• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Бюджетний календар 8 страница

Функція фінансування за рахунок закріплених доходів практично не діє, оскільки передбачені в Законі "Про бюджетну систему України" частки відрахувань від загальнодержавних податків і зборів у повному обсязі не ви­конуються. Це стосується насамперед відрахувань 20% надходжень по подат­ку па додану вартість до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів. Фактично в Україні склалася практика щорічного регулювання нормативів відрахувань до місце­вих бюджетів Законом "Про державний бюджет України". Законодавці, ко­ристуючись юридичною нормою переваги документа, прийнятого останнім, постійно змінюють принципи фінансування місцевих бюджетів.

Під регульованими доходами розуміємо кошти, що надходять до місце­вих бюджетів за рахунок установлених Законом "Про державний бюджет України" щорічних нормативів відрахувань.

Частка основних джерел у доходній частині місцевих бюджетів станом на 1 січня 2000 р. по податку на прибуток підприємств становила 43,1%, при­буткового податку з громадян - 27,3, плати за землю - 8,5, місцевих податків

і зборів - 3,0, податок з власників транспортних засобів - 1,5, інших доходів 17,3%.

У структурі доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2000 р. найбільше зросла частка прибуткового податку з громадян - 57%, або на 13,9%, спеціального (надходжень від податку з власників транспортних за­собів) - 44% фонду. Частка доходів місцевих бюджетів (загальний та спеціальний фонди) у прогнозі консолідованого бюджету на 2001 р. становить близько 25%, на 2000 р. цей показник становив 23%.

Необхідно звернути увагу на частку місцевих податків і зборів у кош­тах, мобілізованих до місцевих бюджетів, яка традиційно становить до 3%. Цей показник має тенденцію до зниження, адже ставки більшості місцевих податків обчислюються з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, значно знеціненого інфляцією з часу його встановлення.

Ключовим питанням у практиці формування і розподілу коштів само­врядування є самостійність місцевих бюджетів. Згідно з законодавством, во­ни в Україні самостійні і не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим або до інших місцевих бюджетів. Фактично незалежність місцевих бюджетів забезпечується наявністю влас­них джерел доходів. В українському законодавстві немає визначення такого поняття, як "власні доходи місцевого самоврядування". Автор, враховуючи світовий досвід, пропонує вважати власними такі доходи, у встановленні, ре­гулюванні та використанні яких місцеві органи влади відчутно не залежать від рішень законодавчої чи державної виконавчої влади. До таких в Україні можна віднести: місцеві податки і збори, доходи від оренди, продажу та інших операцій з комунальною власністю відповідної територіальної грома­ди, прибутки комунальних підприємств тощо. Ці джерела доходів є основою фінансової автономії бюджетів місцевих органів влади. Під фінансовою ав­тономією розуміють фінансову незалежність органів місцевого самовряду­вання при фінансуванні завдань і повноважень самоврядування. Одним з ос­новних показників самостійності місцевих бюджетів від доходної бази Дер­жавного бюджету є співвідношення власних доходів до загального обсягу місцевих бюджетів, яке виражається коефіцієнтом фінансової автономії:

Для всіх обласних і районних бюджетів цей показник становить нуль, оскільки вони формуються виключно за рахунок коштів, передбачених відповідно в державному та обласних бюджетах. Узагальнений показник фінансової автономії щодо основних джерел надходжень місцевих бюджетів по Україні становить 11,5%. Найбільше значення набуває цей показник у бюджету міста Севастополь - 26,5%, бюджетів територіальних громад міст, сіл, селищ Кіровоградської (22,4), Дніпропетровської (18,3), Вінницької (16,3) областей. Найменший коефіцієнт фінансової автономії мають місцеві бюджети в Київській (6,6), Івано-Франківській (8,1) областях та м. Києві (7,5). При розрахунку показника самостійності місцевих бюджетів до влас­них було віднесено таке джерело доходів, як плата за землю, що за законо­давством є загальнодержавним податком, а ставки його встановлюються ор­ганами місцевого самоврядування.

Згідно з Конституцією України, власних доходів немає у бюджетів районів та областей, оскільки вони формуються за рахунок коштів Держав­ного бюджету. Це положення призводить до відчутної залежності регіональ­ного самоврядування від дій виконавчої і законодавчої влади, що створює передумови до нестабільності і невпевненості в проведенні економічної політики, оскільки обсяги фінансування не можуть бути прогнозовані на близьку і тривалу перспективу внаслідок щорічної зміни сум фінансування та порядку їх обчислення. Існуюча система наповнення обласних і районних бюджетів створює передумови до залежності фінансових потоків від особис­тості посадової особи місцевого самоврядування, його стосунків з розробни­ками відповідно Державного, обласного або районного бюджету.

Для визначення міри рівномірності чи нерівномірності розподілу по­даткових баз доходів місцевих бюджетів у регіонах обчислений такий показ­ник, як доходи місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення.

Податкові бази розподілені достатньо нерівномірно, про що свідчить коефіцієнт варіації 0,51. Найістотніші розходження в розподілі податкової бази між регіонами властиві податку на прибуток підприємств, де коефіцієнт варіації сягає 0,74. Значенням величини доходів властива значна дисперсія відхилень від середнього показника, де лише п'ять областей мають показник вищий, ніж у середньому по Україні, причому три з них (Полтавська, Харківська і м. Київ) - більше ніж удвічі. Високі показники залучення по­датків до бюджету цих областей значною мірою пояснюються активним век­сельним обігом на даних територіях,

Процес формування доходної частини місцевих бюджетів здійснюється, виходячи з підходу покриття видатків. Місцеві органи розроб­люють проект витратної частини бюджету. Проектний показник бюджету роз­роблюють на підставі нормативних показників з урахуванням прогнозних даних змін індексу цін і тарифів, рівня заробітної плати і т.д. Верховна Рада затверджує нормативи бюджетного забезпечення. Далі місцеві органи влади визначають, скільки є власних та закріплених доходів. Потім зіставляється сума власних та закріплених доходів. Суму, якої не вистачає, компенсує ви­щестоящий рівень. Таким чином не витрати визначаються загальними над­ходженнями на даній території, а навпаки доходи визначаються за сумою ви­трат. Ефективність такої системи низька через практично повну залежність розвитку міста, села, селища від рішень інших органів управління, відсут­ності зацікавленості місцевих органів влади у збільшенні власних фінансо­вих надходжень.

З прийняттям Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виникає ще одне протиріччя — обласні і районні бюджети (60% загального обсягу місцевих бюджетів) залишаються без влас­них доходних джерел, оскільки вони мають формуватись із коштів держав­ного бюджету для їх подальшого перерозподілу між територіальними грома­дами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на до­говірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм. Механізм передачі таких коштів ще не виз­начений, та й можливість реалізації його в сучасних економічних умовах до­сить проблематична. Таким чином, залишаючи в бюджетах територіальних громад повністю всі податкові надходження місцевих бюджетів, законодав­ство позбавляє обласні бюджети, особливо малодотаційних областей, мож­ливості не лише фінансувати утримання обласних установ, а й здійснювати перерозподіл коштів з метою вирівнювання фінансової забезпеченості рай­онів та міст. Крім того, Законом України "Про місцеве самоврядування в Ук­раїні" передбачено, що бюджети територіальних громад отримують дотації та передають кошти від перевищення доходів над видатками безпосередньо державному бюджету. В таких умовах існування обласних та районних бюд­жетів стає практично недоцільним. До того ж повна залежність обласних і районних бюджетів від фінансування з Державного бюджету України з од­ного боку хоч і дозволяє проводити цілеспрямовану державну політику що­до регіонів і здійснювати безпосереднє керівництво господарськими проце­сами, з іншого - обмежує самостійність влади на місцях у проведенні регіональних економічних програм розвитку та позбавляє можливості виз­начення пріоритетів місцевого розвитку.

Отже, в законодавстві виділяються три основні проблеми, які виника­ють у процесі формування місцевих бюджетів:

1) удосконалення законодавчої бази формування місцевих бюджетів;

2) законодавчий перегляд механізму закріплення за кожною гілкою влади довгострокових доходних джерел;

3) встановлення гарантій судового захисту бюджетних прав територій.

Правові основи бюджетного процесу та бюджетної системи України на даний час створюють ситуацію, коли місцеві органи не мають стимулу до збільшення місцевих надходжень, незважаючи на надані широкі повнова­ження в галузі фінансової діяльності, які по суті є декларативними. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" введено поняття мінімаль­ного розміру місцевих бюджетів та закріплено право держави вилучати з місцевих бюджетів до державного частини надлишку (перевищення) доходів від закріплених за місцевими бюджетами податків та зборів, що перевищу­ють мінімальний розмір місцевого бюджету. Тобто знову органи місцевого самоврядування не мають зацікавленості у збільшенні місцевих доходів, оскільки діючі міжбюджетні відносини не заохочують фінансову ініціативу на місцях.

Надання таких повноважень державі по відношенню до місцевих бюд­жетів не відповідає нормі Конституції України, згідно з якою "Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є ... доходи місцевих бюд­жетів, інші кошти...". Звичайно, контроль з боку держави над фінансами ор­ганів місцевого самоврядування необхідний для забезпечення відповідності фінансової політики місцевої влади загальній політиці держави, але слід чітко розмежувати повноваження в галузі фінансів між різними гілками вла­ди, надаючи не декларативну, а реальну самостійність місцевим органам вла­ди щодо формування матеріальної та фінансової основи місцевого самовря­дування.

В основі обчислення повинні бути такі принципи:

— надходження з джерел, які передбачені для фінансування власних повноважень, беруться для розрахунків доходів бюджету тери­торіальної громади з метою фінансового вирівнювання тільки в сумі, що на 30% перевищує загальнонаціональний показник;

— надходження з джерел, які передбачені для фінансування делегова­них повноважень, беруться для розрахунків доходів бюджету тери­торіальної громади з метою фінансового вирівнювання тільки в сумі, що на 15% перевищує загальнонаціональний показник.

За такої ситуації ініціатива місцевих органів влади щодо збільшення доходів бюджетів відповідних територій не буде нівелюватися через ме­ханізм фінансового вирівнювання. Система пайової участі місцевих бюд­жетів у загальнодержавному оподаткуванні сприятиме зацікавленості ор­ганів влади в результатах діяльності підприємств, розташованих на підвідомчій території.

Як уже зазначалося, за економічною структурою бюджети самовряду­вання поділяються на поточний бюджет та бюджет розвитку. Бюджет роз­витку не має визначених доходних джерел. Але ними можуть бути кошти від відчуження майна, яке знаходиться у власності самоврядування; відсотки за користування позиками, наданими з місцевого бюджету; цільові субвенції з державного бюджету та інших бюджетів самоврядування на фінансування капітальних видатків; доходи від інвестиційної діяльності; інші доходи.

До доходів бюджетів можна включити всі доходи позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування.

Проблема вдосконалення доходної бази місцевих бюджетів набуває ак­туальності особливо зараз, зважаючи на розроблення та розгляд у Верховній Раді проекту Закону України "Про податковий кодекс в Україні".

4.2. Бюджетний розпис

Бюджетний розпис - це документ, у якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпо­рядникам бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до бюд­жетної класифікації.

Статті Кодексу, що визначають порядок складання та затвердження бюджетного розпису:

• Пункт 3 статті 78 Кодексу визначає, що місцевий бюджет вико­нується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. До затвердження розпису керівником місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюд­жету встановленим бюджетним призначенням.

• Статтею 49 Кодексу встановлено місячний термін затвердження бю­джетного розпису Державного бюджету України.

Порядок складання та виконання розпису державного бюджету визна­чено інструкцією, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України №57 від 28 січня 2002 року «Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету». Згідно з цим наказом, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи мають розробити відповідно до цієї інструкції порядок складання і виконання розпису відповідного бюджету.

Наводимо проект інструкції для місцевих бюджетів, розроблений ро­бочою групою:

Мовою закону:

Проект

типової інструкції «Про складання і виконання розпису місцевого

бюджету» 1. Загальні положення

1.1. Інструкція про складання і виконання розпису місцевого бюджету (далі - Інструкція) визначає процедури складання і виконання розпису місце­вого бюджету.

1.2. Розпис місцевого бюджету на відповідний рік (далі - розпис) включає:

розпис доходів місцевого бюджету (далі - розпис доходів), що поділяється на річний розпис доходів загального і спеціального фондів місцевого бюджету та помісячний розпис доходів загального фонду місцевого бюджету (Додаток №1);

розпис фінансування місцевого бюджету (далі - розпис фінансу­вання), що поділяється на річний розпис фінансування загального і

спеціального фондів місцевого бюджету та помісячний розпис фінансу­вання загального фонду місцевого бюджету (Додаток № 2);

розпис асигнувань місцевого бюджету (далі - розпис асигнувань), що поділяється на річний розпис асигнувань місцевого бюджету загаль­ного і спеціального фондів місцевого бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду місцевого бюджету (Додаток №З).

1.3. Річний розпис асигнувань місцевого бюджету (далі - річний розпис асигнувань) це розпис асигнувань загального і спеціального фондів місцевого бюджету на рік у розрізі головних розпорядників коштів (далі - головних роз­порядників) за повною економічною класифікацією видатків бюджету без роз­поділу за періодами року.

1.4. Помісячний розпис асигнувань загального фонду місцевого бюджету (далі - помісячний розпис асигнувань) - це розпис асигнувань загального фон­ду місцевого бюджету на рік за місяцями в розрізі головних розпорядників за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету.

Скорочена економічна класифікація видатків бюджету включає: оплату праці працівників бюджетних установ (код 1110), нарахуван­ня на заробітну плату (код 1120), оплату комунальних послуг та енергоносіїв (код 1160), поточні трансферти населенню (код 1340). Всі інші економічні категорії видатків відображаються загальною су­мою за кодом 5000 - «Інші видатки».

1.5. Розпис складається відповідно до бюджетних призначень, установ­лених у рішенні про місцевий бюджет, та затверджується керівником місце­вого фінансового органу в місячний термін після набрання чинності цим рішенням.

Якщо розпис не затверджено у визначений термін, то в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис на відповідний період.

2. Складання розпису

2.1. Складання розпису починається із складання розпису доходів і роз­пису фінансування.

2.2. Розпис доходів складається управлінням/відділом доходів бюджету місцевого фінансового органу за участю податкової інспекції.

2.3. Розпис фінансування складається бюджетним уп­равлінням/відділом за участю інших відповідних структурних підрозділів місцевого фінансового органу з урахуванням необхідності забезпечення своєчасності і повноти платежів з погашення основної суми боргу місцевого бюджету та можливостей щодо обсягів і термінів залучення короткостроко­вих запозичень для покриття помісячних касовій розривів загального фонду.

Для складання розпису місцевого бюджету головні розпорядники бюд­жетних коштів в установленому порядку подають фінансовому органу зве­дені проекти кошторисів та зведені проекти помісячних планів асигнувань.

Головний розпорядник коштів несе відповідальність за зведення показ­ників, своєчасність подання та достовірність інформації.

2.4. На основі складених розписів доходів і фінансування структурний підрозділ місцевого фінансового органу з питань бюджету розраховує граничні помісячні обсяги асигнувань загального фонду місцевого бюджету за

відповідними структурними підрозділами фінансового органу і подає їм разом з роз'ясненнями.

Керуючись роз'ясненнями, відповідні структурні підрозділи фінансового органу визначають головним розпорядникам помісячні обсяги асигнувань за­гального фонду та разом з лімітними довідками про бюджетні асигнування надають їх бюджетному відділу, який зводить отримані помісячні обсяги асигнувань загального фонду, складає узагальнену лімітну довідку за кожним головним розпорядником з визначенням помісячних обсягів асигнувань голо­вному розпоряднику в цілому та доводить лімітні довідки кожному головному розпоряднику. При необхідності структурні підрозділи фінансового органу надають головним розпорядникам додаткові матеріали разом з необхідними роз'ясненнями.

У процесі складання розпису фінансовим органом головні розпорядники коштів мають право брати участь в обговоренні та узгодженні помісячних обсягів.

Головні розпорядники за участю розпорядників нижчого рівня згідно з отриманими лімітними довідками уточнюють проекти кошторисів, склада­ють проекти планів асигнувань та подають відповідним структурним підрозділам фінансового органу зведені проекти цих документів для перевірки їх відповідності показникам лімітних довідок. З метою дотримання структу­ри видатків, що забезпечує мінімально необхідний рівень функціонування голо­вного розпорядника коштів, фінансовий орган перевіряє показники на відповідність бюджетному запиту. Структурні підрозділи фінансового орга­ну відстежують підготовку головними розпорядниками матеріалів до розпи­су, забезпечують своєчасне подання головними розпорядниками цих ма­теріалів фінансовому органу, аналізують зазначені матеріали, вносять при необхідності до них корективи і подають структурному підрозділу фінансо­вого органу з питань бюджету свої пропозиції щодо включення їх до розпису.

Бюджетний відділ фінансового органу зводить отримані від структур­них підрозділів фінансового органу матеріали, вносить при необхідності ко­рективи і подає розпис на затвердження керівнику фінансового органу.

2.5. Копія затвердженого розпису подається в друкованому і елек­тронному вигляді місцевим відділенням Державного казначейства для каз­начейського обслуговування доходів і міжбюджетних трансфертів місцевих бюджетів, а оригінали залишаються в бюджетному/фінансовому уп­равлінні.

2.6. Місцевий фінансовий орган протягом трьох робочих днів після за­твердження розпису доводить головним розпорядникам витяг із розпису, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань.

3. Внесення змін до розпису

3.1. Внесення змін до розпису здійснюється у разі:

— необхідності перерозподілу видатків за економічною кла­сифікацією (приклад у Додатку № 5);

— прийняття рішення про передачу повноважень на виконання функцій або надання послуг, на які затверджено бюджетне при­значення, від одного головного розпорядника іншому;

— прийняття рішення про розподіл нерозподілених бюджетних асигнувань між головними розпорядниками;

— необхідності збільшення асигнувань спеціального фонду місцево­го бюджету відповідно до положень пункту 3.8 цієї Інструкції;

— внесення змін до рішення про місцевий бюджет.

3.2. Внесення змін до розписі/ за загальним фондом місцевого бюджету передбачає затвердження довідок про внесення змін до кошторисів та планів асигнувань у порядку, встановленому для затвердження цих документів (До­даток №6).

3.3. Відповідні структурні підрозділи фінансового органу за обґрунтова­ним поданням головних розпорядників або на підставі прийнятих розпорядчих рішень не пізніше ніж 20 числа поточного місяця подають структурному підрозділу фінансового органу з питань бюджету в одному примірнику пропо­зиції про внесення змін до розпису для перевірки та візування. При цьому до довідки необхідно подати обгрунтовані пропозиції щодо доцільності внесення запропонованих головним розпорядником змін, а також інформацію про виділені кошти.

3.4. Зміни до помісячного розпису мають відповідати таким вимогам:

— бути збалансованими за місяцями, тобто не порушувати сукупний обсяг асигнувань загального фонду місцевого бюджету на місяць, яко­го стосуються такі зміни;

— не змінювати сукупний обсяг асигнувань загального фонду місцевого бюджету на рік, за винятком внесення змін до рішення про місцевий бюджет;

— враховувати фактично виділені кошти за попередній період;

— відповідати вимогам рішення про місцевий бюджет та інших розпо­рядчих рішень;

— вноситися на поточний та наступні періоди.

3.5- Після затвердження довідки про внесення змін до розпису відповідні структурні підрозділи фінансового органу подають оригінал та дві його копії бюджетному відділу для реєстрації за номером та датою, яка закінчується за годину до кінця робочого дня. За п'ять робочих днів до закінчення місяця (звітного періоду) довідки про внесення змін не реєструються.

Після реєстрації вони заносяться до реєстру, який складається в двох примірниках.

3.6. Зміни до розпису оформляються таким чином:

— підписуються начальником бюджетного відділу і начальником відповідного структурного підрозділу фінансового органу або особа­ми, що виконують їхні обов'язки;

— затверджуються керівником або заступником начальника фінансо­вого органу;

— реєструються за номером та датою.

Якщо з об'єктивних обставин виникає необхідність анулювання довідки про внесення змін до розпису, то бюджетний відділ у дводенний термін після отримання копії довідки готує доповідну записку на ім'я керівника або за­ступника керівника фінансового органу, який затверджував довідку, і візує її в бюджетному відділі. Після погодження із керівником або заступником

керівника фінансового органу доповідна записка передається до бюджетного відділу для проведення зазначеного анулювання.

У разі виникнення необхідності внесення змін (при казначейському об­слуговувані місцевих бюджетів за видатками) до вже затверджених та взя­тих на облік регіональним управлінням Державного казначейства України довідок у зв'язку з допущеними технічними помилками затверджується нова довідка, де вказуються реквізити тієї довідки, у якій були допущені технічні помилки.

3.7. Відповідні структурні підрозділи фінансового органу надсилають копії довідок щодо змін до розпису головному розпоряднику, що є підставою для затвердження довідок про внесення змін до кошторисів та планів асигнувань.

3.8. Головні розпорядники в триденний термін подають регіональному управлінню Державного казначейства України довідки про внесені зміни до зведених кошторисів та планів асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня. Головні розпорядники коштів доводять відповідні зміни до розпоряд­ників нижчого рівня, які, в свою чергу, вносять зміни до кошторису та плану асигнувань.

3.9. Відповідно до частини четвертої статті 23 Бюджетного кодексу України витрати спеціального фонду місцевого бюджету мають постійне бю­джетне призначення, яке дає право проводити їх виключно в межах і за раху­нок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно із законодавством, якщо рішенням про місцевий бюджет не встановлено інше.

Протягом року розпорядники вносять зміни до спеціального (фонду кошторису за власними надходженнями на підставі довідок установленої форми, які затверджуються керівниками установ, що затвердили кошто­рис, без внесення відповідних змін до розпису за спеціальним фондом. Орга­ни Державного казначейства України (фінансові органи, якщо це буде пе­редбачено порядком казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками) ведуть окремий облік таких змін, проводять видатки на підставі кошторисів з урахуванням внесених до них змін без внесення змін до розпису та відображають у звітності про виконання місцевого бюдже­ту планові показники за спеціальним фондом з урахуванням внесених змін до кошторисів.

Внесення змін до розпису за спеціальним фондом щодо інших надходжень здійснюється у загальному порядку, за яким після внесення відповідних змін до розпису складаються довідки про внесення змін до кошторису. Якщо інші над­ходження спеціального фонду місцевого бюджету фактично перевищиш обся­ги, враховані при затвердженні місцевого бюджету, то місцевий фінансовий орган за поданням головних розпорядників збільшує планові показники за спеціальним фондом шляхом внесення змін до розпису. Для цього головний роз­порядник повинен надати фінансовому органу детальні обгрунтовані розра­хунки та належні пояснення необхідності внесення змін до розпису.

4. Тимчасове обмеження асигнувань загального фонду місцевого бюджету

4.1. Якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду місцевого бюджету виявиться, що отриманих надходжень недостат­ньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призна­чень з урахуванням граничного рівня дефіциту, затвердженого рішенням про місцевий бюджет, то керівник фінансового органу приймає рішення про обме­ження асигнувань загального фонду місцевого бюджету.

4.2. Управління доходів фінансового органу разом з іншими структурни­ми підрозділами фінансового органу розраховують уточнений помісячний прогноз надходжень доходів загального фонду, запозичень та подають струк­турному підрозділу фінансового органу з питань бюджету не пізніше ніж 15 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося недоотримання до­ходів, запозичень.

4.3. Бюджетний відділ за участю відповідних структурних підрозділів на підставі уточненого помісячного прогнозу надходжень доходів загального фонду, місцевих запозичень розробляє пропозиції щодо тимчасового обмежен­ня помісячних обсягів асигнувань загального фонду місцевого бюджету та по­дає на розгляд керівнику фінансового органу, який видає наказ, що встановлює тимчасове обмеження бюджетних асигнувань загального фонду місцевого бю­джету.

4.4. Відповідний структурний підрозділ фінансового органу керуючись наказом керівника фінансового органу про тимчасове обмеження асигнувань загального фонду місцевого бюджету, у триденний термін повідомляє голо­вних розпорядників про таке тимчасове обмеження асигнувань і проводить видатки з урахуванням тимчасового обмеження асигнувань.

4.5. Розпорядники беруть зобов'язання та приводять їх у відповідність до бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, з урахуванням тим­часового обмеження асигнувань загального фонду місцевого бюджету.

5. Виконання та звітність

5.1. Виконання розпису здійснюється наростаючим підсумком з почат­ку року.

5.2. Зведення, складання та подання звітності про виконання місцевого бюджету здійснюється фінансовими органами на основі звітів регіональних органів Державного казначейства України щодо надходження доходів та роз­рахунків за трансфертами з 1 липня поточного року за умови переведення місцевих бюджетів на казначейське обслуговування за видатками регіональ­ними органами Державного казначейства України:

• щодо доходів - ураховуючи розпис доходів, наростаючим підсумком із зазначенням відсотків виконання за рік та додатково по загальному фонду за відповідний період;

• щодо фінансування - враховуючи розпис фінансування, наростаючим підсумком із зазначенням відсотків виконання за рік та додатково по загальному фонду за відповідний період;

• щодо видатків - ураховуючи розпис асигнувань, наростаючим підсум­ком із зазначенням відсотків виконання за рік (за кожним кодом еко­номічної класифікації) та додатково по загальному фонду за відповідний період (за кодами скороченої форми економічної кла­сифікації).

5.3. У звіті про виконання місцевого бюджету за спеціальним фондом відображаються планові показники, враховані при затвердженні рішення про місцевий бюджет, та уточнені планові показники з урахуванням змін, внесе­них до кошторисів.

Звіт про виконання розпису за спеціальним фондом місцевого бюджету складається за бюджетними програмами головних розпорядників у розрізі джерел надходжень (плата за послуги, що надаються бюджетними установа­ми; інші джерела власних надходжень бюджетних установ; інші надходження спеціального фонду). При цьому в квартальній та річній звітності власні над­ходження бюджетних установ розшифровуються за групами та типами згідно з класифікацією доходів бюджету на підставі звітів розпорядників.

4.3. Складання місцевих бюджетів

Пильна увага до економічних тенденцій і вчасне реагування па них - важлива основа складання бюджету. Кожного року процес складання бюд­жету та управління ним повинен враховувати вплив економічних чинників на надходження до бюджету та політичні цілі уряду. Складання бюджету не­просто реагує на зміну економічних умов. Воно може допомогти уряду сфор­мувати його політичні цілі відповідно до економічного середовища і перетво­рити їх на практичні дії.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. Reference 1 страница
3. Reference 10 страница
4. Reference 2 страница
5. Reference 3 страница
6. Reference 4 страница
7. Reference 5 страница
8. Reference 6 страница
9. Reference 7 страница
10. Reference 8 страница
11. Reference 9 страница
12. References 1 страница

Переглядів: 372