Перевірки на відповідність та інші параметри парламентського контролю

Ряд держав має спеціальні механізми запуску перевірки законодавства щодо того, чи відповідає воно зобов’язанням держави, що випливають з національного права та міжнародних норм про права людини. У деяких державах такий контроль запроваджується для того, щоб уникнути необхідності існування конституційних судів. В інших державах існують прямі норми, якими від уряду вимагається засвідчити, що будь-який із законів, що вносяться ним до парламенту, відповідають міжнародним та національним стандартам прав людини. Наприклад, у Великобританії Законом про права людини від 1998 року передбачається, що кожний із законопроектів, що подається урядом, має супроводжуватися посвідченням з боку відповідального міністра про сумісність норм законопроекту з передбаченими Конвенцією правами, які гарантуються ЗПЛ від 1998 року. СКПЛ скористався цими «деклараціями про сумісність» як відправним пунктом контролю урядових законопроектів, переконуючи уряд у тому, що, за логікою, такі декларації мали б супроводжуватися також аргументами щодо підстав для твердження про сумісність (тепер такі обґрунтування містяться або у пояснювальній записці до законопроекту або в окремих урядових меморандумах про дотримання прав людини).

Наприклад, відповідна Пояснювальна записка була підготовлена Міністерством внутрішніх справ щодо Законопроекту 19- EN про документи, що посвідчують особу.

Ознайомившись з нею і відповідно до розділу 19(1)(а) Закону про права людини від 1998 року, Баронеса Невіль-Джонс зробила наступну заяву: «На мою думку, положення законопроекту про документи посвідчення особи є сумісними з передбаченими Конвенцією правами».

Практика, подібна до моделі Великобританії, існує у Новій Зеландії, де Закон про Білль про права від 1990 року вимагає від Генерального Аторнею оприлюднення декларації стосовно будь-якого законопроекту, який, на думку парламенту, місить ризик несумісності з правами, що захищаються зазначеним Законом[74]. Такий тип моделі «повідомлення» парламенту про ризики для прав людини не обмежується юрисдикціями тих держав, де роль судів у захисті прав людини є більш обмеженою. Канадська Хартія прав дозволяє судам скасовувати законодавчі норми несумісні з конституційними правами, гарантованими Хартією. Разом з тим, ця ж Хартія дозволяє парламенту ухвалювати закони, які можуть бути неконституційними, незважаючи на думку суду. У такому разі законопроект має супроводжуватись декларацією про те, що «незважаючи на» певне порушення Хартії, уряд пропонує парламенту ухвалити даний закон[75].

У багатьох країнах законодавство контролюється на предмет його сумісності з правами людини без будь-якої подібної «системи раннього попередження» щодо думки уряду про сумісність норм. Законопроект, що містить значні загрози для конкретних прав, часто буде об’єктом заперечень з боку широкого загалу та політиків, а крім того критикуватися у пресі та громадянським суспільством. За таких обставин уряд (або один з його членів, що запропонував таку норму) може бути викликаний до парламенту для надання інформації, яка у будь-якому разі має супроводжувати декларацію про сумісність під час парламентських дебатів.

Досвід Австралії: законотворчість стосовно контролю дотримання прав людини у законодавстві. У 2010 році уряд Австралії запропонував новий проект федерального закону про права людини (парламентський контроль), який передбачав створення нового Об’єднаного комітету з прав людини у парламенті Федерації. Законопроект передбачає вимогу про надання Комітетом висновків щодо сумісності усіх проектів законів, поданих урядом Австралії, з кожною з міжнародних угод про права людини, ратифікованих Австралією. Від уряду вимагалося б посвідчення того, чи є такий законопроект сумісним із взятими за цими угодами зобов’язаннями[76].

Комітет мав би повноваження на проведення тематичних досліджень щодо пов’язаних з правами людини питань, але тільки за запитами уряду Австралії. У січні 2011 року Сенатський Комітет з юридичних та конституційних справ зробив доповідь про цей законопроект та рекомендував розширити мандат Комітету для більшої ефективності його роботи. Таке розширення включало у себе можливість комітету робити доповіді щодо будь-яких питань, пов’язаних з визначеними парламентом функціями.

Парламентський контроль в Україні: спільна робота з урядом. В Україні відповідність законопроектів міжнародним стандартам прав людини контролюється за допомогою кількох механізмів:

- Комітет Верховної Ради з питань прав людини та національних меншин відповідає за розроблення, аналіз та контроль законопроектів з точки зору імплементації базових законів про права людини.

- Головне аналітичне управління Парламенту має завдання проведення аналізу законопроектів, включаючи надання висновків про сумісність законів із зобов’язаннями держави у рамках міжнародних угод.

- Урядовий уповноважений з питань Європейської конвенції про права людини при Міністерстві юстиції надає експертні висновки щодо сумісності законопроектів із стандартами прав людини, закладеними у ЄКПЛ, та з іншими стандартами прав людини Ради Європи.

При цьому як Головне аналітичне управління парламенту України, так і Комітет з питань прав людини та національних меншин можуть надавати свої рекомендації на основі висновків, зроблених Урядовим уповноваженим, а також мають можливість отримати юридичні поради від фахівців апарату, що працюють у парламенті.

Основні завдання парламентського контролю:

-. Забезпечення сумісності законодавства з обов’язками держави за міжнародними угодами щодо прав людини;

-. Забезпечення можливості обговорити пов’язані з правами людини проблеми у парламенті, перш ніж вони стануть нормами, що порушують права людини;

- Уникнення порушень окремих прав та відповідних видатків на судові розгляди;

- Забезпечення ключової ролі обраної демократичним шляхом гілки влади у здійсненні захисту прав людини у державі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Україна	\|	Деякі риси парламентського контролю

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.