Студенти, вивчаючи норми КК, повинні приділити увагу ст.ст. 23, 24, 25 КК кожний конкретний злочин може бути вчинений або умисно, або з необережності. Особливість суб’єктивної сторони злочину полягає в тому, що деякі злочини мають лише навмисну вину (наприклад, крадіжка (ст. 185 КК)), інші – тільки необережно (наприклад, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК). Крім того, ряд злочинів може вчинюватись як умисно так і необережно, наприклад вбивство (ст. ст. 115, 119 КК).
Але, в кримінальному законодавстві є такі склади злочинів, які мають подвійну (чи змішану) вину – умисел відносно одних злочинних наслідків і необережність – відносно інших. В практиці існують випадки, коли характер і форми психічного ставлення особи до самого суспільне небезпечного діяння (дії або бездіяльності) не співпадає з формою й характером психічного ставлення особи до шкідливих наслідків її діяння. В таких випадках є наявність змішаної (складної, подвійної) форми вини.
Змішана (складна, подвійна) форма вини представляє собою різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об’єктивних ознак одного й того ж злочину.
Злочини зі змішаною формою вини поділяються на дві групи:
Першу складають злочини, які пов’язані з порушенням спеціальних правил. Порушення цих правил без настання наслідків представляють собою адміністративні чи дисциплінарні проступки. І тільки настанням від цього шкідливих наслідків, перетворює дане порушення в злочинне діяння (наприклад, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами – ст. 286 КК). У цих злочинах складна (подвійна) форма вини може виявитися в умислі щодо самого факту порушення таких правил і в необережності щодо шкідливих наслідків.
Другу групу утворюють умисні злочини, об’єктивна сторона яких характеризується двома різними наслідками, один з яких є обов’язковою ознакою складу злочину, інший кваліфікуючою ознакою. При цьому психічне ставлення особи до першого наслідку характеризується умислом (прямим чи непрямим), а до другого – необережністю (наприклад, умисне знищення або пошкодження майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ст. 194 КК)).