• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Норми права в системі соціонормативного регулювання

Традиційно під нормами розуміють певні правила. Усі види норм можна поділити на соціальні і технічні. Якщо технічні норми вказують на ставлення людини до предметів та явищ матеріального світу (засоби виробництва, технічні прилади та інші), то соціальні норми регламентують відносини між людьми та їх об’єднаннями.

Таким чином, соціальні нормизумовлені об’єктивними закономірностями правил поведінки людей у суспільстві, які мають загальний характер, виражають волю певної частини або всього суспільства і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Соціальні норми за регулятивним властивостями класифікують на: а) нор­ми моралі; б) норми звичаї; в) норми права; г) корпоративні норми.

Усі соціальні норми виконують необхідну функцію регламентації, але правові норми, враховуючи їх широкі регулятивні можливості, здійснюють цю роботу з особливою точністю, оперативно і гарантовано. Зумовлено це насам­перед тим, що норма права має такі риси:

1) загальнообов’язковість;

2) формальна визначеність;

3) нормативність;

4) установлюється або санкціонується компетентними державними органа­ми відповідно до певної процедури;

5) охороняється усіма заходами державного впливу, включаючи примус;

6) функціональність;

7) логічна цілісність.

Отже, норму праваможна визначити як загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, яке в установленому порядку приймається, змінюється та скасовується державою або уповно­важеними нею суб’єктами і забезпечується можливістю застосування державного примусу.

Окремо слід зупинитись на колізійних нормах. Вони постають арбітрами у спорах між нормами різних правових систем або правових актів і здебільшого входять до складу міжнародного приватного права. Колізійні норми – це спеціалізовані правові норми, що вирішують юридичні колізії або встановлюють принципи й умови їх вирішення.

14. Особливості структури норми права та способи її викладення
у статтях нормативно-правових актів

Питання про структуру норм права є одним з дискусійних в юридичній науці. Слід погодитися з думкою, що переважну більшість поглядів учених-юристів стосовно проблеми структури норми права доречно об’єднати за ознакою подібності у групи та розглядати в межах таких концепцій:

1. Трьохелементна (тричленна, триланкова) концепція структури норми права є класичною (традиційною) в юридичній науці, її підтримують переважна більшість правознавців

Основний зміст цієї концепції зводиться до такого: а) ідеальна логічна структура норми права складається із трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції, що у своїй єдності акумулюють регулятивний потенціал (потрібний і достатній мінімум правової інформації), який повинен міститися в основі системи права; б) структурні елементи норми права в переважній більшості містяться в окремих статтях одного або навіть різних нормативно-правових актів; в) структура норми права як логічна взаємодія гіпотези, диспозиції та санкції в загальному вигляді може бути відображена лінійною формулою «якщо – то – інакше».

2. Двохелементна (двочленна, дволанкова, біномна) концепція структури правової норми об’єднала дещо меншу кількість прихильників у юридичній науці.

Двочленний підхід до структури норми права був у цілому характерний для поглядів дореволюційних правознавців. Означена концепція структури норми права знайшла свій подальший розвиток у міркуваннях як радянських, так і сучасних дослідників. Суть цієї концепції полягає в тому, що, по-перше, справжня логічна структура норми права складається з двох елементів (умова й юридичний наслідок); по-друге, двочленна структура залежить від різновиду норм права (критерій поділу – спеціалізація): регулятивні (первинні) скла­даються з гіпотези та диспозиції, охоронні (вторинні) – гіпотези та санкції; по-третє, диспозиція та санкція, на відмінну від гіпотези, не різнопорядкові, а однорідні явища; по-четверте, структура норми права може бути виражена логічною зв’язкою «якщо – то».

3. Компромісна (дуалістична) концепція побудови норми права є логіч­ним результатом генези вчення про структуру норми права та бажанням дослідників зблизити окреслені вище два підходи. Ця концепція охоплює погляди різних теоретиків права та має альтернативні варіанти вирішення.

4. Варіативна (факультативна) концепція структури норми права. Її суть полягає в тому, що структура юридичної норми містить як обов’язкові, так і факультативні елементи (загальна кількість елементів до уваги не береться).

5. Широка (розширена) концепція структури правової норми має місце в наукових доробках фахівців, які прагнуть виокремити більш ніж три традиційних елементи, кожен з яких є обов’язковим.

6. Міждисциплінарна концепція структури норми права включає підходи вчених, які намагаються вирішити означену проблему за допомогою гносеологічного потенціалу, досягнень інших суспільних наук – логіки, соціології. Гіпотеза – це частина норми, в якій визначаються умови, за яких настає чинність правил, що встановлені в диспозиції. Диспозиція – це частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те чи інше правило поведінки (що повинен робити, або навпаки – що не повинен робити адресат норми). Санкція – це частина правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі.

Структурні елементи норми права (гіпотези, диспозиції, санкції) за ступенем визначеності можна класифікувати на абсолютно визначені (які вичерпно окреслюються або за наявності яких діє норма, або саме правило поведінки, або юридична відповідальність); відносно визначені (не містить достатньо повних даних про відповідний елемент норми); альтернативні (альтернатива або настання однієї чи кількох умов, або вказівки на певну кількість правил поведінки, або перерахування кількох видів юридичної відповідальності).

Структурні елементи за складом класифікуються на прості (зазначено або одну умову, або один правовий наслідок, або один вид відповідальності); складні (або передбачено фактичний юридичний склад, або кілька правових наслідків, або визначено одночасно два (і більше) заходів державно стягнення).

У науковій літературі зустрічається також поділ санкцій на штрафні (каральні) та відновлювальні (компенсаційні).

В юридичній літературі наголошується, що трьохелементна логічна структура є однією з ознак, яка відрізняє норму права від інших соціальних норм і без якої норма права перестає бути сама собою.

15. Норми національного та міжнародного права:
взаємовплив і взаємозалежність

У вирішенні питання про характер взаємозв’язку і взаємодії між­народного і національного права історично можна прослідити три підходи – дуалістичний, моністичний в двох взаємовиключних варіантах.

Дуалістичний підхід як основний постулат висуває тезу про одночасне існування і розвиток двох взаємопов’язаних, взаємозалежних і взаємодіючих правових систем – міжнародної та національної. При цьому виключається будь-яке домінування однієї правової системи над іншою.

Національне право чинить вплив на міжнародне право двома основними шляхами: по-перше, шляхом обумовлення сутності і змісту міжнародного права (матеріальний вплив); по-друге, шляхом впливу національного права на процес створення і реалізації міжнародного права (процесуальний вплив).

Як матеріальний, так і процесуальний вплив національного права на міжнародне право здійснюється через відповідну зовнішньополітичну діяль­ність державних органів і організацій і за такого підходу виступає лише в непрямій формі, як опосередкований вплив національного на міжнародне.

Але вплив національного права на міжнародне можливе і в прямій формі. Це відбувається в тих випадках, коли норми національного права пере­творюють і модернізують до зовнішніх умов діяльності держави і викори­стовують також у міжнародному праві.

Так само в прямій і непрямій формі відбувається вплив міжнародного права на національне.

Непрямий впливміжнародного права на національне чиниться тоді, коли відбувається закріплення тих чи інших прогресивних принципів, норм чи положень, міжнародне право спонукає держави в правових системах, у яких ці положення відсутні, до їх прийняття і практичного втілення (наприклад, принципи закріплені в Загальній декларації прав людини).

Прямий впливміжнародного права на національне відбувається тоді, коли наприклад визнаються міжнародні договори, що укладені державою частиною її національного законодавства.

Сутність моністичного підходуполягає в запереченні відносно само­стійного характеру систем міжнародного і національного права і розгляд їх як інтегрованих одне в одній, що утворюють якесь єдине ціле. Розглядають два варіанти моністичного підходу, що взаємно виключають один одного. За першого підходу вважають, що в процесі взаємозв’язку і взаємодії міжнарод­ного і національного права останнє володіє пріоритетом щодо першого (розглядають міжнародне право як невід’ємну частину національного права або міжнародне право як несумісне, а в деяких випадках – навіть чуже національному праву). За іншим підходом визнається примат міжнародного права над національним.

16. Предмет, методи, способи, типи, сфери, напрями,
межі та стадії правового регулювання

Правове регулювання – це здійснюване громадянським суспільством або державою за допомогою правових засобів встановлення, упорядкування, охорона та розвиток суспільних відносин.

Ознаки правового регулювання: є різновидом соціального регулювання; здійснюється громадянським суспільством або державою; має нормативно-результативний характер – здійснюється за допомогою цілісної системи правових засобів, що забезпечують утілення в життя норм права для досягнення необхідної мети (результату); має організаційний характер – за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми (в юридичних нормах закріплюється міра можливої або належної поведінки); має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення прав, свобод, законних інтересів суб’єктів права; має конкретний характер – завжди пов’язане з реальними (конкретними) відносинами.

Правове регулювання зумовлено такими об’єктивними та суб’єктивними чинниками: рівнем економічного розвитку суспільства; соціальним розшару­ванням суспільства; рівнем розвитку суспільних відносин; рівнем правової культури громадян і посадових осіб; рівнем визначеності предмета, засобів і методів правового регулювання.

Правове регулювання охоплює: 1) специфічну діяльність держави (її нормотворчих органів) або громадянського суспільства, пов’язану з вироблен­ням юридичних норм і з визначенням юридичних засобів забезпечення їх дієвості. У цьому аспекті змістом правового регулювання охоплюється різно­манітна діяльність нормотворчих органів держави, пов’язана з вибором типу, методів, способів регламентації, визначенням співвідношення нормативних та індивідуальних засобів регулювання, тобто формуванням того юридичного інструментарію, що об’єктивно необхідний у даних соціально-економічних і політичних умовах для забезпечення нормального функціонування громадян­ського суспільства, його інститутів, організації життєдіяльності людей на цивілізованих засадах; 2) діяльність безпосередніх учасників суспільних від­носин, спрямовану на пошук і використання засобів юридичного регулювання, для узгодження своєї поведінки з правовими приписами (їх принципами, цілями, призначенням). Це зумовлює необхідність урахування специфіки духовно-культурної сфери, зокрема національні та релігійні особливості учасників правовідносин.

Предмет правового регулювання– це конкретні вольові суспільні відно­сини, що регулюються правом чи об’єктивно потребують правового регулювання.

Властивості предмета правового регулювання: суспільні відносини мають вольовий характер, тобто право регламентує лише свідомі та вольові дії людей (психічно хворі, обмежені в дієздатності особи, люди під гіпнозом не можуть усвідомлювати свої дії, а тому їх поведінка не може регулюватися нормами права); право регулює лише ті суспільні відносини, що об’єктивно потребують регуляції та можуть бути об’єктом такого регулювання; право регулює найбільш важливі суспільні відносини, що мають значення для всіх суб’єктів правовідносин.

Метод правового регулювання –це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного виду.

Метод правового регулювання характеризується: колом суб’єктів, яких держава визнає правоздатними та дієздатними; співвідношенням основних регулятивних засобів впливу на поведінку особи (дозволів, зобов’язань та заборон); змістом та обсягом правового статусу суб’єктів правових відносин; порядком формування, встановлення юридичних прав та обов’язків суб’єктів; ступенем визначеності змісту юридичних прав та обов’язків; порядком (процедурою) реалізації юридичних прав та обов’язків; способами примусового забезпечення прав та обов’язків.

В юридичній літературі зазвичай виділяють 2 методи правового регулю­вання: а) централізоване регулювання (метод субординації або імперативний метод) – регулювання здійснюється зверху до низу на владно-імперативних засадах (найчастіше цей метод використовується в адміністративному праві); б) децентралізоване регулювання (метод координації або диспозитивний метод) – на хід та процес такого регулювання впливають учасники правових відносин шляхом укладання договорів, односторонніх правомірних юридичних дій (найчастіше цей метод використовується в цивільному праві). Головним засобом децентралізованого регулювання є індивідуальні акти.

Метод правового регулювання становить собою відомий набір юридич­ного інструментарію, шляхом якого державна влада здійснює необхідний вплив на вольові суспільні відносини з метою надання їм бажаного розвитку. Виступаючи як реальні юридичні явища, методи правового регулювання можна класифікувати за такими підставами: а) залежно від вихідних юридичних позицій прав суб’єктів – метод субординації та метод координації; б) залежно від методу державного керівництва – переконання та примус; в) за специфікою юридичного змісту нормативних приписів – методи заборони, обмеження, приписів, дозволів, рекомендацій, заохочень тощо.

17. Механізм правового регулювання та характеристика
його складових елементів

Механізм правового регулювання – це взята в єдності система правових засобів, способів, форм, за допомогою яких здійснюється результативне врегулювання суспільних відносин, задовольняються інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок («належне» у праві стає «сущим»).

Основні ознаки (риси) механізму правового регулювання такі: 1. Є складовою частиною механізму соціального регулювання. Його правова діяль­ність супроводжується політичним, економічним, етичним та іншими сферами механізму соціального регулювання, переплітається з ними. 2. Будучи категорією широкою за обсягом, збирає воєдино всі явища правової дійсності – засоби (норми права, суб’єктивні права і юридичні обов’язки, рішення судів тощо, об’єктивовані в правових актах); способи (дозвіл, зобов’язання, забо­рона); форми (використання, виконання, додержання, застосування).

3. Становить систему правових засобів, способів, форм, що перебувають у взаємозв’язку і взаємодії. Кожна частина механізму правового регулювання перебуває на своєму місці (як механізм годинника), виконує специфічні функції. Якість виконуваних ними функцій впливає на роботу інших частин і результат функціонування механізму в цілому.

4. Є динамічною частиною правової системи суспільства. Його рух виражається в стадіях, яким відповідають свої механізми дії. Як і правова система суспільства, механізм правового регулювання становить собою цілі­сність правової дійсності, визначається закономірностями еволюції суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури. Його призначення полягає в приведенні в дію елементів правової системи, забезпеченні їх «роботи».

5. Результатом діяльності є встановлення правопорядку в суспільстві.

Механізм правового регулювання складають елементи: принципи права, норми права (зокрема спеціалізовані); юридичний факт – забезпечує динамічну сутність механізму правового регулювання, визначає початок реальних право­відносин; правовідносини, суб’єктивні права і юридичні обов’язки в їх індивідуалізації (конкретизації); акти реалізації суб’єктивних прав та юридич­них обов’язків; акти застосування норм права; акти тлумачення норм права; правова культура; правова свідомість; законність та ін.

Режим сприяння механізму правового регулювання забезпечується законністю, державною дисципліною, які разом із правосвідомістю і правовою культурою є обов’язковими протягом усієї його дії.

Кожний елемент виконує специфічну роль у регулюванні діяльності суб’єктів і суспільних відносин, що виникають на їх основі.

Читайте також:

1. D (правая) S (левая)
2. D – моделювання в графічній системі КОМПАС
3. I. ТЕОРИЯ И ИСТОРИЯ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА
4. II. Права та обов'язки адміністрації організації, що проводить туристську подорож
5. II. ТЕОРИЯ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА
6. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
7. XV. Реалізація права вступників на вибір місця навчання
8. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
9. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
10. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
11. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
12. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами

Переглядів: 1001