• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Глава 23 8 страница

Провадження у справах про порушення митних правил здійснюють посадові особи митних органів України в п’ятнадцятиденний строк з дня одержання органом або посадовою особою, уповноваженою роз­глядати справу, необхідних матеріалів.

Постанову митного органу про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено особою, стосовно якої її винесено, протягом десяти днів з дня винесення постанови до Держмитслужби або районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішен­ня якого є остаточним. Скаргу розглядають протягом місяця.

Запитання до самоконтролю

1. На основі яких принципів здійснюється митне регулювання?

2. Яке місце посідають митні органи в системі органів держави?

3. Виконання яких завдань покладено на митні органи?

4. Організаційна структура та повноваження Державної митної служби України.

5. Види, принципи та функції митного контролю.

Розділ VIII

Управління соціально-культурним будівництвом

Глава 31 Управління освітою

§ 1. Організаційно-правові засади і система освіти

Конституція України в ст. 53 закріплює право громадян України на освіту. Підставою для реалізації цього права є система освіти, яка за­безпечує загальноосвітню та професійну підготовку громадян України, а також професійну підготовку іноземних громадян за міжнародними угодами чи контрактами. У сфері освіти вирішуються два основні зав­дання: освіта і виховання. Для громадян України повна загальна серед­ня освіта є обов’язковою.

Основним нормативним актом, який регулює освітянську діяльність у державі, є Закон України від 23 березня 1996 р. «Про освіту»^[153], яким * забезпечуються доступність і безоплатність дошкільної, повної загаль­ної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і ко­мунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загаль­ної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післяди- пломної освіти, різних форм навчання; регулюються питання надання державних стипендій та пільг учням і студентам; соціального захисту вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів закладів, де вони навчаються, сприяння здобуттю освіти в домашніх умовах тощо. Громадяни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі, а громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону держава гарантує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освіт­нього та освітньо-кваліфікаційного рівнів і затверджуються Кабінетом Міністрів України¹. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років.

Система освіти в Україні складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих під­приємств, державних і місцевих органів управління освітою та органів самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

В Україні встановлено такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта і такі освітньо-кваліфікаційні рівні для фахівців з вищою освітою: кваліфіко­ваний робітник, молодший спеціаліст та бакалавр — кваліфікаційні рівні базової вищої освіти; спеціаліст, магістр — повної вищої освіти.

Державна політика в галузі освіти полягає в тому, що Україна ви­знає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Від імені держави політика в га­лузі освіти в Україні визначається Верховною Радою України (відпо­відно до Конституції України) і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Основними принципами освіти в Україні є: доступність для кож­ного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здіб­ностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріори­тетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв’язок з освітою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організа­цій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і вироб­ництвом; взаємозв’язок з освітою інших країн; гнучкість і гірогностич- ність системи освіти; єдність і наступність системи освіти; безперерв­ність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Мова освіти в Україні визначається Конституцією України та Законом Української РСР від 28 жовтня 1989 р. «Про мови в Українській РСР»¹ (з наступними змінами), відповідно до яких навчально-виховна робота в освітніх закладах ведеться українською мовою. В місцях компактного проживання національних меншин може використовуватися мова на­ціональної більшості населення, а в загальноосвітніх школах навчання ведеться мовою, спільно визначеною батьками учнів.

Навчально-виховний процес у закладах освіти є вільним від втру­чання політичних партій, громадських і релігійних організацій. Залу­чення учнів, студентів до участі в політичних акціях і релігійних за­ходах під час навчально-виховного процесу не допускається. Заклади освіти в Україні незалежно від форм власності відокремлені від церк­ви (релігійних організацій), мають світський характер (крім закладів освіти, заснованих релігійними організаціями). В той же час належ­ність особи до будь-якої політичної партії, громадської чи релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України, не є пере­шкодою для її участі в навчально-виховному процесі. Учням, студен­там, працівникам освіти законодавство дозволяє створювати у закладах освіти первинні осередки об’єднань громадян, членами яких вони є.

Провідна роль у розвитку освіти в Україні належить підготовленим кадрам педагогічних працівників (освітянам). До педагогічної діяль­ності допускаються особи, які мають відповідну освіту та професійну підготовку. Професійні права та обов’язки педагогічних працівників визначаються законодавством України, положеннями та статутами відповідних освітніх закладів.

§ 2. Система і повноваження органів управління освітою

Управління освітою в Україні здійснюється системою державних органів і органів місцевого самоврядування.

До органів управління освітою в Україні належать: Міністерство освіти і науки України^[154]; міністерства України, яким підпорядковані заклади освіти; Вища атестаційна комісія України; Міністерство осві­ти АРК; місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого само­врядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Центральним галузевим органом державного управління в галузі освіти є Міністерство освіти і науки України (Міносвіти і науки)^[155]. Міносвіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань у сфері прогнозування і планування розвитку освіти, розроблення організаційного та правового механізмів її функціонування аналізує стан освіти, прогнозує її розвиток відповідно до потреб особистості, суспільства, держави; розробляє нормативно-правову основу функці­онування системи освіти; здійснює експертизу проектів загальнодер­жавних, відомчих, інших рішень і програм у частині, що стосується освіти і науки; готує проекти законодавчих актів та урядових рішень; прогнозує та впорядковує структуру мережі державних навчально- виховних закладів; розробляє пропозиції щодо переліку спеціальнос­тей, кваліфікацій, вчених звань та наукових ступенів; забезпечує ви­конання вищими навчальними закладами (ВНЗ), що перебувають у його управлінні, державного замовлення та договорів на підготовку спеці­алістів, науково-педагогічних кадрів; розробляє положення про навчально-виховні заклади освіти.

У сфері навчально-виховного процесу Міносвіти і науки України визначає вимоги до змісту, рівня і обсягу соціально необхідного дер­жавного мінімуму освіти (встановлює державні стандарти знань з кож­ного предмета), забезпечує безперервність освіти, інтеграцію навчан­ня з наукою і виробництвом, розробляє і затверджує відповідні типові навчальні плани, програми для навчально-виховних закладів; роз­робляє умови прийому до державних навчально-виховних закладів; забезпечує видання відповідної літератури з питань освіти та ін. Мін­освіти і науки України вирішує низку питань освітнього характеру разом з Академією педагогічних наук України, яка займається координацією та розвитком наукових досліджень з педагогіки, впровадженням їх у практику.

У сфері управління, роботи з керівними та науково-педагогічними кадрами Міносвіти і науки України вносить пропозиції про створення, реорганізацію, ліквідацію в установленому порядку закладів, органі­зацій, підприємств освіти загальнодержавного значення; сприяє роз­витку нових навчально-виховних закладів; проводить в установленому порядку атестацію та акредитацію освітніх закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії та сертифікати, надає автономію ВНЗ; здійснює державне інспектування навчально- виховних закладів; призначає керівників навчально-виховних закладів та установ, закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки, що перебувають у функціональному управлінні Міносвіти і науки України, дає згоду на призначення і звільнення керівників ВНЗ загальнодержав­ного значення інших міністерств і відомств; розробляє положення про органи громадського самоврядування у сфері освіти; організує підви­щення кваліфікації та перепідготовку кадрів системи освіти; здійснює загальне керівництво науковою діяльністю та ін.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Міносвіти і науки України, обговорення найважливіших напрямків діяльності і розвитку освіти у Міносвіти і науки України створюється відповідна колегія.

Для вирішення практичних питань забезпечення потреб системи освіти при Міносвіти і науки України функціонують акредитаційні органи, інспекція, науково-методична рада, Атестаційна колегія, інші наукові та методичні підрозділи, організації та установи, повноважен­ня яких встановлює Міносвіти і науки України^[156].

Акти Міносвіти і науки України, прийняті в межах його повнова­жень, є обов’язковими для міністерств і відомств, яким підпорядкова­ні заклади освіти, міністерства освіти АРК, місцевих органів держав­ної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпоряд­кованих їм органів управління освітою, закладів освіти незалежно від форм власності.

Інші міністерства і відомства України, яким підпорядковано за­клади освіти (Міністерство культури і містецтв, Міністерство охорони здоров’я, Мін’юст, МВС, Служба безпеки, прокуратура та ін.) здійсню­ють разом з Міносвіти і науки України державне управління підпо­рядкованими їм закладами освіти шляхом їх фінансування, утворення матеріальної бази, призначення на посаду керівників цих закладів, організації підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів, забез­печенням організаційного та методичного керівництва, здійснюють контрольні функції щодо додержання вимог стосовно якості освіти та ін. Акти цих органів, прийняті в межах їх компетенції, є обов’язковими для місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, за­кладів освіти відповідного профілю незалежно від форм власності.

Вища атестаційна комісія України (ВАК України) відповідно до Положення про Вищу атестаційну комісію України¹ організовує і про­водить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує робо­тою з присудження наукових ступенів, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

Міністерство освіти АРК здійснює повноваження керівництва освітою на підвідомчій території, крім повноважень, віднесених до компетенції Міносвіти і науки України, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.

§ 3. Компетенція місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування

Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, здійснюючи державну політику в галузі освіти і в межах своєї компетенції: встановлюють, не нижче означених Мінос­віти і науки України мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фі­нансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання; забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування; здійснюють соціальний захист працівників осві­ти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально- технічного та фінансового забезпечення; організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку; контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти; вирішують питання, пов’язані з опі­кою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої до­помоги; створюють належні умови за місцем проживання для вихован­ня дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів; забез­печують у сільський місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання і дому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників; організовують професійне консультування молоді та про­дуктивну працю учнів; визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону.

Для вирішення цих завдань місцевими органами державної виконав­чої влади та органами місцевого самоврядування створюються відпо­відні органи управління освітою — відділи освіти та. управління освіти (на обласному рівні), які діють на підставі законів України «Про освіту», «Про вищу освіту»^[157], «Про загальну середню освіту»^[158], «Про професійно- технічну освіту»^[159], «Про позашкільну освіту»^[160], «Про дошкільну освіту»^[161], «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адмі­ністрації», положень про відділи та управління освіти місцевих органів самоврядування та органів виконавчої влади, які приймаються на під­ставі типових положень^[162], інших нормативних актів.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування: забезпечують здобуття

неповнолітніми загальної середньої освіти, сприяють діяльності до­шкільних та позашкільних навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних та науково-просвітницьких організацій; забезпечують у межах наданих їм повноважень доступність і безоплатність освіти на відповідній території, можливість навчання в школах державною та рідною мовою; організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку; надають допомогу випускникам шкіл у працевлаштуванні та ін. Відповідно до Положення про порядок створення, реорганізації і лік­відації навчально-виховних закладів¹ органи місцевого самоврядуван­ня створюють навчальні заклади або видають дозволи засновнику на створення навчально-виховних закладів недержавної та некомунальної власності.

Аналогічні повноваження відповідно до Конституції та законодав­ства України мають і місцеві державні адміністрації.

§ 4. Управління освітніми закладами

Безпосереднє управління дитячим дошкільним закладом (дитячи­ми яслами, дитячими садками), школами, позашкільними закладами освіти здійснює директор (завідувач), який призначається вищим ор­ганом управління освіти або органом місцевого самоврядування. Так, директор середньої загальноосвітньої школи призначається на посаду та звільняється з посади відповідно до ст. 20 Закону України «Про освіту» відділом освіти відповідного виконавчого органу місцевого самоврядування або місцевої державної адміністрації. Відповідна освіта, стаж роботи та наявність організаторських здібностей — основ­ні умови призначення керівника будь-якого освітнього закладу на по­саду. Керівник несе персональну відповідальність перед державою за організацію та якість навчально-виховної роботи з учнями та вихован­цями, зміцнення їх здоров’я та фізичний розвиток, а також за фінансово- господарський стан закладу. У своїй діяльності він спирається як на трудовий колектив, так і на громадські організації, метою яких є на­дання різноманітної допомоги освітньо-виховним закладам. Повно­важення директора (завідувача) регламентуються положеннями та статутами про освітньо-виховні заклади.

Для забезпечення колегіального розгляду основних питань виховної та методичної роботи в закладі освіти діє педагогічна рада, яка склада­ється з учителів та представників громадськості. При школах та до­шкільних дитячих закладах можуть утворюватися батьківські комітети з числа батьків учнів та вихованців. Вони покликані надавати допомогу освітньо-виховному закладу, а також сім’ям у вихованні дітей.

Управління професійно-технічним закладом освіти, який забез­печує первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників, відповідно до Закону України від 10 лютого 1998 р. «Про професійно-технічну освіту»¹ здійснює директор, якого призначає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері професійно-технічної освіти, міністерства та інші цен­тральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані професійно- технічні навчальні заклади державної форми власності. Керівник професійно-технічного навчального закладу іншої форми власності призначається засновником.

Директор державного професійно-технічного навчального закладу, діючи в межах положення або статуту про професійно-навчальний заклад, організовує навчально-виробничий, навчально-виховний про­цес. Органи управління професійно-технічною освітою можуть деле­гувати директору державного професійно-технічного навчального закладу інші повноваження.

Порядок управління професійно-технічним навчальним закладом іншої форми власності визначає засновник.

Вищим колегіальним органом громадського самоврядування професійно-технічного навчального закладу є загальні збори (конфе­ренція) колективу навчального закладу, які вирішують у межах своїх повноважень питання навчально-виробничої, навчально-виховної, навчально-методичної, економічної і фінансово-господарської діяль­ності навчального закладу, дають висновки та рекомендації щодо кандидатур на посаду директора професійно-технічного навчального закладу. Рішення загальних зборів (конференції) колективу навчально­го закладу мають дорадчий характер.

Управління вищим навчальним закладом (технікумом, учили­щем) — перший рівень акредитації; коледжем — другий рівень; інсти­тутом, консерваторією, академією, університетом — третій і четвертий рівні) здійснює його керівник (президент, ректор, директор тощо). Від-

повідно до Закону України від 17 січня 2002 р. «Про вищу освіту»^[163], Положення про державний вищий навчальний заклад^[164] та статуту ви­щого закладу освіти керівник виконує такі виключні функції: само­стійно в межах чинного законодавства вирішує питання діяльності закладу; в межах своїх повноважень видає накази і розпорядження, обов’язкові до виконання всіма підрозділами закладу (факультетами, кафедрами, філіями, відділеннями, навчально-консультативними, науково-дослідними підрозділами, конструкторсько-технологічними бюро та ін.); представляє ВНЗ освіти в державних та інших органах, відповідає за результати діяльності закладу перед органом управління, у підпорядкуванні якого він перебуває; є розпорядником майна і коштів закладу; приймає на роботу та звільняє з роботи працівників закладу; визначає функціональні обов’язки працівників закладу та ін.

Дорадчим органом управління ВНЗ є вчена рада, на яку покладено обов’язки з координації та контролю за науковою, навчальною, мето­дичною та виховною роботою в закладі. Вона діє на підставі Положен­ня про державний вищий заклад освіти, статуту відповідного вищого закладу та Положення про вчену раду вищого закладу освіти.

Вищим колегіальним органом самоврядування закладу освіти є за­гальні збори або виборний орган (конференція трудового колективу). Його повноваження та механізм створення визначаються статутом ВНЗ.

Крім вищого колегіального органу самоврядування в закладі, на підставі статуту можуть створюватись інші органи самоврядування (в тому числі на рівні окремих структурних підрозділів). Особами, які навчаються у ВНЗ, можуть створюватися власні органи самоврядуван­ня для вирішення питань, що за статутом не належать до компетенції керівництва та статутних органів самоврядування.

§ 5. Державний контроль за діяльністю освітніх закладів

Усі навчальні та виховні заклади незалежно від форм власності та порядку утворення в установленому законодавством порядку здійсню­ють оперативний та бухгалтерський облік своєї діяльності (як госпо­дарської, так і суто навчально-виховної), за правильність якого поса­дові особи цих закладів несуть встановлену законодавством України дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність. Контроль за виконанням вимог законодавства України освітніми за­кладами у галузі освітньо-виховної роботи здійснюють вищі органи відносно підпорядкованих їм закладів освіти системи Міносвіти і на­уки України, а також спеціальні контролюючі органи відомчої спрямо­ваності, такі як Державна інспекція закладів освіти, утворена при Міносвіти і науки України (вони здійснюють так званий відомчий контроль), а з інших питань — у галузі бюджетної, фінансової дис­ципліни, додержання природоохоронного законодавства та ін. — ор­гани місцевого самоврядування, виконавчої влади і спеціальні конт­ролюючі органи — органи міжвідомчого та надвідомчого контролю.

Так, Державна інспекція закладів освіти здійснює: інспектування навчально-виховних закладів незалежно від підпорядкування з метою ефективного використання їх науково-педагогічного потенціалу, під­вищення якості навчально-виховного процесу і підготовки робітників і спеціалістів; атестацію навчально-виховних закладів незалежно від форм власності з метою визначення її здатності вести освітню діяль­ність та професійну підготовку і перепідготовку робітників і спеціа­лістів на рівні державних стандартів; координує роботу відповідних підрозділів Міносвіти і науки України, міністерств і відомств, які мають навчально-виховні заклади, та інших органів державного управління освітою з питань інспектування та атестації навчально-виховних за­кладів тощо. Державна податкова служба України, наприклад, конт­ролює додержання закладами освіти податкового законодавства, при­родоохоронні органи — правил природокористування та ін.

Запитання до самоконтролю

1. З чого складається система освіти в Україні?

2. Окресліть систему органів управління освітою в Україні.

3. Хто здійснює безпосереднє управління освітніми закладами.

4. У чому полягає сутність державного контролю за діяльністю освітніх, закладів?

Глава 32

Управління наукою

§ 1. Організація державного управління наукою

Держава надає пріоритетну підтримку розвиткові науки як визна­чального джерела економічного зростання і невід’ємного складника національної культури та освіти, створюючи необхідні умови для ре­алізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері науково- технічної діяльності, забезпечуючи використання досягнень науки і техніки для розв’язання соціальних, економічних, культурних та ін­ших проблем.

Згідно зі ст. 54 Конституції України держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співавторством.

Правові засади державної політики в сфері науково-технічної ді­яльності визначено в Законі України від 13 грудня 1991 р. «Про осно­ви державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності». Зараз цей Закон діє в редакції від 1 грудня 1998 р. і має назву «Про наукову і науково-технічну діяльність»¹. Згідно з ним розвиток науки і техніки є визначальним чинником прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання.

Державне управління і регулювання наукової діяльності здійсню­ється відповідно до принципів: органічної єдності науково-технічного, економічного та духовного розвитку суспільства, поєднання централі­зації та децентралізації управління в науковій діяльності; додержання вимог екологічної безпеки; визнання свободи творчої, наукової та науково-технічної діяльності; збалансованості розвитку фундаменталь­них і прикладних досліджень; використання досягнень світової науки, можливостей міжнародного наукового співробітництва; свободи по­ширення наукової та науково-технічної інформації; відкритості для міжнародного науково-технічного співробітництва; забезпечення інте­грації української науки у світову поєднано із захистом інтересів на­ціональної безпеки.

13 липня 1999 р. постановою Верховної Ради України затверджено Концепцію науково-технічного та інноваційного розвитку України^[165]. Відповідно до неї збереження та підвищення якості науково- технологічного потенціалу віднесено до пріоритетних національних інтересів України. У Концепції визначено головні цілі і напрямки науково-технологічного та інноваційного розвитку, шляхи фінансово­го забезпечення наукової та інноваційної діяльності, механізм удоско­налення управління в цих сферах тощо.

Наукову діяльність здійснюють наукові установи, наукові органі­зації, вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, громадські організації. Кожна організаційна форма має свої певні особливості. Безпосередньо у сфері організації науки діють спеціалізовані органи виконавчої влади, а також державні установи. З метою сприяння фор­муванню державної політики розвитку науки, визначення пріоритетних науково-технічних напрямів, вироблення стратегії технологічного роз­витку, вдосконалення структури управління наукою та системи під­готовки і атестації наукових кадрів при Президентові України діє консультативно-дорадчий орган — Рада з питань науки та науково- технічної політики^[166]. Основними завданнями цього органу є вироблен­ня державної політики з питань розвитку науки та технологій, правове і організаційне забезпечення їх реалізації; прогнозування розвитку науки і технологій; розгляд і оцінювання проектів національних і державно-наукових програм, визначення пріоритетних напрямів роз­витку науки і технологій та ін.

Правові, фінансові та організаційні засади цілісної системи фор­мування та реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки і техні­ки в Україні визначено в Законі України від 11 липня 2001 р. «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»^[167].

Основним засобом реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки є державні наукові та науково-технічні програми. їх підрозділяють на загальнодержавні (національні), які затверджує Вер­ховна Рада; державні (міжвідомчі); галузеві (багатогалузеві); регіо­нальні (територіальні).

Статус державних (міжвідомчих) наукових і науково-технічних програм мають також відповідні частини загальнодержавних (націо­нальних) програм економічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля^[168].

Для ефективного здійснення наукової та науково-технічної діяль­ності держава застосовує фінансово-кредитні і податкові важелі. Одним із основних важелів є бюджетне фінансування. Фундаментальні до­слідження підтримуються також через Державний фонд фундамен­тальних досліджень^[169]. Фінансова та матеріально-технічна підтримка заходів, спрямованих на впровадження пріоритетних науково-технічних розробок та новітніх технологій у виробництво, технічне його пере­оснащення, освоєння випуску нових видів конкурентоспроможної продукції здійснюється на конкурсних засадах через Державний інно­ваційний фонд.

§ 2. Органи управління наукою

Центральним органом виконавчої влади у цій сфері є Міністер­ство освіти і науки України. Його діяльність спрямовує Кабінет Мі­ністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2006 р. затверджено Положення про Міністерство науки і осві­ти України^[170].

Відповідно до покладених на нього завдань центральний орган виконавчої влади в сфері науки: розробляє засади науково-технічного розвитку України; забезпечує розвиток наукового і науково-технічного потенціалу України; організовує та координує інноваційну діяльність; координує розвиток загальнодержавної системи науково-технічної інформації, координує діяльність органів виконавчої влади щодо роз­роблення загальнодержавних наукових і науково-технічних програм і контролює їх виконання; здійснює керівництво системою наукової і науково-технічної експертизи; забезпечує інтеграцію вітчизняної на­уки у світовий науковий простір зі збереженням і захистом національ­них пріоритетів.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. Reference 1 страница
3. Reference 10 страница
4. Reference 2 страница
5. Reference 3 страница
6. Reference 4 страница
7. Reference 5 страница
8. Reference 6 страница
9. Reference 7 страница
10. Reference 8 страница
11. Reference 9 страница
12. References 1 страница

Переглядів: 338