• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розміщення розподільних центрів у логістичному середовищі

Таблиця 1

Рис. .4. Схема основних логістичних ланцюгів розподільної логістики

Рис. 3. Схема каналів розподілу товарів різних рівнів

Логістичний ланцюг у розподільній системі визначають, як “лінійно впорядковану множину фізичних і/або юридичних осіб, які здійснюють логістичні операції доведення матеріального потоку від однієї логістичної системи до іншої або до кінцевого споживача”. Інші дослідники визначають логістичний ланцюг, як “логістичну форму організації міжфірмових взаємодій”. Під логістичним ланцюгом розуміють не лише і не стільки учасників збутового процесу, скільки сукупність логістичних операцій, об’єднаних спільністю як результатів, так і учасників збутової діяльності. Згідно з цим можна визначити, що логістичні ланцюги мають такі основні властивості:

• системність – кожна окремо взята операція не утворює логістичного ланцюга, а він виникає лише у певному стані логістичних операцій;

• стійкість, тобто здатність логістичного ланцюга зберігатися до повного виконання завдань його організації;

• гнучкість, тобто змінність складу (ланок) ланцюга із врахуванням змін завдань і функцій;

• адаптованість, тобто постійна зміна елементів ланцюга як реакція на тенденції зміни кон’юнктури ринку;

• ефективність, тобто логістичний ланцюг зберігається до того часу, поки це вигідно учасникам.

Різноманітність логістичних ланцюгів можна класифікувати за такими основними ознаками:

1) за кількістю ланок (операцій) – двох-, трьох- та багатоланкові ланцюги;

2) за складом учасників – внутрішні, коли учасниками є лише підрозділи підприємства, та зовнішні, тобто ланцюги, які утворюються як результат взаємодії економічно самостійних суб’єктів;

3) за часом дії – постійні або довготривалі, періодичні та разові;

4) за ринками обслуговування – глобальні, регіональні та локальні.

Класифікацію посередників можна провести за двома ознаками:

1) від кого працює посередник;

2) за чий рахунок посередник здійснює операції.

Схарактеризуємо основних учасників типового логістичного ланцюга (рис.4).

Ділери – це гуртові, рідше роздрібні посередники, які ведуть операції від свого імені та за свій рахунок. Товар купується ними згідно з договором поставки. Розрізняють два види ділерів: ексклюзивні – є єдиними представниками виробника в даному регіоні, вони наділені винятковими правами реалізації його продукції; авторизовані – співпрацюють із виробником на умовах франчайзингу.

Дистриб’ютори – оптові та роздрібні посередники, які ведуть операції від імені виробника та за свій рахунок. Виробник надає дистриб’ютору право торгувати своєю продукцією на певній території та протягом вказаного терміну. Дистриб’ютор може діяти й від свого імені. У такому випадку в межах договору на отримання права продажу підписується договір поставки. У логістичному ланцюгу дистриб’ютори займають місце між виробником і ділерами.

Комісіонери – це гуртові та роздрібні посередники, які здійснюють операції від свого імені та за рахунок виробника. Виробник залишається власником продукції до її передання та оплати кінцевому споживачу. Договір про поставку підписується від імені комісіонера. Комісіонер зобов’язаний забезпечити збереженість товару. Винагорода комісіонеру виплачується у вигляді відсотків від суми проведеної операції або як різниці між ціною, зазначеною виробником, та ціною реалізації.

Агенти– посередники, які виступають як представники або помічники іншої, основної відносно до них, особи (принципала). Агенти є юридичними особами. Агент укладає угоди від імені та за рахунок принципала.

За обсягом повноважень агенти діляться на: універсальні – здійснюють будь-які юридичні дії від імені принципала, генеральні – укладають лише ті угоди, які зазначені в дорученні. За послуги агенти отримують винагороди за тарифами або за домовленістю із принципалом.

Брокери–посередники при підписанні договорів, які зводять контрагентів. Брокери винагороджуються лише за продану продукцію, їх доходи можуть формуватись як певний відсоток від вартості товарів, або як фіксована винагорода за кожну продану одиницю товару.

При виборі варіанта логістичного ланцюга потрібно керуватись наступними критеріями:

• повнота, своєчасність та комплектність виконання замовлень споживачів;
• мінімум затрат на одиницю приросту ефекту збутової діяльності;
• можливість повернення неякісних товарів та організація сервісного обслуговування;
• економічна вигода для кожного учасника логістичного ланцюга при збереженні конкурентоспроможності товару на ринку.

Всі учасники логістичного ланцюга для отримання економічної вигоди повинні тісно співпрацювати один з одним. Деякі з методів такої співпраці наведені в табл. 1.

Методи співпраці учасників логістичного ланцюга

Складська мережа є однією із підсистем макрологістичної системи. Склади розподільних центрів (гуртових баз) – це ланки логістичного ланцюга, який забезпечує просування готової продукції в напрямку від виробництва до споживання. Згідно з принципами системного підходу в логістиці будь-які питання щодо складської мережі або окремих складів повинні розглядатись з точки зору реалізації загальної мети макрологістичної системи. Завдання вибору оптимального варіанту розміщення розподільного центру ставиться та вирішується в тому випадку, коли на певній території наявне деяке угрупування споживачів матеріального потоку. Необхідною та достатньою умовою можливості застосування логістичного підходу є наявність потокового процесу та певна системна цілісність об’єкта. Це означає, що споживачі матеріального потоку (виробниче чи невиробниче споживання), а також розподільний центр, який є для них джерелом постачання, повинні становити єдину цілісну систему, тобто бути організаційно, економічно, технологічно та технічно інтегрованими.

При виборі варіанту розміщення розподільного центру важливу роль відіграє фактор розташування виробництва та доступу до нього транспортної мережі. За даних умов А.М.Гаджинський пропонує такі два варіанти:

Варіант 1: Розподільний центр знаходиться у місці зосередження виробництва; транспортування відбувається за допомогою засобів магістрального транспорту (наприклад, залізницею, тоді розподільний центр буде розташований на вузловій залізничній станції).

Варіант 2: Розподільний центр розташований у місці споживання матеріального потоку; транспортування вантажів, як правило, здійснюється автомобільним транспортом. (Прикладом цього може бути роздрібна мережа магазинів і спеціалізований гуртовий склад як розподільний центру На рис. 11.5 наведено три варіанти розміщення розподільного центру.

Ці варіанти розміщення розподільчих центрів на території певного регіону, де реалізується продукція, відповідають таким умовам.

А. 3 одним розподільним центром, який розміщений на межі регіону.

В. 3 двома розподільними центрами, які розміщені у місцях угрупування роздрібної мережі.

С. 3 одним розподільним центром, який розміщений у географічному центрі регіону.

O

o

Проаналізуємо дані варіанти. Очевидно, що у варіанті А транспортні витрати на поставку продукції будуть найвищими від усіх наведених нижче варіантів, оскільки розподільний центр розміщений далі від центру регіону.

Варіант В передбачає розміщення на обраній території кількох (більше, ніж одного) розподільних центрів, які максимально наблизяться до центрів угрупування роздрібних магазинів. Однак поява ще одного розподільного центру призведе до збільшення капіталовкладень та експлуатаційних складських витрат, котрі можуть значно перевищити економічний виграш, отриманий від скорочення транспортних витрат.

Оптимальним буде останній варіант – С, згідно з яким регіон обслуговується одним розподільним центром, розміщеним у точці, максимально наближеній до географічного центру регіону. Проте в даному випадку потрібно враховувати, що не завжди географічний центр збігатиметься з центром угрупування споживачів.

Згідно з концепцією системного підходу при виборі варіанту розміщення розподільчих центрів застосовується така послідовність дій

1. Вивчається кон’юнктура ринку, стратегічні цілі логістичної розподільної системи (на основі маркетингових досліджень):

• розробляється прогноз інтенсивності матеріального потоку, який проходить через всю логістичну систему;

• складається прогноз необхідної величини матеріальних запасів в усій системі (враховуючи гуртові та роздрібні об’єкти).

2. Розробляється система товаропостачання.

3. Складаються схеми розподілу матеріального потоку всередині логістичної системи (картосхеми товаропостачання).

4. Здійснюється вибір варіанту місця розташування розподільного центру, який відповідає критерію мінімуму зведених затрат.

При розподілі товарів завдання розміщення розподільного центру може вирішуватися за допомогою фізичного моделювання макрологістичної системи, в межах якої здійснюється розподіл. Прикладом такого моделювання може бути метод, аналогічний визначенню центру тяжіння фізичного тіла.

Читайте також:

1. Аналіз відхилень – основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
2. Аналіз відхилень — основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
3. В однорідному середовищі світло розповсюджується по прямим лініям.
4. Вибір кількості та розміщення складської мережі
5. Вибір типу і місця розміщення водозабірних споруд
6. Вибір, розміщення, режими роботи компенсуючих пристроїв.
7. Вивіз капіталу та інвестиції в системі міжнародних економічних відносин. Напрямки та структура вивозу капі­талу. Форми вивозу та розміщення (інвестування) капіталу.
8. Вигідне господарсько-географічне розташування Харкова перетворило його у XVIIІ ст. на один з найпотужніших економічних центрів Російської імперії.
9. Види та характеристики центрів відповідальності
10. ВИКОРИСТАННЯ ОПЕРАТИВНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ ЗНАНЬ ПРО КОНФЛІКТИ В ЗЛОЧИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ
11. Вимоги до розвитку та розміщення об’єктів атомної енергетики
12. Вимоги до розміщення потенційно-небезпечних виробництв

Переглядів: 1087