І частина

Дощечка 9

У той час був Богумир, муж слави, і мав три дочки і два сини. Тії бо повели скуфів до степів і там живучи у травах. Почті навчалися і Бояні, богам послушні, і розумом бистрі і так ото.

А тут мати їх, що звалася Славуні, про їх дбаючи потреби, і каже якось до Богумира: «Чи то цими днями я маю дочок своїх оддати і внуків побачити?»

– Так, – каже, і воза запрягає і іде кудись собі. І приїздить до дуба, стоячого в полі, і стає на ніч біля вогнища свого. І бачить увечері мужі три на конях до нього прямуючі.

Сказали тії: «Здоров будь, а й що шукаєш?»

Оповів їм Богумир туги свої, а вони ж отвітили, що суть самі у поході, щоб мати жінок.

Повернувся Богумир на степи свої і привів три мужі дочкам. Звідси три роди вийшли і славні стали. З того бо походять древляни, кривичі і поляни, бо перва дочка Богумира імено мала Древа, а друга Скріва і третя Полева. Синове ж Богумира мали свої імена Сіва і молодший Рус. Звідти і походять сіверяни і руси. Три бо мужі були три вісники: ранку, полудня і вечора.

Утворились роди тії на Семи Ріках, де проживали ми за морем у Краї Зеленім і де скотину розводили давніш нашого ісходу до Карпатських гір.

То були тамті літа перед тисяча триста до Єрманріха. У ті часи була боротьба велика на берегах моря Годського, і там праотці накидали кургала із каменю білого, під яким погребли боляри і вояки свої у січі впавші.

Прийшли із Краю Зеленого до моря Годського, а там наткнулися на Годь, яка нам путь загородила, і так билися за землі ті і за життя наше.

До того були отці наші на берегах моря по Рай‑ріці і з великими труднощами по ній переправили свої люди і скотину на цей берег, ідучи до Дону, а там годів побачивши, пішли до полудня і Годське море побачили, і годів, намірених проти нас виступити, побачили і так змушені битися і за життя і живитва свої, бож єгуни були по стопах отців і налізали на них, людей б'ючи і скотину забираючи.

І так рід славний ішов до землі, де сонце вночі спить і де трави многі і луки тучні, і ріки риби повні, і де ніхто не умре.

Годь бо була ще на Зеленім Краї, а мало упереді отців ідуща.

Рай‑ріка єсть велика і одділяє нас од інші люди, а тече до море Фасисте. Тут бо муж роду Беляра іде по ту там сторону Рая‑ріки, а упереді гості синські ідучі до Фрянжець, яко єгуни суть, на острови свої, а пожадають гості, щоб ограбувати його.

Було то за півсотні літ до Олдореха, а ще перед ним був рід Белярів сильним.

Єгунські гості одяглися за мужів Беляра і казали, ніби дадуть йому серебро за ті два коні золоті (текст зруйнований, але з дальшого видно, що Беляр зрозумів підступ і) пішов деінде і уникнув загрози єгунської, а також мимо обійшов годів, які суть також зуриві на прядиво і на нишпори, а князь їх не єсть почесний, а двічі дань бере.

Отож бо гості ті куничарські повернулися до Синська, а бодай не прийшли вже ніколи.

1А. Це собіособство наше причиною було, яке своїми словами обрахованими діє. І тому кажу воістину добре родам нашим, щоб не брехали одним, а правду казали другим. О первій незгоді нашій повідаємо, а про князя знатного імені, той бо Кіська такий. Отой веде родичів у степах зі скотиною своєю на південь і там, де сонце сяє, перебував. І прийшов до нього отець Орь і так до нього каже: «Обидва ми маємо дітки, і мужі, і жони, і старших; маємо боронити од ворогів. І так кажу, аби племена ваші дали вівці свої і скотину до нас і будемо племено єдине. От боги поможуть нам і зазнаємо долі аж поки віки віків». Околище гудіти почало, бо ті кажуть – погано з'єднаним, також і інше говорили. І от отець Орь одвів стада свої і люди від них і повів подальші і каже: «Тут збудуємо город». А то голинь була, яка є голий степ і тільки. І Кісько пішов проч і себто повів людь свою деінде, щоб не змішалася з людьми Отця Оря, а ці тієї старше. І так зробивши, на землях тих і осіли. І так Кіська одійшов з людьми і утворив землю іншу і там сиділи вони. І так почали одмежовуватись оті обоє. І так рядили, будучи чужі одні другим. Всякі пожитки і сили мали, не перечили одні другим. І був Кісько той славний, і люди Отця Оря славні, бож слава боротьби текла ними, і поле знало їх, як стріли і мечі знають себе.

1Б. Та ось прийшли Ізви до краю його і почали скотину захвачувати. І ось Кісько пішов на них. Перший раз одігнав, і другий раз було одігнав їх. Самі ж люди, бувши п'яні, покормища тії їли багато і поснули. І люди полягли од мечів. І ось говорить отець Орь: «Як мертві вщерть напилися, так і тії повпиваються радощами своїми і їжа придержить їх». Себто обурилось серце Ореве і закликав родичів піддержати Кіська і людей його. І ті коні посідлали всі і кинулися на Єзів (Ізви) і били по них так, що розторощені були і втомлені відійшли до себе. Маючи силу докупи, а не інакше, не можуть одоліти нас тії. Бо ті степи не віддамо обидва, бож ми є русичі і собі славу маємо визнану ворогами, які зазіхають на нас, а бачучи життя наше, спокусу мають до братень наших, сріблом прикрашених, і із гончарських горшків споживані просини з бараниною. Життя наше в степах є до кінця нашого. А нужденні поки світа не мають нам розказувати про інше життя. Се бо слова наші істові суть, а їхні лузні, бо лузь говорять і її мають.

2А. Переказано є од старих часів, що маємо успільнитись з іншими і, створити силу велику, відродити маємо Рускень нашу на голині, і три сотні городів і сел огниць дубових димітимуть там, і Перунь наш і земля. Бо ось птиця Матрсва співає про дні тії і жде вона на часи з іншими, які повертатимуть кола Сварожідо нас, і часи тії завше ідуть до нас. Говорить Матрсва, що як будемо боронити землю нашу ліпше Вендів, які пішли на западь сонця і там перед ворогами землю орють і хибну віру мають, удержимося на ній. Боровинь бореться, бо єсть сильний, а людь та віру йме на слова тих. А ми не є оглуплені, обезумлені і вірити не маємо, доки побачимо: ще Венди вертатимуться до земель наших у степи древні і глядітимуть іще почорнілі, як бідні, од ходу від П'ятиріччя і Кільбова праворуч, одщеплені од нас. І та все птиця говорить, як огонь жару поносячи до нас, і головою порушує, та то є гребінь її. А богів купальте і Даждя шануйте, бож оті землі будуть розвержені і коні поглинені, як ізів'януть синове. Тії коні тримаються богами. То боги у степу цьому пашу дають осадьбам їх. Се маємо слухати, а не за часи Антів. І тії Ангарі одрізували мечем багато разів, поруйнували доми твої, бож домів чужді не будують іншим.

2Б. Оце ж бо Орь отець був попереду, а Кій провідничив за Русі, і Шеко проводив племена свої, а Хорев хорви свої. А і землю бо погородили на те, он які то ми внучата богові. Відійшли Хорев і Шех од інших і осілись біля Карпатських гір і там бувши, інші городи творили, інших мали соплеменців, інші багатства мали великі, бо вороги не лізли до нас і те текло до Кієградо і до Голуні. Отак розселилися, огні свої палючи до Сварога і жертви творячи благодарчі богам і таке інше. І ось Кий умер по тридцяти літах владицтва нами, а по сьому був Лебедян, що прозивався Славер, і той жив двадцять літ, а потім був Верен з Великограду також двадцять, а потім Сережень десять. І багато одержали вони перемог над ворогами і тьму лиха перенесли з ними. А це прийшло на них і на нас: то Годи приїхали до степів наших, зло творячи. І ось долю мали праотці наші боротися за життя. Се ж бо стали славні, бо славимо богів. І ось ми по богах внуки Свара нашого і Дажба і також терпіли зло, а тому що силу маємо велику, то й боронимося велико. Од напасливих Годів більше од шістсот літ, а тут Глмри нас піддержали і так мали звитяжство над ворогами. Се ж бо тії десятирично маючі ті велике будуть бороти легко. Хоробрі Оси на них нападати почали. Сирія виробляла іншим зброю іншу, бо ж мечі хряжденські міняла нам за барани й вівці і так ото стеру творила у Сварозі самім.

3А. Ось б'є крилами Матрсва птиця, бо ж бусурмани йдуть на них, і ті розійшлися, щілину даючи, і такії проходячи не налізли на них. І потекла туга велика по краю нашім, бо доми степові попалені взивають до Сварога, також Жаль плачеться за нас, і кличе Матрсва до Вишнього, який дає лісові огонь до огниць наших. І той прибув з поміччю, і ось отці кинулись на ворогів, і ось Гематьрех відступив, а Годи усілися на Калицю Малу і пішли до берегів морських. І так землі одержали до Дону, і по той бік Дону ріки є Калка Велика, що є межею між нами і першими племенами. І там Годи билися чотириста літ зі своїми ворогами, і тому зайняли ми землю нашу і орали добрі землі єланські, а торгували, міняючи скот, шкури і товщі на срібні і золоті кола і питва поживні в шкурах. І життя наше в тій порі було багате і мирне. І ось Годи налізли на нас іще раз, і була боротьба десять літ, і ось удержали землю нашу. Отак маємо боронитися від ворогів, як ідуть з трьох кінців світу, звідки свята ідуть до нас. І ті свята – перше Колядь, і друге Ярь і Красна гора, і Овсяна Велика і Мала. І йдуть ті свята так, як муже іде з города до сел огнищанських і якими землями Ірій ходить од нас до інших і від інших до нас.

ЗБ. Тримайтесь, браття наші, плем'я за плем'я, рід за рід і бийтеся за себе на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим, се ж бо ми є русичі, славці богів наших. Співи наші і танці, ігрища і видовища на славу їх. Се ж бо сідаємо на землю і беремо пучку землі до рани своєї і товчем до неї, аби по смерті міг стати перед Марморею і щоб сказала: «Не маю винити того, який є повен землі і не можу його відділити од неї. І боги будучі там доречуть від себе: «Сси русич і пребудеш ним, бо взяв єси землі до рани своєї і приніс її до Нав'я».

У ті часи покою князі вибирались многі на вічах, осібно від князя. І всякі, які того покняження зазнали, звичайні прості мужі і так стоячі землю орали і себто князями були названі дбати про людей, а хліб, і їжу, і всякі пожитки од людей своїх сьогодні мають. Інші князі полюддя беруть і на синів владу передають, од Отця до Сина і аж до правнука.

4А. Ось іде зі силами многими Дажбо; на поміч людям своїм, і так страхів майте, бо колись, як і тепер, за нас опікується той, що рядить, як хоче. І ось ждемо по всі дні на те, як маємо… (кілька слів не можна прочитати). Се ж бо Воронзенць було місто, в якому усілися Годи, а Руси били їх. І те градо було мале, а також попри те спалене, і прах і попел його вітрами рознесено на всі боки. І місто те оставлено, бо ж земля тая руська є і тому не зрічетеся її і не забудете її, там бо кров отців наших лилася, і так це ми по праву домагаємось за той Ворензенць. Його слава тече по Русі і тую Сварог чує; тую голосити на сім сил маєте, на кінці одержите його, о руси гойні! Бо це ж і оренги і рути мають давати на князів зі своїх гарячих сліз, на те його маємо держати. Ще руту осібну хай мають: їжу і питво за часи свої до смерти і служать нам. Се ж бо многії зложили кості свої оболоні. Як за часів Мезенмира, так і Антів мали ми учту і славу і співали богам. І так славою вирощені, ніколи не просящі, лише славу говоримо, себто молинь творячи, омиваємо тіла наші і говоримо славу також.

4Б. П'ємо суру питву на славу ту п'ятикратно денно, огнищ запалюємо з дубів і також снопа втягаємо і речемо хвалу за них. Єсьми Дажбові внуки і не сміємо нехаяти слави нашої і завітів. Се ж бо Анти були по Русколані, а в давнину були ми Руси і перебудемо ними… (текст зіпсутий). Се Волинь була попереду і била ворогів, бо хоробра єсть. Та Волинь найпершим родом єсь. І ось підпорядкувавшися вони і Анти Мезенмирові, одержали перемогу над Годами і розтрощили їх надвоє. І ось по них прийшли Єгуни, крові славних жадаючи, і та борба сурова була. І ось Годь зібралася з Єгунами і з ними на отців наших напали і були розбиті і знищені. А по них прийшли Обри на князя і забили його. І тоді Синє море одійшло від Русі.

Боги Русі не беруть жертви людські ані животини, єдине плоди, овочі, квіти і зерна, молодо і суру питну, на травах настояну, і мед, ніколи живу птицю ані рибу. І це варяги єланські богам дають жертву іншу і страшну чоловічну. А ми того не маємо діяти, бо єсьми Дажбові внуки і не маємо крячати (рачкувати) за інших стопами чужими… (текст зіпсутий).

5А. Се жертва наша є мед, суря, на дев'ятисилі і щавлі удяна і на сонці ставлена три дні, потім крізь вовну ціджена, і та буде наша жертва богам правим, які суть наші праотці, бо ми походимо від Дажба і стали славні, бо славимо богів наших, ніколи не просимо ані молимо про блага свої. Се ж бо боги кажуть нам: «Ходіть до Русі, а ніколи до ворогів…» (текст зіпсутий).

Матерсва слова наспівує нам співати звитяжство над ворогами і тому віримо, бо ж слово є од птиці вишньої, од Сварога по рощі (гаю) летить до нас… (текст зіпсутий).

Се ж бо князів наших вибираємо, хай будуть про нас піклуватися, хай як прийде ворог до кордонів наших, кордонів переходити не буде, бо одвернуть його, і так само про той сніп (піклуватися), знаючи, що ми молимо славу і ніколи не просимо, і ніколи не потрібуємо животини хибної (свиней), бо ж бачили отці наші Оря, як до облаки (хмари) ходив, схопленим бувши, і схоплений силою до Перунькового ковальства (кузні), і бачив там Орь, як Перунько кував мечі на вороги і куючи казав йому: «Це стріли і мечі маємо на вої тії і не смієте боятися їх, бо знищу їх до поду і кмота їх буде змішана з землею, подібно, як земля на багнах. Звірями будуть вони, як поросята умазані гноєм, і смороди свої понесуть у сліди свої і тому говорено буде про них – смердячі поросята і свині».

Се сказавши, Перунько кував мечі і Ореві то говорив, і теє Орь повідав Отцям нашим. І така була наша борба за життя і перемоги многії віки назад, а сьогодні віримо, то не було тако.

5Б. Ішов од Тиверців і до Синього Моря і Сурожі, до вас, і кажу вам, як сам знаю о тім, за старе врем'я нашого спільництва з Антами і теж було замного крові лито, а потім Руса була, яка руду проливала, а таки вижили до кінця. І буде ото земля наша славних племен і родів, бо ж славимо богів, ніколи не просимо, лише славимо силу їх і також величаємо пращура нашого Сварога, який був, є і пребуде вождем нашим од віку до кінця.

6А. І ось був князь Славень із братом йому Сківом. І ось боротьба велась велика на востоці. І цей і той кажуть: ідемо до землі Ілмерської. І так пішли. А Бостар Сина свого оставив старому отцеві Іломерові, а сам пішов на північ і там свій город Славень отвердив, а брат його Скіф коло моря був. І ось Бостар мав сина свого Венда, а по ньому б ото був внучок, який владцем був степів полуденних і корів многих. А там Єси, і з того була боротьба велика за сіяте і зорате по обидві сторони од Даню до гір Руських і до хопів Карпатських. А там заспокоїлось, бо утворив кола, а буде орати за ними, а також ворогам опір чинити. Звідси поражав їх і одстрашав од себе. І ось родам про це говорив, а віче скликав єдине, творячи землю нашу. І так стояла земля тая п'ятсот літ. А потім одкрилась між русичами усобиця, а ворогуючися вони силу стратили, маючи оті соубої і розлади свої. А також прийшли вороги на отців наших на полудні. І ось боролися з Київської землі за побережжя морські і степи. І ось ослабли ті на півночі й порадилися з Фраками, щоб теж ішли з поміччю на ворогів. І ось Скуфія з'єдналася і помірялася з ворогами на силу і потовкла їх. А це були Єгуни, по праву до руських степів, а тим разом одстрашені були. То маємо за знак, як маємо і нині робити, а це – б'ючи маєте

6Б. одвертати, себто степові хорпи хранити маємо, як отці наші і праотці, які хорпища ті мали на своїм степу і ось трави свої і збіжжя охороняти уміли, бо ж кров свою проливали. А це ж бо Колунь нашу оставили ворогам, а та Голунь колом була, на ту ворогам тяжче, ніж на просту стати. Отож городи наші колом ставити маємо, як отці наші, які за старців боролися, за землю на всіх отроків, а до поду падали, а любили її і там умерти мали, а на спотикання не йшли, бо ж куди підемо тої днини, коли не матимемо ніде притулку? І се кажу, ото як отці наші, а це – борімося, а коли би й поражені були, то Перунець прийде до нас, а той поведе нас. І ось скільки є праху на землі, то стільки ото є воїв Сварожих, тою споможені будете раттю ідучою од облаки до землі і ось дідо наш Дажбо очолює їх. А коли ж бо тії не оборонили наших отців? А і ми не осамітнені, а то б досі не могли бути. І ось кажемо молитву богам нашим, аби вони нам споспішили допомогу і дали звитяжство на вороги.

Могучі іще єсьми і тим, що земля наша утолочена є спатними ногами ворожими, отож дивлячись на теє, будемо коло колів своїх, а кинемось на них, а порубаємо акиною до дерсті їх, а не вірмо їм на рани ворожі аж не вб'ємо їх, які на нас налазять.

7А. Отак говорив до воїв Кісек, до людей своїх у часи нападу на них, а вони розгнівались на ворогів і кинулись на них і потовкли їх. Це маємо знак тої могучности, а не можемо виявити її: то були слабосні, а це маємо силу! Єсьми многі, а вороги не суть такі многі, як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як нас.

А де впала кров наша, там є земля наша, і це вороги знають і це на нас стараються (готуються), і ці старання їхні марні будуть, як вони були і в старі часи отців наших.

Скажу іще слова тії на запам'ятання, аби ні єдине з тих слів не затратили, а сказали братам нашим, що також сила божа буде на вас і тою переможете ворогів ваших до кінця, які хотять землі вашої. Також накидайте йому до уст повно, хай полоще їх до дерсті своєї, а не говорить дурних слів своїх. Будете Синами своїх богів, а сила їхня перебуватиме на вас до кінця.

Не маємо ані животів наших наситити хлібом, бо попалений на огні. А корови, наша скотина, терплять тугу так само, як і ми. І ось акини наші харалужні одержимо з полудня незабаром, а будемо сильні, вищі ворогів наших. (Зворотна сторінка дощечки не була переписана).

8А. (Немає початку, бо це, мабуть, продовження 7Б дощечки).

себто дивіться всюди, щоб мали птицю тую на чолі вашім, а та поведе вас до перемоги, се ж бо єсьми сини її, і там нею трималися і тут красується перед нами, а летить світами до нас. І така була в інший час, коли русичі ішли з вендами і ті хотіли занести богів своїх до моря і там угніздилися. І ось городи і церкви, і були там многі зодчі, бо ж вони багаті, і церкви украшені золотом і сріблом, і многі отих дерев'яних богів почитали, піддаючись спокусі. І ті вели інших також на те подивитись, і заводились за те і перечили їм.

І там, не маючи родичів наших упокоєних у гробах, ходили до тих і торгували на торжищах за багатства ті. І там же усілися отроки, одурити давшися. І та земля повідала ще мерзості боротьби і злеє споживала. Отож ми одійшли до гір Карпатських, до Кия, і там була також ворожнеча від інших народів, бо ми співали, що єсьми руси, про славні дні їх, а маємо співи тії од отців наших про красне життя у степах і про славу отців. Се ж бо воєводо Бобрець, що вивів русів до Голині, по смерті одержав чин Перуній хороброго Гординства. Того не забуваймо завжди, а як єсьми сини отців наших, маймо любов до пам'яті їх, і кажемо про них, що були вони силою нашою, а сила та іде до нас од їх, що їх левінимо і левіну одержуємо.

8Б. Кажемо єсьми од їх, які дбають за нас. Тож не маємо мольбищ (церков), а рядимо ото при студнях і криницях (колодязях і джерелах), де вода жива тече, і там воля є і вовки хижі не чатують на тебе. А ось Олдоріха часи згадуємо і тих, що звалися жервець (жрець?), який не бере радою, підступний єсть і слова не додержує, і красунь наших бере нагло і хапає їх. Вони піднімали між нами роздори за Годів. І те пережили. А було по Годях і тії віки правилися ми од родів і князів. І ось князь був Барвлень, який обори єланські у береги морські опер. Ідемо на займанщину тую і там розводимо скот. І скуфи займались випасанням скоту, у степах себто були вони. А потім Грецькі колонії осілися знову і городили городи і злобилися на нас. У тім часі відходимо далі до півночі і там були ми двісті літ і там ми знаходимось од часів тих до нині. А й сьогодні маємо іншого князя, Барвленя правнука од діда свого, і той каже іти до полудня на Грецьколню. Грець бо між єланським плем'ям самітна, а торги і торги має з нами за скотину нашу і хоче брати її задарма. І то маємо страшити їх до моря і гонити до свого краю, бо ж то руська земля єсть і руська кров за ту землю лилася до поду, і вона, п'ючи кров нашу, на нас надію мусить мати. І ту боронімо по всі дні, яку тримаємо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Частина перша	\|	II частина

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.