Психофізіологічні чинники умов праці

В групу психофізіологічних чинників умов праці включають нервово-психічні навантаження, фізичні зусилля, робочу поставу, темп роботи, ступінь її монотонності і відповідний режим праці і відпочинку.

Нервово-психічні навантаження характеризуються ступенем напруження органів зору, слуху, зосередженістю, обсягом і розподілом уваги, кількістю навмисних переключень уваги за одиницю часу.

Забезпечення оптимального нервово-психічного навантаження необхідно добиватися шляхом встановлення науково обґрунтованих норм праці, періодичної зміни різних видів навантаження протягом робочого дня.

Фізичні навантаження характеризуються обсягом динамічної і статичної роботи. Хоч статична робота і не потребує великих затрат енергії, але м’язи стомлює більше ніж помірна динамічна робота. Важка ж динамічна робота потребує великих затрат енергії. На виконання важких робіт вводяться обмеження. Чоловіку дозволяється виконувати вантажно-розвантажувальні роботи при масі вантажу до 50 кг, жінці - до 7 кг, підліткам чоловічої статі - до 16 кг. Піднімання і переміщення вантажу масою понад 50 кг проводять за допомогою механізмів і приладів. Роботи з небезпечними й особливо небезпечними вантажами виконують особи, що пройшли спеціальне навчання; інструктаж цих осіб повторюється через кожні 3 місяці.

Робоча постав, темп роботи, ступінь її монотонності, нервово-психічні навантаження і фізичні навантаження, визначають відповідний режим праці і відпочинку, який повинен сприятливим для максимальної працездатності працівників. При розробці правильного режиму праці і відпочинку враховуються наукові обґрунтування фізіології праці.

Фізіологія праці - розділ фізіології, що вивчає закономірності протікання фізіологічних процесів і особливості їх регуляції при трудовій діяльності людини, тобто трудовий процес в його фізіологічних проявах. Фізіологія праці вирішує два основні завдання: визначає оптимальні характеристики робочого процесу, що дозволяють досягти високої продуктивності і ефективності праці, і розробляє заходи, що оберігають людину від несприятливого впливу деяких чинників. Виходячи з цих завдань, фізіологія праці обґрунтовує режими праці і відпочинку залежно від інтенсивності, екстенсивності, складності і значущості трудової діяльності; з'ясовує оптимальні і граничні можливості людини по прийому, переробці і видачі інформації (наприклад, найкращі способи подачі зорової та ін. інформації на табло і щитах управління); визначає найбільш економічні і найменш стомливі види робітників рухів. Фізіологія праці визначає, оцінює і прогнозує функціональний стан організму людини до, в час і після трудової діяльності; розробляє способи і режими тренування і вчення; обґрунтовує заходи по раціоналізації праці, що ведуть до підвищення працездатності людини і збереження його здоров'я. Розробка методик, що дозволяють вимірювати стомлюваність і міру зниження працездатності, зближує фізіологію праці з психологією праці, а вивчення впливів зовнішнього середовища на організм – з гігієною праці, що дозволяє розглядати ці науки як складові частини ергономіки . Особливість фізіології праці в тому, що вона поряд з гігієною і науковою організацією праці вивчає важливу соціальну проблему – проблему трудової діяльності людини. Найважливішим елементом фізіології праці є працездатність працівника.

Працездатність — це функціональні можливості організму, які характеризуються кількістю та якістю виконаної роботи при максимальній її інтенсивності або тривалості. Розрізняють працездатність людини неспецифічну (загальну) та специфічну, тобто здатність виконувати певний вид діяльності. Працездатність людини зумовлена станом здоров'я, віком, статтю та рівнем функціонального стану всіх систем організму. Оцінюють її часто за виробничими показниками (час виконання операції, кількість робочих рухів за одиницю часу, тривалість мікропауз, наявність браку в роботі тощо). Проте слід пам'ятати, що на ці показники впливають фактори, пов'язані з організацією трудового процесу (механізація та автоматизація, конструкція обладнання, режим праці та відпочинку, устаткування робочого місця тощо). Тому найбільш інформативними є показники функціонального стану центральної нервової системи (ЦНС), серцево-судинної системи (ССС), м'язової тканини, ендокринних органів тощо.

Зміна працездатності протягом робочого дня проходить три стадії. Перша називається стадією втягування у роботу, яка полягає в переході функціональних систем організму до робочого стану і характеризується підвищенням працездатності

Зовнішнім проявом стадії втягування у роботу є підвищення продуктивності, зниження часу виконання операцій, збільшення швидкості робочих рухів. Фізіологічні зміни характеризуються підвищенням працездатності, обмінних процесів, підсиленням процесу збудження, активізацією діяльності.

Друга стадія динаміки працездатності протягом робочого дня називається стадією стійкої працездатності, яка характеризується високим постійним рівнем.

Стадія стійкої працездатності замінюється стадією її зниження внаслідок розвинення втоми (третя стадія — стадія розвинення втоми). При цьому знижується продуктивність праці, з'являється суб'єктивне почуття стомленості. Прояв утоми може настати вже в першій половині робочого дня. Протягом обідньої перерви працездатність може відновитись цілком або частково, залежно від організації перерви. Відновлення роботи після перерви супроводжується розвитком стадії втягування у роботу, яка змінюється стадією стійкої працездатності, що переходить у стадію розвинення втоми. Тривалість цих стадій та рівень, на якому встановлюється працездатність у першій і другій половинах робочого дня, відрізняються і часто характеризуються нижчою працездатністю та швидшим розвиненням втоми.

У кінці зміни в деяких випадках може спостерігатись невелике підвищення працездатності, яке одержало назву кінцевого пориву, внаслідок психологічного впливу, пов'язаного із закінченням роботи та майбутнім відпочинком.

Кожна стадія динаміки працездатності може змінюватись за тривалістю у великих межах залежно від характеру виконуваної роботи та умов, у яких вона проходить. Так, стадія втягування у роботу може становити 15—30 хвилин для легкої роботи та роботи середньої важкості, а може затягуватись понад 2,5 години при напруженій творчій, розумовій діяльності. При важкій та нераціонально організованій роботі стадія втягування у роботу може переходити у стадію втоми. При раціональній побудові режиму праці та відпочинку стадії втоми може не бути або вона може наставати лише в кінці робочого дня.

Працездатність людини може змінюватись відповідно до природних (біологічних) ритмів психофізіологічних функцій (добові, тижневі, місячні, річні). Так, протягом доби (добовий, або циркадний ритм) простежуються два періоди високого рівня фізіологічних функцій: між 8— 12-ю та 16—18-ю годинами.

Встановлено, що зона біоритмічного оптимуму для трудової діяльності має індивідуальні коливання. Так, більшість людей володіють більш високою працездатністю у ранковий час (ранковий тип, "жайворонки"). Проте є певний процент осіб, які мають високу працездатність увечері та вночі (вечірній тип, або "сови").

Протягом робочого тижня (рис. 3.4) спостерігаються низькі рівні працездатності у перші дні й особливо в останні (понеділок, п'ятниця, субота). Триваліші біологічні ритми (місячні, річні, сезонні) мають різні періоди коливання відносно різних функціональних навантажень (фізичних, емоційних та інтелектуальних) і відрізняються високою індивідуальністю. Дані про місячні, річні та багаторічні ритми мають практичний інтерес під час планування індивідуальної праці, наприклад у наукових працівників, працівників літератури, мистецтва, спортсменів.

При регламентуванні роботи трудового колективу вони можуть враховуватись під час організації тривалих експедицій.

Працездатність також може змінюватись під час навчання, тренування, внаслідок зміни характеру трудового процесу (впровадження нового обладнання, робочих меблів, засобів механізації та автоматизації тощо), факторів, які визначають стан зовнішнього середовища (шум, мікроклімат, вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зови).

Втома — це стан, що спричинюється інтенсивною і тривалою роботою, характеризується тимчасовим зменшенням працездатності, виражається зниженням кількості та якості роботи і погіршенням координації робочих функцій.

Крива працездатності протягом тижня

Однією з основних причин втоми від перенапруження апарату опори і руху є вимушена робоча поза. Незручні пози внаслідок перенапруження можуть викликати прояв остеохондрозу, розтягування та ослаблення міжхребцевих зв'язків, зміну нормальної конфігурації хребта, ослаблення м'язів черевного преса, тазового дна, ослаблення та деформацію склепіння ступні тощо. Поряд зі змінами в апараті опори та руху нераціональна робоча поза може спричинити перенапруження в системі периферичного кровообігу, виникнення варикозного розширення вен.

Перенапруження функціональних систем, які тривалий час забезпечують високий рівень інтенсивності та концентрації уваги, пам'яті, аналітичного мислення, може бути одним із суттєвих факторів ризику виникнення невротичних станів та захворювань. Те ж саме можна сказати про такі фактори, як монотонність, емоційне перенапруження тощо.

Перенапруженню та переходу його у захворювання сприяють хронічні або інфекційні захворювання, клімактеричний період, недостатня рухова активність, несприятливі фактори виробничого середовища тощо.

Розробляючи заходи цілеспрямованої профілактики втоми і перенапруження, дуже важливо встановити конкретні фактори трудового процесу, здатні викликати ці процеси, та оцінити їх рівень за критеріями оцінки важкості та напруженості роботи.

Фізіолого-гігієнічна проблема втоми та перенапруження, зважаючи на те, що вона пов'язана з працездатністю працюючих, а отже, з продуктивністю праці, є важливою соціальною проблемою. Тому боротьба з втомою та перенапруженням має проводитись комплексно, включаючи технічні, організаційні, гігієнічні та психофізіологічні заходи. Основними з них є такі: широка механізація та автоматизація виробничих операцій; організація раціонального режиму праці та відпочинку; оптимізація санітарно-гігієнічних умов праці; удосконалення робочих рухів та робочої пози; обладнання раціонального робочого місця та устаткування з урахуванням антропо-фізіологічних особливостей організму; правильне, раціональне виробниче навчання; послаблення несприятливої дії монотонності; заходи щодо запобігання гіподинамії; формування сумлінного відношення до праці в трудових колективах (усвідомлення корисності праці, сприятливий психологічний мікроклімат, матеріальна зацікавленість, змагання тощо); естетичне оформлення робочої обстановки; організація та проведення профвідбору та профорієнтації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальні поняття	\|	Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці і побуту на геологорозвідувальних роботах

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.