Злочини проти системи бюджетного регулювання

Стаття 210. Порушення законодавства про бюджетну систему України

1. Використання службовою особою бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, а так само недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, якщо предметом цих діянь були бюджетні кошти у великих розмірах, -
караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Ті самі діяння, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -
караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка: 1. До бюджетних коштів належать кошти, що включаються у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування.
2. Великим розміром бюджетних коштів відповідно до статей 210, 211 цього Кодексу вважається сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
3. Особливо великим розміром бюджетних коштів відповідно до статей 210, 211 цього Кодексу вважається сума, що в три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Предметом злочину є бюджетні кошти - доходи бюджетів, що утворюються за рахунок податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти) (п.19 ст.2 БК).
2. Бюджетна система України є сукупністю державного бюджету та місцевих бюджетів. Під бюджетом розуміється план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету АРК та зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя. Місцевими бюджетами визнаються бюджет АРК, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та об’єднань).
3. В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення створеним при МФ Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. № 335 Державним казначейством України:
- операцій з коштами державного бюджету;
- розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
- контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів;
- бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету (ст.48 БК).
Державне казначейство України діє на підставі Положення про нього, затвердженого постановою КМУ від 31 липня 1995 р. № 590.
Запроваджене касове виконання Державного бюджету України ст.41 Закону України “Про Державний бюджет України на 1999 рік” від 31 грудня 1998 р., якою установлено, що з 1 січня 1999 р. касове виконання Державного бюджету України за доходами здійснюється органами Державного казначейства України, а з 1 квітня 1999 р. видатки Державного бюджету України здійснюються через реєстраційні рахунки установ і організацій в органах Державного казначейства України. Згідно зі ст.53 Закону України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” від 7 грудня 2000 р. при виконанні бюджетів усіх рівнів застосовується касовий метод обліку, що передбачає реєстрацію операцій за доходами, видатками та фінансуванням різниці між доходами і видатками в бухгалтерському обліку в момент проведення відповідних платежів та відображення всіх операцій з виконанням бюджету на час їх реєстрації в обліку. П.1.6 “Основних напрямів бюджетної політики на 2002 рік (Бюджетна резолюція)”, схвалених Постановою ВРУ від 21 червня 2001 р., передбачає забезпечення протягом 2002 р. переходу на повне казначейське обслуговування бюджетів усіх рівнів. Указом Президента України “Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері” від 25 грудня 2001 р. МФ і Державному казначейству України доручено забезпечити згідно із законодавством казначейське обслуговування місцевих бюджетів, яке, згідно з Указом Президента України від 5 грудня 2002 р. “Про невідкладні заходи щодо вдосконалення механізмів казначейського обслуговування” має бути забезпечене КМУ протягом 2003 року. Статтею 7214 Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік”, якою цей Закон доповнено Законом від 9 липня 2003 р., КМУ доручено в повному обсязі забезпечити запровадження у 2003 р. казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками.
4. Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується МФ, відповідно до бюджетних призначень. Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням (ч.1, 3 ст.49 БК). Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу, який протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням (ч.3 ст.78 БК).
Постановою КМУ від 28 лютого 2002 р. № 228 затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог щодо виконання кошторисів бюджетних установ, згідно з яким усіма бюджетними установами складаються кошториси, які є основним плановим документом, що надає бюджетній установі повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Бюджетне призначення - це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів БК, Законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.
Кошторис має дві складові: загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій; спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій. План асигнувань із загального фонду бюджету установи - це помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації. Він регламентує взяття установою зобов’язань протягом року. Бюджетне асигнування - це повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.
Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи, за винятком кошторисів, зазначених у п.33 зазначеного Порядку.
Усі розпорядники бюджетних коштів відкривають в органах Державного казначейства на своє ім’я реєстраційні рахунки для забезпечення обліку бюджетних коштів, виділених їм на відповідний рік, в результаті чого створюється загальнодержавна система єдиного казначейського рахунку для казначейського виконання Державного бюджету (див. “Інструкцію про відкриття реєстраційних рахунків органами Державного казначейства України” від 9 квітня 1997 р. № 32, затверджену наказом Головного управління Державного казначейства України. Наказом Державного казначейства України від 19 жовтня 2000 р. № 103 затверджено “Порядок обліку зобов’язань розпорядників коштів бюджету в органах Державного казначейства”.
5. У статті 116 БК дається визначення поняття бюджетного правопорушення: це недотримання учасниками бюджетного процесу встановленого БК та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.
Безпосередньо у БК правопорушенням, пов’язаним з недотриманням встановленого порядку виконання бюджету, визнане нецільове використання бюджетних коштів (ст.119), що є однією із форм вчинення злочину, передбаченого ст.210. Бюджетними правопорушеннями є й інші діяння, відповідальність за які передбачена ст.210 та 211.
6. З об’єктивної сторони склад злочину, передбаченого ст.210, характеризується вчиненням одного з чотирьох діянь:
- використанням бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню;
- використанням бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків;
- недотриманням вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету, як це встановлено чинним бюджетним законодавством;
- недотриманням вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів.
Перші дві форми вчинення злочину являють собою лише дії, а саме прийняття службовою особою рішень, якими передбачається фінансування окремих статей видатків у розмірах, що перевищують встановлені затвердженим бюджетом. Дві інші форми вчинення злочину можуть виявлятись як в активних діях, так і в бездіяльності службової особи. Наприклад, шляхом бездіяльності злочин буде вчинено у випадку, якщо доходи бюджету скорочуються, але розпорядники бюджетних коштів або особи, що їх використовують, не приймають рішення щодо скорочення видатків за всіма або окремими (крім захищених) статтями.
7. Усі форми порушення законодавства про бюджетну систему тісно взаємопов’язані. При вчиненні будь-якого із зазначених у диспозиції ч.1 ст.210 порушень в ньому одночасно містяться й ознаки решти порушень.
Зміна керівником розмірів і співвідношення видатків затвердженого кошторису з порушенням зазначеного порядку, якщо розмір окремих із них перевищуватиме затверджений кошторисом, повинна кваліфікуватись як використання службовою особою бюджетних коштів у обсягах, що перевищують затверджені межі видатків. При цьому в діянні службової особи містяться ознаки й інших діянь, передбачених ст.210, - недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджету (оскільки одні видатки незаконно збільшуються, а інші - зменшуються) і використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню. Таким чином, використання бюджетних коштів у обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, як правило, а непропорційне скорочення видатків бюджету при його дефіциті, як і використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню, завжди є водночас і непропорційним фінансуванням видатків бюджету. Використання бюджетних коштів у обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, не буде одночасно непропорційним фінансуванням видатків бюджету лише у випадках, коли перевищення затверджених меж видатків здійснюється пропорційно за всіма статтями видатків бюджету. По суті, непропорційне фінансування видатків бюджету є родовим поняттям щодо всіх зазначених у диспозиції ч.1 ст.210 способів порушення законодавства про бюджетну систему.
8. Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню - це витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, і виділеним бюджетним асигнуванням (ст.119 БК). Нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання у будь-якій формі (грошовими коштами, шляхом взаємозаліків та розрахунків векселями, наданням податкових пільг чи товарного кредиту) всупереч призначенням, що визначені для цих коштів відповідними кошторисами доходів і видатків, рішенням органів влади або укладеними з кредиторами договорами (див. абз.1 п.3 “Порядку забезпечення органами державної контрольно-ревізійної служби повернення коштів державного і місцевих бюджетів та державних цільових фондів, використаних підприємствами, установами й організаціями не за цільовим призначенням та/або не повернутих бюджетам чи фондам позик і кредитів”, затвердженого наказом МФ від 14 листопада 2000 р. № 275). Тобто фінансування за рахунок бюджетних коштів видатків, взагалі не передбачених видатковими статтями затвердженого бюджету, або ж фінансування одних статей за рахунок інших статей видатків.
Нецільовим використанням бюджетних коштів має визнаватись також направлення бюджетних коштів на банківські депозити; придбання різноманітних активів (валюти, цінних паперів, іншого майна) з метою отримання прибутків та/або наступного продажу; здійснення за рахунок бюджетних коштів внесків у статутний фонд іншої юридичної особи чи надання їй благодійної допомоги, використання коштів, що мали цільове спрямування, з іншою метою; витрачання бюджетних коштів за відсутності первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій; витрачання бюджетних коштів понад установлені нормативи, у разі коли такі види витрачання не дозволені нормативно-правовими актами або не обумовлені окремо при виділенні коштів (див. абз.2 п.3 вказаного Порядку).
Як використання бюджетних коштів не відповідно до цільового призначення повинно кваліфікуватись і їх використання з порушенням визначеного законодавчими актами порядку цільового використання. Зокрема, ст.28 Закону України “Про Державний бюджет України на 1998 рік” від 30 грудня 1997 р. з метою захисту вітчизняного товаровиробника забороняє підприємствам, установам і організаціям, які фінансуються з бюджету незалежно від форм власності, використовувати бюджетні кошти на придбання обладнання, техніки, промислових та продовольчих товарів імпортного виробництва, а також на користування послугами іноземних підприємств, установ і організацій, якщо такі самі товари виробляються або послуги надаються підприємствами України.
Використання бюджетних коштів на цілі, не передбачені бюджетом, залежно від мотивів і мети його вчинення, може містити ознаки й інших злочинів, наприклад перевищення влади або службових повноважень, викрадання майна чи за володіння ним. Зокрема, використання бюджетних коштів на цілі, фінансування яких взагалі не передбачено затвердженим бюджетом, але витрати на які можуть здійснюватись відповідно до бюджетної класифікації (див.: розд. II “Видатки бюджету” додатку № 3 до Постанови ВРУ від 12 липня 1996 р. “Про структуру бюджетної класифікації України”; розд. II “Класифікація видатків бюджету” додатку № 1 до наказу МФ від 27 грудня 2001 р. № 604), яким затверджено бюджетну класифікацію, по суті, є перевищенням влади або службових повноважень, оскільки бюджети всіх рівнів і статті їх видатків затверджуються колегіальними органами, а тому прийняття службовою особою рішення про використання бюджетних коштів на цілі, не передбачені бюджетом, є явним виходом за межі наданих такій особі законом прав і службових повноважень і повинно кваліфікуватися за відповідною частиною ст.365. ПВСУ в підпункті “в” абз.2 п.5 постанови “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” від 26 грудня 2003 р. № 15 роз’яснив, що вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально, повинно кваліфікуватись як перевищення влади або службових повноважень.
Частиною 1 ст.59 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” від 27 листопада 2003 р. та ч.1 ст.50 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” від 23 грудня 2004 р. передбачено, що як нецільове використання бюджетних коштів кваліфікується здійснення з відповідного місцевого бюджету видатків, які мають проводитися згідно з БК з іншого бюджету.
Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню може бути способом вчинення інших, більш тяжких злочинів, наприклад заволодіння майном. Останнє має місце, зокрема, при незаконному використанні службовими особами бюджетних коштів на будівництво чи ремонт належного їм на праві приватної власності житла, благоустрій земельних ділянок, оплату навчання в навчальних закладах їхніх дітей тощо.
9. Використання бюджетних коштів у обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, - це фінансування окремих або всіх видаткових статей бюджету, в тому числі й з додержанням принципу пропорційного фінансування видатків бюджету, в розмірах, що перевищують ті, які затверджено бюджетом. Таке фінансування може здійснюватися за рахунок додаткових, понад визначені, надходжень до бюджету внаслідок збільшення його доходної частини, а також за рахунок використання коштів, призначених на фінансування інших видатків бюджетів (в останньому випадку одночасно матиме місце як використання цих коштів у обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, так і використання їх не відповідно до цільового призначення).
Як використання бюджетних коштів у обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, треба розглядати, наприклад, збільшення бюджетних призначень по загальному та спеціальному фонду Державного бюджету України на оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків, на капітальні видатки за рахунок зменшення бюджетних призначень на поточні видатки, що заборонено ч.3 ст.17 Закону України “Про Державний бюджет України на 2002 рік” від 20 грудня 2001 р., затвердження кошторисів і планів асигнувань, а також здійснення видатків у сумі, що перевищує затверджені бюджетні призначення (див. п.41 Порядку).
Статтею 23 Закону України “Про Державний бюджет на 2005 рік” від 23 грудня 2004 р. заборонено збільшення бюджетних призначень по загальному та спеціальному фондах Державного бюджету України на: оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків; видатки розвитку за рахунок зменшення бюджетних призначень на видатки споживання; видатки за бюджетними програмами, пов’язаними з функціонуванням органів державної влади, за рахунок інших видатків.
10. Недотриманням вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету може, зокрема, визнаватися:
- неприйняття рішень про пропорційне скорочення видатків за всіма видатковими статтями бюджету в разі зменшення надходжень до нього;
- неподання органам, що затвердили бюджет, пропозицій щодо прийняття рішень про пропорційне скорочення видатків бюджетів у передбачених законодавством випадках;
- скорочення видатків не за всіма, а лише за окремими статтями видатків бюджету в разі зменшення надходжень до нього, тобто непропорційне скорочення видатків за всіма статтями бюджету (крім захищених);
- пропорційне скорочення видатків бюджету за всіма, в тому числі й за захищеними, статтями бюджету в разі зменшення надходжень до бюджету (при цьому недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету виявляється в тому, що воно поширюється й на захищені статті видатків, які йому не підлягають).
Стаття 26 Закону України “Про Державний бюджет України на 2000 рік”, ст.30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” та ст.21 Закону України “Про Державний бюджет України на 2002 рік” від 20 грудня 2001 р., а також ст.46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” передбачали, що фінансування витрат Державного бюджету України по захищених статтях та по соціальному захисту інвалідів провадиться в першочерговому порядку та пропорційно по розпорядниках коштів Державного бюджету України. Вказані статті, а також ст.30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” від 26 грудня 2002 р. та ст.32 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” від 23 грудня 2004 р. визначають і перелік захищених статей видатків загального фонду Державного бюджету України відповідно на 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 та 2005 роки за економічною структурою видатків. Зокрема, до захищених статей видатків загального фонду Державного бюджету України на 2002 р. віднесені: оплата праці працівників бюджетних установ (код 1110); нарахування на заробітну плату (код 1120); придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів (код 1132); забезпечення продуктами харчування (код 1133); виплата процентів за державним боргом (код 1200); трансферти населенню (код 1340); трансферти місцевим бюджетам (код 1320). Ці ж статті видатків загального фонду Державного бюджету визнані як захищені Законами про Державний бюджет України також на 2003, 2004 та 2005 роки. Крім того, захищеними видатками Державного бюджету України на 2003, 2004 та 2005 роки визначені видатки на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців та забезпечення інвалідів протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування та реабілітації, а на 2004 р. - додатково визначені видатки на реформування та розвиток Збройних Сил України, розвідувальну діяльність у сфері військової оборони (ч.2 ст.46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”), а ч.2 ст.32 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” - також видатки на забезпечення живучості та вибухопожежобезпеки арсеналів, баз і складів озброєння, ракет і боєприпасів Збройних Сил України, утилізацію звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого зберігання та використання, та видатки на підготовку кадрів вищими навчальними закладами І-ІV рівнів акредитації, фундаментальні і прикладні дослідження та дослідно-конструкторські роботи.
11. З 1998 р. впроваджений бюджетний розпис за місяцями (див.: п.2 постанови КМУ “Про стан впровадження казначейського виконання кошторисів видатків” від 1 вересня 1997 р. № 963). Недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджету виявляється в непропорційному фінансуванні визначених бюджетом статей видатків: фінансування в повному обсязі одних статей видатків при одночасному зменшенні його обсягу за іншими статтями або взагалі нефінансування окремих статей; недодержання строків фінансування видатків за окремими статтями, що призводить до заборгованості, наприклад, по виплаті пенсій, заробітної плати тощо.
12. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого із чотирьох названих у диспозиції ч.1 ст.210 діянь, якщо їх предметом були бюджетні кошти у великому (ч.1 ст.210) чи особливо великому (ч.2 ст.210) розмірі. Згідно з приміткою до ст.210, великим розміром бюджетних коштів вважається сума, що в тисячу і більше разів, а особливо великим розміром - сума, що в три тисячі і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Наслідки порушення законодавства про бюджетну систему перебувають за межами складу даного злочину, а тому повинні враховуватися при визначенні міри покарання за вчинений злочин, а в необхідних випадках - одержувати самостійну кримінально-правову кваліфікацію. Зокрема, заподіяння шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або інтересам юридичних осіб, або державним чи громадським інтересам повинно кваліфікуватися залежно від розміру заподіяної шкоди за ст.364 чи ст.365. Вчинення службовою особою діяння, спрямованого на порушення законодавства про бюджетну систему (наприклад, видання наказу про використання бюджетних коштів у великих розмірах усупереч їх цільовому призначенню), якщо таке порушення не сталося з незалежних від неї обставин, слід кваліфікувати як замах на вчинення злочину.
У тих випадках, коли бюджетні кошти були предметом декількох різних за своїм змістом порушень законодавства про бюджетну систему (наприклад, мали місце використання цих коштів усупереч їх цільовому призначенню, в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, а також недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету), а великий розмір таких коштів утворюється лише “за сукупністю” цих порушень, розглядати останні як єдине порушення законодавства про бюджетну систему України можна тільки за наявності ознак продовжуваного злочину. Про такий злочин свідчитиме, зокрема, наявність єдиного умислу на вчинення декількох порушень законодавства про бюджетну систему, предметом яких були бюджетні кошти у великому розмірі. Те саме стосується й декількох порушень законодавства про бюджетну систему України, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах.
13. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
14. Суб’єктом злочину може бути будь-яка службова особа, наділена правом розпоряджатися бюджетними коштами, у тому числі відповідні службові особи підприємств, установ та організацій, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджету, які чинним бюджетним законодавством визнаються розпорядниками чи одержувачами бюджетних коштів. Розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи, в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.
За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників коштів бюджету на відповідний рік та розпорядників коштів бюджету нижчого рівня. Головні розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ч.1 ст.22 БК визначаються та затверджуються безпосередньо законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет на відповідний рік шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня - це розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього. Розпорядники нижчого рівня, до сфери управління яких належать інші розпорядники нижчого рівня, в процесі складання, затвердження та виконання кошторисів користуються щодо них правами, визначеними для головних розпорядників (див.: п.6-7 згадуваного Порядку).
Суб’єктами злочину у формі недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету та недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів можуть бути тільки службові особи, віднесені до категорій головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня, до сфери управління яких належать інші розпорядники нижчого рівня.
Суб’єктами злочину у формах використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню та використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, можуть бути службові особи одержувачів коштів державного бюджету - підприємств і госпрозрахункових організацій, громадських та інших організацій, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку, або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників і витрачають бюджетні кошти відповідно до плану використання бюджетних коштів (див.: п.8, 9 Порядку), а також службові особи органів державної влади, за рішеннями яких з місцевих бюджетів здійснені видатки, які мають проводитися згідно з БК з іншого бюджету (див.: ч.1 ст.59 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”; ч.1 ст.50 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”).
Суб’єктами злочину можуть бути й службові особи суб’єктів господарської діяльності - юридичних осіб небюджетної сфери, якщо одержані як дотації, субсидії чи субвенції бюджетні кошти витрачаються ними не відповідно до їх цільового призначення. За наявності в діях таких осіб ще й ознак шахрайства з фінансовими ресурсами вчинене треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за відповідними частинами ст.210 та ст.222. Вчинення передбачених диспозицією ч.1 ст.210 діянь службовими особами, які не є розпорядниками чи одержувачами бюджетних коштів, кваліфікується як перевищення влади або службових повноважень, оскільки ними в такому випадку вчинюються дії, що належать до компетенції вищестоящої службової особи чи службової особи іншого відомства (а ці дії згідно з підпунктом “а” абз.2 п.5 постанови ПВСУ “Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень” від 26 грудня 2003 р. № 15 повинні кваліфікуватися саме так).
15. Кваліфікованими видами порушення законодавства про бюджетну систему є вчинення передбачених ч.1 ст.210 діянь: повторно; за попередньою змовою групою осіб; щодо бюджетних коштів у особливо великих розмірах.
Повторним є вчинення будь-якого діяння, передбаченого ч.1 чи ч.2 ст.210, особою, яка раніше вчинила одне або декілька таких діянь, незалежно від їх послідовності та наявності чи відсутності судимості за них. При цьому необхідно, щоб умисел на вчинення кожного порушення законодавства про бюджетну систему виникав у винної особи самостійно. Якщо ж при вчиненні першого діяння умислом службової особи охоплювалися й наступні діяння (епізоди), пов’язані з порушенням законодавства про бюджетну систему, все вчинене повинно розглядатись як єдиний продовжуваний злочин і залежно від розміру бюджетних коштів, які були предметом порушень, має кваліфікуватися за ч.1 або ч.2 ст.210.
Вчиненим за попередньою змовою групою осіб треба вважати таке порушення законодавства про бюджетну систему, в якому брали участь як співвиконавці, попередньо домовившись про його вчинення, принаймні дві службові особи, що є суб’єктами даного злочину.
Зміст поняття “особливо великий розмір бюджетних коштів” розкрито в примітці до ст.210 та в п.12 коментаря.
16. Оскільки законодавство про бюджетну систему порушується службовою особою шляхом використання нею влади чи службового становища всупереч інтересам служби або вчиненням дій, що виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень, то злочин, передбачений ст.210, за своїм змістом є нічим іншим, як зловживанням владою чи службовим становищем (ст.364) або ж перевищенням влади чи службових повноважень (ст.365).
Разом з тим норми, передбачені ст.210 та ст.364 чи ст.365, не можуть розглядатись як спеціальна й загальна, оскільки:
- із суб’єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність спеціальних мотивів (корисливий мотив, інші особисті інтереси, інтереси третіх осіб), а мотиви вчинення злочину, передбаченого ст.210, можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають;
- зловживання владою або службовим становищем, а також основний і особливо кваліфікований склади перевищення влади або службових повноважень належать до так званих матеріальних складів злочинів, оскільки обов’язковою їх ознакою є заподіяння істотної шкоди (основні склади) або спричинення тяжких наслідків (ч.2 ст.364 та ч.3 ст.365), а ст.210 передбачає відповідальність за злочин із формальним складом.
17. Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню можуть спровокувати страйки, масові заворушення тощо. Психічне ставлення службових осіб до таких наслідків характеризується, як правило, необережною виною, але можливий і непрямий умисел. Оскільки зазначені наслідки перебувають поза межами складу злочину, передбаченого ст.210, вони за наявності підстав повинні одержувати самостійну кримінально-правову оцінку.

Стаття 211. Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку

1. Видання службовою особою нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, -
карається штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок виконання державного бюджету та місцевих бюджетів по доходах і видатках.
2. Під нормативно-правовими актами, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, треба розуміти будь-які нормативні акти (постанови, накази, інструкції, роз’яснення тощо), що містять одну чи декілька обов’язкових для виконання правових норм (правил поведінки), розрахованих на невизначене коло фізичних осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом), а також акти міжвідомчого характеру, які змінюють затверджені законами, в тому числі Законом про Державний бюджет, підстави й порядок обчислення та сплати в бюджети податків, зборів, інших обов’язкових платежів (об’єкти оподаткування, платники податків, зборів, інших обов’язкових платежів, пільги з оподаткування, відсотки розподілу платежів між бюджетами різних рівнів тощо) або ж визначені затвердженим бюджетом розміри його видатків (як у цілому, так і за окремими статтями) чи порушують принцип пропорційності фінансування останніх (збільшують або зменшують видатки за окремими статтями бюджету, дозволяють знижувати видатки за захищеними статтями бюджету, не передбачають пропорційного скорочення його видатків у встановлених законодавством випадках тощо).
3. Розпорядчі акти - це акти (накази, розпорядження), що видаються службовою особою, дія яких поширюється на чітко визначене ними коло осіб, тобто персоніфіковані, і які мають разове застосування. Такі акти можуть стосуватись незаконного звільнення конкретних платників податків від їх сплати, надання пільг зі сплати податків чи надання дозволу використати бюджетні кошти не за цільовим призначенням або у розмірі, що перевищують затверджені межі видатків, тощо.
4. З об’єктивної сторони злочин характеризується лише діями - виданням нормативно-правових актів, які всупереч установленому законом порядку змінюють доходи чи видатки бюджету.
5. Під виданням нормативно-правових актів треба розуміти:
- підписання службовою особою, наділеною відповідними повноваженнями, актів, які містять приписи, обов’язкові для виконання необмеженим колом об’єктів управління (фізичних та юридичних осіб);
- затвердження службовою особою своїми наказами актів (постанов, правил, порядку, інструкцій, роз’яснень тощо), прийнятих (схвалених, рекомендованих) колегіальними дорадчими органами (колегіями міністерств, центральних відомств), рішення яких впроваджуються керівниками відповідних органів виконавчої влади, оскільки саме вони несуть персональну відповідальність за виконання завдань і здійснення функцій, покладених на ці органи.
Видання службовою особою розпорядчих актів, якими змінюються доходи і видатки бюджету, - це підписання службовою особою наказу чи розпорядження, якими змінюються згадані доходи чи видатки. При цьому виконання таких наказів (розпоряджень) іншою службовою особою є використанням бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, а тому, якщо така особа усвідомлювала, що дозвіл на використання бюджетних коштів є незаконним, її дії мають кваліфікуватися за ст.210.
До актів розпорядчого характеру, якими змінюються доходи бюджету, належать акти (постанови, накази, розпорядження тощо), якими визначене ними коло осіб 1) всупереч установленому чинним законодавством порядку звільняється від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, 2) незаконно одержує пільги з податків, зборів, інших обов’язкових платежів, 3) незаконно позбавляється таких пільг, 4) незаконно піддається штрафним (фінансовим) санкціям (штрафам).
6. Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи й видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, визнається злочином у разі, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих (ч.1 ст.211) або особливо великих (ч.2 ст.211) розмірах.
7. Закінченим злочин вважається з моменту видання зазначеного в диспозиції ч.1 ст.211 нормативно-правового чи розпорядчого акта, незалежно від наслідків, які перебувають за межами складу злочину. Тому заподіяння шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, інтересам юридичних осіб або державним чи громадським інтересам внаслідок виконання незаконно виданих актів, які змінюють доходи й видатки бюджетів, повинно одержувати самостійну кримінально-правову оцінку (див.: п.12 коментаря до ст.210).
8. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.
9. Суб’єктом злочину у формі видання нормативно-правових актів є службові особи: 1) органів виконавчої влади та їх структурних підрозділів, наділені правом видавати чи затверджувати своїми наказами нормативно-правові акти (інструкції, положення, роз’яснення, правила тощо), якими конкретизуються, змінюються або роз’яснюються порядок і підстави формування доходної та витрачання видаткової частин бюджетів нижчестоящих бюджетних установ та організацій (вищі посадові особи КМУ, керівники міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, керівники органів виконавчої влади), або акти міжвідомчого характеру (акти КМУ, МФ, Головного управління Державного казначейства, ДПА, НБУ, Державної митної служби, Пенсійного фонду та інші), або акти державних адміністрацій та виконавчих комітетів рад щодо доходів і видатків місцевих бюджетів. Видання нормативних актів службовими особами, які не мають на це права, повинно кваліфікуватися залежно від заподіяної шкоди за відповідною частиною ст.365 (див.: п.14 коментаря до ст.210); а суб’єктом злочину у формі видання розпорядчого акта - 2) будь-яка службова особа - розпорядник бюджетних коштів, яка видає розпорядчий акт.
10. Частиною 2 ст.211 встановлено відповідальність за два кваліфікованих види розглядуваного злочину. Про поняття особливо великого розміру бюджетних коштів див.: п.3 примітки до ст.210. Про повторність вчинення злочину - ст.32 та коментар до неї.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини проти системи оподаткування	\|	Злочини проти системи валютного регулювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.086 сек.