Головна роль більшості парламентів і парламентарів полягає у законотворчості. Наприклад, у роботі Верховної Ради України домінантою є законодавчий процес, і кожного року там розглядаються тисячі законодавчих норм.
Багатьма конституціями, у зміст яких закладений захист прав людини, визнається, що закони, положення яких такі права порушують, можуть бути скасованими після їх прийняття у судовому порядку. Є також країни, де законотворчість залишається суверенним правом парламентів, і прийняті ними закони у подальшому не можуть піддаватися перевірці на відповідність міжнародним або національним нормам про права людини.
В обох випадках парламентарі, які здійснюють Парламентський контроль, можуть істотним чином підвищувати рівень захисту окремих прав. По-перше, перевірка проектів законів на відповідність нормам про захист прав людини на початкових етапах їх розгляду створює можливість уникнути порушень прав у подальшому, судових суперечок та пов’язаних з ними витрат. Члени парламентів, діяльність яких спирається на Білль про права, як правило, повинні діяти у такий спосіб, який є сумісним із фундаментальними правами, гарантованими конституцією. В умовах другої моделі, що базується на суверенних правах парламенту, попередній контроль законопроектів має таку ж саму, якщо не більшу, важливість. Закони після їх прийняття вже не можуть бути скасованими будь-яким судовим органом. Залишаючи за собою свої суверенні права, парламент може взяти на себе ще більшу відповідальність за забезпечення відповідності національних судових процесів стандартам, яких вимагають міжнародні норми щодо прав людини.