За кордонами рідної України

Після цього Винниченко пориває з УНР. Після закордонної конференції УСДРП 14 вересня 1919 р. Він із кількома колегами виходить з УСДРП і створює у Відні Закордонну групу Української Комуністичної партії, організовує політичний, економічний і науковий тижневик “Нова доба”, який починає виходити з березня 1920 року.

На сторінках “Нової доби” він публікує багато своїх статей, де аналізує минулі події, викладає свої погляди та позицію щодо розвитку політичної ситуації в Україні, гостро засуджує політику Директорії і продовжує переговори стосовно виїзду до Москви, наполягаючи на своїх умовах: “Самостійність державна; цілком незалежний, чисто національний український уряд; українська мова в усіх інституціях, урядах, школах; не тільки посереднє, але й безпосереднє, активне національне визволення; незалежне військо, військовий і економічний союз та взаємна найтісніша допомога. Без вирішення цих питань їхати не можу”.

Звісно, ці умови, вибудувані, по суті, на принципах конфедерації, не могли бути прийняті, тим паче за відсутності В. Винниченка. Тому він вирішує все ж таки повернутися, щоб домагатися поставленої мети. Свідомо готується “йти а всі труднощі, небезпеки, на кров і вигнання”, жертвує затишком, спокоєм, планами улюбленої творчої праці – аби лише була з того якась користь для рідного народу. На цей крок він наважується й тому, щоб своїм прикладом заохотити інших, переконати в необхідності будувати нову Україну.

Письменник 24 травня 1920 р. Разом із дружиною Розалією Яківною з чеським дипломатичним паспортом та з відомим чеським соціал-демократом Яроміром Нечасом і особистим секретарем Олександром Баданом виїздить до радянської Росії.

“Власне, тепер я все більше відчуваю самотність: від антибільшовицьких кіл я відійшов, до большевицьких не ввійшов. Нема ні одної групи, з якою я почував би себе злитим, яка підтримувала б мене”, - занотовує він 31 серпня 1925 року. Тепер він усе частіше задумується над тим, щоб зосередитися на своїй улюбленій літературній діяльності. Тим більше, що його п’єси “Брехня”, “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, “Закон”, “Гріх” перекладаються на німецьку мову і з’являються в театрах Німеччини та інших європейських країн. Друкуються і перекладаються його роман “Чесність з собою”, повість “Босяк”…

На екранах Німеччини в 1922 році демонструється фільм “Чорна Пантера”, сценарій якого грунтується на п’єсі В. Винниченка “Чорна Пантера і Білий Медвідь”. Але коли за кордоном твори В. Винниченка друкуються спорадично, то на Радянській Україні видавництво “Рух” подає читачам зібрання його творів у двадцяти трьох томах. Кілька видань було його тритомного роману “Сонячна машина”, який, до речі, вперше був надрукований в 1927 році в Харкові; з’явилася й підготовлена за кордоном збірка оповідань “Намисто”.

Київський державний драматичний театр імені Івана Франка здійснює постановку написаної в еміграції п’єси “Над”. В 1920-1921 роках його п’єси ставилися не лише в Києві і Харкові, але й в Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, Москві, Петербурзі, театрах Саратова, Самари, Тифліса, Ростова-на-Дону, Баку. Лесь Курбас у своєму “Молодому театрі” здійснив постановку п’єс “Базар”, “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, за участю режисера-постановника Ганта Юри у тому ж театрі в 1919 році відбулась прем’єра п’єси “Гріх”…

Творчість Володимира Винниченка майже до середини 30-х років була серйозним і вдумливим об’єктом вивчення в школі, популяризації, літературознавчого дослідження, тобто фактом історії української літератури і явищем тогочасного літературного процесу. Правда, не всі його твори, які він написав за кордоном – в Берліні, Празі, Відні, Франції, – були відомі в нашій країні. А він творив активно – писав і соціально-психологічні драми та новели, соціально-утопічі романи, філософсько-соціологічні праці, кіносценарії, багато малював, намагався переконати міжнародну громадськість персональними зверненнями до політичних діячів і до Організації Об’єднаних Націй в еобхідності згуртуваня всих миролюбних сил у боротьбі проти війни, за збереження природи, до утвердження принципів організації суспільства і світу на соціалістичних засадах, закликав до “світового миру без бомб і барикад”.

Володимир Винниченко публікує в 1949 році політичний маніфест “Заповіт борцям за визволення”, бориться з голодом, із нестатками, мріє про завершення свого складного, драматичного, сповненого гірких розчарувань і нереалізованих планів життя на Україні. Та не судилося…

Так і помер він на чужині 6 березня 1951 року на власній садибі біля містечка Мужен департаменту Приморські Альпи у Франції. Там мав він клапоть землі, хату – свій “закуток”, в якому з 1934 року разом із дружиною Розалією без необхідних матеріальних достатків проживав останні важкі роки. Чи не найважчими були роки фашистської окупації Франції. Письменник рішуче відмовився від будь-яких форм співпраці з фашистами, перебував під постійною загрозою арешту та депортації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Навчання та початок політичної діяльності	\|	Основні особливості обліку в готельному господарстві.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.