• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Бюджетний календар 22 страница

Відповідно до проведеного перерозподілу, Міністерство фінансів Ав­тономної Республіки Крим, фінансові органи обласних, Київської та Севас­топольської міських державних адміністрацій вносять до відповідних рад пропозиції щодо уточнення обсягів субвенції для міст та районів.

6.9. Порядок перерахування субвенцій на проведення видатків з пільг та субсидій населенню

Державне казначейство на підставі заявки та в межах зобов'язань місцевих бюджетів перераховує з державного бюджету суми субвенції на ра­хунки бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва та Севастополя) бюджетів. При цьому форма та порядок подання за­явки встановлюється Державним казначейством.

Згідно з зазначеним Порядком, головні фінансові управління роз­поділяють перераховані суми субвенції відповідно до обсягів, визначених рішенням про затвердження бюджету АРК та обласних бюджетів, бюджетам районів та міст. Облдержадміністрації за згодою місцевих органів влади мо­жуть приймати рішення про централізоване перерахування субвенції. При цьому перерахування здійснюється пропорційно за видами послуг.

Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на підставі платіжних доручень відповідних держадміністрацій перераховують субвенцію на рахунки міських та районних бюджетів.

Розподіл субвенцій між постачальниками послуг здійснюють районні державні адміністрації та виконавчі органи міських рад (міст обласного та республіканського значення) пропорційно до видів послуг. При розподілі коштів субвенції між постачальниками, які надають послуги за нижчу ціну, фактична заборгованість перед постачальниками послуг погашається пропорційно.

Одержувачі бюджетних коштів (постачальники послуг) відкривають спеціальні рахунки в органах Державного казначейства, на які зараховують­ся кошти субвенції. Відкриття рахунків в органах Державного казначейства здійснюється відповідно до порядку, встановленого Держказначейством. Підставою для зарахування коштів є платіжні доручення головних розпо­рядників бюджетних коштів. У разі проведення розрахунків за спожиту електроенергію кошти перераховуються на розподільчі рахунки енергопостачальних компаній, відкриті в установах Промінвестбанку. Якщо розрахунки проводяться з акціонерною компанією «Київенерго», то кошти спрямову­ються на рахунок цієї компанії.

Порядок розрахунків за природний газ і теплопостачання, джерелом якого с природний газ, визначається НАК «Нафтогаз України» та Держав­ним казначейством.

При оформленні платіжних доручень усі учасники розрахунків додат­ково зазначають: «стаття 39» у графі «призначення платежу».

Порядок відображення проведених операцій у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності про виконання місцевих бюджетів установлюється Державним казначейством.

6.10. Система контролю за видатками та запобігання заборгованості з них

Під бюджетно-фінансовим контролем розуміється система органів і заходів з перевірки законності та доцільності діяльності у сфері створен­ня, розподілу та використання державних грошових фондів та фондів місцевого самоврядування. Тому головне завдання організації бюджетно-фінансового контролю Бюджетний кодекс вбачає в сприянні досягненню цілей бюджетної політики та ефективності використання фінансових ресурсів держави.

Ухвалений Бюджетний кодекс є першим законодавчим актом України, який встановлює засади для існування гармонійної системи державного кон­тролю в бюджетній сфері. На відміну від нормативних документів, що регу­люють окремі питання, Бюджетний кодекс є всеохоплюючим бюджетним за­коном, який поєднує і функціонально пов'язує між собою всі стадії бюджет­ного процесу. Системність цього документа, за означенням, передбачає за­вдання скласти загальну картину функціонування бюджетної системи, на ос­нові якої - через прийняття суміжних законодавчих актів - з часом має бу­ти створена оптимальна для України бюджетна модель.

Запобігання заборгованості з бюджетних видатків

У цьому розділі наводимо серію рекомендацій Міжнародного валютно­го фонду стосовно заходів, що спроможні продемонструвати готовність країн задовольнити вимогу щодо відсутності «нових боргів з внутрішніх ви­датків».

Питання заборгованості з бюджетних видатків постало перед цілою низкою країн, які прагнуть економічної стабільності та сталого розвитку. Дії. запропоновані в цьому розділі, розглядаються як необхідні умови уп­равління заборгованістю по видатках, які можуть бути використані в прак­тичній роботі. Однією з умов запобігання заборгованості з видатків є дотри­мання суворих бюджетних обмежень із застосуванням засобів політичної та фінансової дисципліни.

Практичне втілення пропозицій потребуватиме їх певної адаптації до конкретних умов, але наміром є забезпечення рамок для діяльності по за­побіганню заборгованості. Дотримання таких рамок буде свідченням того, чи докладено справжніх зусиль у сфері адміністрування видатками.

Проблеми заборгованості

Заборгованість зумовлюється низкою причин, до яких належать:

• нереальний бюджет, де відсутні кошти у обсязі, достатньому для до­сягнення цілей та завдань поточної політики. Внаслідок цього галу­зеві управління та відділи намагаються досягти своїх політичних цілей, порушуючи передбачені асигнування;

• система нормованого розподілу коштів (часто запроваджується через невідповідність доходної частини бюджетним зобов'язанням);

• неякісний моніторинг та система контролю, які нездатні належним чином стримувати бюджетні закупівлі і неспроможні виявити за­купівлі, що провадяться поза рамками офіційних процедур. Такі яви­ща спостерігаються в умовах ведення ручного управління, але вони зустрічаються і в системі автоматизованого управління за послабле­ного контролю;

• відсутність заходів, що застосовуються до розпорядників бюджетних коштів, які своїми діями або бездіяльністю допустили заборгованість.

Система запобігання заборгованості

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів в особі їхніх керівників наділені певними правами щодо розподілу ресурсів відповідно до завдань та функцій, які вони здійснюють у контексті делегованих їм повно­важень, стимулів та наявної інформації. Відповідно готовність боротися із заборгованістю потребує системи контролю, певних дій з метою дотримання правил, ролі, інформаційних вимог та стимулів, з якими стикаються ті, хто приймає рішення. Щоб припинити накопичення боргів, необхідно:

• зміцнити бюджетні обмеження;

• удосконалити систему контролю та моніторингу;

• перейти від системи нормованого розподілу коштів до системи уп­равління коштами (боргами);

• підвищити реалістичність бюджетних оцінок.

Виходячи з реальності кроків щодо запобігання заборгованості, розг­лянемо лише перші два питання, оскільки це саме ті дві сфери, де можна вда­тися до негайних дій навіть ще до запровадження автоматизованої інтегрова­ної інформаційної системи управління фінансами (АІІСУФ). Звісно, вве­дення в дію АІІСУФ є бажаним у середньостроковій перспективі, але не потрібно відкладати короткострокові заходи, оскільки надто багато надій пов'язувалося із спроможністю системи вирішити проблеми заборгованості з видатків.

Важливо розібратися з першопричиною накопичення боргів, що пов'язані з якістю підготовки бюджету. До бажаних дій можна віднести таке:

• більш ефективні системи обчислення собівартості та оцінки і методо­логії;

• дисципліноване залучення планових резервів та резервів на покриття непередбачуваних подій;

• посилення ролі фінансових органів у складанні бюджету;

• жорсткіший контроль за додатковими надходженнями до бюджету.

Більшість із цих необхідних та бажаних заходів будуть викопані у се­редньостроковій перспективі, тому потрібно зосередити увагу на короткост­рокових заходах, які ґрунтуються на системі, розробленій Міжнародним ва­лютним фондом.

Запровадження контролю за видатками

Після того, як головні розпорядники бюджетних коштів отримати пра­во па видатки (призначення), вони вступили в першу фазу трансакційного процесу, де й слід розпочати контроль. Відсутність системи контролю за зо­бов'язаннями з видатків свідчить про недоліки системи виконання бюджету і уможливлює виникнення заборгованості.

Для забезпечення контролю усі посадові особи повинні мати чітке уяв­лення про те, що називається зобов'язанням, усі зобов'язання повинні фіксу­ватися (реєструватися), відстежуватися та контролюватися. Розміщення будь-якого замовлення, укладення договорів, придбання товарів, робіт, по­слуг повинно здійснюватися відповідно до бюджетного асигнування. Стадії на шляху від реєстрації зобов'язань до їх виконання зображені в табл. 26. В ідеальній ситуації кожен крок слід фіксувати, принаймні, у реєстрах голо­вних розпорядників бюджетних коштів разом з датами зобов'язань, платежів та заборгованістю.

Таблиця 26

Стадії зобов'язання

Система контролю за зобов'язаннями (СКЗ) повинна мати такі харак­теристики:

• наявність свідчення про те, що всі галузеві управління та відділи бу­ло поінформовано про заборону викопувати платежі в разі відсут­ності запису про зобов'язання;

• граничні розміри зобов'язань та коштів встановлюються для розпо­рядників бюджетних коштів фінансовим органом. Вони визначають­ся показниками затверджених бюджетів та обігу коштів, наданими управліннями та відділами. Ця інформація дає змогу бюджетному уп­равлінню/відділу визначити прогнозовану загальну фінансову по­зицію на кілька наступних місяців;

• у книзі, яка ведеться головним розпорядником коштів, зобов'язання та граничні розміри асигнувань записуються в реєстрі зобов'язань. Кожного разу зобов'язання відображається як взяті зобов'язання, і асигнування відповідно скорочуються з метою дотримання балансу;

• якщо кошти надійшли на рахунок і розпорядник може погасити про­строчені суми (або їх частину), платіжний документ обробляється для подальшої оплати, що знаходить відображення, коли перерахову­ються кошти. Сумарний баланс наявних зобов'язань та прострочені зобов'язання відповідно коригуються у реєстрі зобов'язань. Варто за­значити, що завжди з місяця в місяць існуватимуть неоплачені зо­бов'язання.

Для перетворення СКЗ в систему контролю за видатками необхідно пройти чотири основні етапи:

1) створити та вести реєстри зобов'язань стосовно кожного розпоряд­ника бюджетних кошів;

2) фінансові органи повинні проводити моніторинг усіх зобов'язань, про які галузеві управління та відділи йому звітують;

3) застосовувати систему планування фінансів, у яку інтегровані зо­бов'язання у грошовому виразі;

А) регулярно оновлювати касові плани з огляду на відповідні події (наприклад, реальні надходження доходів порівняно із прогнозо­ваними).

Інформація, потрібна для забезпечення моніторингу. В більшості країн, де реалізується програма, якість фінансової інформації залишає бажа­ти кращого, а управління видатками та відстеження дотримання умов потребує якісної інформації. Створення системи контролю за зобов'язання­ми зумовлює потребу в інформації щодо зобов'язань та заборгованості, оскільки вона є частиною системи.

У країнах, де комп'ютеризована АІІСУФ є частиною системи єдиного казначейства, інформацію про контракти на закупівлю товарів та послуг зби­рати легко, 3 іншого боку, повну, якісну інформацію про дійсні зобов'язан­ня, платежі та борги розпорядників бюджетних коштів важко зібрати там, де відсутні як централізоване казначейство, так і комп'ютеризована АІІСУФ. Окремою проблемою є невчасне подання звітності. В деяких країнах інфор­мація про діяльність розпорядників звужується до інформації про розрахун­кові операції, у такий спосіб унеможливлюючи будь-який моніторинг нако­пичення заборгованості.

Проте досвід деяких країн продемонстрував реальність запровадження відповідної неавтоматизованої системи інформації та моніторингу ще до по­вної комп'ютеризації.

Перевірка моніторингових звітів. Оскільки розпорядники бюджетних коштів ухиляються від розкриття заборгованості, необхідно проводити зовнішні перевірки правильності моніторингових звітів. Такі звіти слід скла­дати щоквартально, а краще - кожного місяця. Перевірка може проводитися одним з таких фахівців:

• службовець, призначений установою - розпорядником бюджетних коштів для здійснення контролю за зобов'язаннями;

• головний бухгалтер;

• працівник відділу внутрішнього аудиту (або особа з аналогічними

обов'язками);

• головний аудитор.

На виконання обов'язків кожною із зазначених осіб впливає система контролю, але мінімальною вимогою забезпечення неупередженості є знахо­дження цих фахівців за межами лінійної управлінської структури галузево­го або бюджетного управління.

Запровадження дисципліни. Якщо ті, хто приймає рішення, можуть створювати борги та вимагати їх покриття за рахунок додаткових коштів, то такий спосіб може видатися дуже привабливим. У багатьох випадках ви­дається маловірогідним, що хтось відмовиться сплатити бюджетні зо­бов'язання. Це можна пояснити тим, що надходження до місцевих бюджетів не покривають мінімально необхідні видатки, тим самим збільшуючи вартість угод в економіці; місцеві органи влади часто залежать від певних ок­ремих постачальників, вони потребують регулярного поповнення товарів та послуг з їхнього боку. Відповідно система мотивації та підзвітності має зосе­реджуватися на тих, кого місцеві органи влади здатні контролювати тих, хто наділений повноваженнями закріплювати бюджетні кошти.

Життєздатна система мотивації до уникнення заборгованості має такі характеристики:

• чіткий розподіл ролей та відповідальності серед тих, хто встановлює призначення та має право контролювати бюджетні кошти;

• рівновага між позитивними та негативними стимулами, що ведуть до кращих умов для тих, хто дотримується доручень, порівняно з тими, хто їх не дотримується;

• готовність застосувати дисциплінарні та адміністративні дії в разі яв­ного невиконання планів. Ці дії повинні базуватися на достовірній інформації.

Запровадження такої системи потребує часу. Однак якщо відкрите до­тримання системи, в якій запроваджується дисципліна та підзвітність, мати­ме певне позитивне значення, може статися, що дотримання дисципліни потребуватиме відкритого застосування санкцій до високих посадових осіб.

Бюджетний кодекс передбачає розробку та внесення на розгляд Вер­ховної Ради України проекту закону про державний контроль за дотриман­ням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопору­шення.

Питання для самоконтролю

1. Чи має право Кабінет Міністрів України здійснювати протягом бю­джетного року перерозподіл обсягів субвенцій з Державного бюдже­ту України між місцевими бюджетами?

2. У якому порядку здійснюються видатки в разі призупинення рішен­ня про місцевий бюджет?

3. Хто забезпечує виконання місцевих бюджетів?

4. До яких платежів належать платежі, пов'язані з виконанням га­рантійних зобов'язань?

5. На яких стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий кон­троль і оцінка ефективності використання бюджетних коштів?

6. За яких умов здійснюються платежі з бюджету?

Розділ 7. Регіональні цільові фонди місцевого самоврядування

7.1. Історичний аспект створення позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування в Україні.

7.2. Правова база формування позабюджетних фондів місцевих рад.

7.3. Організація регіональних цільових фондів.

7.4. Доходи місцевих позабюджетних фондів.

75. Резервні фонди: правова база, надходження та видатки.

Основні терміни і поняття: позабюджетні фонди місцевого самовря­дування, резервний фонд, фонди цільового призначення, валютні фонди ор­ганів місцевого самоврядування.

7.1. Історичний аспект створення позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування в Україні

Правова база формування позабюджетних фондів місцевих рад скла­лася головним чином у 90-х роках, що зміцнило фінансові основи місцевого самоврядування в Україні. До 1995 р. це, по суті, було єдине джерело коштів органів місцевого самоврядування, які не перерозподілялися центральною владою. Право на позабюджетні кошти місцеві ради всіх рівнів отримали після ухвалення в 1990 р, Закону "Про місцеві Ради народних депутатів Ук­раїнської РСР та місцеве самоврядування". У ст. 15 визначено можливість і джерела формування місцевими радами єдиного позабюджетного фонду, а саме: додаткові доходи і заощаджені кошти, одержані за рахунок організова­них місцевими радами заходів із розв'язання економічних та соціальних про­блем; добровільні внески й пожертвування громадян, підприємств (об'єднань), організацій та установ; доходи від місцевих позик та грошово-речових лотерей, аукціонів, а також від прибутків, одержаних від проведен­ня суботників; штрафи, що стягуються за одержання підприємствами (об'єднаннями), організаціями та установами необгрунтованого прибутку (доходу) у зв'язку із завищенням цін (тарифів) на продукцію (роботи, послу­ги). До позабюджетного фонду включалися також доходи від розпродажу майна ліквідованих підприємств місцевого господарства, що належать до ко­мунальної власності відповідних адміністративно-територіальних одиниць, плата за реєстрацію кооперативів та малих підприємств, а також інші кошти. Закон визначив, що до єдиного позабюджетного фонду місцевих рад базово­го рівня додатково залучаються і такі доходи: орендна плата за землю, еко­логічний податок і штрафи за забруднення навколишнього середовища та нераціональне використання природних ресурсів та інші порушення приро­доохоронного законодавства, санітарних норм і правил, а також платежі, які компенсують завдану шкоду. Ради базового рівня до єдиного позабюджетно­го фонду включають також штрафи за адміністративні правопорушення,

вчинені на їхній території, доходи від реалізації безгосподарного і конфіско­ваного майна, доходи від продажу населенню квартир і будинків. До нього фонду вони зараховували виявлені перевірками приховані або занижені до­ходи підприємств (об'єднань), організацій та установ, розміщених на тери­торії місцевої ради. Законом встановлено, що з фондів соціального розвитку підприємств (об'єднань), організацій та установ пропорційно виділяються кошти на соціальний розвиток тих житлових масивів, селищ, сіл, у яких про­живає відповідна кількість їхніх працівників. Ці кошти також стали відноси­ти до позабюджетного фонду. Витрачаються вони на розсуд відповідної місцевої ради і перебувають на спеціальних рахунках, які відкриваються в установах банків і вилученню не підлягають. Місцеві ради отримали право в межах єдиного позабюджетного фонду створювати цільові фонди. Правові основи формування й використання позабюджетних фондів місцевих рад у 1990 р. закладено також і Законом "Про бюджетну систему Української РСР". Статтею 16 встановлено право рад усіх рівнів утворювати і використо­вувати позабюджетні фонди. Визначено, що кожна рада затверджує статут (положення) фонду, яким визначаються сфера його діяльності, мета і за­вдання, структура та методи формування коштів.

Окремі уточнення щодо статусу та джерел формування позабюджет­них фондів внесено Законом України 1992 р. "Про місцеві Ради народних де­путатів та місцеве і регіональне самоврядування". Цей Закон скасував таке поняття, як єдиний позабюджетний фонд. Він визначив, що органи місцево­го самоврядування формують позабюджетні та цільові фонди. Визначено та­кож додатково до встановлених у 1990 р. нові джерела формування позабю­джетних фондів. Це штрафи, що можуть встановлюватися рішеннями ради для фізичних і юридичних осіб за влаштування смітників у невідведених для цього місцях, за забруднення вулиць, площ, інших територій ради, міського транспорту, закладів культури, знищення або пошкодження зелених насад­жень, клумб, порушення правил торгівлі, паркування автомобілів, громадсь­кого спокою, використання гучномовців або потужних освітлювальних при­ладів тощо. Сюди входить і плата за реєстрацію всіх суб'єктів підприємниць­кої діяльності замість плати за реєстрацію кооперативів і малих підприємств, як це визначалося в 1990 р.

Додаткові доходи позабюджетних фондів рад базового рівня, які до них зараховуються, також дещо змінено. Скасовано екологічний податок, в іншій редакції визначено правову базу екологічних платежів. Згідно з новою ре­дакцією Закону, до позабюджетних фондів рад базового рівня зараховують­ся частина платежів та штрафів за забруднення навколишнього природного середовища, нераціональне використання природних ресурсів, розміщення відходів, інші платежі за порушення законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища, санітарних норм і правил, що визначаються відповідно до нормативів, затверджуваних Верховною Радою України. Ска­совано право рад на зарахування до позабюджетних фондів виявлених пе­ревірками прихованих або занижених доходів підприємств (об'єднань), ор­ганізацій та установ, розміщених на території місцевої ради. Уточнено та­кож: до позабюджетних фондів рад зараховуються доходи від продажу насе­ленню лише тих квартир і будинків, які належать до комунальної форми власності. У травні 1993 р. з числа джерел формування позабюджетних фондів рад базового рівня виключено орендну плату за землю. Нові зміни статусу й ролі позабюджетних фондів місцевих рад передбачено Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про бюджетну систему Української РСР" від '29 червня 1995 р. У статті 23 Зако­ну вказано, що централізовані та децентралізовані фонди цільового призна­чення, що утворюються за рішеннями Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевих рад, є самостійними фінансо­вими інститутами і як складові включаються до бюджетів у доходах і видат­ках. Статтею 18 забороняється використання бюджетних коштів для фінан­сування позабюджетних фондів. Ці фонди можуть утворюватися за рахунок надходжень від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, від інших небюджетних коштів. Відповідні положення відо­бражено і в постанові Верховної Ради України "Про основні напрямки бюд­жетної політики на 1996 рік" від 7 липня 1995 р. (Бюджетна резолюція). З метою обліку вона передбачає включення до бюджету всіх позабюджетних фондів фінансових ресурсів, у тому числі рад усіх рівнів, відрахування до яких обов'язкові згідно із законодавством. Цільове призначення цих фондів не змінюється. Прийнятий у 1997 р. Закон України "Про місцеве самовряду­вання в Україні" відновив самостійність позабюджетних фондів місцевого самоврядування. За статтею 65, ці кошти перебувають на спеціальних рахун­ках в установах банків. Встановлено: порядок формування та використання цих коштів визначається положенням про ці кошти, що затверджується відповідною радою.

7.2. Правова база формування позабюджетних фондів місцевих рад

Нормативно-правовими актами, що регулюють вказані відносини в Україні, є:

1) Конституція України;

2) Бюджетний Кодекс;

3) Закон про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період;

4) інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини;

5) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів України;

6) нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу, інших за­конів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України;

7) рішення органів місцевого самоврядування, прийняті відповідно до Бюджетного Кодексу, законів України.

При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать по­ложенням Бюджетному кодексу та Закону України про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період.

Положення нормативно-правових актів, що суперечать Бюджетному кодексу, визнаються недійсними в судовому порядку з моменту набрання ними чинності і підлягають скасуванню органом, що прийняв відповідний нормативно-правовий акт або рішення.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші положення, що суперечать бюджетному законодавству України, такі положення прийма­ються окремими законами про внесення змін до відповідних законів і роз­глядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнарод­ного договору України, яким такі положення передбачені.

Порядок розгляду законопроектів, які впливають на доходну чи ви­даткову частину бюджетів, має особливий характер.

Порядок подання та розгляду законопроектів, які впливають на доходну чи видаткову частину бюджетів

Кожен законопроект, внесений до Верховної Ради України, протягом семи днів подається до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету для проведення експертизи щодо його впливу на доходну та (або) видаткову частину бюджетів та виконання Закону України про Державний бюджет Ук­раїни па поточний бюджетний період.

Протягом двох тижнів, якщо Верховна Рада України не визначила інший термін, Комітет Верховної Ради України з питань бюджету забезпечує підго­товку експертного висновку щодо впливу відповідного законопроекту на до­ходну та (або) видаткову частину бюджетів. До законопроектів, введення в дію яких у поточному чи наступному роках призведе до збільшення видатків або скорочення доходів бюджету, суб'єктом законодавчої ініціативи додаються пропозиції про видатки, які належить скоротити, та (або) про джерела додатко­вих доходів для покриття нових видатків. Жодна з таких змін не повинна при­звести до збільшення державного боргу і гарантій, що встановлені Законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період. При цьому:

1) законопроекти, які згідно експертного висновку та рішення Коміте­ту Верховної Ради України з питань бюджету, не впливають па до­ходну та (або) видаткову частину бюджетів, вносяться до порядку денного засідання Верховної Ради України для їх розгляду в загаль­ному порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради Ук­раїни;

2) законопроекти, які згідно поданого експертного висновку та відповідного рішення Комітету Верховної Ради України з питань бюджету впливають на доходну чи видаткову частину бюджетів, протягом трьох днів передаються Міністерству фінансів України для експертного висновку щодо визначення вартісної величини впливу законопроектів на доходну чи видаткову частину бюджетів та для пропозицій щодо доцільності їх прийняття, можливості та терміну введення їх в дію. Міністерство фінансів України у двотиж­невий термін готує експертний висновок та пропозиції до законо­проектів і передає Комітету Верховної Ради України з питань бюд­жету для підготовки висновків щодо доцільності їх прийняття Вер­ховною Радою України і термінів введення їх в дію.

Законопроекти, які впливають на доходну чи видаткову частину бюд­жетів, вносяться до порядку денного засідання Верховної Ради України тільки за наявності рішення Комітету Верховної Ради України з питань бю­джету щодо доцільності їх прийняття та експертного висновку Міністерства фінансів України.

Закони України, які впливають на формування доходної та видаткової частини бюджетів, повинні бути офіційно оприлюднені до 15 серпня року, що передує плановому. В іншому випадку норми відповідних законів, що впли­вають на формування доходної та (або) видаткової частини бюджетів, засто­совуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного за плановим.

7.3. Організація регіональних цільових фондів

Складовою позабюджетних фондів органів місцевого самоврядуван­ня є цільові фонди. Ради можуть створювати в межах законодавства Ук­раїни цільові фонди для розв'язання будь-яких соціальних та економічних проблем на підвідомчій території. На місцевому рівні створюються також відділення загальнодержавних цільових фондів. Закон УРСР "Про зай­нятість населення", ухвалений у березні 1991 p., у статті 22 передбачив формування як на центральному, так і на місцевому рівнях Державного фонду сприяння зайнятості населення. Серед джерел його формування визначено відрахування з республіканського та місцевих бюджетів коштів не менше 3% від їхніх розмірів, обов'язкові внески підприємств, установ та організацій тощо. Щорічними законами про Державний бюджет на 1992, 1993, 1994 і 1995 роки встановлено відрахування до цього фонду з місцевих бюджетів здійснювати за розмірами, які визначаються самостійно відповідними місцевими радами. Цей порядок не змінено і Законом "Про Державний бюджет України на 1996 рік". З 1997 р. встановлено, що розмір бюджетних асигнувань до цього фонду визначає Верховна Рада України. Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 бе­резня 1992 р. в статті 23 передбачив утворення позабюджетного Державно­го фонду приватизації й позабюджетних фондів приватизації Автономної Республіки Крим та інших адміністративно-територіальних одиниць Ук­раїни. Вирішено кошти цих фондів спрямувати на погашення внутрішньо­го державного боргу України, а також на відшкодування витрат, пов'язаних з приватизацією, на кредитування технічного переозброєння приватизова­них підприємств, на розвиток підприємництва та створення нових робочих місць у межах, що визначаються Державною програмою приватизації. Ра­зом з тим, щорічними законами про Державний бюджет України Верховна Рада визначає порядок використання коштів, одержаних від приватизації майна державних підприємств. Законом "Про Державний бюджет України на 1992 рік" встановлено, що кошти від приватизації державного майна на відповідних територіях у розмірі 10% надходять до місцевих бюджетів і ви­користовуються для соціального захисту населення. За Законом "Про Дер­жавний бюджет України на 1993 рік", 50% надходжень коштів від приватизації майна державних підприємств зараховуються до державного бюджету і спрямовуються на фінансування структурної перебудови економіки. За Законом "Про Державний бюджет України на 1994 рік", 80% надходжень від приватизації майна державних підприємств спрямовується до бюджету. З них 30% зараховується до державного бюджету для фінансування витрат Пенсійного фонду на виплату пенсій. У розмірі 50% надходження коштів від приватизації майна підприємств загальнодержавної власності спрямо­вуються до державного бюджету на фінансування структурної перебудови економіки. Крім того, 50% коштів від приватизації майна підприємств ко­мунальної власності зараховано до місцевих бюджетів на соціально-економічний розвиток регіонів. Законом "Про Державний бюджет України на 1995 рік" визначено: в 1995 р. 80% коштів, які надходять до відповідних по­забюджетних фондів приватизації від приватизації об'єктів малої привати­зації, зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на підтримку програм соціального розвитку та на післяприватизаційну підтримку об'єктів приватизації. Закон України "Про Державний бюджет України на 1996 рік" продовжив дію норм щодо використання коштів фондів приватизації на 1996 р. у порядку, встановленому в 1995 р.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. Reference 1 страница
3. Reference 10 страница
4. Reference 2 страница
5. Reference 3 страница
6. Reference 4 страница
7. Reference 5 страница
8. Reference 6 страница
9. Reference 7 страница
10. Reference 8 страница
11. Reference 9 страница
12. References 1 страница

Переглядів: 320