Типове рішення автоматизації розглянемо на прикладі установки охолодження, яка складається з поршневого компресора 1, конденсатора 2, випаровувача 3 (з киплячим холодоагентом у міжтрубному просторі) і дроселюючого елемента 4 (рис. 11). У якості показника ефективності приймемо кінцеву температуру охолоджуючого продукту tк (часто розсолу). Підтримання її на постійному значенні шляхом коректування технологічних режимів апаратів, які входять в обʼєкт керування, і буде метою керування процесом штучного охолодження.
Рис. 11. Типова схема автоматизації процесу штучного охолодження: 1 – компресор; 2 – конденсатор; 3 – випаровував; 4 – дроселюючий елемент; 5 – виносна камера; Н – апаратура призначена для ручного дистанційного керування
Одним із сильних збурень, які можуть надходити у випарник через дроселюючий елемент 4, є зміна тиску в конденсаторі 2. Останнє може відбутися, наприклад, під час коливань параметрів прямої води. Для ліквідації таких збурень тиск конденсації стабілізують, змінюючи витрату води, яка подається у випарник.
Для безаварійної роботи установки необхідно сигналізувати про підвищення рівня холодоагента вище граничного значення для запобігання «вологого» руху компресора, а також про пониження тиску парів холодоагента після випаровувала у зв’язку з можливістю замерзання продукту. У випадку досягнення цими параметрами гранично допустимих значень спрацьовують пристрої захисту, відключаючи компресор.
Під час штучного охолодження контролю підпадають витрати продукту і охолоджуючої води, а також їх початкові і кінцеві температури. Сигналізації і контролю, крім цього, підлягають всі параметри компримування газів (т.т. Компримування (рос. компримирование; англ. gas ompression; нім. Komprimieren n, Verdichten n, Verdichtung f, Gaskomprimieren n, Gasverdichten n) – підвищення тиску газу за допомогою компресора).