Початок пізнього Відродження в Італії у часі збігається з початком доби Реформації, яка об’єднує культурний розвиток країн північної Європи – Німеччини, Нідерландів, Швеції, Франції, Англії і частково Іспанії. Ідейна боротьба в цих країнах в XVI-XVII ст. супроводжується кардинальною церковною реформою.
Реформація – це соціальний рух за реформи католицької церкви (від лат.- reformation – переобладнання), за створення дешевої церкви без поборів і плати за обряди, за очищення християнського вчення від усяких неправильних положень.
Існує думка, що Ренесанс і Реформація – це протилежні явища, більш того, Реформацію вважають реакцією на Відродження. Насправді це були два паралельні духовні рухи, з самого початку тісно пов’язані між собою на основі гуманістичного вчення і критики латинського тексту Біблії. Спільною для Відродження і Реформації була потреба подолання величезної прірви між теорією і практикою християнського життя того часу за допомогою попередньої духовної спадщини, алешляхи подолання цієї прірви були обрані різні. Реформація сформувалася із середньовічних єресей і проявилась в ідеології таких релігійних віровчень, як лютеранство, цвінгліанство і кальвінізм, які склали основу третьої, після православ’я та католицизму, гілки християнства, відомої як протестантизм.