• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема: Семантико-синтаксична структура складного речення і її взаємозв’язок з формально-синтаксичною структурою.

Вторинні субстанціональні синтаксеми

Вторинні субстанціональні синтаксеми виражаються віддієслівними, відприкметниковими чи відприслівниковими іменниками.Виконують роль суб’єктної синтаксеми, зберігаючи семантико-синтаксичну функцію вторинної предикатної синтаксеми. Наприклад:

Спалах злякав дівчину. Спалах – похідний від дієслівного предиката іменниковий предикат, є суб’єктною синтаксемою, зберігаючи при цьому функцію причиновості. Він є похідний від підрядного причинового речення: Дівчина злякалася, бо спалахнуло → Спалах злякав дівчину.

Вторинними субстанціональними синтаксемами є й такі, що поєднують у собі дві елементарні синтаксеми – суб’єктну та об’єктну. Наприклад:

Товариші побачили його веселим компонент його виконує об’єктну і суб’єктну функції: Товариші побачили його + Він веселий.

Різновидом субстанціональних синтаксем є вокативні синтаксеми, в яких морфологічна непохідність часто поєднується із семантико-синтаксичною ускладненістю. Ці синтаксеми є результатом об’єднання двох елементарних із семантико-синтаксичного погляду речень у просте ускладнене речення. Це передусім конструкції, в яких кличний відмінок поєднується з наказовим способом дієслова, напр..: Дівчино, прощавай! Дівчата, прощавайте. (За семантико-синтаксичною природою виділені синтаксеми (кл.в.) є складними, оскільки, з одного боку, вказують на адресата вольової дії мовця, а з іншого – на суб’єкта потенційної дії співрозмовника).

Отже, вторинні предикатні й субстанціональні синтаксеми ускладнюють семантичну структуру простого речення, через те що не зумовлюються валентністю предиката.

Загальна типологія складного речення здійснюється на формально-синтаксичній основі, а диференціація типів речень, детальна їх характеристика – на семантико-синтаксичній з урахуванням семантики сполучників, сполучних слів та предикативних частин; лексичне наповнення частин складного речення практично не беруть до уваги. Лише у разі використання асемантичних (функціональних) сполучних засобів основне навантаження переноситься на семантику частин.

Формально-синтаксична структура складного речення

Типи складного речення розрізняються передусім за наявністю сполучників чи сполучних слів, за характером сполучних засобів. Сполучники і сполучні слова є показниками сурядного чи підрядного зв’язку. Речення, частини яких (прості речення) поєднуються між собою сполучниками чи сполучними словами, належать до с п о л у ч н и к о в и х. Ті речення, частини яких поєднуються лише інтонаційно, належать до б е з с п о л у ч н и к о в и х.

Е л е м е н т а р н і складні речення – це ті, що складаються з двох предикативних одиниць. Конструкції з двома і більше частинами називаються н е е л е м е н т а р н и м и, у с к л а д н е н и м и, б а г а т о к о м п о н е н т н и - м и. Вони бувають с п о л у ч н и к о в и м и, б е з с п о л у ч н и к о в и м и і с п о- л у ч н и к о в о-б е з с п о л у ч н и к о в и м и.

Мінімальна багатокомпонентна конструкція складається з трьох предикативних одиниць.

Диференціація сполучникових речень на складносурядні та складнопідрядні теж здійснюється за формально-граматичними показниками (сполучниками).

Семантико-синтаксичні типи елементарного складного речення (за І. Р. Вихованцем)

У складносурядному реченні функціонують такі відношення:

- двобічні темпоральні: І студить холодний вітер, і не можна затулити щілину (Ю. Мушк.);

- зіставні: По вулицях стікали каламутні струмки, а вузькі й горбаті тротуари блищали від болота (П. Панч);

- протиставні: Серце калатанням відлічувало час, але з людей ніхто навіть не поворухнувся (М. Стельм.);

- розділові: Не то осінні води шуміли, збігаючи у Дунай, не то вітер бився в заломах провалля (М. Коц.);

- причинно-наслідкові: Ворота відчинилися – і троян чани безборонно в’їхали на заводський двір (Гр. Тют.);

- умовно-наслідкові: Тримайтесь організовано, і вони з вами нічого не вдіють (О. Гонч.).

У складнопідрядних реченнях з одним підрядним виявляються такі однобічні семантико-синтаксичні відношення у підрядній частині:

- часові: Як проминули село, Марко роздобув у бабусі клубок сурових ниток (К. Горд.);

- причинові: Артем добре знав Оляну, бо кілька років разом робили в економії (А. Голов.);

- наслідкові: Погода стояла тепла і сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли (Гр.. Тют.);

- умовні: Коли б нас не заганяли спати, ми б гралися в бабки день і ніч (М. Коц.);

- тотожності: Йдемо на фордевінд, тобтовітер дме з корми (О. Гонч.);

- допустові: Турком усі називали Яна Рибицького, хоча він був подільським поляком (В. Канів.);

- цільові: Землянки копали на бугрі трохи на схилі, щоб не підходило водою (К. Горд.);

- порівняльні: Він вирвався на волю, наче птах з клітки (Ю. Янов.);

- означальні: Посходилися того дня на квартиру Островського люди, на яких він чекав давно (І. Цюпа);

- об’єктні: Слід згадати, що столичне місто Харків було тоді справжнім центром молодої української культури (Є. Кирил.);

- просторові: Командир батальйону мусить бути з бійцями там, кудискеровано головний удар ворога (В. Собко).

N. b.! У складних багатокомпонентних реченнях наявні різні комбінації зазначених відношень.

N. b.! Семантико-синтаксичні відношення в складних елементарних реченнях иявляються на одному рівні, у складних багатокомпонентних реченнях вони часто мають ієрархічний характер.

( Характеристика класифікації складних речень).

( Конструктивні ознаки складних багатокомпонентних речень).

Короткий термінологічний словник курсу

Актант(лат. ago—дію) — будь-який член речення, який нази­ває особу, предмет чи бере участь у процесі, позначеному дієсло­вом. У семантичній теорії синтаксису розрізняють семантичні (ре­альні) А., що відображають елементи ситуації (суб'єкт, об'єкт, адре­сат та ін.), і синтаксичні А. — члени речення (підмет, додаток та ін.). Актанти, що зумовлюються валентністю предиката, утворюють актантну рамку.

Активні конструкції — речення, в яких підмет виконує семан-тико-синтаксичну функцію суб'єкта дії, присудок — перехідне діє­слово, значення якого реалізується прямим додатком, напр.: Ро­бітники будують будинок. А. к. є вихідними компонентами дерива­ційної парадигми.

Актуалізація — пристосування потенційних мовних засобів до конкретної мовної ситуації, де реалізується модальність речен­ня, увиразнюється індивідуальне, оказіональне та метафоричне використання мовних одиниць; використання мовних засобів, що сприймається як незвичне, напр. поетична метафора.

Актуальне членування речення — поділ речення на дві части­ни залежно від комунікативного спрямування та інформативної мети висловлення: тему (дане, основа, відоме) і рему (нове, ядро, повідомлюване). Тема — частина речення, що містить відому інформацію, на якій грунтується розгортання думки. У ремі зосе­реджено основний зміст висловлення, його ядро, те нове, що по­відомляється у реченні.

Апелятивна (лат. арреііаге — називати) функція — функція впливу на адресата. Апелятивні конструкції звичайно складають­ся з предметної частини (звертання) та дієслівного головного чле­на (присудка).

Апозитивні (лат. appositio— прикладка) відношення — відно­шення між прикладкою і означуваним словом, що виражаються узгодженням у відмінку.

Асиметрія — можливість у функціональному плані виражати в мовленні той самий зміст різними формами чи використовуючи ту саму мовну одиницю для вираження різного змісту.

Бажальне (оптативне) речення — речення, що виражає мо­дальність бажальності.

Валентність (лат. valentia — сила) — здатність слова визнача­ти кількість і якість залежних від нього словоформ, зумовлена йо­го семантичними і граматичними властивостями.

Висловлення — одиниця мовлення, побудована за законами відповідної мови; речення, що розглядається з погляду його кому­нікативної організації.

Відокремлення — смислове й інтонаційне виділення у речен­ні непоширеного чи поширеного другорядного члена, який унаслі­док цього набуває більшої самостійності.

Внутрішньорядні відношення — відношення, властиві речен­ням з однорідними членами.

Внутрішньосинтаксичні відношення — відношення між чле­нами простого речення та між предикативними одиницями (їх бло­ками) у складному реченні.

Вставлені компоненти (слова, словосполучення, речення) — мовні одиниці, що передають додаткові, побіжні повідомлення, перериваючи основне висловлення за допомогою інтонації вставленості.

Вставні компоненти (слова, словосполучення, речення) — мовні одиниці, що виявляють ставлення мовця до висловлюваної ним думки і виражають різні модальні значення (можливості, сум­ніву та ін.).

Вторинні предикатні і субстанціальні синтаксеми — синтак-семи, утворені внаслідок об'єднання елементарних простих ре­чень у просте ускладнене речення.

Головні члени речення — повнозначні лексичні компоненти речення (підмет і присудок), що становлять його синтаксичний центр.

Граматична категорія — властиве словам узагальнювальне значення, що відмежоване від конкретних, лексичних значень слів, напр.: граматична категорія роду, граматична категорія відмінка, граматична категорія виду тощо. Синтаксичні категорії встановлюються з урахуванням формально-синтаксичного, се-мантико-синтаксичного і комунікативного аспектів синтаксису.

Двоскладне речення — речення з двома головними членами (підметом і присудком).

Денотат (лат. denotatum — позначуване) — позначуваний предмет (явище). Вживається як синонім до слова «референт», тобто значення відповідного мовного відрізка.

Деривація (лат. derivatio, від derivo — відводжу, утворюю) син­таксична — процес перетворення синтаксичної функції мовної одиниці (дерево —дерев'яний, синій — синьо), а також різних син­таксичних конструкцій трансформацією певної базової основи (робітники будують будинок — будинок будується робітниками — будівництво будинку робітниками^.

Детермінант (лат. déterminans — той, що визначає) — авто­номний семантичний поширювач речення, зумовлений комуніка­тивними потребами висловлення.

Диктум — об'єктивний зміст речення, що найвиразніше вияв­ляється в підрядних частинах складнопідрядних речень з підряд­ними з'ясувальними. Головна частина таких речень становить мо­дус (відображення позиції суб'єкта щодо об'єктивного змісту), напр.: Ми вважаємо, що весна настане рано.

Додаток — другорядний член речення, що позначає пред­мет, на який спрямовані чи якого стосуються дія, процес, стан, ознака.

Другорядні члени речення — повнозначні лексичні компо­ненти речення, синтаксично залежні від головних членів речен­ня (підмета і присудка) чи головного члена односкладного ре­чення.

Еквіваленти (лат. aequivalentis — рівнозначний, рівноцінний) речення — синтаксично неподільні окремі вислови, що виража­ють почуття, волевиявлення мовця, ствердження, заперечення чи запитання. До Е. р. звичайно відносять нечленовані речення (слова-речення), перервані структури, а також звертання-речення.

Еліптичне (ст.-грец. ellepsis — нестача, пропуск) речення — структура, в якій неназваний член не встановлюється з контексту та обстановки мовлення, а зумовлюється будовою та семантикою самого речення.

Заперечне речення — речення, в якому заперечується якась ознака чи явище дійсності.

Звертання — інтонаційно виділений компонент речення, що називає істоти чи персоніфіковані предмети, яким адресоване мовлення.

Звертання-речення (вокативне речення) — однослівне (пе­реважно) речення, виражене кличним відмінком іменника, що са­мостійно передає нерозчленовані думки, почуття, волевиявлення.

Імператив (лат. imperativus — владний) — наказовий спосіб дієслова.

Керування — спосіб підрядного зв'язку, за якого головне сло­во вимагає від залежного певної відмінкової або прийменнико­во-відмінкової форми.

Координація (лат. со(п) разом і ordinatio — погодження, узго­дження) — форма предикативного зв'язку, специфіку якого ста­новить взаємозв'язок головних членів речення — підмета і при­судка.

Лексичний актуалізатор (конкретизатор) — компонент (прислівник, частка, модальне слово), що безпосередньо вжива­ється після сполучного засобу в другій частині складного речення для відтворення значеннєвих відтінків.

Міжрівневі відношення — дериваційні відношення різнорівневих синтаксичних одиниць — речень, словосполучень, синтаксем, напр.: Ми збирали льон — збирання льону — льонозби­рання.

Модальність (середньолат. modalis — модальний, від лат. mo­dus — спосіб, міра) — семантична категорія, що виражає відно­шення змісту висловлення до дійсності або суб'єктивну оцінку вис­ловлюваного. Виділяють об'єктивну М., що властива будь-якому реченню, і суб'єктивну М., яка не є обов'язковим елементом кож­ного висловлення, а може нашаровуватися на основну модальну кваліфікацію, що звичайно передається способом дієслова.

Модифікація — перетворення вихідного речення шляхом до­давання до нього семантичного модифікатора, що звичайно стосу­ється предикатної чи суб'єктної синтаксеми, напр.: Науковець пи­ше підручник -> Науковець має написати підручник.

Модус — відображення позиції суб'єкта думки щодо об'єктив­ного змісту. М. найвиразніше виявляється у головній частині складнопідрядних речень з присудками-дієсловами типу гадати, думати, міркувати, напр.: Я думаю, що літо буде теплим.

Надфразна єдність (складне синтаксичне ціле) — відрізок мовлення, що складається з двох і більше речень, об'єднаних спільністю теми в композиційно-синтаксичну конструкцію, якій властива певна змістова завершеність і структурна єдність, що досягається лексичними, граматичними та інтонаційними засо­бами.

Напівпредикативність — синтаксична категорія простого ускладненого речення, що вказує на додаткове повідомлення і пе­редається, як правило, дієприслівниковими, дієприкметниковими особливий стилістичний прийом, що дає авторові змогу глибоко розкривати внутрішні почуття героїв.

Незакінчене речення — структура, в якій не виражені ознаки внутрішньої структурної організації і комунікативно-інформатив­ної завершеності.

Неповне речення — речення, в якому одна з ланок його будо­ви не вимовляється, однак фіксується свідомістю.

Непоширене речення — речення, в якому наявні лише ГОЛОВ­НІ члени.

Непряма мова — чужа мова, уведена в авторський текст як мова автора.

Нечленоване речення (слово-речення) — структурно нечленована синтаксична одиниця, що виражається частками, модаль­ними словами, вигуками.

Обставина — другорядний член речення, що характеризує дію, процес, стан, ознаку чи вказує на умови, за яких вони відбу­ваються.

Однорідні члени речення — члени речення, що перебувають в однакових синтаксичних відношеннях з одним із членів речення і поєднуються між собою сурядним зв'язком. ^!

Односкладне безособове речення — речення, ГОЛОВНИЙ член якого називає дію чи стан, незалежні від активного діяча.

Односкладне інфінітивне речення — речення, головний член якого виражений синтаксично незалежним інфінітивом.

Односкладне неозначено-особове речення — речення, го­ловний член якого виражений дієсловом третьої особи множи­ни теперішнього чи майбутнього часу або ж формою множини ми­нулого часу і називає дію, здійснювану неозначеними особами.

Односкладне номінативне речення — речення, головний член якого виражений іменником у формі називного відмінка.

Односкладне означено-особове речення — речення, голов­ний член якого виражений дієсловом дійсного способу першої або другої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часу, а також наказового способу і вказує особовим закінченням на означену особу.

Односкладне речення — речення з одним наявним головним членом, що не потребує поповнення другим головним членом.

Односкладне узагальнено-особове речення — речення, го­ловний член якого виражений дієсловом другої особи теперішньо­го чи майбутнього часу (рідше — іншими особовими формами) і вказує на узагальнену особу.

Парадигма (грец. paradeigma — приклад, зразок) речення — система форм структурної схеми речення, у якій вихідною формою є ядерне речення, а похідними — його трансформації.

Парцеляція (франц. parcelle — частинка) — спосіб мовленнє­вого оформлення синтаксичної структури (речення) кількома ко­мунікативними одиницями (фразами).

Пасивні конструкції — речення, в яких суб'єкт дії, виражений формою орудного відмінка, виконує синтаксичну роль додатка, а об'єкт дії, виражений формою називного відмінка, виступає під­метом. П. к. є похідними від активних, компонентами дериваційної парадигми, напр.: Робітники будують будинок-* Будинок будується робітниками.

Період (грец. periodos — кружний шлях, обертання) — склад­не, переважно багатокомпонентне, чи просте ускладнене речен­ня, якому властива цілісність теми, повнота й динамізм змісту і яке характеризується чітким поділом на дві частини, поєднувані відпо­відним синтаксичним зв'язком.

Питальне речення — речення, що містить запитання, яке ви­магає відповіді від співрозмовника.

Підмет (лат. sybjectum — підкладене) — головний член дво­складного речення, який, указуючи на носія ознаки, перебуває в предикативному зв'язку з іншим головним членом (присудком).

Підрядний зв'язок — синтаксичний зв'язок, що вказує на граматичну залежність одного компонента від іншого в реченні чи словосполученні.

Підрядність — синтаксичний зв'язок, який вказує на грама­тичне підпорядкування одного компонента іншому в реченні чи словосполученні.

Підтекст — внутрішній зміст висловлювання, що не виража­ється словами і передається додатковими, стилістичними значен­нями мовних одиниць, їхньою конотацією.

Повне речення — речення, в якому наявні всі необхідні члени речення.

Порядок слів — властиве даній мові розташування слів у ре­ченні, зумовлене змістом і граматичною будовою самого речення.

Поширене речення — речення, в якому, крім головних, наяв­ні другорядні члени.

Предикат — центральна синтаксема у семантично простому елементарному реченні, що формує його семантико-синтаксичну структуру. За семантикою виділяють П. дії, П. процесу, П. стану, П.

Предикатна синтаксема — синтаксема, яка своєю семан-тико синтаксичною валентністю зумовлює кількісно-якісний склад субстанціальних синтаксем (що передають значення ре­альної предметності) і окреслює семантичну структуру простих елементарних речень, в т. ч. і в складі неелементарних кон­струкцій.

Приєднувальна конструкція — речення, що становить додат­кове повідомлення до опорного речення, виділяючись при цьому в окреме самостійне речення.

Прикладка — означення, виражене іменником, узгоджува­ним з опорним словом у відмінку.

Прилягання — спосіб підрядного зв'язку, за якого головне слово не вимагає від залежного певних граматичних форм.

Присудок — головний член двоскладного речення, який, ука­зуючи на модально-часову характеристику носія предикативної ознаки, перебуває в предикативному зв'язку з підметом.

Пропозиція (лат. propositio — основне положення) — відоб­ражувана в реченні подія, ситуація, об'єктивний зміст речення, семантичний інваріант, спільний для всіх членів парадигми ре­чення і похідних від речення конструкцій (словосполучень, зворо­тів тощо).

Просте семантично елементарне (неускладнене) речення — речення, що складається тільки з одного предиката та однієї чи кількох іменникових синтаксем, зумовлених його семантико-син-таксичною валентністю.

Просте семантично неелементарне (ускладнене) речення — речення, що складається з семантично елементарного простого речення і одного чи кількох вторинних членів речення, утворених з вихідних елементарних простих речень.

Просте формально неускладнене речення — речення з усі­ма другорядними членами, що не є однорідними або відокремле­ними.

Просте формально ускладнене речення — речення, у якому наявні однорідні або відокремлені члени речення, а також встав­ні і вставлені компоненти, звертання.

Пряма мова — дослівно відтворений чужий вислів, у якому збережено його лексичні, синтаксичні та інтонаційні особли­вості.

Семантико-синтаксичні відношення — відношення, що від­ображають стосунки предметів і явищ дійсності, вказують на зна­ченнєві стосунки поєднаних певним синтаксичним зв'язком син­таксичних одиниць.

Семантична структура речення — мовне значення речення, що створюється взаємодією семантики структурної схеми речення і лексичних значень слів, які її заповнюють.

Синтаксема — мінімальна семантико-синтаксична одиниця, що є компонентом семантичної структури речення.

Синтаксис (грец.syntaxis — побудова, поєднання, порядок) — розділ граматики, що вивчає систему синтаксичних одиниць і пра­вила їх функціонування.

Синтаксичний зв'язок — формальний зв'язок між компо­нентами синтаксичної одиниці (словосполучення, простого ре­чення, складного речення), виражений відповідними мовними засобами.

Синтаксичні одиниці — одиниці синтаксичного рівня мови, що виділяються на основі синтаксичних зв'язків і синтаксичних відношень. Серед С. O. виділяють мінімальні, що функціонують як компоненти речення (члени речення), і синтаксичні одиниці-конструкції — речення і словосполучення, у межах яких визначають­ся мінімальні С. О.

Складне багатокомпонентне (неелементарне, ускладнене, поліпредикативне) речення — речення з трьох і більше предика­тивних одиниць: складносурядні, складнопідрядні, безсполучни­кові. Завжди багатокомпонентними є складні речення з різними видами зв'язку — сурядним і підрядним, сполучниковим і безспо­лучниковим.

Складне безсполучникове речення — речення, частини яко­го об'єднуються в єдине структурно-семантичне ціле інтонаційно, без сполучників і сполучних слів. З урахуванням змістових відно­шень між складовими частинами виділяють речення з однорідни­ми частинами та речення з неоднорідними частинами.

Складне елементарне речення — речення, що складається з двох предикативних одиниць (простих речень).

Складне речення — синтаксична конструкція, що складаєть­ся з двох і більше предикативних одиниць, пов'язаних відповід­ним синтаксичним зв'язком, і являє собою семантичну та комуні­кативну єдність.

Складне синкретичне речення — речення, що поєднує в собі ознаки сурядності і підрядності чи може бути кваліфіковане як конструкція з різними видами підрядності.

Складне синтаксичне ціле (надфразна єдність) — відрізок мовлення з двох і більше речень, об'єднаних спільністю теми в композиційно-синтаксичну конструкцію.

Складнопідрядне елементарне речення — речення, в якому частини поєднуються підрядним зв'язком і одна частина синтак­сично підпорядкована іншій.

Складнопідрядне речення — складне речення, частини якого нерівноправні за змістом та граматично і з'єднані підрядним спо­лучником чи сполучним словом.

Складнопідрядне речення з неоднорідною супідрядністю — конструкція, у якій підрядні речення різного типу пояснюють один і той самий член або ж усе головне речення чи підрядні речення будь-яких типів пояснюють різні члени головної частини.

Складнопідрядне речення з однорідною супідрядністю — конструкція, в якій усі підрядні частини однаково пояснюють го­ловну частину в цілому або якийсь один член головної частини.

Складнопідрядне речення з послідовною підрядністю — конструкція, у якій лише перша підрядна частина перебуває в пря­мому, безпосередньому зв'язку з абсолютно незалежною у син­таксичному плані головною частиною, а кожне наступне підрядне синтаксично залежить від попереднього.

Складносурядне речення — речення, частини якого поєдну­ються сурядним зв'язком і є синтаксично рівноправними.

Слова-речення — структурно нечленовані синтаксичні одини­ці, що виражаються частками, модальними словами і вигуками.

Словосполучення — синтаксична конструкція, утворена з двох чи більше повнозначних слів, поєднаних підрядним або су­рядним зв'язком.

Спонукальне речення — речення, що виражає волевиявлен­ня: наказ, заклик, прохання, вимогу, побажання тощо.

Стверджувальне речення — речення, в якому стверджується те, що висловлюється про предмет мовлення (думки).

Структурна схема речення — синтаксичний зразок, що має свою формальну організацію, за якою може бути побудоване ре­чення.

Субстанціальні синтаксеми — синтаксеми семантично прос­того елементарного речення, що передають значення реальної предметності.

Судження — головна одиниця мислення, що складається із суб'єкта, предиката і зв'язки, виражається реченням і буває стверджувальним або заперечним.

Супідрядність — формально-синтаксичні відношення між двома або кількома другорядними членами речення чи компонен­тами складного словосполучення, а також між підрядними речен­нями в межах складнопідрядного, що підпорядковуються тому са­мому головному реченню.

Сурядний зв'язок — синтаксичний зв'язок, що поєднує гра­матично рівноправні компоненти в словосполученні, простому та складному реченні.

Сурядність — синтаксичний зв'язок між граматично рівно­правними компонентами — членами простого або частинами складного речення.

Текст (лат. textum — зв'язок, поєднання, тканина) — об'єдна­ний за змістом і граматично писемний чи усний мовленнєвий ма­сив, основними властивостями якого є зв'язність і цілісність.

Транспозиція (середньолат. transpositio — перестановка, від лат. transponere — переставляти) — використання однієї мовної форми у функції іншої, напр.: перехід слів з однієї частини мови в іншу (субстантивація, ад'єктивація, вербалізація, адвербіалізація, прономіналізація), функціонування одного часу в значенні іншого, використання розповідних речень у значенні спонукальних тощо.

Узагальнювальне слово — слово, що вживається при одно­рідних членах речення, виражає загальне значення і є родовим поняттям до них як видових понять.

Узгодження — спосіб підрядного зв'язку, за якого форми за­лежного компонента зумовлюються граматичними формами го­ловного слова.

Цитата (лат. citare — приводити, викликати, проголошувати) — дослівний уривок з якогось твору, що наводиться іншим автором для підтвердження чи пояснення своєї думки.

Член речення — мінімальна синтаксична одиниця, що вико­нує в реченні формально-синтаксичні функції і виражається пов­нозначними словами або сполуками слів. Виділяють головні (підмет і присудок) і другорядні Ч. р. (додаток, означення, обста­вина).

Чужа мова — уведена до авторської мови чи тексту мова ін­шої особи. Вона може мати характер прямої цитації (пряма мова), а також оформлятись як непряма чи невласне-пряма мова.

Читайте також:

1. Cкладне речення
2. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
3. VІ. План та організаційна структура заняття
4. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
5. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
6. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
7. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
8. Атомно-кристалічна структура металів
9. Базова алгоритмічна структура
10. Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
11. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
12. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.

Переглядів: 6920