Характеристика тестологічних підходів до інтелекту
Одними з перших учених, які почали вимірювати інтелект були Ф. Гальтон та Б. Кеттелл. Останній запропонував цілий ряд діагностичних процедур, які вимірювали гостроту зору, слуху, чутливості до болю, часу рухової реакції, надання переваги кольорам. Таким чином, на початку інтелект ототожнювався з найпростішими психофізіологічними пізнавальними функціями, при цьому підкреслювався вроджений характер інтелектуальних відмінностей між людьми.
1905 рік став переломним у дослідженні інтелекту. У Франції почали розробляти об’єктивні процедури для дослідження розумово відсталих дітей. Біне та Сімон запропонували 30 звдань (тестів) для вимірювання рівня розумового розвитку дитини. Псля цього починає формуватися текстологічна парадигма у дослідженні інтелекту.
У шкалі розумового розвитку Біне-Сімона тестові завдання групувалися за віком. Оцінка рівня розумового розвитку здійснювалася на основі співвідношення реального хронологічного віку дитини з її «розумовим віком». Це співвідношення отримало назву коефіцієнту інтелекту.
У 1916 році американський вчений Л.М. Термен на основі тестів Біне-Сімона розробив новий набір тестів, що отримав назву шкали Стенфорд-Біне. Ці інтелектуальна шкала мала декілька редакцій і призначалася для оцінки інтелекту дітей шкільного віку.
Поступово в тестології складаються дві прямо протилежні за своїми кінцевими теоретичними результатами лінії трактування природи інтелекту: одна була пов’язана з визнанням загального фактора інтелекту (Спірмен), інша із запереченням якої-небудь загальної основи інтелектуальної діяльності і утвердженням існування численних незалежних інтелектуальних здібностей (Терстоун).
Однофакторний підхід до інтелекту (К. Спірмен, Р. Б. Кеттелл, Дж. Равен, Д. Векслер, Ф. Вернон).
Теорія інтелекту як єдиної здібності була розроблена К. Спірменом і базувалася на факті наявності позитивних кореляційних зв’язків між результатами виконання різних інтелектуальних тестів. Він дійшов висновку, що рівень розумової енергії проявляє себе в здатності виявляти зв’язки і співвідношення між елементами власних знань, а також між елементами змісту тестової задачі.