Політичні доктрини епохи Просвітництва

Логічним продовженням ідей, висловлених мислителями періоду Відродження, стали суспільно-політичні погляди епохи Просвітництва (ХVІІ-ХІІІ в.). Проствітництво (англійське, французьке, німецьке) виступило як широке соціально-політичне й філософське вчення, що відкрито відкидало ідеологію феодального суспільства й обґрунтувало основні політико-правові доктрини буржуазного суспільства.

Вихідною точкою цього вчення стала ідея "природних прав" людини, спрямована проти абсолютизму й теології. Вона не була новою, але якісно іншим було трактування її змісту. Тепер в "природних правах" бачили продиктовані розумом, від природи дані людям властивості: бути вільними, володіти й розпоряджатися власністю, бути рівними один одному, мати гарантії від сваволі й т.д.

Ідею "природних прав" розвивала й доповнювала концепція "суспільного договору", відповідно до якої первісні люди жили в "природньому стані". Щоб уникнути небезпек, незручностей, зіткнень вони вирішили вийти з "природнього стану" і жити в стані цивільному. Для цього вони уклали договір і створили державу поставшу над ними й увібравшу в себе й індивіда й суспільство.

Епоха Просвітництва породила блискучу плеяду мислителів: Гобсс і Локк (Англія), Джефферсон (США), Монтеск'є, Руссо (Франція), Кант і Гегель (Німеччина). В основі їхніх концепцій були принципи раціональності (розумності), законності й дотримання природніх, рівних для всіх і кожного прав людини.

Т. Компонелла написав працю „Місто Сонця" (1601р) висунув ідеал суспільного устрою, заснованого на спільній праці та спільній власності. Властитель держави „Сонці" слідкує за результатами колективної праці і за розподілом виробленого.

Наприкінці XVI ст. початку XVII ст. у політичній науці розвивається теорія природного права та суспільного договору, розробниками яких були Т.Гоббс, Бенедикт Спіноза та ін.

Політичні ідеї Т.Гоббса (1588-1679) англійського філософа викладено у працях „філософські основи вчення про громадянина" (1642), „Левіафон, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадської "(1651). В основу теорії держави поклав уявлення про природу індивіда. Егоїзм призводить до виникнення „війни всіх проти всіх". Правителя обирають люди, щоб покласти кінець війнам. „Суспільний договір" полягав у тому, що індивіди більшістю передавали своє право на самоврядування одній авторитетній особі, після чого втрачали свої права.

Розрізняв держави, які утворилися внаслідок добровільної згоди громадян, та держави, що утворилися за допомогою фізичної сили. Називає три основні форми держави: монархію, аристократію, демократію. Перевагу віддавав монархії. Як і Маккіавеллі, почав розглядати державу не через призму теології, а виводить закони її розвитку із розуму та досвіду.

Джон Локк (1632-1704) - англійський філософ, політичний мислитель у праці „Два трактати про правління" (1690).

Державу, за Д. Локком, створюють для надійного забезпечення прав, рівності та свободи, захисту особи й власності людини. Цілісність держави та виконання нею своїх основних завдань здатне забезпечувати конституційне правління, при якій влада була б обмежена законом і поділена. Ведуча роль відводилась законодавчій владі.

Вчення Д. Локка було класичним відображенням ідеології ранньобуржуазних революцій. Сформульовані ним принципи, лягли в основу усіх демократичних правових держав світу. Його вважають основоположником лібералізму та сучасного конституціалізму.

У другій половині XVIII ст. у Франції виник широкий суспільний рух - Просвітництво, Його мета полягала у критиці основ феодальної ідеології, релігійних забобонів, у боротьбі за віротерпимість, свободи наукової та філософської думки.

Оригінальним і своєрідним мислителем був Ж.Ж.Руссо (1712-1778), який вважав, що джерелом походження держави є майнова нерівність. У праці "Про суспільний договір" Руссо розвиває договірну теорію походження держави, стверджуючи, що останнє є результатом суспільного договору, що забезпечує абсолютну відповідність між індивідуальною й загальною волею, тобто волею всього народу. У результаті суспільного договору з'являється й цивільне суспільство. Загальна народна воля суверенна, тобто має Верховну владу.

Руссо розвивав ідею державного суверенітету на республіканській основі. Тільки республіканський спосіб правління, вважав він, є цілком законним і розумним, тому що в республіці справжнім творцем законів є сам народ.

Розвиток суспільно-політичної думки в епоху Просвітництва нерозривно пов'язаний з ім'ям І.Канта (1724-1804р.). З його ім'ям асоціюється ідея "правової держави". Право, на думку Канта існує для того, щоб регулювати зовнішню поведінку людини, виключити свавілля одного стосовно іншим. Це можливо тільки тоді, коли право сприймається як єдине для всіх, тобто діє в рамках суспільних законів.

Розглядаючи державу, Кант розрізняє в ній республіканську й деспотичну форми правління. Перша, на його думку, заснована на поділі законодавчої, виконавчої й судової влади, а друга - на їхньому злитті. Разом з тим, демократія, на думку Канта, легко може трансформуватися в деспотичну форму правління, тому що при загальній участі в керуванні виникають певні труднощі в розділі законодавчої, виконавчої й судової діяльності.

Геніальний мислитель Г.В.Ф.Гегель (1770-1831), узагальнивши теоретичні висновки своїх попередників, створив єдину, органічно взаємозалежну систему суспільно-політичних поглядів, засновану на принципах ідеалізму, радикалізму й діалектики.

Найголовніша функція цивільного суспільства - стежити, щоб вільний розвиток особистості не поглинався суспільством. Шляхом групового представництва суб'єктів цивільного суспільства в органах влади (те, що ми називаємо сьогодні політичним плюралізмом) держава одержує можливість синтезувати групові й індивідуальні інтереси громадян у єдине ціле. Забезпечуючи право на захист, власність і волю, воно здобуває характер правової держави, писав Гегель в "Філософії права".

У суспільстві, по Гегелю, повинна бути тільки одна рівність - перед законом. Всі інші форми політичної рівності є не що інше як непорозуміння й не мають права на існування. Ці й інші політично-філософські погляди Гегеля вплинули на історію суспільно-політичної думки.

У такий спосіб в епоху Просвітництва були створені три політико-правові доктрини:

1) Теорія народного суверенітету: пряме здійснення народом законодавчої влади.

2) Теорія правової держави: природні права особистості не залежать від держави.

3) Теорія поділу влади: законодавчу, виконавчу, судову.

Влада повинна бути розділена на законодавчу, виконавчу, судову й здійснюватися трьома різними органами;

Ідеї Просвітництва підготували Велику французьку революцію, що здійснилася під гаслом "Воля, рівність, братерство" і заснувала республіку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політичні вчення епохи Відродження	\|	Основні віхи політичної думки І половини XIX ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.