• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Бюджетний календар 23 страница

Закон "Про Державний бюджет України на 1997 рік" встановив, що в 1997 р. 80% коштів, які надійдуть до відповідних позабюджетних фондів приватизації від приватизації підприємств комунальної власності, зарахо­вуються до відповідних місцевих бюджетів. Створення окремих позабюд­жетних рахунків місцевих рад передбачено і в процесі приватизації держав­ного житлового фонду. Статтею 9 Закону України "Про приватизацію дер­жавного житлового фонду" (1992) визначено, що кошти, одержані від при­ватизації державного житлового фонду, зараховуються до спеціально ство­рених позабюджетних приватизаційних житлових фондів місцевих рад або до відповідних фондів підприємств, на балансі яких є відомче житло. Ці ко­шти використовуються на житлове будівництво та ремонт житла з метою забезпечення житлом громадян, які стоять на обліку, та тих, хто потребує поліпшення житлових умов. За цим же Законом, 20% коштів зазначених фондів перераховується до Державного приватизаційного житлового фон­ду, який створюється для фінансування житлового будівництва в регіонах з низьким рівнем забезпеченості громадян житлом та для утворення резер­ву коштів із забезпечення гарантії прав на безкоштовне державне житло новонароджених громадян України. Законодавством України передба­чено формування позабюджетних фондів місцевих рад для фінансування шляхових робіт. Так, статтею 4 Закону "Про джерела фінансування шляхо­вого господарства України" (1991) встановлено, що промислові, транс­портні, будівельні та інші підприємства, колгоспи, радгоспи, кооперативи і господарські організації незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності відраховують кошти на шляхові роботи в розмірі 0,4-0,8% обся­гу виробництва продукції та виконуваних робіт (послуг), а заготівельні, торговельні (в тому числі оптові) та постачальницько-збутові організації — в розмірі 0,03-0,06% річного обороту (без обороту з громадського харчу­вання). Згідно із законом, конкретний розмір відрахувань, що надходять відповідно до цієї статті на розвиток шляхів загального користування в Ав­тономній Республіці Крим і областях, а також напрями використання їх визначаються Верховною Радою Кримської автономії та обласними рада­ми. Відповідно до змін, передбачених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" (1997) та Законом Ук­раїни "Про Державний бюджет України на 1997 рік", вказані кошти кон­центруються в Держбюджеті України. 85 % цих коштів передаються до місцевих бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Відповідно до законодавства України, місцеві ради утворю­ють також цільові позабюджетні фонди охорони навколишнього середови­ща. Статтею 46 Закону УРСР "Про охорону навколишнього природного се­редовища" (1991) встановлено надходження платежів за забруднення на­вколишнього природного середовища до позабюджетних фондів його охо­рони, місцевих рад базового рівня, Автономної Республіки Крим та облас­них рад. 70% цих платежів надходять до рад базового рівня, 20% - до Ав­тономної Республіки Крим і обласних рад, 10% — до Державного позабю­джетного фонду охорони навколишнього природного середовища. С цілий ряд інших територіальних позабюджетних фондів. На місцевому рівні та­кож функціонують регіональні відділення Державного інноваційного фон­ду та місцеві підрозділи Пенсійного фонду, Фонду соціального страхуван­ня, інших державних цільових позабюджетних фондів. Досвід формування позабюджетних фондів та цільових фондів місцевих органів влади в Ук­раїні показує наявність багатьох нерозв'язаних проблем як у законодавстві, так і у сфері його реалізації. Численними стали факти, коли органи місце­вого самоврядування спрямовують до позабюджетних фондів кошти, що мають надходити до бюджету або не передбачені законодавством. Дуже слабким поки що є контроль за законністю використання цих коштів. На загальнодержавному рівні слід розробити типове положення про ці фонди. Водночас не можна погодитися з пропозиціями щодо ліквідації їх, бо це суттєво обмежило б фінансові можливості органів місцевого самовряду­вання.

Правова база, що регламентує діяльність численних позабюджетних цільових фондів, потребує систематизації та уточнення. Слід також чітко виз­начити й розмежувати компетенцію місцевих рад різних рівнів і держави у сфері управління територіальними відділеннями державних позабюджетних фондів та місцевими позабюджетними фондами. Ухвалення в 1995 р. пової редакції Закону "Про бюджетну систему України" і встановлення ним поряд­ку, згідно з яким позабюджетні фонди можуть утворюватися лише за рахунок надходжень від необов'язкових платежів, зумовлює необхідність нового виз­начення джерел формування їх у законодавстві про місцеве самоврядування.

7.4. Доходи місцевих позабюджетних фондів

Органи місцевого самоврядування всіх рівнів формують позабюджетні фонди з таких джерел:

— додаткових заходів і зекономлених коштів, одержаних від здійснен­ня організованих ними заходів для розв'язання економічних і соціальних проблем;

— доходів від продажу об'єктів міської, районної комунальної влас­ності, від продажу населенню квартир і будинків, що належать до ко­мунальної власності;

— доходів від цінних паперів, що придбані за рахунок міських і район­них позабюджетних фондів;

— добровільних внесків і пожертвувань громадян, підприємств, об'єднань, організацій та установ;

— доходів від місцевих позик і місцевих грошово-речових лотерей;

— штрафів, які стягуються за одержання підприємствами, об'єднання­ми, організаціями й установами необгрунтованого доходу у зв'язку із завищенням цін, тарифів на продукцію, роботи, послуги;

— штрафів, які можуть встановлюватися місцевими радами для фізич­них і юридичних осіб;

— доходів від реалізації нічийного і конфіскованого майна;

— плати за реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

— платежів та штрафів за забруднення навколишнього природного сере­довища, нераціональне використання природних ресурсів, розміщен­ня відходів та інших платежів за порушення законодавства про охоро­ну навколишнього середовища, санітарних норм і правил, що визнача­ються відповідно до нормативів, затверджених місцевими радами;

— орендної плати за землю;

— коштів соціального розвитку підприємств, об'єднань, організацій та установ, що виділяються на соціальний розвиток тих житлових рай­онів, де проживає відповідна кількість їхніх працівників;

— інших зборів, платежів і штрафів, що вводяться і призначаються міською і районними радами.

Кошти позабюджетних фондів акумулюються на спеціальних рахун­ках, які відкриваються в установах банків і вилученню не підлягають.

7.5. Резервні фонди: правова база, надходження

та видатки

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначає Кабінет Міністрів України.

Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету прийма­ють відповідно Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Рес­публіки Крим, обласні, міські, міст Києва та Севастополя, районні державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду бюджету.

Органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевого самовряду­вання щомісячно звітують перед відповідною радою про витрачання коштів резервного фонду бюджету.

У Державному бюджеті України резервний фонд бюджету передбачається обов'язково. В місцевих бюджетах резервний фонд може передбачатися.

Статтею 24 Бюджетного кодексу встановлено повноваження на ство­рення резервного фонду для непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні відповідно­го бюджету. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місце­вого бюджету приймає відповідна місцева рада. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюд­жету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначає Кабінет Міністрів України. Порядок використання коштів резервного фон­ду бюджету затверджено постановою Кабінету Міністрів України. Постано­ва визначає напрями використання коштів з резервного фонду бюджету та встановлює відповідні процедури щодо виділення коштів з резервного фон­ду бюджету і звітування про їх використання.

Бюджетне призначення для резервного фонду встановлюється рішенням про місцевий бюджет загальною сумою без визначення головно­го розпорядника бюджетних коштів. Використання коштів резервного фонду місцевого бюджету проводиться на підставі порядку, затвердженого відповідною місцевою радою. Виділення коштів за рахунок резервного фонду відповідного бюджету проводиться за рішенням Ради Міністрів Ав­тономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу місцевого самоврядування. Відповідно до пункту 4 статті 24 Бюд­жетного кодексу Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві дер­жавні адміністрації, виконавчий орган місцевого самоврядування щомісяч­но звітують відповідно перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідною радою про витрачання коштів з резервного фонду відповідного бюджету.

Кошти з резервного фонду місцевого бюджету можуть використовува­тися за такими напрямами:

• на заходи з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенно­го, природного, соціально-політичного характеру, такі як:

— ліквідація наслідків стихійних явищ;

— ліквідація наслідків аварій;

— ліквідація епідемій та інших непередбачених надзвичайних ситу­ацій медико-біологічного характеру;

— ліквідація наслідків дій терористичного або антиконституційного спрямування, а також диверсій;

• на інші непередбачені заходи, які, відповідно до законів України, мо­жуть здійснюватися за рахунок коштів місцевих бюджетів, проте не мають постійного характеру і не могли бути враховані при складанні проекту відповідного бюджету, тобто на час затвердження бюджету не було визначених законами, рішеннями Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим, відповідної місцевої ради, Ради міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконав­чого органу місцевого самоврядування підстав для проведення таких заходів. При цьому загальний обсяг цих видатків не може перевищу­вати 20 % річного обсягу резервного фонду.

До інших непередбачених заходів не можуть бути віднесені такі на­прями використання коштів:

• обслуговування та погашення боргу Автономної Республіки Крим чи боргу місцевого самоврядування;

• додаткові заходи, які забезпечують здійснення бюджетної програми ( функції), призначення на яку затверджено в бюджеті;

• капітальний ремонт або реконструкція;

• придбання житла;

• надання гуманітарної чи матеріальної допомоги, якщо це не передба­чено іншими місцевими програмами (рішення приймає відповідна рада).

Звернення про виділення коштів з резервного фонду місцевого бюдже­ту підприємства, установи, організації подають до Ради Міністрів Автоном­ної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу місцевого самоврядування. У зверненні має бути вказано:

• напрям, за яким необхідно виділити кошти з резервного фонду бюд­жету;

• назву головного розпорядника бюджетних коштів, якому пропо­нується виділити кошти з резервного фонду бюджету;

• обсяг асигнувань, який пропонується надати з резервного фонду бюджету;

• перелік юридичних та фізичних осіб, яким головний розпорядник бюджетних коштів передбачає надати кошти з резервного фонду бюджету, та пропозиції щодо майбутнього врегулювання майнових прав, пов'язаних з цим процесом;

• довідку щодо проведення таких заходів за рахунок інших джерел.

У разі необхідності виділення колітів з резервного фонду бюджету на заходи з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій до звернення обов'язко­во додаються експертні висновки від підрозділів з питань надзвичайних си­туацій та цивільного захисту населення, а також комісій з питань техноген­но-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій - щодо рівня надзвичайної ситуації. Вони розроблюються на підставі матеріалів обстежень на місці події та висновків компетентних органів, актів, що підтверджують розміри завданих збитків; переліків аварійно-відновних робіт і заходів, пов'язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.

При поданні звернень щодо виділення коштів па ліквідацію наслідків стихійного лиха заявники повинні додатково представити:

— акти обстеження, що підтверджують розміри завданих збитків;

— узагальнені кошторисні розрахунки на проведення аварійно-віднов­них та інших невідкладних робіт;

— перелік невідкладних (першочергових) робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

— документи, що підтверджують отримані суми страхового відшкоду­вання (пояснення заявника в разі відсутності договору страхування);

- іншу інформацію, що підтверджує необхідність виділення коштів з резервного фонду бюджету на заходи з ліквідації наслідків надзви­чайних ситуацій.

Місцевий фінансовий орган розглядає звернення та економічні обгрунтування, готує пропозиції щодо виділення коштів з резервного фонду бюджету, можливості проведення відповідних заходів за рахунок інших дже­рел, можливого обсягу виділення асигнувань з резервного фонду бюджету, оцінку щодо об'єктивності доказів у разі відмови надання коштів па такі за­ходи та направляє їх виконавчому органу. Пропозиції подаються у формі висновку. У разі необхідності до розгляду звернень додатково залучаються технічні фахівці відділів та управлінь для підготовки експертних висновків стосовно звернень.

Зазвичай управління економіки (інший уповноважений відділ або уп­равління) узагальнює результати розгляду та з урахуванням експертних зауважень робить висновок щодо необхідності виділення коштів з резервного фонду бюджету, можливого обсягу асигнувань з резервного фонду бюджету та правильності поданих розрахунків, а також щодо оцінки об'єктивності наслідків у разі невиділення коштів на такі заходи з резервного фонду бюдже­ту.

У разі визнання доцільності виділення коштів з резервного фонду бюджету, відповідності напряму використання коштів резервного фонду уп­равління економіки готує відповідний проект рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету.

Рішенням про виділення коштів з резервного фонду визначається:

— головний розпорядник бюджетних коштів, якому надається асигну­вання з резервного фонду бюджету;

— напрям використання коштів з резервного фонду бюджету з назвою бюджетної програми або функції;

— обсяг асигнувань;

— умови повернення коштів, виділених з резервного фонду бюджету.

Після прийняття рішення про виділення коштів з резервного фонду

бюджету місцевий фінансовий орган уточнює для головного розпорядника бюджетних коштів назву бюджетної програми (функції). При визначенні бюджетної програми з резервного фонду бюджету за нею закріплюється відповідний код функціональної класифікації видатків бюджету, виходячи із напряму використання коштів.

При внесенні змін до розпису бюджету нерозподілені видатки (КЕКВ 3000) розписуються за кодами економічної класифікації видатків бюджету відповідно до напряму використання коштів з резервного фонду бюджету та поданого головним розпорядником бюджетних коштів розподілу цих ви­датків разом з економічним обґрунтуванням такого розподілу.

Головний розпорядник бюджетних коштів після одержання довідки про внесення змін до розпису бюджету вносить зміни до кошторисів та планів асигнувань. Одержувачі бюджетних коштів вирішують з розпорядни­ком усі питання, пов'язані з виділенням асигнувань.

Управління економіки разом з управлінням фінансів проводить моніто­ринг прийнятих рішень про виділення коштів з резервного фонду бюджету і щомісячно інформує Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеву державну адміністрацію, виконавчий орган місцевого самоврядування.

Звітність про використання коштів резервного фонду подається голо­вними розпорядниками коштів місцевому фінансовому органу в установле­ному порядку. При цьому одержувачі коштів подають звіт про використання коштів головному розпоряднику коштів.

Контроль за використанням коштів, виділених з резервного фонду бю­джету, здійснюється в установленому законодавством порядку.

Для сільських, селищних, міських міст районного значення бюджетів функції уповноваженого місцевого органу та місцевого фінансового органу покладаються безпосередньо на сільського, селищного або міського голову (для міст районного значення).

У багатьох країнах сформувалось позитивне ставлення до резервних фондів, оскільки такі фонди забезпечують вчасну сплату за обслуговування боргів. Органи влади, які не створюють такі резервні фонди або ж, створивши їх, не забезпечують резервів, отримують нижчий рейтинг облігацій. Для таких відомств обсяг резервного фонду в середньому становить принаймні 5% поточних доходів.

Бюджетний резервний фонд пом'якшує непередбачені коливання еко­номіки та зменшує потребу позик для фінансування діяльності. Резервні фонди - це страхування від коливань надходжень. Вони відомі на Заході під назвою фондів на чорний день або стабілізаційних фондів. Такі фонди є важ­ливим засобом менеджменту та фінансового контролю виконання бюджету - вони забезпечують гнучкість, а також передбачуваність, необхідну для ви­конання бюджету відповідно до затверджених цілей.

Питання для самоконтролю

1. З яких коштів фінансуються місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення?

2. З яких коштів здійснюються видатки на обслуговування боргу бюд­жету АРК та міських бюджетів?

3. Вкажіть джерела надходжень резервного фонду місцевих бюджетів.

4. Що таке спеціальний фонд органу місцевого самоврядування, його надходження та видатки?

Розділ 8. Міжбюджетні відносини, _____________________ їх складові

8.1. Поняття та принципи бюджетного унітаризму.

8.2. Визначення та види бюджетного федералізму.

8.3. Концепція бюджетної децентралізації.

8.4. Концепція субсидіарності.

8.5. Історія становлення і розвитку бюджетних відносин в Україні.

8.6. Інструменти міжбюджетних відносин.

8.7. Регіональне вирівнювання в системі міжбюджетних відносин.

8.8. Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів.

8.9. Вертикальні дисбаланси та їх фінансове вирівнювання.

8.10. Горизонтальні фіскальні дисбаланси та їх вирівнювання.

Основні терміни та поняття: бюджетний унітаризм, бюджетний фе­дералізм, міжбюджетні відносини, субсидіарність, трансферти.

8.1. Поняття та принципи бюджетного унітаризму

Бюджетний унітаризм — це така форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначаються центральною владою. Місцевій та регіональній владі при цьому, як пра­вило, відводиться досить пасивна роль. У рамках бюджетного унітаризму центральна влада здійснює активну політику забезпечення єдиних стан­дартів громадських послуг по всій території країни, вирівнює фіскальні дисбаланси. Таке визначення бюджетного унітаризму в узагальненому вигляді.

Кожна унітарна держава сформувала індивідуальну, властиву тільки їй модель внутрішніх міжурядових фінансових відносин. Цей процес названо децентралізацією. Децентралізація охопила й фінансово-бюджетну сферу та сферу міжурядових фінансових відносин.

У багатьох унітарних країнах у сфері внутрішніх міжурядових фінан­сових відносин активно почали застосовувати окремі принципи бюджетного федералізму. Це стосується розмежування між різними рівнями влади ви­датків та компетенції щодо здійснення їх. Центральною владою широко по­чав використовуватися механізм консультацій з місцевою та регіональною владами через відповідні асоціації. Розширилася фіскальна автономія місце­вої та регіональної влади. Таким чином, економічна й фінансова децент­ралізація, нині характерна для більшості зарубіжних унітарних країн, приве­ла до формування нового змішаного типу внутрішніх міжурядових фінансо­вих відносин, що поєднують у собі принципи як бюджетного унітаризму, так і бюджетного федералізму.

8.2. Визначення та види бюджетного федералізму

Бюджетний федералізм - це не тільки форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин. Це й певна філософія організації політичних стосунків між різними рівнями влади. Бюджетний федералізм як концепцію покладе­но в основу міжурядових фінансових відносин у країнах із федеративним державним устроєм.

Кожна федеративна країна має індивідуальну, властиву тільки їй мо­дель бюджетного федералізму, що сформувалася в певних історичних та політичних умовах.

Може бути виділено дві основні групи моделей бюджетного феде­ралізму — децентралізовані та кооперативні. Децентралізовані моделі бюд­жетного федералізму характеризуються значною фіскальною автономією регіональних та місцевих влад, слабкістю зв'язків між різними рівнями вла­ди, порівняно обмеженим співробітництвом. Для цих моделей характерною ознакою є те, що центральна влада фактично не займається проблемами фінансового вирівнювання, мало уваги звертає на фіскальні дисбаланси в розвитку окремих територій. Таким чином, місцева влада при такій моделі має покладатися передусім на власні сили. Подібна модель бюджетного фе­дералізму характерна насамперед для США.

Кооперативні моделі бюджетного федералізму, навпаки, характеризу­ються тісною співпрацею різних рівнів влади, активною політикою цент­ральної влади з подолання фіскальних дисбалансів на різних рівнях уп­равління та фінансового вирівнювання. При таких моделях бюджетного фе­дералізму центральна влада активно турбується про забезпечення єдиних стандартів громадських послуг у межах усієї території країни. Кооперативні моделі бюджетного федералізму характерні для більшості федеративних європейських держав, зокрема для ФРН, Австрії.

Проблеми бюджетного федералізму активно дискутуються в Європі, ідо не в останню чергу пов'язано зі спробами застосувати його принципи для країн з унітарним державним устроєм.

8.3. Концепція бюджетної децентралізації

Проблемі децентралізації фінансових ресурсів та повноважень присвя­чено багато досліджень науковців як в Україні, так і за кордоном, але жоден з них не розкрив критерій визначення оптимального рівня централізації чи децентралізації бюджетних коштів у доходній частині місцевого бюджету. Дати відповідь на запитання, що ж краще: бюджетна централізація чи децен­тралізація, покликана теорія фіскального федералізму. Фіскальний феде­ралізм є одним з головних об'єктів дослідження економіки державного сек­тору та відображає складну схему взаємовідносин між бюджетами різних рівнів.

Критичний аналіз визначення поняття "децентралізація" у працях багатьох учених-економістів доводить, що децентралізацією є комплекс явищ, складові якого різні науковці визначають неоднаково. Але, незважаю­чи на різні погляди щодо визначення поняття децентралізації, основополож­ним є визначення її у світлі взаємозв'язків між центральним та субнаціональними (місцевими) урядами про їх різні повноваження (фіскальні, політичні, адміністративні тощо), що його дає американський вчений Міхаель Белл. Децентралізація, за Беллом, - це спосіб виміру величини переходу національної економіки від адміністративно-командної до ринкової. Почат­ком децентралізації крізь призму різного роду повноважень є те, що ці по­вноваження мають власний вимір та власні цілі.

Під бюджетною децентралізацією слід розуміти будь-які види мобілізації фінансових ресурсів у бюджетах органів місцевого самовряду­вання. Крім визначеного його змісту, слід розглядати її як спосіб виміру ве­личини переходу національної економіки від адміністративно-командної до ринкової і яка є доцільною за умови досягнення розумного оптимуму між формуванням доходів місцевих бюджетів та фінансуванням делегованих по­вноважень.

Аналізуючи фінансову політику України за роки незалежності, не можна не помітити її спрямування до бюджетної децентралізації. Це закріплено в Конституції України та при підписанні Європейської хартії про місцеве самоврядування. Останнім часом усі країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою втілюють власну політику в напрямі бюд­жетної децентралізації з метою зміни співвідношення міри впливу централь­них органів державної влади та органів місцевого самоврядування на макроекономічну ситуацію.

Бюджетну децентралізацію класифікують за ознакою типології віднос­но певної моделі економіки: делегування, деволюція та децентралізація. По­ложення про делегування повноважень органів державної влади органам місцевого самоврядування передбачає передачу деяких повноважень для ви­конання місцевій владі від імені центральної влади, при чому фінансування завдань, що виконуються в межах делегованих повноважень, забезпечують­ся державою шляхом виділення трансфертів. Делегування має місце за будь-якого стану розвитку економіки країни, але переважає в державах з адміністративно-командною моделлю економіки, де високий рівень зосеред­ження фінансових ресурсів саме в державному бюджеті, і, крім того, перед­бачає відсутність бюджетного самофінансування органів місцевого самовря­дування та оприлюднення звіту про виконання їх бюджету при фінансуванні делегованих повноважень. Деволюція - це проміжна ланка від централізації до децентралізації, характерна для перехідного періоду, коли органи місцево­го самоврядування фінансують і відповідають за надання певних державних послуг у межах такого фінансування з державного бюджету. Як правило, це стосується задоволення соціальних потреб. І власне децентралізація перед­бачає зосередження фінансових ресурсів на рівні органів місцевого самовря­дування для фінансування ними (органами) делегованих повноважень. Крім того, в регіонах мають бути створені спеціальні служби чи органи, де до прийняття урядових рішень залучаються громадяни. В Україні таку компе­тенцію мають представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради та обраний сільський, селищний або міський голова. В економічно розвинутих країнах, крім представницьких органів, широко роз­винута структура непартійних організацій, які беруть активну участь в уп­равлінні певною територією та можуть впливати на прийняття чи скасуван­ня певних рішень представницьких органів шляхом опитування громадян, акцій протесту, демонстрацій, мітингів, тощо. Децентралізація властива для країн з розвиненою ринковою економікою.

Деволюція в різних країнах триває по-різному довго, залежно від еко­номічного розвитку, політичних та культурних уподобань тієї чи іншої країни. Але результатом проведення політики деволюції є централізація або децентралізація фінансових ресурсів у центральному чи в місцевих бюдже­тах.

Традиційна теорія фіскального федералізму дає рекомендації для закріплення за різними рівнями державної влади певних функцій та не­обхідних для їх виконання фіскальних інструментів. Наріжним каменем те­орії бюджетного федералізму с теорема про децентралізацію: якщо децент­ралізація не впливає на рівень витрат, то прийняття рішень щодо локального суспільного блага або ефективніше за централізацію, або принаймні не посту­пається їй з погляду ефективності. Централізація та пов'язана з нею стандар­тизація дуже часто дають змогу не тільки зменшити адміністративні витрати, а й зробити дешевшим безпосередньо виробництво одиниці суспільного бла­га. Децентралізація державного сектора економіки доречна тоді, коли сприяє ефективнішому виконанню його функцій. В економічній теорії прийнято роз­глядати локальні та загальнодержавні суспільні блага, виробництво яких і є однією з головних функцій держави. Природно, що при виробництві загаль­нодержавних благ фіскальна децентралізація призведе до зниження еко­номічної ефективності таких заходів. Надання суспільних благ на локально­му рівні ефективніше при самостійному прийнятті рішень органами місцево­го та регіонального управління.

Взаємозв'язок між рівнем фіскальної децентралізації та економічним піднесенням економісти різних країн активно досліджують, починаючи із се­редини 70-х років. Проте ще в 50-х роках англійські економісти Мартін та Льюїс зауважували, що "...слабкість місцевих органів влади у відносинах із центральними є одним з найпомітніших феноменів для країн, що розвива­ються...". Дослідження Джона Міксеся та Марка Сандберга, проведене в се­редині 80-х років, цілком підтверджують висновки Мартіна та Льюїса. У 20 індустріально розвинутих країнах частка витрат центрального уряду у вало­вих загальнодержавних витратах становить 65%, тоді як у 23 країнах, що роз­виваються, - 89%. Аналогічні результати дали й інші проведені дослідження. Проте з цього зовсім не випливає, що підвищення рівня фіскальної децент­ралізації автоматично зумовить зростання темпів економічного піднесення та поліпшення добробуту нації. Навпаки, багато хто з економістів вважає, що фіскальна децентралізація державних фінансів є скоріше наслідком, а не причиною економічного зростання.

Проводячи політику фіскальної децентралізації або централізації, слід брати до уваги численні чинники економічного розвитку, серед яких не ос­танню роль відіграють особливості державної політичної системи та історич­но сформованих взаємовідносин між її різними ланками. Зміцнення фінан­сової незалежності органів місцевого самоврядування - актуальне завдання політики децентралізації державних фінансів України. Самоврядні ланки економіки повинні мати нормальні умови для господарської діяльності та бути зацікавленими у ефективному використанні усіх видів ресурсів, а місцеві влади - у стабільному економічному зростанні. Місцеві ради в кон­тексті нової політики деволюції мають самостійно визначати напрями вико­ристання коштів своїх бюджетів. Недоліком є те, що законодавство не вста­новлює конкретного переліку витрат, які повинні фінансуватися з місцевих бюджетів. У зв'язку з цим неможливо визначити, наскільки закріплені за місцевими бюджетами доходи забезпечують потреби і в яких розмірах.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. Reference 1 страница
3. Reference 10 страница
4. Reference 2 страница
5. Reference 3 страница
6. Reference 4 страница
7. Reference 5 страница
8. Reference 6 страница
9. Reference 7 страница
10. Reference 8 страница
11. Reference 9 страница
12. References 1 страница

Переглядів: 377