Злочини проти системи валютного регулювання

Стаття 207. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті

1. Умисне ухилення службових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності або осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи, від повернення в Україну у передбачені законом строки виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг), або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, а також умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей, -
карається штрафом від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також умисне ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, або умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей у великих розмірах -
караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Примітка. 1. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, чи приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей визнаються вчиненими у великому розмірі, якщо ця виручка, товари або інші матеріальні цінності в тисячу і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (у перерахунку у валюту України за офіційним курсом національної валюти, визначеним Національним банком України, на останній день строку, передбаченого законодавством для перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону).
2. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, чи приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей визнаються вчиненими в особливо великому розмірі, якщо ця виручка, товари або інші матеріальні цінності у три тисячі і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (у перерахунку у валюту України за офіційним курсом національної валюти, визначеним Національним банком України, на останній день строку, передбаченого законодавством для перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону).

1. Предметом злочину є:
- виручка в іноземній валюті, одержана від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг);
- товари або будь-які матеріальні цінності, отримані від виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг).
Виручка в іноземній валюті (валютна виручка) - це іноземна валюта, одержана резидентами України від експорту продукції, робіт (послуг) та експорту прав інтелектуальної власності, яка підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках згідно із Законом України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. Під матеріальними цінностями, отриманими від валютної виручки, слід розуміти товари, якими частково оплачуються експортні поставки за товарообмінними (бартерними) операціями у галузі зовнішньоекономічної діяльності.
Предметом злочину є не будь-які валютні цінності і майно, що належать резиденту України за її межами і підлягають декларуванню згідно із ст.9 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, а лише валютні цінності, одержані ним як валютна виручка, а також будь-які матеріальні цінності, отримані від виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг).
2. Із об’єктивної сторони злочин виражається у вчиненні одного із двох діянь: 1) ухиленні від повернення в Україну із-за кордону у передбачені законом строки виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг), або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, або 2) приховувані будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від такої виручки, як на території України, так і за її межами. Злочин відноситься до формальних і вважається закінченим з моменту закінчення встановлених законодавством строків повернення в Україну виручки в іноземній валюті при ухиленні від її повернення або з моменту вчинення дій, спрямованих на приховування згаданих виручки, товарів, матеріальних цінностей.
3. Під ухиленням від повернення в Україну предмета злочину треба розуміти: 1) неперерахування особою, яка здійснила експорт товарів (робіт, послуг), одержаної від їх реалізації іноземної валюти (валютної виручки), на валютний рахунок в уповноваженому банку України у строки, передбачені законами України, чи 2) неввезення на митну територію України у встановлені законами України строки матеріальних цінностей, якими оплачені експортні поставки підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності - резидентів України чи осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи, за товарообмінними (бартерними) операціями.
Згаданим Законом передбачено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.
Законами України передбачаються скорочені чи більш тривалі строки повернення виручки в іноземній валюті чи ввезення товарів, що імпортуються за бартерними договорами, за експорт окремих видів продукції (робіт, послуг) чи окремих товарів, що імпортуються (див. ч.1 ст.2 Закону України “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” від 23 грудня 1998 р.).
4. Під приховуванням валютної виручки треба розуміти неповідомлення відповідних органів (податкових інспекцій, банківських установ) про одержання особою валютної виручки. Приховування валютної виручки буде злочином незалежно від того, поступила така виручка на рахунок в уповноваженому банку України чи вона зарахована на рахунок у іноземному банку, чи отримана готівкою. При надходженні валютної виручки на рахунок у банку України її приховати важко, оскільки банк зобов’язаний продати 50 відсотків такої виручки, а приховати решту без змови з працівниками банку практично неможливо. Інша справа, що суб’єкт не продекларує таку виручку при декларуванні доходів в іноземній валюті, тобто приховування валютної виручки може бути одночасно і способом ухилення від сплати податків. У такому разі дії винного повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів за ст.207 та 212 при наявності в його діях всіх інших необхідних ознак цих злочинів.
Приховування валютної виручки необхідно відмежовувати від невиконання резидентами України зобов’язань по декларуванню у НБУ валютних цінностей і майна, яке перебуває за межами України, які на резидентів покладено ст.9 Декрету “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Якщо приховування валютної виручки буде вчинене з метою ухилення від сплати податків, то дії винного становлять сукупність злочинів, передбачених ст.207 та 212.
6. Суб’єктом злочину є дві категорії осіб:
- службові особи підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності - резидентів України, якими від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг) одержана виручка в іноземній валюті чи імпортуються товари за експортними бартерними договорами;
- особи, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи, якими одержана зазначена виручка чи імпортуються товари.
7. Кваліфікований вид злочину описаний в ч.2 ст.207, особливо кваліфікований - в ч.3 ст.207.
Про вчинення злочину у великому та особливо великому розмірі див. відповідно п.1 та 2 примітки до ст.207.
Про повторне вчинення злочину див. ст.32 та коментар до неї.
Про вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ч.2 ст.28 та коментар до неї.
8. Валютна виручка може бути отримана і за реалізацію товарів, продукції, надання послуг та виконання робіт на території України з їх оплатою в іноземній валюті у випадках, дозволених чинним законодавством, але така виручка не є предметом злочину. Зокрема, Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління НБУ від 26 березня 1998 р. № 119 визначаються підстави і порядок використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу. Наприклад, готівкова іноземна валюта може використовуватись при реалізації на територіях вокзалів, аеропортів та портів нерезидентам суб’єктами підприємницької діяльності пально-мастильних матеріалів, продуктів харчування, медикаментів та наданні нерезидентам послуг з обслуговування іноземних транспортних засобів (літаків, суден, поромів, потягів), їх пасажирів і членів екіпажу. При цьому одержана готівкова іноземна валюта є виручкою в іноземній валюті. Якщо одержання такої виручки не відображається взагалі, або вона повністю чи частково заміняється у звітній документації валютою України, матиме місце приховування валютної виручки. Проте такі дії не можуть кваліфікуватися за ст.207. Якщо ж таке приховування буде пов’язане із ухиленням від сплати податків то, за наявності підстав, дії винного мають кваліфікуватися за ст.212.
9. Приховування доходу в іноземній валюті, який не є валютною виручкою, складу даного злочину не утворює, а може кваліфікуватися, за наявності підстав, як ухилення від сплати податків і тягти, залежно від розміру несплаченого податку, адміністративну чи кримінальну відповідальність. Наприклад, приховування громадянином факту отримання ним як дарунку іноземної валюти може тягти адміністративну відповідальність за ст.164-1 КУпАП (див. абз.5 п.11 ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”), або кримінальну відповідальність за ст.212 КК за наявності всіх інших ознак цього складу злочину.
Крім того, такі діяння (як правило, бездіяльність) можуть містити ознаки складу злочину, передбаченого ст.207, якщо непродекларовані валютні цінності є валютною виручкою, або ж передбаченого ст.212, якщо непродекларовані валютні цінності і майно є доходом, який є об’єктом оподаткування за законодавством України.
Ухилення резидентів - суб’єктів підприємницької діяльності від декларування валютних цінностей, що належать їм і знаходяться за межами України, може тягти за собою:
- застосування до суб’єкта підприємництва фінансових санкцій у вигляді штрафу, передбаченого п.6 Положення НБУ від 4 липня 1997 р. в редакції від 20 липня 1998 р. “Про застосування ст.16 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р.;
- застосування спеціальних санкцій, передбачених ст.37 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності) в порядку, передбаченому Положенням про порядок застосування до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, затвердженим наказом МЗЕЗторгу України від 5 жовтня 1999 р. № 754;
- притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності (за наявності підстав) службових осіб за ухилення від сплати податків чи до кримінальної відповідальності за приховування валютної виручки.

Стаття 208. Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків

1. Незаконне, з порушенням встановленого законом порядку, відкриття або використання за межами України валютних рахунків фізичних осіб, вчинене громадянином України, що постійно проживає на її території, а так само валютних рахунків юридичних осіб, що діють на території України, вчинене службовою особою підприємства, установи чи організації або за її дорученням іншою особою, а також вчинення зазначених дій особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, -
караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років, з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на зазначених вище рахунках.
2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на зазначених вище рахунках.

1. Згідно із диспозицією ч.1 ст.208, предметом злочину є:
- валютні рахунки за межами України фізичних осіб - громадян України, що постійно проживають на її території (резидентів України);
- валютні рахунки за межами України юридичних осіб, що діють на території України (резидентів України);
- валютні рахунки за межами України фізичних осіб, які зареєстровані в Україні як суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють таку діяльність без створення юридичної особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), які є резидентами України.
Вид рахунку, незаконно відкритого за межами України, для кваліфікації дій за ст.208 значення не має. Це може бути поточний, депозитний (вкладний) чи інший рахунок. Вкладний (депозитний) рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства (див. ст.7 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. в редакції від 5 червня 2003 р.). Не має значення і вид фінансової установи, в якій відкривається рахунок. Нею може бути закордонний банк, інша закордонна кредитна чи фінансова установа, філія українського банку за межами України.
2. Із об’єктивної сторони злочин виражається у вчиненні одного із двох діянь:
- незаконне, з порушенням встановленого порядку, відкриття валютних рахунків за межами України;
- незаконне, з порушенням встановленого законом порядку, використання валютних рахунків, відкритих (законно чи незаконно) за межами України.
Склад злочину формальний. З моменту вчинення будь-якого із названих діянь злочин вважається закінченим.
Використання валютних рахунків виражається у зарахуванні (розміщенні) грошових коштів на них та здійсненні переказу грошових коштів, зарахованих на валютні рахунки, за допомогою банківських платіжних інструментів.
3. Незаконним, з порушенням встановленого порядку, відкриттям валютного рахунку за межами України треба вважати його відкриття без дозволу НБУ, якщо такий дозвіл необхідно одержувати згідно з актами валютного законодавства, тобто без отримання індивідуальної ліцензії, за винятком визначених в п/п.“д” п.4 ст.5 Декрету КМУ “Про систему валютною регулювання і валютного контролю” випадків, коли одержання індивідуальної ліцензії не потрібне: відкриття фізичними особами-резидентами рахунків у іноземній валюті за межами України на час їх перебування за кордоном, відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; відкриття рахунків дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філіям і представництвам підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності. Відкриття рахунків у іноземній валюті за межами України у перерахованих випадках завжди повинно розглядатись як законне. При цьому в Декреті говориться про відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті за межами України “на час” їх перебування за кордоном, а не “під час”. Граматично це можна витлумачити таким чином:
- рахунок може бути відкритий і до виїзду за межі України, якщо його використання буде здійснюватись громадянином України під час перебування за кордоном;
- співпадання країни перебування фізичної особи - резидента і місця відкриття рахунку в іноземній валюті на час його перебування за кордоном не вимагається;
- законним буде вважатись відкриття рахунку безпосередньо фізичною особою-резидентом на своє ім’я, а не іншими особами, за винятком випадків, коли інші особи відкривають рахунок за дорученням фізичної особи - резидента на її ім’я для його використання під час перебування за кордоном;
- підстави перебування фізичної особи - резидента за кордоном значення не мають: відрядження, праця, навчання, стажування, туристична поїздка, відпочинок, перебування на запрошення тощо.
У Положенні про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України, затвердженим постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 485 говориться, що без ліцензії з дотриманням законодавства України розміщують валютні цінності та здійснюють інші операції через рахунки фізичні особи - резиденти під час їх перебування за кордоном.
Проте таке перебування за кордоном повинно бути легальним, тобто на законних підставах. Крім того, чинним валютним законодавством не передбачено, що при поверненні із-за кордону або ж після повернення із-за кордону відкритий громадянином рахунок в іноземній валюті повинен бути закритим.
У Положенні про порядок надання фізичним особам - резидентам України індивідуальних ліцензій на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей, затвердженому постановою Правління НБУ 2 листопада 2000 р. № 43, яке втратило чинність у зв’язку із прийняттям названого Положення від 14 жовтня 2004 р. № 485 зазначалось, що згідно з абз.2 пп.“д” п.4 ст.5 розд. ІІ Декрету “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” відкриття фізичними особами - резидентами рахунків в іноземній валюті на час їх перебування за кордоном не потребує отримання індивідуальної ліцензії НБУ на відкриття рахунків за межами України і розміщення на них валютних цінностей. При цьому НБУ визначає, що у разі повернення фізичної особи - резидента України в Україну рахунок у закордонному банку має бути закритий. Це положення суперечить положенням Декрету, який не зобов’язує фізичних осіб - резидентів України у разі повернення в Україну закрити відкритий ними рахунок в іноземній валюті за межами України під час їх перебування за кордоном.
4. Якщо індивідуальна ліцензія НБУ на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України одержана внаслідок подання недостовірних відомостей, тобто отримана обманним шляхом, то в діях винного, не міститься ознак розглядуваного злочину, оскільки, формально, дозвіл НБУ отриманий. Ліцензія, отримана обманним шляхом, може бути анульована, а особа, яка подала недостовірні відомості, може бути притягнена до відповідальності за службове підроблення за ст.366 чи за підроблення документів за ст.358 (якщо вона не є службовою особою) при наявності в її діях всіх інших необхідних ознак цих злочинів.
5. Відповідно до ст.208 відкриття або використання валютних рахунків за межами України визнається злочином лише у разі, коли такі дії вчинені без дозволу НБУ, а тому необхідно визначити, у яких випадках такий дозвіл повинен отримуватись і який порядок його отримання. Аналіз валютного законодавства дає підстави для висновку, що формально НБУ законодавчо не наділений правом ліцензувати відкриття валютних рахунків за межами України.
Декретом КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. прямо не передбачена необхідність одержання ліцензії на відкриття і використання резидентами валютних рахунків за межами України, оскільки відповідно до абз.2 пп.“д” п.4 ст.5 названого Декрету, індивідуальної ліцензії потребують операції по розміщенню валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України. Під розміщенням валютних цінностей на рахунках і у вкладах слід розуміти, очевидно, зарахування (перерахування) валютних цінностей на рахунки, відкриті в іноземних банках за межами України. При цьому предметом ліцензування можуть бути такі валютні цінності:
1) що належать резидентам України і розміщуються ними на рахунках за межами України;
2) одержані резидентами з будь-яких підстав за межами України у разі, якщо згідно з чинним валютним законодавством вони підлягають поверненню чи переведенню на рахунки у банках України.
У підпункті “д” п.4 ст.5 Декрету нічого не говориться про те, на яких (чиїх) рахунках розміщення валютних цінностей потребує одержання ліцензії, тому, згідно з валютним законодавством не має значення, розміщуються валюті цінності на власному валютному рахунку чи на рахунку, належному інший юридичній чи фізичній особі. Предметом ліцензування, відповідно до Декрету, є розміщення, як правило, у вигляді інвестицій за кордон, валютних цінностей за межами України. Крім того, згідно з пп.“е” п.4 ст.5 Декрету, індивідуальної ліцензії потребує здійснення інвестицій за кордон (незалежно від їх виду).
Ні в самому Декреті, ні в інших актах валютного законодавства не передбачається необхідність одержання ліцензії на саме по собі відкриття чи використання резидентами валютних рахунків за межами України, якщо воно не пов’язане із розміщенням на відкритих рахунках валютних цінностей. Ні в розд. II та V Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р., ні в Статуті НБУ, затвердженому Постановою Президії ВРУ від 7 жовтня 1991 р., якими визначались юридичний статус, завдання, функції та компетенція НБУ до набрання чинності Законом України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р., не містилось жодних положень, якими б прямо чи опосередковано НБУ був наділений правом надавати ліцензії на відкриття чи використання валютних рахунків за межами України.
У статті 44 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р. в редакції від 10 січня 2002 р. визначається компетенція НБУ у сфері валютного регулювання та контролю як уповноваженої державної установи при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. Згідно із п.2 ч.2 цієї статті, до компетенції НБУ належить видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства. При цьому, згідно з п.14 ч.1 ст.7 Закону України “Про Національний банк України” в редакції від 10 січня 2002 р., до функцій НБУ віднесено здійснення відповідно до визначених спеціальним законом повноважень по валютному регулюванню, визначення порядку здійснення операцій в іноземній валюті; організація і здійснення валютного контролю за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій. Таким “спеціальним” законом є нині Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Оскільки ні у названому Декреті, ні в інших законах з питань валютного регулювання не передбачається необхідність одержання ліцензій на відкриття чи використання резидентами валютних рахунків за межами України, то законами про валютне регулювання до компетенції як НБУ, так і будь-якого іншого органу не відноситься видача ліцензій на сам факт відкриття або використання резидентами валютних рахунків за межами України.
Посилання Правління НБУ на п/п.“д” п.4 ст.5 розд. II Декрету “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” як у його постанові від 29 грудня 1995 р. № 328, якою було затверджене Положення про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття резидентами рахунків в іноземних банках, так і в постановах від 5 травня 1999 р. № 221 “Про затвердження Положення про надання індивідуальних ліцензій на право відкриття юридичними особами - резидентами України рахунків в іноземних банках” та “Про виконання вимог Закону України “Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків” від 2 листопада 2000 р. № 431, якою було затверджене Положення про порядок надання фізичним особам - резидентам України індивідуальних ліцензій на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей, які втратили чинність у зв’язку із затвердженням постановою Правління НБУ постанови від 14 жовтня 2004 р. № 485, як на правову підставу для затвердження названих положень є некоректним. У постанові НБУ від 27 грудня 1999 р. № 619, якою були внесені зміни до названого положення від 5 травня 1999 р., як на правову підставу її прийняття робиться посилання вже не на пп.“д” п.4 ст.5 розд. ІІ Декрету, а на його ст.13 розд. ІІІ. Фактично НБУ, затверджуючи названі положення, вийшов за межі своєї компетенції, надавши собі повноваження здійснювати ліцензування операцій, які згідно з актами валютного регулювання ліцензування не потребують.
У абзаці 6 п.1 згадуваного Положення про порядок надання фізичним особам - резидентам України індивідуальних ліцензій на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей визначалось поняття такого розміщення, під яким розумілось відкриття громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають на території України, у тому числі тими, що тимчасово перебувають за кордоном, у закордонному банку, іншій кредитній установі, філії українського банку за межами України поточних чи депозитних рахунків з метою зберігання коштів та/або проведення розрахункових операцій.
Наведене розуміння (тлумачення) НБУ поняття “розміщення валютних цінностей на рахунках та вкладах за межами України” є ні чим іншим, як поширювальним тлумаченням норми закону: дії, які є готуванням до вчинення певного діяння, НБУ кваліфікує як вчинення самого діяння.
У згадуваному Положенні, затвердженому постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 485, під розміщенням валютних цінностей на рахунку розуміється зарахування валютних цінностей на рахунок резидента чи його відокремленого структурного підрозділу, який згідно із законодавством країни місцезнаходження не є юридичною особою, та/або наявність залишку валютних цінностей на рахунку цього резидента (його структурного підрозділу), а під валютними цінностями - іноземні валюти 1-ї, 2-ї або 3-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління НБУ від 4 лютого 1998 р. № 34 (у редакції постанови Правління НБУ від 2 жовтня 2002 р. № 378), зі змінами, банківські метали, а також цінні папери в значенні, визначеному Цивільним кодексом України (див. абз.2, 10 п.1.3 Положення).
Положенням, затвердженим постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 485, передбачено ліцензування розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України взагалі. Крім того, нормативними актами НБУ передбачається ліцензування розміщення валютних цінностей за межами України у разі, якщо таке розміщення здійснюється у вигляді інвестицій за кордон (див. Інструкція про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затверджена постановою Правління НБУ від 16 березня 1999 р. № 122). Згідно з п.1.1 Інструкції, під інвестиціями за кордон розуміється господарська операція, яка передбачає придбання суб’єктами інвестицій основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав, цінних паперів та їх похідних в обмін на валютні цінності з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.
6. До усунення суперечностей між положеннями ст.208 та положеннями законодавства з питань валютного регулювання щодо визначення видів операцій з валютними цінностями, які підлягають ліцензуванню, тобто до внесення змін або до Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, або до ст.208, кримінальна відповідальність за ст.208 може наставати лише за використання незаконно відкритих за межами України валютних рахунків у формі розміщення на них іноземної валюти (валютних цінностей), оскільки вчинення лише таких саме дій потребує одержання ліцензії НБУ. Внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 10 січня 2002 р. із змінами і доповненнями до ст.7 та 44 Закону України “Про Національний банк України” питання про те, чи має право НБУ ліцензувати відкриття і використання фізичними та юридичними особами валютних рахунків за межами України не вирішене. Готування до вчинення діяння, передбаченого ч.2 ст.208, кваліфікується з посиланням на ч.1 ст.14.
7. Із суб’єктивної сторони злочин характеризується лише прямим умислом. Мотиви і мета можуть бути різними і для кваліфікації діяння за ст.208 значення не мають.
8. Суб’єктом злочину є:
- громадяни України, що постійно проживають на її території;
- службові особи будь-якого підприємства, установи, організації, що діють на території України;
- громадяни України, що здійснюють підприємницьку діяльність на її території без створення юридичної особи і постійно проживають на її території;
- будь-яка особа, яка за дорученням службової особи юридичної особи, що діє на території України, відкрила чи використала валютний рахунок такої юридичної особи за межами України.
Дії службової особи підприємства, установи чи організації, що діють на території України, за дорученням якої інша особа відкрила валютний рахунок на ім’я такої юридичної особи, мають кваліфікуватися за ст.208 з посиланням на ч.3 чи ч.4 ст.27, тобто як організатора чи підбурювача.
9. Кваліфікованими видами злочину, відповідальність за які передбачена ч.2 ст.208, є вчинення зазначених у її частині першій дій 1) повторно (див. ст.32 та коментар до неї) або 2) за попередньою змовою групою осіб (див. ч.2 ст.28 та коментар до неї).
10. Розміщенням іноземної валюти на рахунках за межами України, тобто використанням валютних рахунків за межами України, є також перерахування (здійснення переказів) уповноваженими банками України іноземної валюти за дорученням фізичних осіб за межі України. Порядок, умови та норми здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб регламентуються затвердженими постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 486 Правилами здійснення переказів іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб. Для здійснення окремих видів переказу іноземної валюти фізичними особами-резидентами України за межі України необхідно одержання індивідуальної ліцензії НБУ. Зокрема, така ліцензія необхідна для здійснення переказу за межі України коштів на оплату витрат на лікування в медичних закладах, що розміщені за кордоном - на рахунки цих закладів - суми, що не перевищує 20 000 доларів США або еквівалентної суми в іншій іноземній валюті, а у разі, якщо переказ здійснює особа, яка не є отримувачем таких послуг (за винятком батьків) - і на суму, що не перевищує 20 000 доларів США, або еквівалент цієї суми в іноземній валюті (див.: пп.“г” п.1 гл.1 розд.ІІ, п.2 розд.ІV названих Правил). Проте переказ іноземної валюти фізичними особами - резидентами України у випадках, передбачених названими Правилами, здійснюється не на валютні рахунки цих осіб за межами України, а на валютні рахунки інших юридичних та фізичних осіб - нерезидентів України. Незаконне здійснення переказу іноземної валюти за межі України фізичними особами - резидентами України, наприклад, за відсутності підстав для переказу, на підставі повідомлення неправдивої інформації, зокрема, щодо мети переказу коштів, за підробленими документами тощо складу злочину, передбаченого ст.208, не утворює, оскільки відсутні незаконне відкриття валютних рахунків (рахунки вже відкриті) та/або незаконне використання валютних рахунків за межами України, хоча і є фактично розміщенням валютних цінностей на рахунках чи у вкладах за межами України з порушенням встановленого законом порядку, яке підлягає ліцензуванню згідно з пп.“д” п.4 ст.5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини проти системи бюджетного регулювання	\|	Злочини проти встановленого порядку переміщення предметів через митний кордон України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.