• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Глава 23 7 страница

Мінекономіки веде облік іноземних компаній, які застосовують до України обмежувальну ділову практику або несумлінно виконують зобов’язання перед Україною та українськими партнерами; виявляє факти застосування або загрози застосування органами іноземних держав, митними союзами або економічними угрупованнями анти­демпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів до то­варів походженням з України, вживає заходів з метою захисту інтересів суб’єктів господарювання України в антидемпінгових, антисубсиди- ційних та спеціальних захисних розслідуваннях, що проводяться іно­земними державами щодо української продукції; приймає в межах своїх повноважень рішення про вжиття заходів у відповідь на дискри­мінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або еконо­мічних угрупувань; проводить у встановленому порядку антидемпін­гові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування; бере участь у фор­муванні державної політики у сфері експортного контролю; аналізує стан розрахунків за зовнішньоекономічними операціями; контролює в межах своїх повноважень проведення експортно-імпортних операцій за участю іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстрова­них у державах з пільговим режимом оподаткування; видає в установ­леному порядку разові індивідуальні дозволи на перевищення вста­новленого законодавством строку ввезення на митну територію Укра­їни товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами; розробляє заходи, спрямовані на нарощуван­ня інвестиційних ресурсів, створення сприятливого інвестиційного клімату, та організовує їх здіснення; готує пропозиції щодо державно­го регулювання у сфері інвестиційної діяльності, залучення іноземних інвестицій та кредитів в Україну, створення сприятливих умов для розвитку концесійної ДІЯЛЬНОСТІ.

У межах своїх повноважень Мінекономіки бере участь у: забез­печенні військово-технічного співробітництва з іноземними держава­ми; реалізації державної політики у сфері техногенної безпеки та ци­вільного захисту населення; реалізації державної політики у сфері співробітництва з НАТО-

Мінекономіки забезпечує і координує в межах своїх повноважень виконання Українською Стороною зобов’язань за міжнародними до­говорами України з ЄС; забезпечує роботу відповідних підкомітетів Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС; координує діяльність, пов’язану із с/ПІвробітництвом з ЄС з питань використання інструменту та механізму допомоги ЄС; розроблює пропозиції щодо вдосконалення механізму взаємодії центральних органів виконавчої влади з інституціями ЄС; сприяє місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у налагодженні зв’язків з євро­пейськими регіональними організаціями та їх участі у європейських регіональних програмах, залученню українських підприємств, установ, організацій до участі в галузевих програмах ЄС; забезпечує в межах своїх повноважень адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, співпрацює із СОТ^[139].

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Мінекономіки застосовує до суб’єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності спеціальні санкції, передбачені ст. 37 цього Закону: тимчасове припинення зовнішньоекономічної діяльності або індиві­дуальний режим ліцензування операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Законом України від 22 грудня 1988 р. «Про внесення змін до За­кону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”»^[140] передбачено заходи України у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угрупувань і заходи проти недобросовісної конкуренції та зростання імпорту під час здій­снення зовнішньоекономічної діяльності.

Мінекономіки координує і забезпечує разом з іншими центральни­ми та місцевими органами виконавчої влади реалізацію державної політики у сфері економічного та технічного співробітництва з іно­земними державами та міжнародними організаціями щодо виконання економічних програм і проектів; забезпечує формування стратегічних і щорічних програм залучення міжнародної технічної допомоги відпо­відно до пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку України та координує діяльність, пов’язану із залученням такої допо­моги; проводить державну реєстрацію/перереєстрацію програм та проектів міжнародної технічної допомоги в Україні; проводить екс­пертизу та погоджує запити вітчизняних підприємств, установ та ор­ганізацій на одержання міжнародної технічної допомоги; координує здійснення заходів з розроблення та виконання програм і проектів між­народної технічної допомоги, проводить моніторинг ефективності їх виконання, контролює додержання умов виконання таких програм і проектів; проводить акредитацію іноземних організацій — виконав­ців програм і проектів міжнародної технічної допомоги в Україні, видає свідоцтва, інші документи, які підтверджують право на пільги, привілеї та імунітети, визначені національним законодавством і між­народними договорами України; організовує роботу торговельно- економічних місій у складі закордонних дипломатичних установ Укра­їни. Керівника місії, його заступників призначає на посаду та звільняє з посади міністр економіки України за погодженням із міністром за­кордонних справ України, інших співробітників — без погодження.

' Торговельно-економічна місія підпорядковується главі дипломатич­ного представництва, який здійснює контроль за її роботою, а Мінеко­номіки організовує її роботу. У своїй діяльності місія керується міжна­родними договорами України, Конституцією та законами України, ін­шими актами законодавства України, положенням «Про торговельно- економічну місію у складі дипломатичного представництва України за кордоном», затвердженим Указом Президента України від ЗО квітня 1994 р.¹, а також вказівками Мінекономіки та МЗС України.

Торговельно-економічна місія в державі перебування виконує зав­дання щодо захисту економічних інтересів України та прав суб’єктів підприємницької діяльності України в державі перебування, сприяє розвиткові торговельно-економічних зв’язків України, залученню ін­вестицій, інформуванню Мінекономіки, МЗС та інших центральних органів України про цінову, податкову, тарифну політику, яку проводить держава перебування стосовно товарів, що експортують із України; готує висновки щодо доцільності імпорту товарів і послуг, залучення кредитів із держави перебування тощо.

Для виконання цих завдань торговельно-економічна місія вивчає загальний стан економіки, тенденції розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, технічний рівень виробництва і рівень якості продукції, кон’юнктуру ринку товарів і послуг держави перебування та інформує про це зацікавлені органи виконавчої влади, установи й організації України; здійснює заходи щодо захисту інтересів України, прав і за­конних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності України в дер­жаві перебування.

Запитання до самоконтролю

1. Положення яких документів становлять основу нормативно- правової бази державного управління у сфері зовнішньо­економічної діяльності?

2. Проаналізуйте повноваження Верховної Ради України, Пре­зидента України та Кабінету Міністрів України у сфері зов­нішньоекономічної діяльності.

3. У чому виявляються повноваження Міністерства економіки України в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності?

4. Які завдання виконує торговельно-економічна місія?

Глава ЗО

Управління митною справою

§ 1. Організаційно-правові засади управління митною справою

У сучасних умовах економічного розвитку України, розширення зовнішньоекономічних зв’язків особливого значення набуває митна справа, основу якої становить митне законодавство. Останнє визначає принципи організації митної справи в Україні з метою, з одного боку, створення сприятливих умов для розвитку економіки, зовнішньоеко­номічних зв’язків, а з другого — захисту та забезпечення конституцій­них прав і свобод громадян, держави, суб’єктів підприємницької ді­яльності всіх форм власності і додержання ними правил, установлених у цій галузі.

Митне законодавство України спрямоване на розв’язання таких завдань: забезпечення організації та функціонування єдиної, узгодже­ної, стабільної митної системи, закріплення правових механізмів вза­ємодії всіх її елементів; визначення загальних принципів регулювання митних відносин; захист економічних інтересів України, забезпечення виконання зобов’язань, що випливають із міжнародних договорів України стосовно митної справи; встановлення правових норм, які

б забезпечували захист інтересів споживачів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку; створення умов для ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, контролю за валютними операціями; підвищення рівня організаційних і правових гарантій суб’єктів митних відносин, удосконалення системи їх відповідальності.

Митну політику України визначає Верховна Рада України. Осно­вними принципами митного регулювання є: верховенство права; за­конність і верховенство митного закону; захист економічних і політич­них інтересів держави; збалансованість інтересів держави, фізичних і юридичних осіб — принцип справедливості; неприпустимість по­двійного оподаткування; однаковість митних режимів; єдність регулю­вання митних відносин, стабільність митного законодавства; додер­жання митними органами (посадовими особами) прав юридичних та фізичних осіб і відповідальність їх за незаконні рішення та дії; глас­ність. Згідно з Митним кодексом України, прийнятим 11 липня 2002 р., митна справа включає: порядок переміщення через митний кордон товарів та інших предметів; митне регулювання, пов’язане з встанов­ленням мит і митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики. До складових частин митної справи належать митна статистика і ведення товарної номен­клатури зовнішньоекономічної діяльності, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, розгляд справ про порушення митних правил.

Загальна характеристика митної справи пов’язана з визначенням термінів і категорій, таких, зокрема, як митні органи, митниця, митна територія, митний кордон, митний контроль, зона митного контролю, митне оформлення, митна декларація.

1. Митні органи — спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до МК та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи.

2. Митна територія України — зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води та повітряний простір, а також штучні острови, уста­новки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України. Вони становлять єдину митну територію України.

Території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважа­ються такими, що перебувають поза межами митної території України, крім випадків, визначених законами України.

3. Митний кордон України — межі митної території України є мит­ним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон становлять митний кордон України.

4. Митний контроль — сукупність заходів, які здійснюють митні органи в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм МК, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

5. Зона митного контролю — місце, визначене митними органами в пунктах пропуску через митний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого митні органи здійснюють митні процедури.

6. Митний режим — сукупність норм, установлених законами України з питань митної справи, що залежно від заявленої мети пере­міщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення і обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються.

7. Митне оформлення — виконання митними органами дій (про­цедур), які пов’язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кор­дон України, і мають юридичне значення для подальшого використан­ня цих товарів і транспортних засобів.

8. Митна декларація — письмова заява встановленої форми, яку подають митному органу. Містить відомості щодо товарів і транспорт­них засобів, які переміщуються через митний кордон України, необ­хідні для їх митного оформлення або переоформлення.

9. Предмети — особисті речі, товари, транспортні засоби та окре­мі номерні вузли до них, що переміщуються через митний кордон України.

Правові, економічні та організаційні основи митної справи визна­чено в Конституції, законах України (серед них особливе місце нале­жить МК — комплексному закону у сфері митної справи), нормативних актах Президента України і Кабінету Міністрів України, актах Держав­ної митної служби України (Держмитслужби України) та інших цен­тральних органів виконавчої влади. Виключно законами України ви­значаються засади митної справи.

МК становить основу митного законодавства України. За своїм характером він є комплексним законом, що регулює різноманітні від­носини, які зачіпають різні галузі права — адміністративне, цивільне, фінансове, кримінальне та у певній частині міжнародне. У МК визна­чено: функції митних органів; служба в митних органах; принципи переміщення товарів і транспортних засобів (право на ввезення та ви­везення, заборона на ввезення та вивезення, обмеження на ввезення та вивезення; митні режими; митні платежі; митне оформлення; митний контроль; митні пільги; митна статистика; ведення Української класи­фікації товарів зовнішньоекономічної діяльності; відповідальність за порушення митних правил, а також правила провадження у справах про такі порушення та їх виконання).

Джерелами митного права є також закони, основним змістом яких є саме митні питання, та інші закони, в яких містяться норми митного права. До першої групи належать закони України від 5 лютого 1992 р. «Про Єдиний митний тариф»^[141], від 5 квітня 2001 р. «Про митний тариф України»^[142], від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність»^[143], від 3 вересня 2001 р. «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення і оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України»^[144].

У механізмі правового регулювання фінансової діяльності митних органів важливу роль відведено саме Закону «Про Єдиний митний тариф». Він установлює на єдиній митній території України порядок обкладання митом предметів, які переміщуються. Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоеко­номічної діяльності незалежно від форм власності, організації госпо­дарської діяльності і територіального розміщення, за винятком випад­ків, передбачених законами України та її міжнародними договорами. Єдиний митний тариф України базується на міжнародно-визначених нормах і розвивається в напрямку максимальної відповідальності за­гальноприйнятим у світовій практиці принципам і правилам митної справи.

До другої групи належать, наприклад, закони України від 21 верес­ня 1999 р. «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»^[145], від 22 жовтня 1999 р. «Про гуманітарну допомогу»^[146], від

7 жовтня 2001 р. «Про операції з давальницькою сировиною у зовніш­ньоекономічних відносинах»^[147].

Оперативне регулювання митних відносин забезпечують укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, наприклад, Указом Президента України від 10 лютого 1996 р. затверджено По­ложення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяль­ності. Здійснюючи регулювання митної справи, Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження, якими затверджує різні правила. Відповідно до МК України постановами Кабінету Міністрів України затверджено порядок застосування режимів тимчасового ввезення (вивезення), реімпорту, реекспорту, відмову на користь держави й знищення або руйнування, що перебувають під митним контролем, митного складу та інше^[148]. Постановами Кабінету Мініс­трів України затверджено перелік шляхів і напрямків транзиту під­акцизних товарів через територію України і пунктів на митному кордоні, через які здійснюються ввезення та вивезення цих товарів, а також граничні строки транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспортом через територію України (від 6 травня 1996 р.)^[149]. Щорічно Кабінет Міністрів України визначає перелік това­рів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та встановлює на них квоти.

Значне місце в регулюванні питань митної справи посідають на­кази Держмитслужби України, положення, правила, інструкції, у дея­ких випадках — методичні рекомендації, вказівки, розпорядження, інформаційні листи, які вона видає. Наказом Держмитслужби від 17 березня 2008 р. затверджено Правила митного контролю та митно­го оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України. Актами Держмитслужби врегульовано порядок ведення обліку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах; порядок транзиту зовнішньоторговельних вантажів залізничним транспортом; порядок декларування іноземної валюти тощо.

У разі, коли необхідно встановити норми і правила, що мають зна­чення не тільки для митного регулювання, а й для інших галузей, приймають спільні акти митної служби із зацікавленими міністерства­ми та відомствами. Такі акти є обов’язковими до виконання як у митній системі, так і в інших структурах виконавчої влади. Так, наказом Держ­митслужби та Міністерства юстиції України відповідно до МК Украї­ни та Закону України «Про виконавче провадження» встановлено по­рядок передання органам державної виконавчої служби майна, що вилучено митними органами і щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію^[150].

§ 2. Органи управління митною справою

Безпосереднє керівництво митною справою здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади — Державна митна служба України (Держмитслужба), яку було створено Указом Президента України від 29 листопада 1996 р. «Про державну митну службу України»^[151] (в редакції від 23 березня 1998 р.). Держмитслужба стала правонаступником ліквідованого Державного митного комітету України.

Правовий статус Держмитслужби закріплено в Положенні про неї, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р.^[152]

Держмитслужба, здійснюючи безпосереднє керівництво митною справою в Україні, захищає економічні інтереси України, сприяє роз­виткові зовнішньоекономічних зв’язків, забезпечує додержання зако­нодавства про митну справу, здійснює заходи щодо запобігання конт­рабанді та порушенням митних правил, веде разом з іншими уповно­важеними органами виконавчої влади Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснює верифікацію (встановлен­ня достовірності) сертифікатів про походження товарів з України, співпрацює відповідно до міжнародних договорів і законодавства України з митними та іншими органами іноземних держав, міжнарод­ними організаціями в митній сфері, керує діяльністю органів митної служби, створює, реорганізує та ліквідує в установленому порядку регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління і орга­нізації, установи та навчальні заклади, реалізує в межах своєї компе­тенції державну кадрову політику.

Держмитслужба під час виконання покладених на неї завдань взає­модіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав.

Держмитслужба в межах своїх повноважень на основі та вико­нання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством України, її рішення є обов’язковими до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Держмитслужбу очолює Голова, якого призначає та звільняє з по­сади Президент України за поданням Прем’єр-міністра України. Голо­ва має своїх заступників, розподіляє між ними обов’язки, визначає ступінь відповідальності заступників Голови та керівників підрозділів центрального апарату Держмитслужби.

Голова Держмитслужби в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади працівників центрального апарату Держ­митслужби, керівників регіональних митниць і структурних підрозді­лів, митниць, спеціалізованих митних управлінь і організацій, установ і навчальних закладів.

Для погодженого розв’язання питань, що належать до компетенції Держмитслужби, обговорення найважливіших напрямків її діяльності в Держмитслужбі утворюють дорадчий орган — колегію. До складу колегії входять Голова (голова колегії), заступники голови за посадою, інші працівники Держмитслужби.

Складовою частиною системи митних органів є регіональні мит­ниці. Регіональна митниця на території закріпленого за нею регіону в межах своєї компетенції здійснює митну справу та забезпечує комп­лексний контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи, керівництво і координацію діяльності підпорядкованих їй митниць та спеціалізованих митних установ і організацій.

Регіональна митниця є юридичною особою та здійснює свою ді­яльність відповідно до законодавства України і положення, яке затвер­джується наказом Держмитслужби. Кордони діяльності регіональних митних органів можуть як збігатися, так і не збігатися з кордонами адміністративно-територіальних одиниць.

Наступною ланкою митної системи є митниці. Митниця є митним органом, який безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів та ви­конання інших завдань, покладених на митну службу України.

Митниця є юридичною особою та здійснює свою діяльність відпо­відно до законодавства України і положення, яке затверджується на­казом Держмитслужби.

Митниця підпорядковується регіональній митниці та Держмитслуж­бі або Держмитслужбі безпосередньо. Держмитслужба створює, реор­ганізує, ліквідує митниці, визначає межі території дії. Керівника митни­ці призначає на посаду та звільняє з посади керівник Держмитслужби.

Безпосередньо здійснюють митний контроль та оформлення това­рів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митні пости. Митні пости створюються у міру необхідності в населених пунктах, на залізничних станціях, в аеропортах, морських і річкових портах та інших об’єктах, розташованих у зоні діяльності регіональної митниці чи митниці. Митний пост є структурним підроз­ділом регіональної митниці, митниці. Створення, реорганізацію та ліквідацію митних постів здійснює Держмитслужба за поданням від­повідної регіональної митниці, митниці. Держмитслужба призначає на посаду, звільняє з посади керівника митного поста, затверджує типове положення про митний пост.

У межах бюджетних коштів, передбачених для утримання митної служби України, виключно для забезпечення виконання завдань, по­кладених на митні органи, можуть створюватися експлуатаційні, транс­портні, інформаційно-аналітичні, кінологічні спеціалізовані установи та освітні організації.

Створення, реорганізацію та ліквідацію спеціалізованих митних установ і організацій здійснює Держмитслужба. Зокрема, в митній службі України створюються Центральна митна лабораторія, яка є спе­ціалізованою митною установою, та митні лабораторії, які є структур­ними підрозділами регіональних митниць, митниць. Положення про лабораторії затверджує Держмитслужба.

Центральна митна лабораторія, митні лабораторії мають право на здійснення експертної діяльності в межах питань, віднесених до ком­петенції митної служби.

Центральна митна лабораторія здійснює також науково-методичне керівництво митними лабораторіями.

Спеціальним підрозділом митних органів, який здійснює боротьбу з порушенням митних правил, охороняє територію, будівлі, споруди та приміщення митних органів, охороняє і супроводжує товари та транс­портні засоби, забезпечує охорону зон митного контролю, є митна варта. Підрозділи митної варти мають право:

1) розташовувати тимчасові пости, пересуватися будь-якими ді­лянками місцевості і водного простору в межах митної території Укра­їни, а в межах контрольованого прикордонного району — за погоджен­ням із відповідними органами охорони державного кордону України;

2) затримувати та проводити в установленому МК порядку огляд товарів, транспортних засобів громадян, які перетинають митний кор­дон України в пунктах пропуску;

3) проводити за рішенням керівника Держмитслужби або його за­ступника, керівника регіональної митниці (митниці) або його заступ­ника в установленому порядку огляд і переогляд оформлених митними органами транспортних засобів і товарів, у тому числі тих, що пере­міщуються транзитом через територію України;

4) супроводжувати і охороняти товари, які перебувають під митним контролем, у тому числі ті, що переміщуються через територію Укра­їни транзитом;

5) запрошувати осіб до митних органів для з’ясування обставин порушення митних правил. У невідкладних випадках з’ясування об­ставин і первинне документування такого порушення можуть здійсню­вати в інших придатних для цього місцях.

§ 3. Митний контроль

Відповідно до МК митний контроль проводять посадові особи митних органів України шляхом:

1) перевірки документів і відомостей, необхідних для такого конт­ролю;

2) митного огляду (огляду та переогляду товарів і транспортних засобів, особистого огляду громадян);

3) обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України;

4) усного опитування громадян та посадових осіб;

5) перевірки системи звітності і обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до за­конів справляють під час переміщення товарів через митний кордон України;

6) огляду території та приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних митних зон, магазинів без­митної торгівлі та інших місць, де знаходяться або можуть знаходити­ся товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, чи проводиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи законом.

Митні органи самостійно визначають форму і обсяг контролю, до­статні для забезпечення додержання законодавства України з питань

митної справи та міжнародних договорів України, укладених у вста­новленому законом порядку, контроль за додержанням яких покладено на митні органи.

Товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку та до закінчення згідно із заявленим митним режимом. Тривалість перебування товарів і транспортних засобів під митним контролем установлюють відповідно до технологічної схеми пропуску через митний кордон осіб, товарів і транспортних засобів.

Порядок створення зон митного контролю та їх функціонування, надання дозволу на розміщення в зонах митного контролю споруд і об’єктів інфраструктури, що належать іншим, ніж митні, органам державної влади, які здійснюють контроль під час переміщення това­рів через митний кордон України, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р.¹

Звільнення від окремих форм митного контролю встановлюють МК, інші закони України, також міжнародні договори, укладені в пе­редбаченому законом порядку. Незастосування митного контролю не означає звільнення від обов’язкового додержання порядку переміщен­ня товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Митному огляду не підлягають ручна поклажа та супроводжуваний багаж Президента України, Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр- міністра України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Міністра закордонних справ України, Генерального прокурора України та членів їх сімей, які пря­мують разом з ними.

§ 4. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил

Митне законодавство містить значну кількість загальнообов’язкових правил, яких мають додержуватися і виконувати фізичні та юридичні особи. Особи, які вчинили порушення митних правил, підлягають від­повідальності згідно з МК, а в частині, не врегульованій ним, — від­повідно до чинного законодавства України.

Порушення митних правил — це за своєю природою і характером адміністративні правопорушення у сфері митної справи, за вчинення яких передбачено адміністративну відповідальність. За вчинення зло­чину настає кримінальна відповідальність згідно із КК України.

У главі 57 розділу XVII МК міститься перелік видів порушень митних правил, за які настає адміністративна відповідальність (стат­ті 329-354). Серед них, наприклад, порушення режиму зони митного контролю (ст. 329); неподання митному органу документів, необхідних для здійснення митного контролю (ст. 330); видання товарів, транспорт­них засобів без дозволу митного органу або їх втрата (ст. 331); недо­ставляння до митного органу товарів, транспортних засобів, докумен­тів (ст. 332) тощо.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. Reference 1 страница
3. Reference 10 страница
4. Reference 2 страница
5. Reference 3 страница
6. Reference 4 страница
7. Reference 5 страница
8. Reference 6 страница
9. Reference 7 страница
10. Reference 8 страница
11. Reference 9 страница
12. References 1 страница

Переглядів: 287