Архітектура та образотворче мистецтво.

4.1. Розвиток архітектури і містобудівництва. Поширений у Європі стиль класицизму (від лат. classicus – зразковий) відзначався геометрично чітким плануванням приміщень, строгістю архітектурних форм, стриманістю оздоблення та широким використанням ордерної системи. У цьому стилі в Україні збудовано чимало споруд, насамперед, резиденцій і палаців вельмож, церков, дзвіниць, будинків громадського призначення.

Найдавнішою спорудою у стилі раннього класицизму вважають палац Г.Шидловського у с. Старий Мерчик, що на Харківщині, зведений у 1770–1780 рр. Його проект приписують відомим майстрам – італійцеві Б.Растреллі, росіянину В.Баженову та ін.; втілив цей проект у життя відомий майстер раннього класицизму Петро Ярославський(1750–1810), уродженець Охтирки, який працював недовготривало у Москві, а повернувшись в Україну, майже 30 років був архітектором Слобідсько–Української губернії та розробником планів забудови багатьох міст.

Садибно–палацовий комплекс поміщиків Шидловських вважався одним з найкращих архітектурних ансамблів усієї східної Європи у перехідний період від бароко до класицизму. Наприкінці ХІХ ст. садибу з палацом, флігелями, службовими будинками і приміщеннями, штучним гротом над річкою, усипальницею (Всіхсвятський храм) та парком було оголошено історичним заповідником.

У 1770-х рр. П.Ярославський керував будівництвом резиденції харківського генерал–губернатора за проектом архітекторів М.Тихменьовата А.Вільянова; на початку ХІХ ст. ця будівля стала головним корпусом імператорського університету, відкритого у Харкові у 1805 р. Ним також збудовані церкви в Охтирці (1783) та Сумах (1790), будинок харківського поштамту (1804) та ін.

У Херсоні за дорученням князя Г.Потьомкіна у 1780-х рр. архітектором І.Старовим був зведений у стилі раннього класицизму (з поєднанням інших архітектурних рис) оригінальний Катерининський собор із шліфованого світло–жовтого вапняка. У зовнішніх нішах фасадів розміщувалися чудові мармурові скульптури апостолів Петра і Павла та мучениць Варвари й Катерини (остання мала портретну схожість з російською імператрицею).

Вражаючим зразком класицизму в Україні є масивний, прямокутний у плані з гладкими стінами та рустованим цоколем палац К.Розумовського у Батурині (Чернігівщина), споруджений у 1799–1803 рр. за проектом відомого шотландського архітектора Чарлза Камерона. Лицевий фасад на всю ширину перекритий потужним восьмиколонним портиком іонічного ордера; протилежний фасад мав широку відкриту терасу, облямовану балюстрадами; фланги були прикрашені закритими ротондами з іонічними колонами. Навколишній парк заклав італієць А.Рінальді. У Батурині також була збудована усипальниця Розумовських – церква Воскресіння.

Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. було створено палацовий комплекс у Качанівці як офіційну резиденцію голови малоросійської колегії та генерал-губернатора Малоросії графа П.Румянцева. Будівельні роботи за проектом К.Бланка тут проводив український зодчий Максим Мосцепанов.В інтер’єрах палацу використані цінні породи дерева, мармур, поліхромні кахлі і кольорове скло. До двоповерхового палацу примикали два одноповерхові флігелі. Ансамбль був оточений мальовничим англійським парком із 12 ставками, павільйонами, скульптурами, містками, амфітеатром тощо.

Майстерність і талант українського народу виявилися у створенні таких пам’яток, як знаменита „Софіївка“ в Умані, парк „Олександрія“ у Білій Церкві, „Тростянець“ на Чернігівщині та ін.

У Сокиринцях на Чернігівщині родина Галаганів у 1820-х рр. збудувала за проектом архітектора Павла Дубровського чудовий двоповерховий палац у стилі російського класицизму, ротонду та комплекс інших забудов. Знаменитий Сокиринський парк загальною площею понад 500 га та ставом (10 га) на базі вікового лісу заклав садівник Бістерфельд.

В Україні у традиціях класицизму було збудовано чимало інших церковних споруд, наприклад, Миколаївські церкви у с. Рокитне (1805) та у м. Люботин (1843) на Харківщині; Спасо–Преображенські собори в Одесі (1808) та у Катеринославі (1835) та ін.

У Києві головним архітектором міста у першій чверті ХІХ ст. був Андрій Меленський (1766–1833). Він створив чимало споруд у стилі класицизму, зокрема, Різдвяну церкву з двоярусною дзвіницею (у травні 1861 р. у ній був відправлений заупокійний молебень над труною Т.Г.Шевченка), колону магдебурзького права, дзвіницю Флорівського монастиря та ін.

Випускник Римської академії мистецтв Людовік Станзаніу класичному варіанті спорудив у Києві Олександрівський костел (1817–1842).

Однією із найвизначніших пам’яток цього періоду є п’ятиярусна дзвіниця Успенського собору у Харкові, зведена архітекторами Є.Васильєвим і А.Тоному 1821–1844 рр. Її висота разом з хрестом становить 93 м; це найвища міська (парафіяльна, а не монастирська) дзвіниця України. Зодчі майстерно використали усі досягнення класицизму – ордерні елементи, точність пропорцій, пластичну виразність. Перший поверх – найстрогіший, він прикрашений пілястрами й елегантними тріадами вікон; другий і третій – декоровані трикутними фронтонами; четвертий – циліндричний, на зразок римської ротонди; п’ятий – прикрашений круглими вікнами, у які пізніше були вставлені триметрові годинники.

Із зростанням могутності французької імперії поступово у моду входив стиль ампір (від франц. імперія), створений придворними майстрами Наполеона Бонапарта. Відтепер демократична строгість раннього класицизму поступилася місцем імперській величі, що проявилося, зокрема, у нарощуванні декоративної складової архітектури. Стіни будинків покривалися давньоримськими рельєфами: зброєю, обладунками, складними сюжетними композиціями, пропорції стали монументальнішими, пластика – насиченішою, декор – багатшим.

Провідна роль належала містобудуванню, зокрема на півдні України. За розробленими проектами забудовувалися, нові міста, торгівельні та військові порти на чорноморському узбережжі (Херсон, Севастополь, Одеса, Миколаїв). Змінювалися також старі адміністративні центри – Київ, Чернігів, Полтава, Кам’янець–Подільський та ін.

У Полтаві протягом 1809–1813 був побудований єдиний в Україні ансамбль центральної міської площі у стилі ампір. Навколо круглої Олександрівської площі розміщувалися дво– і триповерхові громадські будівлі: Малоросійський поштамт (1809 р., арх. Є.Сколов); будинок генерал–губернатора та Губернські присутственні місця (1810 р., арх. А.Захаров); Дворянське зібрання (1810 р., арх. М.Козаков) та ін. Усі будівлі прикрашені лаконічними шестиколонними портиками. У центрі площі встановлено монумент Слави у вигляді колони з вінками, увінчаної позолоченим двоголовим орлом.

На формування архітектурного вигляду міст у значній мірі вплинуло спорудження будівель торгівельного призначення: Контрактовий дім у Києві (1815–1817, архітектор В.Гесте), гостинні двори у Білій Церкві (1809–1814), Києві (1809–1828, архітектор А.Меленський) та ін. З розвитком світського мистецтва почалося будівництво спеціальних театральних приміщень: міський театр у Києві (1804–1806, арх. А.Меленський), театр в Одесі (1809, арх. Ж.Тома де Томон).

Промисловий розвиток суспільства викликав необхідність будівництва різноманітних навчальних закладів: повітове училище у Києві (1820; арх. П.Дубровський); новий корпус Київської академії (1822–1825, арх. А.Меленський); Ніжинський ліцей (1824, арх. Л.Руска); інститути шляхетних дівчат у Полтаві (1832) та Києві (1832–1842, арх. В.Беретті); університет у Києві (1837–1842, арх. В.Беретті) та ін.

У західноукраїнських землях класицизм у архітектурі почав утверджуватися наприкінці XVIII ст. Прикладом можуть слугувати споруди у Львові: бібліотека Оссолінських (1824, арх. І.Беліта, П.Нобіле), міський театр (1837–1842, арх. І.Зальцман та Л.Пихль), ратуша (1827–1835, арх. І.Маркль, Ф.Трешер) та ін.

У 1830–1848 рр. у Криму (Алупка) англійський архітектор Едуард Блор спорудив розкішну резиденцію новоросійського генерал-губернатора графа М.Воронцова з використанням мавританських, романських та неготичних елементів. Тут добре видно, як на зміну класицизму поступово в архітектурі запроваджується еклектичний стиль (від грецького – вибирати).

4.2. Скульптура. Класицизм, який був офіційним стилем, переосмислюючи добу античності, якнайкраще виявляв високий громадянський пафос та патріотичні настрої. Це знайшло відображення у монументальній скульптурі, яка витримана у дусі античності – пам’ятники Магдебурзького права (арх. А.Меленський) та Володимира Великого (В.Демут–Малиновський) у Києві; колона Слави у Полтаві до сторіччя перемоги Петра І за проектом Ф.Щедріна та ін.

Уродженець Чернігівщини, академік, професор і ректор Петербурзької академії мистецтв Іван Мартос (1754–1835) був одним із найвідоміших скульпторів свого часу, яскравим представником класицизму. Він створив надгробки і пам’ятники К.Розумовському у Батурині, П.Рум’янцеву–Задунайському у Києві, А.Е.Рішельє в Одесі, Г.Потьомкіну у Херсоні, М.Ломоносову в Архангельську, К.Мініну й Д.Пожарському у Москві та ін.

Відомим художником і скульптором, який працював у камені та бронзі, був Василь Демут–Малиновський(1779–1846). Він народився у Петербурзі у родині українця Івана Демута – різьбяра Адміралтейства, навчався та працював у Петербурзькій академії мистецтв (після І.Мартоса був ректором відділення скульптури), стажувався у Римі, створив цілий ряд класичних скульптур у місті на Неві, у тому числі уЗимовому палаці.

Для Києва майстер спорудив пам’ятник князю Володимиру (1833–1853) на Володимирській гірці. Співавторами скульптора по його смерті виступили архітектор К.Тонта керівник ливарної майстерніП.Клодт. Вони спорудили величний, але водночас лаконічний монумент у класичному стилі загальною висотою 20,5 м. Постать князя висотою 4,5 м у довгому плащі і вишитій сорочці з з хрестом у правій руці і шапкою у лівій встановлено на постаменті з чавунними барельєфами, на яких зображено хрещення киян, герб Києва – архангела Михайла та атрибути ордена Святого Володимира. Пам’ятник вдало вписується у горбистий рельєф високого правого берега Дніпра, його добре видно з далекої відстані.

4.3. Образотворче мистецтво. Класицизм проявився у розписах культових споруд, наприклад, Благовіщенський собор у Ніжині, палаців Розумовського у Батурині, Воронцова в Одесі та ін.

У жанрі портрета посилилася увага до індивідуальних рис людини, її зовнішності та духовного життя. Відомими майстрами портрета були Д.Левицький, В.Боровиковський, В.Тропінін та ін. Зокрема, Василь Тропінін (1776–1857), який зазнав на собі кріпацтва та жив у с. Кукавці на Вінничині, багато писав на українську тему, створив чудову галерею портретів сучасників, зокрема, майстерністю вражає його твір „Дівчина з Поділля“.

Автором понад тисячі творів образотворчого мистецтва, у т ч. понад 130 портретів, є Тарас Шевченко (1814–1861). Як художник–реаліст, він одним з перших правдиво змалював життя і побут селянства („На пасіці“, „Селянська родина“ та ін.). У найбільшому за розміром творі олійного живопису „Катерина“ (1842 р.) талановито узагальнив драматичне явище, характерне для часів кріпацтва.

У 1844 р. вийшов перший випуск серії офортів „Живописна Україна“, яку художник задумав як періодичне видання про українську історію, побут, звичаї, природу, пам’ятки.

Талант Шевченка яскраво виявився у галузі станкового живопису і графіки; він досконало володів технікою акварелі, олії, офорта, малюнка олівцем і пером, був удостоєний звання академіка гравірування.

Скарбницю образотворчого мистецтва поповнили акварелі А.Кунавіна, пейзажні, жанрові твори Я.Бальмена, А.Мокрицького, І.Сошенка, М.Сажина, В.Штернберга та ін.

У мистецтві західноукраїнських земель теж утверджувався класицизм і реалізм. Львівський маляр Остап Білявський студіював у Римі, малював портрети і релігійні картини. Відомим живописцем, майстром портретної і релігійної тематики був Лука Долинський (1750–1824), родом з Білої Церкви, який навчався у Києві та Відні, а творив постійно у Львові (портрети Корняктів в Успенській церкві, фрески у церкві Петра і Павла, згодом знищені, вівтар П’ятницької церкви, образи у соборі св. Юра, у Почаївському монастирі та ін.).

Зібрання історичних, культурних цінностей потребувало створення мережі музейних закладів в Україні. Це були спочатку переважно археологічнітаісторико–краєзнавчі музеї: Миколаївський (1806), Феодосійський (1811), Одеський (1825), Керченський (1826), Музей старожитностей при Київському університеті (1835) і т. п.

Отже, протягом останньої чверті ХVІІІ – першої половини XIX ст. українська культура поповнилася новими іменами і оригінальними пам’ятками, чимало з яких увійшло у світове мистецтво. У творчості діячів української культури утвердилися ідеї романтизму, класицизму і реалізму. Культурна праця розвивалася, головним чином, у напрямку національного відродження – збір історичних документів, фольклору, старожитностей; створення літературної мови, організація освітніх установ, театрів тощо. Виникли також перші політичні організації, одним із завдань яких була пропаганда національно–культурної окремішності.

Джерела і література:

Дзюба І.Шевченко вовіки насущний//Дзюба І. З криниці літ. – К., 2001. – Т. ІІ. – С. 510–516

Жаборнюк А.Мистецтво живопису і графіки на Україні у першій половині і середині ХІХ століття. – К., 1988

Кирило–Мефодіївське товариство: У 3 т. – К., 1990

Коломієць Р.Традиції, канони і новації українського театру. Поч.ХІХ – початок ХХ ст. Кн. 1. – К., 2008

Коновець О.Ф.Просвітницький рух на Україні: ХІХ – перша третина ХХ ст. – К., 1992

Кравченко В.В.Нариси з української історіографії епохи національного відродження (друга половина ХVІІІ – середина ХІХ ст.). – Харків, 1996

Петраш О.Подвижники української ідеї. Маркіян Шашкевич та його побратими. – Тернопіль, 1996

Рубан В.В. Український портретний живопис першої половини ХІХ ст. – К., 1984

Русалка Дністрова: Документи і матеріали. – К., 1989

„Руська трійця“в історії суспільно–політичного руху і культури України. – К., 1987

Степовик Д. Українське мистецтво першої половини ХІХ ст. – К., 1982

Тарахан–Береза З. Шевченко–художник. – К., 1985

ШевченкоТарас: Живопис; Графіка: Альбом / Упоряд. Д.В.Степовик. – К., 1986

Тема 6. Українська культура у другій половині XIX–

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Театральна і музична культура.	\|	На початку XX ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.