• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Бюджетний календар 31 страница

Кошти, які надходять на ім'я установ і, згідно з чинним законодавством України, відносяться на відновлення касових видатків (за телефонні перего­вори, помилково перераховані), відображаються у відповідних формах фінансової звітності як зменшення касових видатків за тим кодом еко­номічної класифікації видатків, за яким вони були проведені.

Звіти складаються в гривнях, а зведені звіти - у тисячах гривень з од­ним десятковим знаком.

При казначейській формі виконання кошторисів місячні фінансові звіти перевіряються і візуються органами Державного казначейства України (в яких відкриті реєстраційні рахунки установи) на відповідність даних каз­начейського обліку з проставленням підпису, печатки або штампа.

Органи Державного казначейства України та розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за достовірність даних у формах фінансової звітності та їх відповідність даним органів Державного казначейства України.

Термін подання місячної фінансової звітності встановлюється органа­ми, до яких ці звіти подаються, у межах, визначених постановою Кабінету Міністрів України №419 «Про затвердження Порядку подання фінансової звітності», із змінами та доповненнями.

Ведення бухгалтерського обліку виконання місцевих бюджетів

Ведення бухгалтерського обліку виконання місцевих бюджетів здійснюється з урахуванням положень статті 56 Бюджетного кодексу, зокрема:

• Єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, ак­тивів і фінансових зобов'язань місцевих органів влади визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.

• Бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання місцевих бюд­жетів здійснюють органи Державного казначейства України. Цей облік повинен відображати всі активи та зобов'язання місцевих ор­ганів влади.

• Розпорядники бюджетних коштів ведуть бухгалтерський облік відповідно до правил, встановлених Державним казначейством Ук­раїни.

• Усі надходження до бюджету та витрати бюджету обліковуються у валових показниках незалежно від того, передбачається чи не пе­редбачається у бюджетних призначеннях взаємозарахування цих показників.

• Усі надходження до бюджету та витрати бюджету повинні заносити­ся на рахунки в хронологічному порядку відповідно до встановленої законодавством процедури. Всі бухгалтерські записи повинні підтверджуватися документально.

Стаття 57 регламентує порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду.

Не пізніше 31 грудня або на останній день іншого бюджетного періоду Державне казначейство України закриває всі рахунки, відкриті в поточному бюджетному періоді. За виняткових обставин міністр фінансів України може визначити інший термін закриття рахунків, але не пізніше як через п'яті, робочих днів після закінчення бюджетного періоду.

На кінець бюджетного періоду Державне казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду місцевого бюдже­ту для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з ура­хуванням їх цільового призначення. Рахунки спеціального фонду Державно­го бюджету України відкриваються в наступному бюджетному періоді із за­писом про всі не витрачені в попередньому бюджетному періоді кошти, які були одержані на виконання відповідних завдань.

Усі надходження і витрати записуються в тому бюджетному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно із пунктом 10 статті 78 Кодексу, після введення в дію закону про Державний бюджет України органам державної влади та їх посадовим осо­бам забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних зобов'язань місцевих бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділених державою для ви­конання цих зобов'язань.

Оцінка фінансового стану

Одним із найважливіших чинників успішного управління бюджетни­ми ресурсами є здійснення загальної оцінки фінансового стану місцевого бюджету, що за своїм змістом відображає підсумки фінансової діяльності ви­конавчих органів влади. Оцінка фінансового стану бюджету є неодмінним елементом бюджетного процесу на його завершальній стадії при підведенні підсумків процесу виконання бюджету.

Результати діяльності по управлінню бюджетними ресурсами цікав­лять не тільки представників органів влади, а й місцеве населення, платників податків та інвесторів, тому що така оцінка є індикатором розвитку місцево­го бюджету.

У ході оцінки фінансового стану бюджету здійснюється аналіз бюджет­них зобов'язань та вивчається структура його активів і пасивів па поточну дату. Знання показників поточного та попереднього стану бюджету дозволя­тиме здійснити загальну оцінку перспектив розвитку території, виявити йо­го потенціальну фінансову спроможність та можливі фінансові ризики.

Оцінка фінансового стану бюджету необхідна для: виявлення змін у показниках фінансової звітності;

— виявлення факторів, яки вплинули на ці показники; аналізу кількісних і якісних змін фінансового стану;

— виявлення тенденцій у змінах фінансового стану.

Для проведення оцінки фінансового стану використовуються певні ме­тоди та інструментарій. Найбільш розповсюджений метод - метод зіставлен­ня, коли фінансові показники на кінець періоду порівнюються з показника­ми па початок або з плановими. При використанні цього методу показники слід уточнити з врахуванням інфляційних процесів та їх структурної од­норідності. Фактичні показники можна порівнювати з прогнозними або очікуваними показниками для виявлення відхилень від прогнозу.

Інший метод - групування, коли показники групуються для проведен­ня аналітичних розрахунків, з'ясування тенденцій та їхнього взаємозв'язку. При застосуванні цього методу визначаються такі показники: частка виду доходів або видатків бюджету в загальному обсязі бюджету, частка міжбюджетних трансфертів у доходній частині бюджету, співвідношення показників бюджету між загальним та спеціальним фондом.

Крім того, як інструментарій проведення оцінки фінансового стану мо­жуть використовуватися фінансові коефіцієнти – відносні показники, які відо­бражають співвідношення абсолютних фінансових показників. Фінансові ко­ефіцієнти використовуються для зіставлення показників конкретного місцево­го бюджету із відповідними середніми показниками інших місцевих бюджетів з порівнянною чисельністю населення (або за так званими стратами).

Таким чином, оцінка фінансового стану місцевого бюджету є основою для кращого розуміння поточної фінансової ситуації, показником уміння ефективного управління бюджетними ресурсами та індикатором інвес­тиційної привабливості для потенційних інвесторів/кредиторів.

Оцінка платоспроможності. Значення питання платоспроможності з розвитком системи місцевих фінансів в умовах сьогодення дедалі зростає. Наскільки впевнено у фінансовому плані будуть себе почувати місцеві орга­ни влади, залежатиме втілення проектів розвитку інфраструктури.

Місцеві органи влади з прийняттям Бюджетного кодексу набули мож­ливості позичати та погашати свої борги. Більшість місцевих органів влади надає послуги, які потребують значних інвестицій. Залучення інвестицій дасть можливість надавати послуги на якісно вищому рівні та впродовж три­валого часу, тому для їх фінансування варто здійснювати запозичення. З іншого боку, це дозволить рівномірно розподілити тягар погашення, залу­чивши до оплати майбутні покоління. В умовах недостатнього фінансового забезпечення видатків місцевих бюджетів фінансування за рахунок позик набуває особливої актуальності. Одним із заходів здійснення виважених за­позичень має стати оцінка платоспроможності.

Зазвичай місцевий орган влади платоспроможний, якщо його вимоги до запозичень на фінансування проекту відповідають вимогам кредитування фінансового посередника або інвестора. Кредитний ризик і платоспро­можність боргових зобов'язань здебільшого вимірюються через порівняння з ризиком і перевіреною платоспроможністю інших боргових зобов'язань у плані погашення та обслуговування.

Оцінка платоспроможності органу місцевого самоврядування здійснюється у 4 основних напрямах:

— аналіз боргового навантаження;

— стан управління бюджетними ресурсами; оцінка змін у показниках міжбюджетних відносин;

— оцінка змін податкової бази.

Як приклад застосування фінансових коефіцієнтів для оцінки борго­вого навантаження використовуються такі показники:

— відношення обсягу боргу органу місцевого самоврядування до суми податкових і неподаткових доходів;

— сума платежів з обслуговування боргу в поточному році як частка доходів бюджету;

— частка зовнішнього боргу в структурі боргу в цілому;

— співвідношення між обсягами кредиторської заборгованості та су­купних доходів бюджету.

Для оцінки стану управління бюджетними ресурсами використо­вується показник відношення дефіциту бюджету з врахуванням кредиторсь­кої заборгованості до сукупних видатків місцевого бюджету. Додатковими показниками оцінки щодо цього можуть виступати співвідношення показ­ників загального та спеціального фондів за доходами та видатками та їх порівняння за результатами виконання бюджету, зокрема частка капіталь­них видатків у розвиток місцевої інфраструктури.

У рамках оцінки платоспроможності в плані міжбюджетних відносин використовуються такі показники:

• частка доходів, що не враховуються при визначенні трансфертів, у структурі доходів місцевого бюджету без урахування транс­фертів;

• частка доходів, що враховуються при визначенні трансфертів, у структурі доходів місцевого бюджету без урахування транс­фертів;

• частка дотації та цільових субвенцій у структурі місцевого бюджету.

Для оцінки стану податкової бази можуть використовуватися показни­ки частки податкових надходжень від найбільших платників податків у структурі податкових доходів бюджету, результати порівняльного аналізу кількості видів надходжень (зокрема місцевих податків і зборів) та дані змін у структурі надходжень протягом декількох бюджетних періодів. Для оцінки тенденцій у податковій базі слід використовувати показники касових надхо­джень, нарахованих податкових зобов'язань та податкової заборгованості (недоїмки) до бюджету.

Розглянемо деякі категорії, які потрібно враховувати при визначенні платоспроможності місцевих органів влади:

Міжбюджетні трансферти. Запровадження формульного розрахунку міжбюджетних трансфертів, закріплення чітко визначених Бюджетним ко­дексом джерел надходжень до місцевих бюджетів надало цьому процесу стабільності та прозорості. Разом з цим зберігається досить вагома частина негрошових надходжень, що негативно відбивається на оцінці.

Бартерні платежі. Заборона взаємозаліків, інших негрошових розра­хунків з бюджетом підвищила гнучкість управління видатками. Крім цього, зменшення частки негрошових надходжень позитивно вплинуло па кредит­ний рейтинг місцевих органів влади.

Обов'язкові видатки місцевих бюджетів. Обов'язкові видатки станов­лять значну частину загального фонду місцевих бюджетів, що дещо знижує можливості своєчасного обслуговування боргу. Внаслідок цього змен­шується гнучкість бюджету, підвищується залежність спроможності сплати боргу від швидкості обороту інвестиційних коштів, а швидкий оборот інвес­тиційних коштів є необхідною умовою збільшення надходжень та можли­вості здійснення видатків на обслуговування боргу.

Реальній дефіцит місцевого бюджету. Бюджетним кодексом передба­чено прийняття бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів з дефіцитом виключно в частині дефіциту бюджету розвитку у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування. Механізм прийняття бюджетних зо­бов'язань у відповідності до бюджетних асигнувань дасть можливість у май­бутньому уникнути заборгованості. В ситуації існування заборгованості по­передніх років точнішим способом оцінки фінансового стану є порівняння непогашених кредиторської та дебіторської заборгованостей, що дозволить визначити реальний дефіцит.

Обслуговування боргу. За основу оцінки можна взяти виконання до­говірних умов між кредитором та позичальником з раніше взятих зо­бов'язань. Бюджетний кодекс значно посилює культуру платежів, позбавляючи права здійснювати нові запозичення протягом п'яти наступних років у разі порушення графіка погашення з вини позичальника. Крім цього, ринки державних фінансових заборгованостей у країнах СНД не розвинуті і поз­бавлені ліквідності. Тому органи місцевого самоврядування повинні уника­ти ситуацій, коли вони залежатимуть від рефінансування, щоб мати змогу сплатити основну частину та відсотки за боргом.

Спроможність стягнення належних зборів за капіталовкладення у комунальну інфраструктуру. З метою забезпечення принципу повернення коштів при наданні суспільних послуг місцеві органи влади повинні мати змогу збирати у належному обсязі плату за користування комунальною інфраструктурою. Якщо вкладання коштів не може бути довгостроковим, то втрачається основний сенс інвестицій в інфраструктуру і значно зростає не­безпека несплати боргів.

Досвід минулого та перспективи. Органи місцевого самоврядування мають певний досвід короткострокових запозичень у місцевих комерційних банків на покриття тимчасових касових розривів у процесі виконання за­гального фонду місцевого бюджету та фінансування капітальних проектів. Що ж до довгострокового фінансування проектів, то ця справа потребує по­дальшого розвитку. Враховуючи уроки одеського досвіду, встановлено певні обмеження щодо запозичень. Вони зумовлені, насамперед, прагненням уря­ду підтримувати лише виважені місцеві запозичення та реалізацію проектів, що забезпечують відшкодування коштів і базуються на механізмі отримання плати від споживачів.

З прийняттям Бюджетного кодексу значно зросла фінансова забезпе­ченість видатків, що не враховуються при визначенні міжбюджетних транс­фертів. До того ж при збільшенні власних надходжень до бюджетів міст частка трансферту не зменшується. Завдяки цьому зроблено значний крок до підвищення платоспроможності щодо довгострокових запозичень. Усе це потребує розвитку ринку довгострокового фінансування.

Важливою справою в цьому напрямі стало створення Світовим банком Фонду кредитування муніципального розвитку України, який діятиме під керівництвом Міністерства фінансів України. Передбачається, що Фонд кре­дитування муніципального розвитку України буде неприбутковою ор­ганізацією, яка фінансується за рахунок коштів позики Світового банку в рамках проекту Фонду кредитування муніципального розвитку, а також коштів, наданих донорами, благодійними організаціями та з інших джерел, що пе заборонені чинним законодавством. Метою фонду є побудова сталої

системи муніципальних інвестицій задля поліпшення якості та обсягу послуг, що надаються населенню, і, водночас, стимуляції розвитку ринку капіталів. Роль зазначеного фонду полягатиме у наданні довгострокових ресурсів орга­нам місцевого самоврядування для розбудови та реконструкції місцевої інфраструктури та технічної допомоги в управлінні місцевими фінансами. Реалізація цього проекту буде спрямована на систематичне підвищення пла­тоспроможності органів місцевого самоврядування. При цьому додатковими вигодами буде впровадження культури жорстких кредитів, які сприятимуть кращій мобілізації ресурсів та добре зважених підходів до фінансування, що базуються на ефективності використання бюджетних коштів.

Своєю роботою фонд має продемонструвати життєздатність строкових позик для фінансування капіталовкладень у проекти послуг та інфраструк­тури міст, а також підприємств комунальної власності як у проекти, що пе­редбачають окупність витрат, так і в такі, що не передбачають окупності ви­трат. Претенденти на отримання кредиту мають відповідати трьом основним критеріям:

• міцний фінансовий стан та платоспроможність;

• знання, навички та заохочення відповідального бюджетно-фінансо­вого управління;

• висока рентабельність проекту.

Тому надзвичайно важливо, щоб міста почали оцінювати свій фінансо­вий стан з метою визначення сфер, у яких потрібні вдосконалення. Чим більшим буде прогрес, тим кращі шанси отримати позику матиме місто.

Ефективність використання бюджетних коштів

Під ефективністю розуміється відношення між використаними ресур­сами та досягнутими результатами. Ефективність є результатом цілого ряду зусиль по досягненню поставлених завдань, але найбільше вона залежить са­ме від управління видатками як визначальної ролі в процесі використання бюджетних коштів на виконання конкретних завдань.

Будь-яка спроба оцінити результативність діяльності організації по­требує вироблення основи для оцінки ефективності цієї діяльності. Це, на­самперед, має бути спосіб вимірювання результатів, визначених у завданні. В той же час необхідно, щоб завдання відображали результати в кількісних вимірах. Для цього необхідно визначити показники для вимірювання цих ре­зультатів. Отже, з точки зору управління видатками основні питання оцінки ефективності зводяться до таких:

• Що таке ефективність?

• Як здійснити її кількісну оцінку?

• Як її використати?

В основу ефективності асигнувань закладено обсяги використаних коштів. З точки зору видатків та користі від них для забезпечення ефектив­ності досягнуті результати повинні задовольняти вимоги споживачів гро­мадських послуг. Ефективність є складовою результативності. Отже, як мо­же бути виміряна ефективність?

Як правило, використані ресурси можна виразити в грошовій формі. Для оцінки окремих результатів роботи потрібні інші форми, наприклад, кількість виплат, кількість учнів середніх шкіл, рівень знань яких відповідає визначеним стандартам. Зміни цих кількісних показників як протягом часу, так і в порівнянні зі встановленими цілями можуть бути виміряні у відно­шенні до використаних коштів. При оцінці ефективності використання коштів необхідно нейтралізувати вплив змін цінових варіацій.

Для оцінки ефективності використовується три методи:

• Порівняльний аналіз: результати, досягнуті в попередні роки, порівнюються з визначеними цілями, а також зіставляються альтер­нативні шляхи вирішення тих чи інших завдань.

• Факторний аналіз: являє собою статистичний підхід, в основу якого покладено вплив зміни факторів на результат.

• Аналіз пакета даних: досліджується співвідношення між ресурсами та результатами з точки зору максимальної ефективності, досягнутої найбільш прогресивними організаціями.

Коли йдеться про місцевий бюджет, громадськість зацікавлена, наскільки ефективно використані можливості бюджету. Тут у нагоді стають показники результативності. Як було підкреслено в другому модулі, при роз­робці показників результативності особливу увагу необхідно приділяти по­требам споживачів і взаємозв'язку з процесом формування та виконання місцевих бюджетів.

Як ми знаємо, чи ефективно діємо?

• Ефективність не є абсолютом. Ніколи не можна сказати, що ми досяг­ли максимальної ефективності і вже нічого більше робити не можна.

• Змінюються обставини, змінюються вимоги, з'являються нові мож­ливості, використовуються нові методи та технології.

• Таким чином, оцінка ефективності мас відбуватись регулярно через реалістичні оціночні цикли.

Приклад оцінки ефективності бюджету показано в табл. 31.

Таблиця 31

Оцінка ефективності бюджету

Затвердження звіту про виконання місцевого бюджету

Відповідно до статті 80 Бюджетного кодексу, звіт про виконання місце­вого бюджету подається до відповідної ради Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією, виконавчим орга­ном відповідної ради чи міським, селищним, сільським головою (у разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) у двомісячний термін після завер­шення відповідного бюджетного періоду. Попередньо звіт схвалюється рішенням виконавчого органу відповідної ради. Перевірка звіту здійснюється Рахунковою палатою Автономної Республіки Крим (щодо ви­користання органами виконавчої влади коштів бюджету Автономної Рес­публіки Крим) чи комісією з питань бюджету відповідної ради. Після роз­гляду показників виконання місцевого бюджету профільними комісіями та спільного засідання бюджетної комісії проект рішення виноситься на роз­гляд сесії відповідної ради. Відповідні ради затверджують звіт про виконан­ня місцевого бюджету або приймають інше рішення з цього приводу.

9.3. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства здійснюють:

• контроль за виконанням рішення відповідної ради про бюджет;

• контроль за використанням коштів резервного фонду;

• інші повноваження, передбачені Бюджетним кодексом та законом про Державний бюджет України.

Контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показ­ників затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджет­них установ здійснюють (табл. 32):

• Рада Міністрів Автономної Республіки Крим - стосовно бюджетів міст республіканського значення та районних бюджетів Автономної Республіки Крим;

• обласні державні адміністрації - стосовно районних та міських (міст обласного значення) бюджетів;

• міські державні адміністрації в містах Києві та Севастополі - стосов­но районних у цих містах бюджетів;

• районні державні адміністрації - стосовно міських (міст районного значення), сільських, селищних та їх об'єднань бюджетів;

• виконавчі органи міських рад стосовно бюджетів районів у місті, сільських, селищних чи міст районного значення, що входять до скла­ду цих міст.

Таблиця 32

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. Reference 1 страница
3. Reference 10 страница
4. Reference 2 страница
5. Reference 3 страница
6. Reference 4 страница
7. Reference 5 страница
8. Reference 6 страница
9. Reference 7 страница
10. Reference 8 страница
11. Reference 9 страница
12. References 1 страница

Переглядів: 290