Теоретична частина

Дифракцією називають сукупність явищ при розповсюдженні світла в середовищі з різкими неоднорідностями. В початковому вузькому сенсі дифракція є огинання хвилями перешкод, у сучасному, більш широкому – будь-яке відхилення від законів геометричної оптики при розповсюдженні хвиль. В звичайних умовах дифракцію світла спостерігають у вигляді нерізкої розмитої границі тіні освітленого предмета.

Явища дифракції зазвичай класифікують в залежності від відстаней між джерелом i точкою спостереження (екраном) та перешкодою, що розташована на шляху світла. Якщо ці відстані великі (нескінченно великі) то говорять про дифракцію в паралельних променях – дифракцію Фраунгофера. У протилежному випадку говорять про дифракцію в непаралельних променях – дифракцію Френеля.

Важливою для практичного застосування є дифракція на дифракційній решітці – оптичному приладі, який являє собою періодичну структуру, яка складається з великої кількості регулярно розташованих елементів, наприклад паралельних штрихів, які знаходяться на однаковій відстані один від одного. Основною характеристикою дифракційної решітки є її період d - сума довжин прозорого та непрозорого проміжків.

В напрямках, що визначаються формулою:

, (14.1)

утворюються максимуми інтенсивності світла. У формулі (13.1) - кут дифракції; - довжина хвилі; - порядок дифракційного максимуму, який приймає значення m = 0, 1, 2, …

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Experimental part	\|	Хід роботи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.