Усна народна творчість. Музика

Важливе місце в духовному житті русичів займала народна творчість і музична культура. Провідним осередком культури Київської Русі був Києво-Печерський монастир. Він став центром розвитку різноманітних напрямків культури, у тому числі і хорового співу.

За княжої доби відбувається відокремлення від народної професійної культури. Почали відрізнятися культура низів і культура князів.

Ще до виникнення писемності у східних слов’ян існували обрядові пісні, легенди, загадки, заклинання, епічні і ліричні пісні. Від часів Київської Русі та Галицько–Волинського князівства до нас дійшли легенди, перекази, дружинні, святкові, весільні пісні, казки, колядки. Водночас виник новий фольклорний жанр – билини, у яких прославляли захисників руських земель. Цей різновид героїчного епосу стає провідним у народній творчості Київської держави. Їх співали під акомпонемент гусел. Найдавнішими, найбільшими за обсягом і найвартіснішими вважаються билини Київського або Володимирового циклу. Оповіді в них пов’язані із стольним градом Києвом і його князем Володимиром Красним Сонечком.

До скарбниці народної музичної культури входили і танці. Про це свідчить мініатюра, на якій зображена танцювальна сцена. На чаші ХІІ ст. з Чернігова зображено жінку, яка танцює під музику гусляра.

Церква намагалася позбутися язичницьких вірувань, але зробити це було дуже важко. Поступово старе і нове об’єднується, утворюючи релігійний дуалізм. Наприклад, стали збігатися у часі зустріч весни з Великоднем, русальні обряди з християнською Трійцею, свято Купала – з днем Івана Хрестителя тощо.

Церква активно переслідувала скоморохів – перших професійних акторів, музикантів, танцюристів. Вони виступали, як перед народом, так і перед знаттю. У їхньому мистецтві інтегрувалися особливості давнього обрядового театру з деякими рисами княжого театру.

Про високий рівень музичної культури свідчать твори давньоруської літератури, графічні сюжети книжкових мініатюр, фрески тощо. Імена співців Митуси та Оразгадуються в Іпатіївському літописі, а ім’я легендарного Бояна у „Слові о полку Ігоревім“. Він виконував пісні у супроводі гуслів. Використовувалися смичкові інструменти – ребек, лютні.

Під час військових походів воїнів супроводжувала так звана ратна музика. Серед інструментів варто назвати духові – труби, роги, сурми, дудки, окарини, кувички; духові язичкові – волинки або жалейки; ударні – бубни, тарілки, дзвіночки.

Упродовж тривалого періоду, як у церковних богослужіннях, так і у фольклорі, співіснували язичницькі та християнські обряди. Запозичені з Візантії церковні піснеспіви впроваджували у життя запрошені до Києва грецькі та болгарські співаки – доместики. Як свідчать джерела кінця ХІ ст. ці співаки проживали поруч з Десятинною церквою. Але найактивніше домествений спів культивувався у Києво–Печерській лаврі. Імена деяких хористів з цього колективу дійшли до нашого часу. Серед них Стефан – учень Феодосія Печерського. Згодом церковний домествений спів став використовуватися по всіх руських землях, враховуючи місцеві фольклорні народні традиції. Співаки засвоювали мелодії „з голосу“ і відтворювали з пам’яті, що привело до створення акапельного церковного співу без інструментального супроводу.

Особливим авторитетом у Київській Русі користувалася музика дзвонів, яка супроводжувала свята, збирала людей на віче.

Підсумовуючи зазначимо, що із запровадженням християнства на Русі відбулися значні зрушення у культурному житті східних слов’ян. Руська культура досягла високого рівня, посівши помітне місце у колі середньовічних європейських культур.

Джерела і література:

Александрович В.Мистецтво Галицько–Волинської держави. – Л., 1999

Александрович В.Холмська ікона Богородиці. – Л., 2001

Асєєв Ю.С.Джерела. Мистецтво Київської Русі. – К., 1980

Бабишин С.Д.Школа та освіта Київської Русі. – К., 1973

Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. – К., 1988

Верещагин Е.М.Христианская книжность Древній Руси. – М., 1996

Висоцький С.О.Київська писемна школа Х–ХІІ ст. – Л., К., Нью-Йорк, 1998

Горський В.С. Святі Київської Русі. – К., 1994

Давняісторія України:У 2 кн.– К., 1995. – Кн. 2

Запаско Я.П.Українська рукописна книга. – Л., 1999

Запровадженняхристиянства на Русі. – К., 1988

Золотеслово. Хрестоматія літератури України–Русі епохи середньовіччя ІХ–ХV століть: В 2 кн. – К., 2002

Липа К.Під захистом мурів. З історії української фортифікації Х–ХVІІ ст. – К., 2008

Літописруський/ Пер. Л.Є.Махновця. – К., 1989

Логвин Г.Н.З глибин. Давня книжкова мініатюра ХІ–ХVІІІ ст. – К., 1974

Мистецтво Київської Русі: Альбом / Автор-упорядник Ю.С.Асєєв. – К., 1989

Моця О.П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства. – К., 1996

Ричка В.Церква Київської Русі (соціальний та етнокультурний аспект). – К., 1997

Чудотворнаікона Холмської Богородиці. Повернення із небуття. – Луцьк, 2003

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Архітектура та образотворче мистецтво	\|	Тема 3. Українська культура у XIV – першій половині XVII ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.