Визначення дальності до цілі

У стрілецькій практиці для вимірювання кутів користуються не градусами, а поділками кутоміра – тисячними.

Тисячною називається центральний кут, що спирається на дугу, яка дорівнює 1/6000 довжини кола (записується 0–01, вимовляється: нуль, нуль, один). Виходячи з того, що 0–01 = Д/1000, можна визначити лінійну величину (В) будь-якого центрального кута, знаючи його кутову величину (К):

В = К∙Д/1000. З цієї формули: К = В∙1000/Д; Д = В∙1000/К.

Це формули тисячної, де: Д – дальність до об’єкта, що розглядається (у метрах); В– лінійні розміри об’єкта, що розглядається (у метрах); К – кут, під яким даний об’єкт спостерігається за допомогою приладів (у тисячних).

Кутові величини цілі вимірюються у тисячних за допомогою польового бінокля або іншого приладу спостереження за кутомірними шкалами. Величина однієї великої поділки на шкалі дорівнює 10 тисячним (0–10), а малої – 5 тисячним (0–05). Кутові величини цілі можна також визначати за допомогою підручних предметів (лінійки, коробки сірників, олівця, патронів, прицільних пристроїв зброї) або пальців руки. Для цього треба знати їх значення в тисячних (рис. 5.21).

Рис. 5.21. Вимірювання кутових величин

Визначення кутового значення підручних предметів проводиться на підставі того, що поділка лінійки в 1 мм, при віддаленні від ока на 50 см, складає кут у 0–02. Вимірявши міліметровою лінійкою будь-який підручний предмет, утримуючи її на відстані 50 см від ока, можна досить точно вимірювати кути у тисячних (рис. 5.22).

Рис. 5.22. Вимірювання кутів:

а – за допомогою пальців руки; б – за допомогою лінійки (підручних предметів)

Існують такі способи визначення відстаней до цілей:

– за кутовими величинами цілей (місцевих предметів);

– окоміром;

– за допомогою прицільного пристрою зброї;

– безпосередньо промірюванням місцевості тощо.

Для визначення дальності до цілі Д за її кутовими величинами потрібно знати лінійні розміри об’єкта (цілі) Ві встановити їх кутову величину К. Застосувавши “формулу тисячної” Д = В∙1000/К, визначаємо відстань до цілі.

Приклад: На полі бою до вас наближається супротивник, ширину його фігури (0,5 м) перекриває 2 мм лінійки (0–04). Визначити відстань до нього:

Д = 0,5 ∙ 1000/4 = 125 м.

Визначити відстань окоміром можна:

– за відрізками місцевості, що добре відобразилися у зоровій пам’яті;

– за ступенем видимості та уявною величиною предметів (цілей).

При визначенні відстаней за відрізками місцевості треба враховувати, що зі збільшенням відстані уявна величина відрізка в перспективі поступово скорочується, а западини, яри, річки, які зустрічаються на шляху до місцевого предмета (цілі), скрадають відстань.

При визначенні відстаней за ступенем видимості предметів необхідно враховувати, що точність визначення відстаней, крім гостроти зору, залежить також від розмірів і ясності контурів предметів, їх забарвлення і освітленості.

Прицільні пристрої (мушка та проріз прицілу або цілика) використо-вуються при визначенні відстаней як підручні предмети. Визначення відстаней з їх допомогою проводиться шляхом порівняння розмірів цілі по ширині (висоті) з криючою величиною мушки та прорізу прицілу, тобто за формулою тисячної. При прицілюванні око стрільця знаходиться від мушки приблизно на відстані 70–80 см. Товщина мушки дорівнює 2мм. Тому на відстані 200 м мушкою закривається ціль (див. рис. 6.3) завширшки біля 50 см (1 фігура).

При відсутності безпосереднього зіткнення з противником відстань можна визначитибезпосереднім промірюванням місцевості. Знаючи масштаб своїх кроків, можна виміряти відстань кроками. При цьому кроки рахуються парами, під праву або ліву ногу. Середня величина пари кроків приблизно дорівнює 1,5 м. Виміряти відстань можна і мірною стрічкою, розмірним шнуром тощо.

Вночі переважно використовується спосібвизначення відстані за чутністю звуків. Звуки вночі розповсюджуються більш далеко і чутні ясніше, ніж вдень. Сила звуку залежить від властивостей і характеру місцевості. На місцевості, яка вкрита високою рослинністю, кущами і деревами (в лісі), краще прислухатись стоячи, щоб краще чути звідки йде звук. На відкритій місцевості краще прислухатись з положення лежачи чи з коліна. Слабкі звуки краще чути, якщо відкрити рота.

Можна визначити відстань за спалахами і звуками пострілів.Для цього необхідно точно відрахувати проміжок часу між появою спалаху і відчуттям звуку. Знаючи, що швидкість розповсюдження звукової хвилі дорівнює влітку приблизно 340 м/с (взимку – 320 м/с, а при 0° – 330 м/с), можна визначити дальність за формулою: S = V ∙ t

Наприклад, якщо влітку різниця часу між спалахами і звуками дорівнює 2 с, відстань буде приблизно 700 м (340 ∙ 2 = 680).

При відсутності секундоміра приблизну відстань до цілі можна визначити, якщо після появи спалаху і до чутності звуку промовляти двозначні числа: “двадцять один”, “двадцять два” і далі (вимова такого числа за часом продовжується приблизно одну секунду).

Спостереження є одним з основних способів ведення розвідки, від якої залежить успіх у бою, тому дії солдата-спостерігача повинні бути грамотними і вмілими. Він має бачити та чути все і при цьому залишатися непоміченим для супротивника.

Для досягнення цієї мети важливе значення має те, наскільки правильно спостерігач вибрав місце для спостереження за ворогом. Воно повинно забезпечувати достатній огляд місцевості, маскування, укриття від вогню супротивника та мати зручні підходи. Найзручнішими для спостереження є окопи, канави, воронки від снарядів тощо. Місце в них слід обирати так, щоб позаду був насип, горбок або пустир. Поблизу предметів на місцевості (стовпа, дерева) спостереження ведеться з тіньового боку – лежачи.

Для зручності спостереження та детального огляду місцевості сектор, призначений спостерігачеві, умовно розбивається на три зони спостереження:

1 – близька, найдоступніша для спостереження неозброєним оком, на відстані 400–500 м; 2 – середня до 1000 м; 3 – далека до межі видимості. Межі зон встановлюються за добре видимими орієнтирами або предметами на місцевості. Орієнтири визначаються справа наліво, від себе вдалину.

Спостерігач спочатку оглядає усе довкола (в наступі – від себе до супро-тивника, а в обороні – від супротивника до себе). Потім уважніше оглядає близьку зону (спостереження ведеться справа наліво за умовно визначеними орієнтирами від себе вдалину). Відкриті ділянки оглядаються швидше, закриті – детальніше.

Про все помічене спостерігач доповідає командирові, не припиняючи спостереження. В доповіді, при цілевказуванні від орієнтира, вказується: орієнтир, відстань до нього (праворуч, ліворуч – звичайно у кутових величинах або у визначених предметах; далі, ближче – звичайно в метрах або в кутових величинах) і ознаки (найменування) цілі. Наприклад: “Орієнтир 3, ліворуч 45, нижче 7, на землі біля куща кулемет!”, “Прямо, сухе дерево, праворуч два пальці, далі 5, у кущах спостерігач! ”.

Пам’ятайте, що тривкі навики в спостереженні та визначенні дальностей з’являються тільки при постійному тренуванні. Використовуйте будь-яку можливість щодо їх удосконалення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Швидкості руху найбільш характерних наземних цілей	\|	Тендерні угоди

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.