Форма державного правління.

Конституція США 1787 року закріпила республіканську форму правління як для держави в цілому, так і для окремих штатів. Але за своїм змістом, що відобразилося у специфічній системі взаємозв'язків між органами законодавчої і виконавчої влади, вона не мала аналогів. Це була т.зв. президентська республіка, яка стала одним із основних видів республіканської форми правління сучасної епохи й характеризувалася певними, властивими тільки їй, рисами.

Главою держави, згідно зі статтею II Конституції, був Президент, який обирався (разом з Віце-президентом) позапарламентським шляхом у ході двоступеневих виборів (населення по штатах обирало „виборщиків”, а вони - Президента). Він очолював виконавчу владу, зосередивши у своїх руках повноваження глави держави і глави уряду. Сформований Президентом уряд зобов'язувався проводити визначену главою держави політику. Відповідальність за виконання цієї політики уряд ніс передусім перед Президентом.

Таким чином, у системі виконавчої влади виявляються такі характерні риси президентської форми правління:

• позапарламентський шлях обрання президента;

• зосередження повноважень глави держави й уряду в одних руках і, як наслідок, відсутність посади прем'єр-міністра. Конституція не містила положень про організацію особливого уряду. Тим самим президент ставав не тільки главою держави, але й одноосібним главою уряду країни, котрий міг організувати його на власний розсуд, не виходячи за межі закону;

• відповідальність уряду перед президентом, а не перед законодавчим органом;

• зосередження в руках президента як глави держави і глави уряду широких повноважень.

Як глава держави Президент США був головнокомандувачем, мав право помилування й відстрочки виконання вироків, в екстрених випадках право скликати палати конгресу, а також здійснювати деякі інші повноваження. Як глава уряду Президент керував поточним управлінням країною за допомогою підпорядкованого йому державного апарату. У зв'язку з цим він мав право видавати адміністративні розпорядження, які, однак, не повинні були виходити за межі законів.

Законодавча влада, за статтею І Конституції, вручалася Конгресові, котрий складався з 2-х палат: Сенату і Палати представників. Його найважливішою прерогативою (винятковим правом, компетенцією) було законодавство насамперед фінансове (бюджет, податки тощо.). У цій сфері обидві палати наділялися рівними правами за умови, що законопроекти стосовно податків мали виходити від Палати представників, а Сенат міг тільки пропонувати поправки до них. Законопроект, прийнятий обома палатами, набував чинності після підписання його Президентом протягом 10днів (після закінчення цього терміну законопроект вважався прийнятим). Якщо Президент відхиляв законопроект, конгрес міг домогтися його ухвалення, повторно схваливши2/3 голосів в обох палатах, тобто передбачалося відкладене вето Президента.

Організація державної влади, яка ґрунтувалася на принципі поділу влади, була обставлена в Конституції значними гарантіями у вигляді цілої системи так званих „стримувань і противаг”, які б не дозволили будь-якій з гілок влади узурпувати державну владу в цілому. Усі гілки влади організовувалися за власним порядком, тобто мали своє особливе джерело. Усі вони мали різні терміни повноважень. Кожна зберігала певне право впливати на іншу: Президент — накласти вето на закони Конгресу, Конгрес — перебороти вето, висунути проти Президента обвинувачення в порядку імпічменту, суди мали право контролю за діяльністю будь-якої влади. Система „стримувань і противаг” мала не тільки попередити узурпаторські тенденції кожної з трьох гілок влади, але й забезпечити стабільність і безперервність функціонування самої державної влади.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Держава і право США в ХХ ст.	\|	Судові органи Сполучених штатів Америки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.