України, мають, зокрема, право: а) здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подання), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), додержання ва­лютного законодавства платниками податків; б) здійснювати контроль за: додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги); наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів під­приємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; в) одержувати у платників податків (посадових осіб платників податків) пояснення з питань, що виникають під час перевірок; перевіряти під час проведення перевірок у фізичних осіб документи, що посвідчують особу; г) запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) такими платниками податків. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються не пізніше ніж за десять робочих днів до дня запрошення рекомендованими листами; д) одержувати без­оплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України та комерційних банків довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду — про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності; е) одержувати безоплатно необхідні відомості для форму­вання інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та зборів (обов’язкових платежів) від платників податків, а також Національного банку України та його установ — про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них подат­ків та зборів (обов’язкових платежів), від органів, уповноважених проводити державну реєстрацію суб’єктів, а також видавати ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцен­зуванню відповідно до закону, — про видачу таких свідоцтв про дер­жавну реєстрацію та ліцензій суб’єктам господарської діяльності, від органів внутрішніх справ — про громадян, які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього, від органів реє­страції актів громадянського стану — про громадян, які померли; є) одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння при цьому податків та зборів (обов’язкових платежів) та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерези­денти, та від органів статистики — дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підпри­ємств, установ, організацій усіх форм власності; ж) вимагати від плат­ників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, контролювати виконання закон­них вимог посадових осіб органів державної податкової служби, а та­кож припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби; з) при проведенні перевірок вилучати у підприємств, установ та організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свід­чать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків та зборів (обов’язкових платежів), а при проведенні арешту активів платника податків на підставі рішення суду — вилучати ори­гінали первинних фінансово-господарських та бухгалтерських доку­ментів із складенням опису, який скріплюється підписами представ­ника органу державної податкової служби та платника податків, і за­лишенням копій таких документів платнику податків. Забороняється вилучення у суб’єктів господарської діяльності документів, що не під­тверджують факти порушення законів України про оподаткування;

і) застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України; ї) застосовувати до платників податків, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а також до установ банків, що не подали відповідним органам держав­ної податкової служби в установлений законом строк повідомлень про закриття рахунків платників податків або розпочали здійснення ви­даткових операцій за рахунком платника податків до одержання повідом­лення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, фінансові (штрафні) санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян; й) за несвоєчасне виконання установами банків та іншими фінансово-кредитними установами рішень суду та доручень платників податків про сплату податків та зборів (обов’язкових плате­жів) стягувати з установ банків та інших фінансово-кредитних установ пеню за кожний день прострочення; к) вимагати від керівників підпри­ємств, установ і організацій, що перевіряються в ході планових та позапланових виїзних перевірок, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та коштів, у разі відмови у проведенні таких інвентаризацій або при проведенні адміністратив­ного арешту активів — звернутися до суду щодо спонукання до про­ведення таких інвентаризацій, а до ухвалення відповідного рішення судом — у присутності понятих та представників підприємств, установ і організацій, щодо яких проводиться перевірка, опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви на термін не більше 24 годин з моменту такого опечатування, зазначеного в протоколі; л) звертатися до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування дер­жавної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності та здійснювати інші заходи.

Фінансовий контроль забезпечують також контрольно-ревізійні підрозділи, що функціонують у структурі міністерств, інших централь­них органів виконавчої влади. Вони діють як органи внутрішнього (відомчого) контролю на підставі Порядку здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої внутрішнього фінансово­го контролю¹, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2002 р. № 685. Метою здійснення такого контролю за роботою підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління відповідних міністерств, інших центральних органів ви­конавчої влади, є аналіз їх фінансово-господарської діяльності, цільо­вого та ефективного використання бюджетних коштів та збереження державного майна, економного використання фінансових і матеріаль­них ресурсів, виконання планових завдань, достовірного ведення бухгалтерського обліку. Внутрішній контроль здійснюється у формі ревізій, перевірок, оцінки, розслідування, вивчення і не може переви­щувати 30 робочих днів. Його результати оформлюються актом (довід­кою про перевірку).

З метою підвищення ефективності системи державного фінансо­вого контролю, Кабінет Міністрів України постановою від 24 липня

2003 р. затвердив Стратегію розвитку системи державного фінансово­го контролю, що здійснюється органами виконавчої влади^[137]. Зокрема, визначено такі складники реалізації державної політики у сфері дер­жавного фінансового контролю: 1) формування цілісної системи контр­олю; 2) розвиток нормативно-правової бази діяльності суб’єктів дер­жавного фінансового контролю; 3) удосконалення наукового, науково- технічного та кадрового забезпечення.

До системи фінансового контролю входить також аудит — пере­вірка публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти й відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам (ст. 2 Закону України «Про аудиторську діяльність»^[138]). Аудит здійснюють незалежні особи (аудитори), аудиторські фірми, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення.

Аудитори мають право: самостійно визначати форми й методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих форм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань і досвіду; отримува­ти необхідні документи й пояснення від керівництва та працівників замовника; перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва господарюючого суб’єкта, проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка.

Аудитори й аудиторські фірми зобов’язані: належним чином нада­вати аудиторські послуги, перевіряти стан бухгалтерського обліку й звітності замовника, їх достовірність, повноту та відповідність чин­ному законодавству й установленим нормативам; повідомляти власни­ків, уповноважених ними осіб, замовників про виявлені під час про­ведення аудиту недоліки ведення бухгалтерського обліку й звітності; зберігати в таємниці інформацію, отриману під час проведення аудиту та виконання інших аудиторських послуг. Не розголошувати відомос­ті, що становлять предмет комерційної таємниці, та не використовува­ти їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб; обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами робіт у формі консультацій, перевірок або експертиз.

За наслідками проведення аудиту складають аудиторський висновок, який господарюючі суб’єкти подають до відповідної податкової інспекції не пізніше десяти днів після закінчення перевірки. В разі неподання або несвоєчасного подання висновку відповідним податко­вим інспекціям з вини господарюючого суб’єкта до нього застосовують фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбачені чинним за­конодавством.

Одним зі способів здійснення фінансового контролю є банківський нагляд, який здійснюють Національний банк України та його регіональ­ні органи. Метою банківського нагляду є забезпечення стабільності банківської системи, інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання грошових коштів клієнтів на банківських рахунках (ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність»¹). Наглядо­ва діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх під­розділи на території України й за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних і фізичних осіб у частині дотри­мання вимог закону щодо здійснення банківської діяльності.

У разі порушення банками та іншими особами банківського законо­давства Національний банк України адекватно вчиненому порушенню уповноважений застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, належать: обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів бан­ківських операцій; накладення штрафів на керівників банків і банки; тимчасове відсторонення посадової особи банку від посади в разі гру­бого чи систематичного порушення нею вимог законодавства.

§ 4. Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі фінансів

Чинне законодавство передбачає адміністративну відповідальність за окремі види фінансових правопорушень. До таких правопорушень, за які Кодексом України про адміністративні правопорушення вста­новлено адміністративну відповідальність, належать, зокрема: пору­шення правил про валютні операції (ст. 162); порушення порядку подання декларації про доходи (ст. 164^і); порушення законодавства з фінансових питань (ст. 164²); несвоєчасне здавання виторгу (ст. 164⁴); порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 164¹²);

порушення законодавства у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (ст. 165^і); порушення порядку формування та застосування цін і тарифів (ст. 165²); порушення строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового держав­ного соціального страхування України на випадок безробіття, несво­єчасна або неповна сплата страхових внесків (ст. 165³); порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхуван­ня від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які зумовили втрату працездатності (ст. 165⁴); ухилення від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального стра­хування з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків, а також порушення використання страхових коштів (ст. 165⁵); порушення банківського законодавства, нормативно- правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (ст. 166⁵); порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 166⁶); протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку (ст. 166⁷); здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії (ст. 166⁸); порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 166⁹).

Справи про правопорушення у сфері фінансів розглядають уповно­важені на те посадові особи органів державної контрольно-ревізійної та податкової служб, Національного банку, органів Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державного департаменту фі­нансового моніторингу, а також суди.

Запитання до самоконтролю

1. Які адміністративно-правові відносини охоплюються фінан­совою сферою?

2. Назвіть органи державного управління фінансами.

3. Які основні завдання покладено на Міністерство фінансів України?

4. Які основні завдання покладено на Державне казначейство України?

5. Які основні завдання покладено на Державний комітет фі­нансового моніторингу України?

6. Назвіть систему державного фінансового контролю.

7. Які основні завдання покладено на Рахункову палату?

8. У яких формах здійснюють фінансовий контроль органи Державної контрольно-ревізійної служби в Україні?

9. Які основні завдання покладено на органи Державної по­даткової служби України?

10. Назвіть органи внутрішнього (відомчого) фінансового конт­ролю.

11. Які завдання покладено на аудит?

12. За які фінансові порушення встановлено адміністративну відповідальність?

13. Назвіть суб’єктів адміністративної відповідальності за фі- наїїсові правопорушення.

Глава 29

Управління зовнішньоекономічною діяльністю

§ 1. Організаційно-правові засади управління зовнішньоекономічною діяльністю

Відповідно до ст. 18 Конституції України зовнішньополітичну ді­яльність України спрямовано на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробіт­ництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права.

З метою забезпечення всебічного розвитку на взаємовигідній осно­ві економічних відносин з іншими державами в Україні здійснюється правове регулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співро­бітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв’язки у сфері будівництва, транспорту, експе­диторських, страхових, розрахункових, кредитних та інших банків­ських операцій, надання різних послуг. Засади зовнішньоекономічної діяльності визначаються виключно законами України (п. 9 ст. 92 Кон­ституції України), а організовує і забезпечує здійснення зовнішньо­економічної діяльності України Кабінет Міністрів України (п. 8 ст. 116 Конституції України).

Правові, економічні та організаційні засади зовнішньоекономічної діяльності визначені в Законі України від 16 квітня 1991 р. «Про зов­нішньоекономічну діяльність»¹ і розвинуті у деяких інших законодав­чих актах. Основними в зовнішньоекономічній діяльності є принципи: суверенітету народу України в здійсненні зовнішньоекономічної ді­яльності; свободи зовнішньоекономічного підприємництва; юридичної рівності і недискримінації; верховенства закону; захисту інтересів

суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу під час ввезення та вивезення товарів. За­коном також визначено: суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх право на її здійснення; види зовнішньоекономічної діяльності та засади її державного регулювання; спеціальні правові режими зовніш­ньоекономічної діяльності; основи економічних відносин України з іншими державами і міжнародними та міжурядовими організаціями; загальні засади відповідальності суб’єктів зовнішньоекономічної ді­яльності.

Прийняття цього Закону створило умови для активізації зв’язків української економіки зі світовим господарством, забезпечення захис­ту прав громадян, господарюючих суб’єктів та державних органів і додержання ними законодавства у сфері зовнішньоекономічної ді­яльності. При цьому є всі підстави вважати, що в цій сфері державної діяльності постійно проводиться інтенсивна робота, а її параметри охоплюють економічні взаємовідносини практично з усіма країнами світу.

§ 2. Органи управління зовнішньоекономічною діяльністю

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Нац­банк України, Мінекономіки України, Державна митна служба та Антимонопольний комітет України.

Спеціальним галузевим органом управління цією сферою діяльнос­ті є Мінекономіки, яке діє на підставі Положення про нього, затвер­дженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 р. Свою роботу воно будує, керуючись вимогами законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

Основні завдання Мінекономіки у сфері зовнішньоекономічної діяльності пов’язані із забезпеченням проведення єдиної зовнішньое­кономічної політики, політики інтеграції економіки України у світову економіку; співробітництва із СОТ, міжнародними фінансовими орга­нізаціями, міжнародними організаціями з питань залучення міжнарод­ної технічної допомоги. Відповідно до покладених на нього завдань

Мінекономіки забезпечує реалізацію державної зовнішньоекономічної політики, розробляє концепції та стратегії розвитку зовнішньоеконо­мічного потенціалу держави, механізму державного регулювання зов­нішніх економічних зв’язків; проводить постійний моніторинг розви­тку зовнішньоекономічних зв’язків, аналізує ефективність експорту та імпорту товарів (робіт, послуг), розробляє і забезпечує здійснення за­ходів щодо розвитку та вдосконалення структури експорту та імпорту товарів (робіт, послуг), розробляє рекомендації для відповідних галузей економіки з урахуванням кон’юнктурних змін на світовому ринку; бере участь у складанні зовнішньоторговельного і платіжного балансу; роз­робляє пропозиції щодо запровадження нових форм економічного співробітництва з іноземними державами та поліпшення торговельно- економічних відносин з ними; здійснює загальну координацію діяль­ності української частини двосторонніх комісій, комітетів, координа­ційних рад та інших міжурядових органів з питань економічного спів­робітництва; здійснює протокольно-організаційне забезпечення під­готовки і проведення спільних засідань міжурядових комісій з питань торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва, інших двосторонніх і багатосторонніх міжурядових заходів з анало­гічної проблематики, що проводяться в Україні; розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо укладення, денонсації між­народних договорів України, укладає відповідно до законодавства міжнародні договори міжвідомчого характеру; здійснює контроль за додержанням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності вимог на­ціонального законодавства та положень міжнародних договорів Укра­їни; бере участь у підготовці пропозицій щодо розроблення стратегії розвитку економічного співробітництва України з державами — учас­ницями Співдружності Незалежних Держав; готує пропозиції щодо забезпечення функціонування системи нетарифного регулювання зов­нішньоекономічної діяльності, обліку (реєстрації) окремих видів зов­нішньоекономічних договорів (контрактів), укладених суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності, та здійснює відповідні заходи; забезпечує реалізацію єдиної митно- тарифної політики, готує пропозиції щодо вдосконалення нормативно- правової бази митно-тарифного регулювання; виконує в установлено­му законодавством порядку регуляторні та реєстраційно-дозвільні функції у сфері експорту, імпорту товарів (робіт, послуг), здійснює відповідно до законодавства ліцензування експорту, імпорту товарів

(робіт, послуг) та деяких видів господарської діяльності, визначає рі­вень індикативних цін та публікує їх перелік; проводить моніторинг операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних від­носинах та подає пропозиції щодо внесення, змін до актів законодав­ства, які регулюють виконання операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах; проводить у встановленому по­рядку реєстрацію представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та узагальнює інформацію про їх діяльність; забезпечує в межах своїх повноважень державне регулювання у сфері здійснення інвестицій у негрошовій формі за кордон; забезпечує в установленому порядку захист економічних прав і законних інтересів України, її суб’єктів господарювання.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. Reference 1 страница
3. Reference 10 страница
4. Reference 2 страница
5. Reference 3 страница
6. Reference 4 страница
7. Reference 5 страница
8. Reference 6 страница
9. Reference 7 страница
10. Reference 8 страница
11. Reference 9 страница
12. References 1 страница

Переглядів: 291