Правове регулювання економічної та валютної інтеграції.

Економічна інтеграція - це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства.

Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом низки факторів світового розвитку, серед яких найсуттєвішими є глобалізація і регіоналізація.
Глобалізація означає тісну взаємодію і сплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому терені; поширення безпосередніх і опосередкованих зв'язків між суб'єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин. Поняття глобалізації тісно пов'язане з інтернаціоналізацією господарського життя. Глобалізація супроводжується утворенням міжнародних організацій, що є регуляторами цього процесу. В економічній сфері це, перш за все, економічні підрозділи ООН (ЕКОСОР, ЮНІДО, ЮНКТАД та ін.), Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова торговельна організація, міжнародні організації в окремих галузях економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо). Глобалізація надає інтеграційним процесам загальносвітовий характер; кожна країна взаємодіє з іншими країнами не тільки безпосередньо (наприклад, через зовнішню торгівлю), але й через механізм опосередкування, - включаючись до світового ринку, світової валютної системи, до системи міжнародних організацій глобального типу.
Регіоналізація - це поглиблення міжнародних зв'язків на компактному просторі, що зветься регіоном. Регіон характеризується не тільки близьким розташуванням країн одна до одної, але й спільністю природних, історичних, економічних, політичних, культурних умов. Такі умови, наприклад, наявні в Західній Європі, що значно полегшує там процес економічної інтеграції. На регіональному рівні утворюються міждержавні угрупування, які мають характер інтеграційних об'єднань. Економічне згуртування є головною метою і чинником їх утворення, але часто цей процес підсилюється політичними, культурними й іншими умовами.

Найбільш чітко міжнародна інтеграція проявляється на регіональному рівні, тому доцільно розглянути докладніше механізм інтеграції на прикладі регіональних інтеграційних угруповань.
У просторовому відношенні можна відокремити такі рівні регіоналізації:
• макрорегіональний - об'єднання держав великого регіону. Такими регіонами е: Західна Європа, Центральна Європа, Східна Європа, Центральна Азія (азіатські країни колишнього СРСР, а також Монголія), Південна Азія, Східна і Південно-Східна Азія, Азіатсько-Тихоокеанський регіон (сполучає декілька регіонів Азії, Австралію, деякі країни Північної й Південної Америки), Північна Америка, Латинська Америка, Близький Схід, Західна і Центральна Африка, Східна Африка, Південна Африка;
• мезорегіональний - співробітництво між прикордонними адміністративно-територіальними утвореннями держав, наприклад, єврорегіони;
• мікрорегіональний - спільні спеціальні економічні зони (СЕЗ).

Історично найбільш рельєфно інтеграційні процеси виявились в Західній Європі. З самого початку вони були викликані необхідністю відбудови економіки країн цього регіону після другої світової війни.
Для полегшення реалізації плану Маршала, 16 європейських країн в 1948 році створили організацію європейського економічного співробітництва, ї цілями були:
- стабілізація валют;
- об'єднання економічного потенціалу;
- поліпшення торговельних відносин.
Однак ця організація виявилася слабкою і не змогла забезпечити необхідного економічного зростання.
Пошук нових форм співробітництва відбувався в двох основних напрямках:
Перший напрям передбачав:
а) усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей;
б) гармонізацію політики різних країн в галузі економіки;
в) створення єдиних зовнішніх тарифів.
Ці ідеї, врешті-решт, втілились в створенні Європейського Союзу. Другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також:
а) зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між членами зони;
б) збереження структури зовнішніх тарифів кожної країни.
Іншими словами, цей напрям передбачав надання кожній країні-учасниці організації вигоди від вільної торгівлі, але залишало кожній з них можливість дотримуватись власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами.
Ці ідеї втілились у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).
Шлях до Європейського Союзу був досить тривалим і важким. Необхідно виділити такі основні етапи формування цього Союзу:
- Перший етап пов'язаний зі створенням, за Паризьким договором, (8 квітня 1951 р.) Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), який набрав чинності в серпні 1952 р. Творцями ЄОВС стали: Франція, ФРН, Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди.
Мета ЄОВС - сприяти економічному зближенню між країнами, які УВІЙШЛИ до нього, шляхом створення єдиного ринку вугілля і сталі. В 1953 р. скасовано митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а дещо пізніше - і сталлю; в 1954 р. - на спеціальні сталі. В 1980 р. введено контингентування виробництва в цих країнах. В 1985 р. скасовано державні субсидії сталеливарній промисловості.
- Другий етап пов'язаний з Римським договором (25 березня 1957 р.) про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Євратому, котрий набрав чинності 1 січня 1958 р. Творцями ЄЕС і Євратому стали ті ж самі 6 європейських країн.
Мета ЄЕС (Спільного ринка) - забезпечення постійного і збалансованого розвитку економік країн-учасниць, підвищення рівня життя населення шляхом забезпечення свободи переміщення капіталів, товарів і робочої сили.
. Мета Євратому - розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписали договір. Це співтовариство дозволило побудувати низку АЕС, проводити спільні дослідження в галузі ядерної енергетики.
- Третій етап пов'язаний з об'єднанням в 1967 р. трьох співтовариств (СОВС, ЄВРАТОМ, ЄЕС) і створенням Європейських співтовариств (ЄС).
До складу ЄС спочатку увійшли 6 країн: Франція, Бельгія, ФРН, Люксембург, Італія, Нідерланди; в 1973 р. - Великобританія, Данія, Ірландія; в 1981 р. - Греція; в 1986 р. - Іспанія, Португалія.
Цілі ЄС — створення єдиної Європи шляхом поступового злиття національних економік і розвиток спільних інститутів.
Поступове злиття національних економік досяглось за допомогою:
а) формування спільного ринка на основі укладеного в 1968 р. митного союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської;
б) створення європейської валютної системи (березень 1979 р.) з метою формування "зони валютної стабільності" в Європі.
Механізм європейської валютної системи (ЄВС) грунтувався на ЕКЮ - складній валютній одиниці (корзині валют), з орієнтацією на єдину європейську валюту ("Євро");
в) створення єдиного внутрішнього ринка (січень 1993 р.) у відповідності з єдиним європейським актом, підписаним в 1986 р.
2. Розвиток спільних інститутів ЄС реалізувався у створенні і функціонуванні з 1967 року таких загальних наднаціональних і міждержавних органів:
а) Рада Міністрів - законодавчий орган;
б) Комісія Європейських співтовариств - виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді Міністрів проекти законів;
в) Європейський парламент - контролюючий орган. Він здійснює контроль за діяльністю Комісії і затверджує загальний бюджет;
г) Суд Європейських Співтовариств - вищий судовий орган.
Останнім часом дедалі більшого значення набувають ще два органи, котрі не непередбачені у початкових договорах. Вони створювались поступово, у зв'язку з практичною необхідністю:
• Європейська Рада, до складу якої входять глави урядів країн-учасниць;
• Європейське політичне співробітництво, комітет, у складі якого нараховується 15 міністрів закордонних справ та один член Комісії ЄС.
У своїй роботі Європейська Рада і Комісія Європейських Співтовариств знаходять підтримку ще двох організацій, що діють в рамках "Спільного ринку":
• Економічної та соціальної ради;
• Консультативної комісії ЄС з вугілля і сталі.
- Четвертий етап пов'язаний з Маастріхтським договором (підписаний 12 країнами ЄС 7 лютого 1992 року і набрав чинності 1 листопада 1993 року після ратифікації його всіма країнами) і утворенням Європейського Союзу.
Сьогодні до складу ЄС входять 15 країн: Ірландія, Греція, Данія, Нідерланди, Італія, Швеція, Португалія, Великобританія, Люксембург, Франція, Бельгія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, ФРН. Основними цілями Європейського Союзу є:
- закріплення результатів, досягнутих на попередніх етапах інтеграції країн Європейського Співробітництва, включаючи створення єдиного ринку;
- підвищення ефективності механізмів і органів Європейського Співробітництва;
- сприяння збалансованому, усталеному розвитку економіки і соціальної сфери в країнах-учасницях Європейського Співробітництва в умовах ліквідації внутрішніх кордонів між ними і поглибленню економічного та валютного союзу;
- підвищення ролі Європейського Співробітництва на міжнародній арені шляхом проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки 15 країнами, що виступають як єдине ціле;
- посилення захисту прав та інтересів громадян країн-учасниць шляхом введення громадянства Європейського Союзу.
Поглиблення економічного і валютного союзу Європейського Союзу у відповідності з Маастріхтським договором включає такі етапи.
Перший етап: липень 1990 - 31 грудня 1993 року.
- Повна лібералізація руху капіталів всередині Європейського Союзу;
- Завершення формування єдиного внутрішнього ринка ЄС;
- Розробка заходів по зближенню ("конвергенції") ряду економічних параметрів країн-учасниць з метою їх підготовки до участі в економічному та валютному союзі.
Другий етап: з 1 січня 1994 року.
- Установлення Європейського валютного інституту (ЄВІ) для розробки правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЕСЦБ) і введення єдиної валюти "Євро";
- Тісна координація економічної політики країн-членів; санкції за недотримання рекомендацій ради ЄС;
- Створення спеціального фонду сприяння "конвергенції" (15 млрд. ЕКЮ на 1993 - 1999 роки) для фінансової підтримки найменш розвинутих країн ЄС - Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії.
Третій етап: 3 1 січня 1999 року автоматично, незалежно від числа країн, готових до участі в економічному і валютному союзі:
- Установлення незалежного ЕСЦБ на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ), котрим керують лише представники країн-учасниць економічного та соціального союзу (ЄБІ ліквідується);
- Встановлення твердо фіксованого курсу валют країн-членів економічного і валютного союзу між собою і по відношенню до "Євро";
- Емісія банкнот "Євро" Європейським центральним банком і національними банками з дозволу Ради управляючих ЄЦБ;
- Єдина валютна політика країн-членів економічного і валютного союзу.
Договір про Європейський Союз передбачає істотні обмеження державного суверенітету в економічній галузі (питання валюти, податків, бюджету і т. ін.), у зовнішній політиці, в питаннях оборони та соціального регулювання.
Таке рішення викликало у багатьох громадян побоювання втрати національної самобутності, своїх етнічних, моральних, культурних та державних коренів. Відтак для того, щоб сумістити подальшу інтеграцію з самостійністю і самобутністю націй з правами людини, було ухвалене рішення впровадити в законодавство ЄС принцип субсидіарності. Суть цього принципу полягає в тому, що рівень влади і управління, на .котру ухвалюється рішення, залежить від характеру проблем, що вирішуються: все те, що можна вирішити "внизу", там і вирішується, а те, що неможливо, те передається для вирішення "вище".
Такий зважений підхід до вирішення найважливіших проблем ЄС дозволяє реалізувати програми, які націлені на відновлення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості і на боротьбу з безробіттям.
За оцінками спеціалістів, економічний ефект від реалізації наміченої програми подальшого розвитку економічної інтеграції в Західній Європі виявиться насамперед від економії на масштабах виробництва, зниження витрат виробництва, прискорення НТП, підвищення темпів економічного зростання, поліпшення умов торгівлі.
Становлення й розвиток західноєвропейської інтеграції відбувається у досить тривалий строк - майже півстоліття. Пояснюється така повільність тим, що, поряд із позитивними умовами інтеграції в регіоні, е й ускладнюючі моменти. До них належить досить значний перепад економічних потенціалів країн-членів, неоднаковий рівень економічного розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Право внутрішнього ринку ЄС	\|	Тема 1. Держава. Причини виникнення, ознаки, функції, класифікація.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.