Дози внесення вапна

Дози вапна визначаються залежно від ступеня кислотності ґрунтів, їх механічного складу, відношення сільськогосподарських культур до кислотності і способу внесення вапна. На ґрунтах середньої і великої кислотності під більшість сільськогосподарських культур для нейтралізування надмірної кислотності в усьому орному шарі звичайно застосовую дози вапна.

Повну дозу вапна знаходять множенням показників гідролітичної кислотності, вираженої в міліграм-еквівалентах на 100 г ґрунту на коефіцієнт 1,5, що являє собою результат розрахунку кількості вапна в тоннах на 1 га орного шару ґрунту на 1 мг-екв водню.

Так, наприклад, при гідролітичній кислотності, яка дорівнює 3,0 мг-екв, доза вапна дорівнює 3,0• 1,5=4,5 т на 1 га.

Великі дози вапна при їх одночасному внесенні можуть різко зрушити реакцію в лужну сторону і несприятливо позначитись на розвиткові льону, картоплі та деяких інших культур, особливо на легких ґрунтах, які не мають достатньої буферності. Тому в практиці вапнування мінеральних ґрунтів не рекомендується одночасне внесення вапна в дозах понад 6 т на 1 га.

У сівозмінах з великими площами вирощування льону і картоплі дози вапна зменшуються. В господарствах, де багато вирощується картоплі і льону, доза вапна звичайно не повинна перевищувати дози, що відповідає ¹/₂ гідролітичної кислотності; краще застосовувати вапнисті матеріали, що містять магній.

В господарствах північних районів, що мають посіви цукрових буряків, дози вапна треба збільшувати до рівня доз, визначених за полуторною і навіть подвійною гідролітичною кислотністю, з обов'язковим внесенням борних добрив.

Якщо даних гідролітичної кислотності немає, то для визначення примірних доз вапна можна користуватися показниками обмінної кислотності ґрунтів.

Для торфових кислих ґрунтів можна застосовувати більші дози, які на верхових болотах становлять 8—10 т на 1 га.

Тепер багато господарств нечорноземної смуги вже мають картограми кислотності ґрунтів. У найближчі роки картограми будуть складені або обновлені в усіх колгоспах і радгоспах. На картограмах і в доданих до них рекомендаціях зазначаються не тільки ступінь кислотності ґрунту, але й дози вапна для кожного поля, що набагато полегшує обґрунтоване практичне застосування вапна. При необхідності уточнення дози на окремих ділянках легко зробити на основі визначення обмінної кислотності (pH) ґрунтового зразка в найближчій агрохімічній лабораторії або в самому господарстві. Для цього використовують дуже простий прилад Н. І. Алямовського.

Найкраще вносити повні дози вапна восени під зяблеву оранку. В цьому випадку добре перемішується вапно з орним шаром.

Високий ефект від вапна вже в перший рік його застосування досягається пошаровим внесенням, при якому ³/₄—²/₃ дози вносять під плуг, ¹/₄—¹/₃ — під культиватор.

Внесення повних доз вапна — захід дуже ефективний і з тривалим післядіянням, але трудомісткий. У зв'язку з цим в практиці сільськогосподарського виробництва часто вдаються до вапнування малими дозами.

Застосування малих доз вапна розраховано на нейтралізацію кислотності ґрунту в зоні проростання насіння. Малі дози вапна вносять неглибоко, а саме в зону розвитку молодих коренів, які особливо чутливі до кислотності ґрунтового розчину. В такому випадку застосовують половинні і ще менші дози.

Внесення вапна. Вапнування, нейтралізуючи шкідливу кислотність, створює сприятливі умови для більшої ефективності органічних і мінеральних добрив. У зв'язку з цим найбільше підвищення врожаю досягається при поєднанні вапна з різними органічними і мінеральними добривами.

Проте при безпосередньому змішуванні великих доз вапна з аміачними формами азотних мінеральних добрив, торфомінеральними аміачними добривами і гноєм можуть бути великі втрати азоту у вигляді аміаку. При змішуванні великих доз вапна з суперфосфатом відбувається перетворення легкорозчинних сполук фосфору в менш розчинні і менш доступні для рослин. Погані результати дає взаємодія вапна з деякими мікродобривами, наприклад з борними добривами.

Щоб не допустити втрат поживних речовин з добрив або зниження доступності елементів живлення, що містяться у них, вапно та інші добрива вносять на одне і те ж саме поле, але в різні строки або загортають в ґрунт окремо, по можливості в різні шари ґрунту.

Наприклад, для того щоб не зменшити розчинність фосфоритного борошна, його вносять в ґрунт під час осіннього обробітку, а вапно — навесні; в іншому випадку восени під оранку вносять фосфоритне борошно, а вапно — під культивацію.

При одночасному внесенні вапна з гноєм або компостом спочатку розсівають вапно, потім вносять органічні добрива і разом приорюють.

Внесення вапна одночасно з мінеральними добривами цілком допустиме і бажане, але тільки невеликими дозами, розрахованими на нейтралізацію фізіологічно або хімічно кислих добрив. У цьому випадку на 1 ц мінеральних добрив звичайно припадає від 0,5 до 1,2 ц вапна.

Основною агрохімічною вимогою щодо розсівання вапнистих матеріалів (як і до внесення інших добрив), є рівномірний розподіл їх по всій поверхні поля.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кислотність ґрунтів і значення вапнування.	\|	Грибкові хвороби

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.