Загальна характеристика та види злочинів проти власності

План

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

ЛЕКЦІЯ

Загальна характеристика та види злочинів проти власності.
Корисливі злочини, пов’язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб.
Корисливі злочини, не пов’язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб.
Некорисливі посягання на власність.

Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найцінніших соціальних благ - право власності. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Злочини проти власності часто іменують майновими злочинами. Така назва пов'язана з предметом їх посягання, який найчастіше становить майно. До речі, у перших кримінальних кодексах нашої держави посягання на власність так і називались - майнові злочини (таку назву мали глава VI КК УСРР 1922 р. та розділ VII КК УСРР 1927 р.).

Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України, Закон «Про власність», ЦК України. За суб'єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності Українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності (у т. ч. підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян); д) правоприватної власності, у т. ч. право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; є) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Родовим об'єктомцих злочинів є право власності, зміст якого складають володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчинюються з використанням насильства або погрози його застосування (розбій, насильницький грабіж, вимагання, погроза знищення майна), виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканність людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.

Предметомабсолютної більшості злочинів проти власності закон називає майно - речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.

До фізичних ознак належить те, що вказані речі можуть бути вилучені з володіння законного власника з подальшим їх привласненням, споживанням тощо або пошкоджені чи знищені. Людина як фізична особа не може бути предметом злочинів проти власності.

Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні: 1) мати мінову та споживчу вартість, здатність задовольняти матеріальні та пов'язані з ними потреби людини; 2) бути відокремлені від природного середовища чи бути створені заново. Звичайним проявом вартості речі є її грошова оцінка. З огляду на це, предметом злочинів проти власності, які полягають у вилученні майна з володіння іншої особи, визнаються документи, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові права без будь-якого додаткового оформлення (цінні папери, білети грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети на проїзд транспортом тощо). Не визнаються предметом таких злочинів (принаймні закінчених), так звані легітимаційні знаки (жетони камери схову, гардеробні номерки тощо), а також різноманітні накладні, квитанції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають вартості, а лише надають право на одержання майна. Це ж стосується й квитків на проїзд авіаційним, автомобільним, водним та залізничним транспортом, які можуть бути використані за призначенням лише після додаткового оформлення (внесення прізвища володільця, заповнення іншого тексту, скріплення печаткою, компостування тощо).Предметом викрадення, вимагання, привласнення, розтрати, заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем не можуть виступати природні багатства в їх природному стані - блага, які, хоч і мають об’єктивну цінність, проте не створені повністю або частково працею людини (наприклад, дичина у лісі, риба у природних водоймах). Протиправне обернення таких об'єктів у свою власність за наявності підстав може розглядатися як злочини проти довкілля й кваліфікуватися, зокрема, за статтями 246, 248, 249. Проте такі ж дії щодо природних об'єктів, які вилучені з природного стану завдяки вкладеній праці людини, розглядаються залежно від способу посягання як викрадення чи інший злочин проти власності.

Юридичними ознаками майна як предмета злочинів проти власності є те, що, по-перше, таке майно повинно бути чужим для винного, по-друге, воно, як правило, має належати на праві власності іншому суб'єкту права власності, по-третє, воно не повинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК.

Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої та радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги, прекурсори, документи, штампи, печатки, а також ряд інших видів майна. Незаконне заволодіння таким специфічним майном виділене законодавцем в окремі склади злочинів (статті 262, 308, 312, 313, 357, 297, 410, 432).

Предметом деяких злочинів проти власності може бути не тільки майно, а й право на нього (шахрайство і вимагання), а також будь-які дії майнового характеру (вимагання).

Об'єктивна стороназлочинів проти власності характеризується передусім тим, що абсолютна їх більшість (10 з 14 складів таких злочинів) за своєю конструкцією є злочинами з матеріальним складом. Тобто, обов'язковою ознакою їх об'єктивної сторони є певні суспільно небезпечні наслідки.

Така ознака об'єктивної сторони, як спосіб вчинення посягання, є основним критерієм виділення різних форм викрадення майна та іншого протиправного його заволодіння. З урахуванням цього об'єктивна сторона злочинів проти власності полягає у: 1) викраденні (статті 185-188); 2) привласненні (ст. 191); 3) розтраті (ст. 191); 4) вимаганні майна (ст. 189); 5) заволодінні ним шляхом шахрайства (ст. 190); 6) заволодінні ним шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст. 191); 7) вчиненні інших дій, спрямованих на порушення права власності (статті 192-198).

З суб'єктивної сторонизлочини проти власності переважно характеризуються умисною формою вини. При цьому психічному ставленню винних осіб до вчинення таких злочинів (зокрема, крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, шахрайства) притаманний прямий умисел і корисливий мотив. Два злочини - необережне знищення або пошкодження майна та порушення обов'язків щодо охорони майна - з суб'єктивної сторони характеризуються необережною формою вини. Суб'єктивна сторона складу умисного знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, може характеризуватися складною (змішаною) формою вини.

Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає у прагненні винного протиправно обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь. У результаті протиправного вилучення чи заволодіння чужим майном або обернення на свою користь нічийного майна винний або інші особи одержують фактичну можливість володіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник цього майна такої можливості позбавляється. Протиправне вилучення чужого майна в рахунок повернення боргу не може визнаватися злочином проти власності, оскільки у таких випадках не заподіюється шкода об'єктові таких злочинів (праву власності). Не може розглядатися як злочин проти власності заволодіння майном, здійснене всупереч встановленому законом порядку, у випадку, коли винний вважав, що він має право на володіння, користування або розпорядження таким майном.

Суб'єктомзлочинів проти власності може бути осудна фізична особа, яка досягла 14-річного (статті 185-187, 189, ч. 2 ст. 194), 16-річного (статті 188, 190, 192, 193, 195, 196, 198, ч. 1 ст. 194) віку. Суб'єкт злочинів, передбачених статтями 191 і 197, - спеціальний.

Злочини проти власності хоча й об'єднані за певними ознаками (передусім об'єктом та предметом злочину) в один розділ, все ж істотно відрізняються один від одного за низкою об'єктивних та суб'єктивних ознак (передусім за способом вчинення, мотивацією посягання). Ці відмінності, які водночас виступають характерними особливостями певних видів таких злочинів, дозволяють здійснити внутрішню класифікацію злочинів проти власності, виділити відносно самостійні групи таких злочинів. За таким критерієм класифікації, як мотивація посягання, а точніше, наявність корисливих спонукань, злочини проти власності поділяються на дві великі групи - корисливі та некорисливі. Залежно від того, чи вилучається майно з володіння власника та чи обертається воно на користь винного або інших осіб, злочини проти власності можуть бути поділені на: 1) діяння, які характеризуються оберненням чужого майна на користь винної особи чи інших осіб; 2) діяння, які характеризуються заподіянням шкоди власникові без обернення чужого майна на користь винного чи інших осіб. У свою чергу, залежно від способу обернення чужого майна на користь винного або інших осіб серед посягань першої групи можна виділити: 1) викрадення чужого майна (крадіжка, грабіж, розбій); 2) заволодіння чужим майном в інший спосіб (шляхом вимагання, шахрайства, привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем). Деякі посягання на власність за вказаними критеріями складно однозначно віднести до тієї чи іншої групи, з огляду або ж штучності виокремлення їх взагалі як окремого виду злочину (це стосується злочину, передбаченого ст. 188), або ж не зовсім обгрунтованого розміщення їх у розділі «Злочини проти власності» (це стосується злочину, передбаченого ст. 198).

Чітку класифікацію злочинів проти власності ускладнюють деякі особливості суб'єктивної сторони окремих посягань на власність, які можуть вчинятися як з корисливих, так і з некорисливих мотивів (ст. 198).

Якщо ж все-таки спробувати згрупувати злочини проти власності з урахуванням зазначених підходів, то їх з певною мірою умовності можна поділити на:

1) корисливі злочини, пов'язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб (статті 185-191 КК);

2) корисливі злочини, не пов'язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб (статті 192, 193, 198 КК);

3) некорисливі злочини (статті 194—197 КК).

2. Корисливі злочини, пов'язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб

Стаття 185. Крадіжка

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) -
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, -
карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.
4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах, -
карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою, -
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Примітка. 1. У статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.
2. У статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. У статтях 185-191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
4. У статтях 185-187 та 189-191 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

1. Об’єктом крадіжки є право власності на майно фізичних і юридичних осіб.
2. Майно як предмет крадіжки - це речі та матеріальні цінності, що перебувають у власності фізичної або юридичної особи, державного, комунального чи приватного утворення, а також об’єкти на праві господарського відання, оперативного управління, оренди, застави, зберігання тощо.
3. Предметом крадіжки можуть бути без застережень грошові кошти, акції, інші цінні папери.
4. Викрадення документів, що дають право на одержання майна в натурі (наприклад, багажна квитанція, квитанція на зданий в хімчистку одяг тощо), але не є еквівалентами матеріальних цінностей, з метою заволодіння цим майном у майбутньому повинно кваліфікуватися як готування до крадіжки зa ч.1 ст.14 та ст.185.
5. Домінуючою ознакою крадіжки є таємний спосіб її вчинення, який характеризується об’єктивним і вольовим моментами.
Викрадення визнається таємним, коли:
- вчиняється у відсутності власника чи інших осіб;
- вчиняється у присутності осіб, але непомітно для них;
- здійснюється у їхній присутності, але винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них;
- потерпілий чи інші особи в силу малолітства, сп’яніння не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна;
- винний діє з урахуванням сприятливої для нього обстановки, яка, на його переконання, виключає втручання сторонніх осіб, котрі усвідомлюють протиправність заволодіння майном. Наприклад, особа викрадає з току зерно або матеріали з буді- вельного майданчика за байдужого ставлення до цього факту чи з мовчазної згоди очевидців злочину.
6. Якщо розкрадання починалося у таємний спосіб, але потім у зв’язку зі зміною обстановки продовжувалось як відкрите або поєднувалось з небезпечним для життя чи здоров’я насильством, то воно кваліфікується як грабіж або розбій (ст.186 або 187).
7. Принциповою є постанова ПВСУ “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” від 25 грудня 1992 р. № 12, згідно з якою при відмежуванні крадіжки від грабежу належить виходити із направленості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій.
Тому цілком обґрунтованою є кваліфікація дій злочинця як грабежу, коли він, об’єктивно вчиняючи крадіжку, думає, що заволодіває майном відкрито, у присутності сторонніх осіб.
8. Не може вважатися крадіжкою чи іншим злочином проти власності викрадення: вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів; викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі; викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, прекурсорів, обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; викрадення паспортів, інших офіційних документів, штампів, печаток. Відповідальність у таких випадках за наявності достатніх підстав може наставати відповідно за ст.262, 297, 308, 312, 313, 357.
9. Предметом крадіжки може бути майно, яким особа володіє тимчасово (наприклад, при перенесенні речі з ввічливості або за плату, нагляді за річчю на прохання пасажира, примірюванні одягу в магазині тощо). У залежності від способу і обставин заволодіння таким майном дії крадія кваліфікуватимуться як крадіжка або грабіж.
10. Крадіжкою вважається викрадення майна, на яке особа не мала права, але до якого вона мала доступ у зв’язку з дорученням по роботі чи виконанням службових обов’язків, наприклад під час технологічного перевезення, що здійснюється (вантажником, комбайнером) без документів, виготовлення продукції тощо.
11. Кваліфікується як крадіжка таємне вилучення винним чужого майна, яке до цього вже було вкрадене іншою особою (крадіжка краденого), а також заволодіння забутою власником у відомому йому місці річчю (наприклад, біля дзеркала в туалеті, в купе вагона, в приймальній службової особи тощо), бо винний не міг не розуміти, що власник може повернутися за цією річчю.
12. Протиправне заволодіння майном особою, яка вважала, що має право на це майно, не може розглядатися як крадіжка або інший злочин проти власності, а може за наявності всіх інших ознак кваліфікуватися як самоправство (ст.356).
13. Предметом розкрадання не можуть бути природні багатства, які перебувають у природному стані (земля, її надра, ліс на пні, дичина в лісі або в степу, риба у водоймах). У той же час обернення на свою користь плодів землі, вирощених працею людини, - наприклад врожаю, саджанців розсадника, лісової продукції, риби та водних тварин, що спеціально вирощуються, диких тварин і птахів, яких утримують у вольєрах, тощо - має всі ознаки крадіжки або іншого в залежності від способу скоєння злочину проти власності.
14. Не може бути предметом крадіжки (або іншого злочину проти власності) майно, яке одержано окремими особами від суб’єкта господарської діяльності як позика або аванс, за трудовою угодою або як обмундирування чи спецодяг, тому що таке майно з моменту передачі особі переходить до неї у власність або у постійне індивідуальне користування. Винятком є марнотратство військовослужбовцем виданих йому для користування обмундирування або спорядження (ст.413).
15. Не може бути предметом розкрадання і таке майно, яке виявилося загубленим або вийшло із володіння власника внаслідок дії стихійних сил природи або інших випадкових обставин.
16. Не є крадіжкою також привласнення завідомо належного якомусь власнику майна, яке випадково опинилося у особи чи знайдене нею. Такі дії слід кваліфікувати за ст.193.
17. Крадіжка вважається закінченим злочином з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну в цей момент можливість розпорядитися чи користуватися ним (наприклад, передати іншій особі). Визначення моменту закінчення злочину в кожному випадку залежить від характеру майна, обстановки вчинення крадіжки, наявності реальної можливості використати майно за розсудом крадія.
Наприклад, коли під час кишенькової крадіжки злочинець повністю вивів предмет посягання з місця його перебування у потерпілого (з кишені, сумки, рюкзака тощо), але тут же був спійманий громадянами буквально за руку, злочин повинен вважатися закінченим, бо крадій оволодів предметом, обернув на свою користь і міг розпорядитися ним в момент заволодіння (покласти собі в кишеню, віднести з місця злочину, передати іншій особі тощо).
Якщо крадіжку вчинено на території підприємства, то закінченою вона буде вважатися з моменту успішного (для злочинця) подолання контрольного пункту або перетинання охоронної огорожі.
18. Суб’єктом крадіжки може бути будь-яка фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.
19. З суб’єктивної сторони крадіжка вчиняється з прямим умислом саме на таємне заволодіння чужим для винного майном з метою обернути його на свою користь або на користь іншої особи.
20. Психологічно в основі крадіжки лежить бажання протиправно збагатитися за рахунок чужої власності. Корисливий мотив залишається без змін незалежно від того, на чию користь було безоплатно обернуто майно, хто саме збагатився - злочинець чи інші особи, на користь яких він діяв.
21. Повторність вчинення крадіжки означає, що особа раніше вже скоїла одну чи більше крадіжок або будь-який і у будь-якій комбінації чи послідовності злочин, передбачений ст.186, 187, 189-191, 262. Кваліфікуватись остання крадіжка, якщо немає інших ознак, буде за ч.2 ст.185. Кваліфікувати попередню крадіжку за ч.1 ст.185 немає необхідності. Коли декілька посягань було вчинено різними способами, то перший злочин, якщо немає інших ознак, кваліфікується за частиною першою відповідної статті у сукупності з ч.2 ст.185.
22. Повторними крадіжки будуть незалежно від того, вилучалось майно з одного чи різних джерел, якщо тільки неодноразові викрадання не утворюють одну продовжувану крадіжку. Такою вона визнається тоді, коли неодноразове вилучення одним способом майна відбувалося у одного й того ж потерпілого, складалося з низки тотожних дій, охоплювалося з самого початку єдиним умислом на заволодіння конкретним майном. Продовжуваний злочин кваліфікується як скоєний один раз.
23. Крадіжка визнається повторною незалежно від того, чи були закінчені обидва (і більше) розкрадання і яку роль у смислі ст.27 виконував кожного разу винний.
У той же час якщо одні з цих злочинів були закінчені, а інші завершились на стадії готування чи замаху, то незакінчені злочини повинні кваліфікуватися окремо з посиланнями на відповідні частини ст.14 або 15. Наприклад, особа, вкравши на заводі мішок з цукром, не змогла його перекинути через огорожу і залишила там, де його знайшла охорона. Невдовзі ця ж особа здійснила крадіжку двох каністр бензину А-98 з приватного гаража і продала їх встановленій особі за 120 грн. Усі ці дії мають кваліфікуватися за ч.3 ст.15 і ч.1 ст.185 та ч.2 ст.185.
Так само, якщо особа брала участь у першій крадіжці як виконавець, а у другій як організатор, її дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.185 (якщо немає інших ознак) та за ч.3 ст.27 і ч.2 ст.185.
24. Якщо особа вчинила крадіжку і в її діях є кілька кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами ст.185, то її дії слід кваліфікувати за тією частиною статті, яка передбачає найбільш суворе покарання. Наприклад, притягнуто до кримінальної відповідальності особу, яка вчинила п’ятнадцять крадіжок, серед яких були крадіжки, скоєні за попередньою змовою групою осіб з участю обвинуваченого, кілька крадіжок з проникненням у житло, кілька скоєних індивідуально, а одна, сьома за хронологією, завдала шкоду потерпілому на суму, що майже в дев’ятсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Усі дії даної особи слід кваліфікувати за однією ч.5 ст.185. У той же час у формулі обвинувачення, висунутій на досудовому слідстві, і у мотивувальній частині вироку суду повинні бути вказані всі кваліфіючі ознаки.
25. Крадіжку (як і інші злочини проти власності) слід кваліфікувати як здійснену за попередньою змовою групою осіб тоді, коли за домовленістю, яка виникла до початку вчинення відповідного злочину, в ньому брали участь як співвиконавці дві особи й більше.
У всіх випадках кваліфікації дій злочинців, що діяли за попередньою змовою, слід мати на увазі можливість ексцесу виконавця, коли хтось із групи вчиняє злочинні дії, не передбачені попередньою змовою. Дії такої особи у подібних випадках кваліфікуються або окремо, або додатково до скоєних у групі. Наприклад, група осіб за попередньою змовою, маючи намір таємно заволодіти майном, проникла у приміщення фірми, яке, на їхнє переконання, не охоронялося. Один із злочинців у пошуках майна зайшов у віддалену кімнату, де знаходилась співробітниця фірми, яка саме сьогодні залишилася на роботі для виконання термінових справ. Злочинець, погрожуючи ножем, прив’язав її до стільця, чим подолав її можливі намагання активно діяти. Про вчинене ним він повідомив співучасникам після завершення крадіжки, коли вони у безпечному місці ділилися враженнями від скоєного. У даному разі дії перших двох злочинців слід кваліфікувати як крадіжку, скоєну за попередньою змовою групою осіб та поєднану з проникненням у приміщення, за ч.3 ст.185, а дії третього - як розбій, поєднаний з проникненням у приміщення, за ч.3 ст.187.
26. Попередня змова, крім загального злочинного задуму і готовності до сумісних дій, може полягати у точному розподілі ролей між учасниками групи у функціональному сенсі щодо здійснення загального злочинного наміру. Наприклад, один з учасників групи підібраними ключами і відмичками дає змогу проникнути у приміщення, другий відмикає сигналізацію, третій - підриває сейф і виймає коштовності. Всі вони рівною мірою є виконавцями крадіжки, незалежно від виконаної кожним ролі.
27. Проникнення слід розуміти як вторгнення у житло з метою вчинення крадіжки (грабежу, розбою). Воно здійснюється таємно з подоланням перешкод або безперешкодно у вигляді фізичного переміщення особи у житло, а також за допомогою різних засобів, які дозволяють винній особі викрадати майно із житла без входу в нього.
28. Термін “проникнення” має два критерії: юридичний (психологічний) і фізичний (технічний).
Перший з них означає, що особа з усвідомленням і спонуканням нелегально вторгається у чуже житло чи інше примі- щення з метою збагатитися шляхом викрадення не належного їй майна.
Другий полягає у тому, що особа фізично проникає у чуже житло чи інше приміщення, одержуючи можливість безпосереднього доступу до майна шляхом недозволеного входу через відкриті двері, із застосуванням технічних засобів, пошкодженням сховища або охоронних пристроїв (використання відмичок та підібраних ключів, пролом стіни, стелі, огорожі, підкоп під приміщення тощо). Або особа застосовує пристосування, які дозволяють вилучити майно із приміщення, не входячи до нього, Наприклад, злодій, відкривши фрамугу вікна, за допомогою довгого стрижня з гачком на кінці вилучає майно із приміщення магазину.
29. Житло - це приміщення, призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).
Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від жилих приміщень погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).
30. Під іншим приміщенням слід розуміти внутрішню, не призначену для житла частину будівлі або споруди, які належать певним власникам і у яких знаходиться, зберігається або охороняється майно. До інших приміщень у цьому сенсі також можуть належати завод, цех, корабель, магазин, театр, поштова філія, ощадний банк, музей, навчальний заклад, церква та інші господарські, службові та виробничі приміщення.
31. Сховищем вважається ділянка території, відведена для постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей та обладнана огорожею або технічними засобами чи забезпечена іншою охороною, що перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб або забороняють їм вхід на дану територію. У той же час проникнення, наприклад, через стіну до двору, де знаходиться сховище (комора, бурти, погріб тощо), ще не є само по собі проникненням у сховище - у даному разі двір не є сховищем, а лише місцем, де воно розташоване. Якщо ж у дворі зберігається майно поза спеціальним сховищем, то проникнення до двору з метою викрадення такого майна кваліфікується як проникнення у сховище.
32. Не є сховищем споруди, які не можуть бути перешкодою для вільного доступу особи до майна (відкрита платформа, відкритий тік, баржа тощо). Якщо ж до відкритої платформи, току, баржі виставлено охорону, то вони підпадають під поняття сховища.
33. Слід чітко відрізняти сховище від ємності, місткості та упаковки. Перші дві є спеціальними пристосуваннями для збереження речі через саму її природу (каністра для бензину, бочка для оселедців, бідон для молока тощо) або для зручності перенесення різних речей (портфель, сумка, валіза тощо). Упаковка є засобом захисту товару від зовнішнього середовища, від пошкоджень та втрат і може бути багаторазового (ящик, мішок тощо) і одноразового використання. Зрозуміло, що ламання, розрізання, розривання тощо ємностей, місткостей або упаковки не утворюють злочину проникнення у приміщення чи сховище.
34. Введення винним тим чи іншим способом в оману особи, яка володіє чи охороняє майно, з метою отримати доступ до цього майна, що знаходиться у житлі, іншому приміщенні чи зберігається у сховищі, а потім викрасти його повинно розглядатися як крадіжка з проникненням. Так само, як обманне, розцінюється проникнення у приміщення, коли винний з метою розкрадання майна залишається усередині приміщення магазину під час його закриття і вчиняє крадіжку (ч.3 ст.185).
35. Розкрадання майна особою, що має за своїм службовим становищем або у зв’язку з роботою, яку вона виконує, доступ у приміщення чи сховище, де зберігається таке майно, не може розглядатися за ознакою проникнення у приміщення. Тому вилучення майна завідувачем складу під час виконання ним своїх службових обов’язків повинно кваліфікуватися як привласнення майна (ч.1 ст.191), а таємне вилучення зі складу майна вантажником, який там працює, створює крадіжку (ч.1 ст.185).
36. Відповідальність двох і більше осіб за ознакою проникнення в житло, інше приміщення чи сховище буде не лише тоді, коли вони всі проникли у приміщення, але й тоді, коли одна особа проникла у приміщення, а інша взяла участь у вилученні з нього майна. Наприклад, дорослий злочинець, який допоміг невеликому на зріст підлітку проникнути у житло через кватирку, а потім через неї ж прийняв вкрадені цінності і самого підлітка, буде відповідати нарівні з безпосереднім виконавцем злочину за ч.3 ст.185.
37. Віднесення заподіяної крадіжкою шкоди до значної (ч.3 ст.185) обумовлюється законодавцем у примітці 2 до ст.185 і знаходиться в межах від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З урахуванням матеріального становища потерпілого нижня межа може бути нижчою.
38. На підставі примітки 3 до ст.185 заподіяна крадіжкою шкода визнається шкодою великого розміру, коли вона в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо врахувати вказівку з примітки 4 до цієї ж статті, то можна дійти висновку, що верхня межа великого розміру шкоди знаходиться на відмітці п’ятисот дев’яноста дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
39. Особливо великі розміри шкоди, заподіяної крадіжкою, визначено у примітці 4 до ст.185. Вони становлять суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
40. Слід мати на увазі, що розмір шкоди, заподіяної крадіжкою, вираховується на момент вчинення злочину за роздрібними (закупівельними) цінами. За відсутності цін на майно його вартість може бути визначена шляхом проведення експертизи.
Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами, вартість слід визначати виходячи з цих цін на час вчинення злочину.
41. Під організованою групою стосовно злочинів проти власності слід розуміти стійке об’єднання трьох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності. На наявність цієї кваліфікуючої ознаки можуть, зокрема, вказувати: розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (у тому числі і підкупом посадових осіб шляхом дачі хабара), вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки тощо.
42. Санкція ч.5 ст.185 передбачає обов’язкове застосування конфіскації майна як додаткового покарання.
Слід мати на увазі, що конфіскації підлягає лише майно, яке є власністю засудженого, і за виключенням визначеного законом України переліку майна, що не підлягає конфіскації.
43. Від конфіскації майна як міри кримінального покарання слід відрізняти спеціальну конфіскацію, яка полягає у вилученні у засудженого предметів, що були засобом здійснення злочину або одержані внаслідок його вчинення, зокрема знаряддя крадіжки, до яких належать предмети чи технічні засоби, що умисно використовувалися їх власником чи особами, у співучасті з якими він вчиняв злочин, для викрадення майна чи заволодіння ним, а також для полегшення вчинення чи приховуванню злочину. Цей вид конфіскації передбачено нормами КПК України, які регламентують вирішення питання про речові докази.

Стаття 186. Грабіж

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) -
карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.
2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -
карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.
3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, -
карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.
4. Грабіж, вчинений у великих розмірах, -
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою, -
карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

1. Об’єктом грабежу є право власності на майно фізичних і юридичних осіб.
2. При грабежі викрадення майна носить відкритий характер. Воно оцінюється як відкрите тоді, коли вчиняється в присутності особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно, і винний обов’язково усвідомлює, що ця особа розуміє зміст його злочинних дій. Відкритим буде і таке розкрадання, яке є помітним для сторонніх осіб, і цю обставину злочинець не тільки усвідомлює, але й нехтує нею. Таким чином, під час вчинення грабежу винний діє відкрито, очевидно, зухвало і свідомо не зважає на присутність особи, яка володіє майном чи охороняє його, або сторонніх осіб.
Розкрадання має ознаки відкритого і тоді, коли воно здійснюється у присутності малолітнього, який розуміє значення вчинюваних грабіжником дій, і винний допускає, що малолітній розуміє смисл того, що відбувається. Звичайно, встановити нижню вікову межу таких малолітніх нормативно неможливо. Факт осмислення малолітнім вчинюваного протиправного заволодіння майном слід встановлювати шляхом допиту за процесуальними і тактико-криміналістичними правилами допиту малолітніх, а також, у залежності від конкретних обставин, - і за допомогою психологічної експертизи. Практика свідчить, що малолітні усві- домлюють протиправність дій інших осіб вже з 5-річного віку, але тут, звичайно, цілком можливі відхилення, а висновки не можуть будуватися на загальних уявленнях.
Оцінюючи дії викрадача, слід точно знати, що домінуючим критерієм відмежування крадіжки від грабежу в сенсі відкритості діяння є критерій суб’єктивний, тобто викрадач усвідомлює, що особи, у присутності яких здійснюється викрадення, розуміють протиправний, грабіжницький характер вчинюваного ним посягання. Безумовно, цей критерій має силу, коли встановлено, що потерпілий чи інші особи усвідомлювали характер вчинюваних винним дій і сприймали їх як злочинні.
3. У той же час, якщо особи, в присутності яких відбувається вилучення майна, помилково вважають, що винний діє правомірно, на що він і розраховує, то викрадення повинно розглядатись як таємне (крадіжка).
Не буде грабежем також викрадення, коли злодій вважав, що діє таємно, хоча за його діями спостерігали сторонні і усвідомлювали характер цих дій. Тут проявляється пріоритет суб’єктивного критерію.
4. Не можна вважати грабежем відкриті дії викрадача, які він скоював у присутності сторонніх осіб, котрі, не будучи співучасниками цього злочину, були з ним у таких стосунках, які, на переконання злочинця, не загрожували йому ні перешкодженням заволодінню майном, ні викриттям його злочину у майбутньому (родинні зв’язки, товаришування на роботі, спільна злочинна діяльність у минулому тощо) (див. п.5 коментаря до cт.185).
5. Якщо заволодіння майном розпочалося таємно (крадіжка), але в процесі злочинних дій було викрите, то у залежності від подальших дій злочинця воно кваліфікуватиметься або як замах на крадіжку за ч.2 ст.15 і ст.185 (злочинець, будучи викритим, припинив викрадення), або як грабіж за відповідною частиною ст.186 (злочинець, незважаючи на те, що був викритий, продовжував дії, спрямовані на заволодіння майном чи його утримання).
6. Суб’єктом грабежу може бути фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 14-річного віку.
7. Суб’єктивна сторона грабежу характеризується прямим умислом, який крім загальних ознак включає психологічний елемент усвідомлення винним відкритості своїх злочинних дій (очевидність, зухвалість). Не можуть залишитись поза увагою мета грабежу, спрямована на збагачення за рахунок чужого майна, та відверто корисливий мотив його скоєння.
8. Насильство, яке може бути застосоване під час грабежу і кваліфікуватиметься за ч.2 ст.186, не має бути небезпечним для життя і здоров’я потерпілого. Під таким насильством слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, вчинення інших насильницьких дій, які не були небезпечними для життя і здоров’я в момент їх заподіяння (удари, побої, обмеження чи незаконне позбавлення волі). Такі насильницькі дії, вчинені під час пограбування, повністю охоплюються ч.2 ст.186 і додаткової кваліфікації за іншими статтями чинного КК не потребують. Насильницькі дії при грабежі можуть застосовуватись і для утримання майна, яке викрадене без застосування насильства. Кваліфікується такий злочин у цілому за ч.2 ст.186.
Якщо ж грабіжник, здійснивши відкрите викрадення, під час затримання залишив майно і застосував насильство з метою уникнути затримання, то він відповідатиме за замах на грабіж за ч.2 ст.15 та відповідною частиною ст.186, а за наявності заподіяних під час ухилення від затримання тілесних ушкоджень - за відповідний злочин проти життя та здоров’я особи за сукупністю злочинів. За певних умов і обставин, передбачених ст.350, така схема пограбування може кваліфікуватися за ч.2 ст.15 та відповідною частиною ст.186 і ч.2 ст.350.
9. Насильство може полягати у застосуванні до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин з метою заволодіння майном, і, якщо воно не є небезпечним для життя чи здоров’я, дії винного слід кваліфікувати за ч.2 ст.186. Якщо ж застосування таких засобів і речовин було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, то вчинене слід кваліфікувати як розбій за відповідною частиною ст.187. Слід мати на увазі, що остання кваліфікація, як слушно зазначається в п.11 постанови ПВСУ від 25 грудня 1992 р. № 12, може застосовуватись за умови, що винна особа усвідомлювала небезпеку для життя і здоров’я потерпілого.
10. Відкритим без насильства визнається викрадення і в тих випадках, коли грабіжник діє раптово, вдаючись до певних зусиль для заволодіння майном, але не придавляючи волі потерпілого (наприклад, вириває у нього без особливих зусиль сумку, валізу з рук або зриває з голови шапку). Тут виникає кваліфікація за ч.1 ст.186. Якщо ж зусилля винного у подібних випадках супроводжуються посяганням на фізичну недоторканність особи і утворюють фізичне насильство (наприклад, виривання сережки з вуха, виривання портфеля з викручуванням руки тощо), то такі дії слід кваліфікувати за ч.2 ст.186.
11. Погроза скоїти насильство під час вчинення грабежу (психічне насильство) полягає у реальній можливості негайно застосувати фізичне насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого.
Оцінка небезпечності насильства, яка виявляється в погрозі, а звідси й розмежування грабежу і розбою, повинна проводитись не стільки на суб’єктивному сприйнятті небезпечності потерпілим, скільки на об’єктивних критеріях з урахуванням дійсності, реальності і характеру можливого насильства. Наприклад, показування винним кулака чи замахування ногою є, безумовно, погрозою, але реалізація її у вигляді ударів рукою чи ногою в принципі не містить загрози життю і здоров’ю (грабіж), а демонстрація ножа або пістолета ні в кого не викличе сумніву щодо небезпечності цих предметів для життя і здоров’я потерпілого (розбій).
Взагалі ж оцінка гіпотетичної тяжкості насильства залежить від дуже багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, які передбачити повністю в нормі права і в коментарі до неї практично неможливо. Все залежить не тільки від прямих і очевидних ознак, а й від конкретних обставин справи (часу скоєння, навколишньої обстановки, характеру і фізичних якостей потерпілого, характеристики нападників, кримінальних традицій регіону та ін.).
12. Повторним визнається грабіж, коли його вчинено особою, яка раніше скоїла будь-який із злочинів, передбачених ст.185, 186 та 189-191 або ст.187, 262 (див. також п.21 коментаря до ст.185).
13. Щодо грабежу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, див. пп.25, 26 коментаря до ст.185.
14. Про проникнення у житло, інше приміщення чи сховище, у тому числі і відкритим способом, та визначення пов’язаних з цим понять мова йде у пп.27-33 коментаря до ст.185.
15. Питання, пов’язані з визначенням значної шкоди, великих розмірів та особливо великих розмірів викраденого, вирішуються у примітках 2-4 до ст.185, а також у пп.37-40 коментаря до цієї ж статті.
16. Про організовану групу як кваліфікуючу ознаку грабежу див. п.41 коментаря до ст.185.
17. Санкцією ч.5 ст.186 передбачена обов’язкова конфіскація майна як додаткова міра покарання.

Стаття 187. Розбій

1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), -
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, -
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна.
3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, -
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна.
4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, -
карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна.

1. Розбій безпосередньо і одночасно посягає на власність і на особу. Такою особою, перш за все, є та, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, а також і будь-яка інша особа.
2. Розбій характеризується нападом, який може бути відкритим або несподіваним для потерпілого (таємним). Напад завжди супроводжується насильством над потерпілим як способом подолання дійсного чи можливого опору з метою заволодіння чужим майном. При цьому обов’язковою ознакою розбійного нападу є не всяке насильство чи погроза його застосувати, а небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу.
3. Диспозиція ст.187 передбачає два види насильства, які є рівнозначними з точки зору кваліфікації, - фізичне і психічне (погроза).
Фізичне насильство полягає у силовому впливові на потерпілого, який призводить до заподіяння йому легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я або незначною втратою працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також в інших насильницьких діях, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх заподіяння (наприклад, удушення руками, застосування електроструму, знарядь тортур). В останньому випадку винна особа повинна усвідомлювати можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень.
4. У постанові ПВСУ від 25 грудня 1992 р. № 12 зазначається, що слід кваліфікувати як розбій дії винного, який шляхом застосування одурманюючих або сильнодіючих речовин (газів) призвів потерпілого до безпорадного стану. Тут обов’язково треба встановити насильницький характер застосування таких речовин, бо, наприклад, споювання алкоголем потерпілого, який дав згоду на це і сам прагнув цього, свідчить про відсутність нападу, а отже і розбою.
У разі насильницького застосування вказаних речовин можливі два варіанти визнання цих дій розбоєм (за обов’язкового у всіх випадках посягання на майно). Перший - застосування речовин призвело до заподіяння перелічених вище тілесних ушкоджень, і злочинець знав, що це може бути (причиновий зв’язок встановлюється судово-медичною експертизою). Другий - застосування речовин не призвело до заподіяння тілесних ушкоджень, але використана злочинцем речовина, на його думку, була небезпечною для життя чи здоров’я потерпілого.
5. Заподіяння під час розбою легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров’я або незначною втратою працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, інші насильницькі дії, які складають спосіб розбійного насильства і передбачені деякими статтями Особливої частини КК, охоплюються ст.187 і додаткової кваліфікації за іншими статтями не потребують.
6. Слід мати на увазі, що у випадках, коли розбій вчинено разом із злочинами, за які встановлено більш сувору відповідальність, ніж за розбій, або такими, які не охоплюються змістом диспозиції ст.187 (позбавлення життя, наприклад, виходить за межі поняття небезпечного для життя чи здоров’я насильства), кваліфікація відбувається за сукупністю злочинів. Тому умисне вбивство, вбивство з необережності, тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, вчинені під час розбійного нападу, підлягають кваліфікації за відповідною частиною ст.187 та за п.6 ч.2 ст.115, або ч.1 ст.119, або ч.2 ст.121.
7. Психічне насильство під час розбою полягає у реальній і дійсній погрозі застосувати негайно фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого. Причому ця погроза є органічною складовою розбійного нападу. Вона повинна мати таку форму, щоб у потерпілого, на думку нападника, склалося враження, що будь-яка протидія нападаючому або невиконання його вимог призведе до негайної реалізації погрози, і таке враження (за матеріалами справи) у потерпілого повинно дійсно скластися.
Практика рясніє випадками, коли розбійники використовують як знаряддя психічного насильства предмети, які завідомо для них не можуть бути використані для виконання погроз (зіпсована або іграшкова зброя, запальничка у конфігурації пістолета, притиснутий до спини палець тощо). У таких ситуаціях умисел було спрямовано на розбій, а потерпілий сприймав ці предмети як такі, що становлять небезпеку для життя чи здоров’я (див. п.13 вказаної вище постанови ПВСУ).
8. Погроза вчинити вбивство, висловлена як акт психічного насильства під час розбою, повністю охоплюється диспозицією ст.187 і не потребує додаткової кваліфікації за ст.129.
9. Важливо звернути увагу на те, що насильство при розбої є засобом заволодіння майном або його тримання. У цьому делікті скоюване у будь-якій формі насильство має юридичне значення лише як складова частина дій особи, пов’язаних із заволодінням майном потерпілого. Можна сказати, що насильство обумовлює перехід майна від потерпілого до нападника. Треба точно кваліфікувати ситуацію, коли насильство і заволодіння майном не знаходились між собою у причиновому зв’язку, бо у такій сукупності дії не можуть розглядатися як розбій. Наприклад, хуліган у результаті бійки захопив хутряну шапку потерпілого як “трофей”.
10. Розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, незалежно від того, заволодів майном злочинець чи ні. Саме насильство щодо потерпілого у момент заволодіння майном створює розбій, хоча б таке почалося таємно чи шляхом обману. Можливий варіант, коли особа скоювала крадіжку або грабіж, а потім, захоплена на місці злочину, почала тікати (без майна), застосовуючи небезпечне для життя чи здоров’я особи насильство лише з метою уникнути затримання. У даному разі вона не повинна відповідати за розбій, а лише за замах на крадіжку або грабіж та за відповідний злочин (результат опору і насильства) проти життя чи здоров’я особи або за злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
11. Суб’єктом розбою може бути фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 14 років.
12. Суб’єктивна сторона розбою характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що він протиправно із застосуванням насильства небезпечного для життя чи здоров’я особи, обертає майно на свою або іншої особи користь і бажає цього. Обов’язковими є мета збагачення за рахунок заволодіння чужим майном і корисливі спонукання (мотив).
13. Розбій вважається повторним лише тоді, коли особа раніше вчинила розбій або бандитизм, що прямо передбачено ч.2 ст.187. Ця ознака має юридичне значення і за наявності судимості особи за раніше вчинений розбій або бандитизм, і за її відсутності.
14. Щодо розбою, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, див. пп.25, 26 коментаря до cт.185.
15. Про проникнення у житло, інше приміщення чи сховище, у тому числі і способом нападу, та визначення пов’язаних з цим понять докладно йдеться у пп.27-33 коментаря до cт.185. Див. також п.10 коментаря до цієї статті.
16. Питання, пов’язані з визначенням великих або особливо великих розмірів заподіяної розбоєм шкоди, вирішуються у примітках 3, 4 до cт. 185, а також у пп.38-40 коментаря до цієї ж статті.
17. Про організовану групу як кваліфікуючу ознаку розбою див. п.41 коментаря до cт. 185.
18. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є кваліфікуючою ознакою розбою і тягне за собою відповідальність за ч.4 ст.187. Про ознаки тяжких тілесних ушкоджень і процедуру їх встановлення див. коментар до cт. 121.
19. За розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, за розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, за розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, обов’язково передбачена додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна.

Стаття 188. Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнання

1. Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнання -
карається штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, чи у великих розмірах, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
3. Ті самі дії, вчинені організованою групою або такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна.
Примітка. Діями, що завдали особливо тяжкі наслідки, вважаються дії, якщо вони спричинили загибель людини, перерву в забезпеченні споживачів електричною енергією та послугами зв’язку, внаслідок якої припинена діяльність промислових підприємств, порушена діяльність органів влади, державних установ, лікарських закладів, правоохоронних органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морського, річного, повітряного, автомобільного транспорту та електротранспорту.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є власність, зазначена у диспозиції ст.188.
2. Своєрідним є предмет розкрадання, що визначений у диспозиції даної статті, він передбачає обов’язкову умову розкрадання у вигляді способу діяння - демонтажу. Тому розкрадаються власне не електричні мережі, кабельні лінії зв’язку та їх обладнання, а деталі, агрегати, прилади, комунікації, стовпи, ізолятори даних об’єктів. Це призводить до виходу з ладу мереж і ліній, необхідності їх поновлення, ремонту і завдає великих збитків. Отже, викрадення приладів, проводів, кабелів тощо, які не є системними частинами мереж і ліній, а таких, що знаходяться, наприклад, на складі чи на монтажному майданчику, повинно кваліфікуватись не за 188, а за ст.185. Слід погодитись із твердженням, що ст.188 є спеціальною по відношенню до умисного знищення або пошкодження майна (ст.194) або умисного пошкодження ліній зв’язку (ст.360), а тому знищення і пошкодження майна під час дій, передбачених ст.188, не потребує додаткової кваліфікації за ст.194 або 360.
3. Об’єктивна сторона злочину передбачає дії по демонтажу, тобто по розбиранню, яке вимагає застосування інструментів, певних навичок і навіть технологій. Правда, тут же передбачаються і “інші засоби”, які можуть полягати у відрізуванні, відпилюванні або у примітивному відриванні деталей, дротів тощо. Конкретний спосіб скоєння цього виду викрадення юридичного значення не має, проте може бути врахований при визначенні міри покарання.
Частина 3 ст.188 вимагає обов’язкового встановлення причинового зв’язку між діями зловмисника і особливо тяжкими наслідками.
4. Суб’єктом злочину, передбаченого ст.188, може бути фі- зична осудна особа, що досягла 16 років.
5. Викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнання здійснюється лише з прямим умислом та корисливими спонуканнями (здати викрадені матеріали та вироби за гроші як металобрухт, продати, використати у своєму господарстві тощо).
6. Щодо викрадення зазначених у диспозиції cт. 188 предметів за попередньою змовою групою осіб див. пп.25, 26 коментаря до cт. 185.
7. Повторним визнається злочин, передбачений ст.188, тоді, коли винна особа раніше вже була засуджена за такий самий злочин.
8. Великі розміри вчиненого злочину як кваліфікуюча ознака визначаються на підставі примітки 3 до ст.185.
9. Вчинення даного злочину організованою групою є особливою кваліфікуючою ознакою, бо в такому разі викрадення електричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнання фактично перетворюється на промисел, що робить його суспільну небезпеку особливо великою. Поняття організованої групи дається в п.41 коментаря до ст.185.
10. Не менш серйозною кваліфікуючою ознакою є спричинення особливо тяжких наслідків, характеристика яких дана законодавцем у примітці до ст.188 і якими вважаються дії, якщо вони спричинили загибель людини, перерву в забезпеченні споживачів електричною енергією та послугами зв’язку, внаслідок чого припинена діяльність промислових підприємств, порушена діяльність органів влади, державних установ, лікарських закладів, правоохоронних органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морського, річного, повітряного, автомобільного транспорту та електротранспорту.
11. Засудження особи за ч.3 ст.188 обов’язково тягне за собою застосування конфіскації майна як додаткової міри покарання.

Стаття 189. Вимагання

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, -
карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років із конфіскацією майна.
4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, -
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

1. Вимагання - це вимога передачі чужого майна (приватного, колективного, державного), чи права на майно, або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою вчинення насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти, а також зі здійсненням цих погроз.
2. Основним безпосереднім об’єктом вимагання є відносини власності. Інші - психічна і тілесна недоторканість потерпілого або його близьких родичів, особисті права, свободи, законні інтереси, честь і гідність є додатковими об’єктами, що виконують допоміжну роль у структурі злочинної діяльності вимагача, як спосіб досягнення ним мети - добитися задоволення пред’явленої до потерпілого майнової вигоди. Вчиненням вимагання може бути заподіяно шкоду й іншим охоронюваним законом благам та інтересам потерпілого чи його близьких родичів: знищення та пошкодження майна, завдання майнової шкоди.
3. Предметом вимагання може бути:
- будь-яке майно незалежно від форми власності;
- право на вказане майно;
- будь-які дії майнового характеру.
Майно, як предмет вимагання, повинно бути чужим для вимагача, воно не належить йому на праві власності. У момент посягання на нього майно може бути:
- безпосередньо у потерпілого на праві власності або у його віданні;
- у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, передане на зберігання, для ремонту тощо);
- таким, якого на момент посягання немає у потерпілого і надходження його лише передбачається.
Право на майно - в результаті дій потерпілого у винного виникає можливість користуватися, розпоряджатися та володіти майном у зв’язку з оформленням відповідних документів, знищенням уже існуючих документів (наприклад, про перехід права власності на майно від винного до потерпілого) або вчиненням інших таких дій, які позбавляють потерпілого права власності на користь вимагача. Щодо об’єктів права власності громадян, що можуть відчужуватися тільки в установленому нормативними актами порядку, така можливість вимагачу може бути надана лише шляхом оформлення відповідних документів. Під ними треба розуміти документи, які мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або сприяють його одержанню (наприклад, оформлення генерального доручення), або звільняють від обов’язків майнового характеру (договір дарування речі тощо). Щодо інших речей, право на які може бути одержане без документального оформлення, така можливість може бути одержана внаслідок вчинення потерпілим будь-якої іншої дії, що позбавляє його права на володіння певним майном (наприклад, знищення боргової розписки, векселя тощо).
Під будь-якими іншими діями майнового характеру розуміються дії потерпілого, вчинення яких без вимагання призвело б до розтрати винним свого майна або до затрати ним особисто чи членами його сім’ї певної праці для примноження або поліпшення якості свого майна чи майна своїх родичів або інших осіб, на користь яких вчинювався даний злочин. Насамперед це послуги, що надаються безкоштовно (наприклад, ремонт квартири або автомобіля, будівництво жилого чи дачного будинку, вирощування сільськогосподарських культур тощо).
4. З об’єктивної сторони злочин характеризується двома взаємопов’язаними активними діями:
- пред’явленням майнової вимоги;
- погрозою заподіяння певної шкоди, застосуванням насильства, знищенням або пошкодженням майна.
5. Вимога - це спонукання потерпілого передати майно чи право на нього або вчинення будь-яких інших дій майнового характеру на користь вимагача.
Для вимагання характерно, що вимоги пред’являються власнику майна або особі, у віданні або під охороною якої це майно перебуває. Вимоги до передачі державного або колективного майна можуть бути пред’явлені до осіб, які в силу посадових обов’язків, договірних відносин або за спеціальним дорученням здійснюють стосовно цього майна правомочність по розпорядженню, управлінню, доставці, зберіганню або його охороні (директор, управляючий, комірник, експедитор, продавець, касир, сторож тощо). Пред’явлення вимоги до інших осіб передати державне або колективне майно складу злочину, передбаченого ст.189 цього Кодексу, не утворює. Наприклад, якщо винні особи шляхом погроз та насильства змушують рядового працівника передати їм якісь речі, що належать певній фірмі, дії їх кваліфікуються як крадіжка та, за наслідками, за певною статтею злочинів проти життя та здоров’я, охорони майнових прав або ін. Що стосується виконавця, то за вчинену крадіжку в умовах крайньої необхідності він не підлягає кримінальній відповідальності.
6. Пред’явлена суб’єктом майнова вимога утворює ознаку об’єктивної сторони вимагання тільки в тому разі, якщо вона є протиправною. Цей злочин є корисливим та спрямований на заволодіння не належним вимагачу майном, послугами майнового характеру тощо.
Якщо винна особа, застосовуючи погрози чи насильство, не має умислу на заволодіння чужим майном, а хоче примусити потерпілого перестати займатись підприємницькою діяльністю (обмежити її) або укласти якусь угоду, виконання якої обмежує законні права та інтереси підприємця, в тому числі із спричиненням йому шкоди, вчинене такою особою становить не вимагання, а протидію законній господарській діяльності і кваліфікується за ст.206.
Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов’язання, існуючого або гаданого, необхідно кваліфікувати за ст.355.
Як вимагання за ст.189 кваліфікуються при схожих обставинах вимоги виконати чи не виконати зобов’язання, що виникли:
- з підстав, не передбачених чинним законодавством;
- з невизначеним предметом;
- у разі якщо вони використовуються як привід для заволодіння майном, правом на майно або для інших дій, що не передбачено цим зобов’язанням.
7. Особливостями майнової вимоги, що передбачає відповідальність за вимагання та відмежовує його від теж насильницьких грабежу та розбою (ст.186, 187), є такі:
а) при пред’явленні майнової вимоги під час вимагання винний не вживає активних дій до безпосереднього заволодіння майном, а вимагає, щоб потерпілий сам передав йому предмет вимоги. При цьому функціональна роль насильства у складі цих злочинів є принципово різною: при вимаганні насильство застосовується з метою примусити потерпілого особисто вчинити дії по передачі майна злочинцю (вручити, покласти в обумовлене місце, передати через інших осіб тощо), а при грабежі і розбої насильство застосовується для безпосереднього захоплення (вилучення) майна ним самим.
Щодо вимог передачі потерпілим прав на майно або вчинення ним дій майнового характеру немає сумнівів у тому, що вчиняється саме вимагання (мова йде не про безпосередню передачу предмета, а про передачу права на нього, або про інший спосіб неправомірного збагачення);
б) при вимаганні хоча б одна складова частина об’єктивної сторони спрямована у майбутнє (застосування насильства, одержання майна). При грабежі і розбої обидві дії здійснюються в момент посягання;
в) при вимаганні погроза насильством використовується винним не для заволодіння майном, а щоб добитися його передачі. Застосування насильства проводиться у відповідь на відмову задовольнити вимогу, тобто як помста за незговірливість.
За сукупністю злочинів (як розбій або замах на грабіж і як вимагання) дії слід кваліфікувати тоді, коли погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном в момент нападу, але у зв’язку з його відсутністю вимога про передачу майна винною особою була перенесена на майбутнє (див. п.16 постанови ПВСУ від 25 грудня 1992 р. № 12).
8. Прагнучи забезпечити вигідну для себе поведінку потерпілого, вимагач, як правило, шукає в особи слабке місце, вплив на яке може призвести до бажаного результату. Від наявності і характеру такого слабкого місця

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини, що посягають на інші права громадян	\|	Некорисливі посягання на власність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.