Засвоєння знань є складним процесом, який охоплює механізм, шлях формування людиною індивідуального досвіду, що відбувається упродовж усього життя в результаті спостереження, узагальнення, прийняття рішень і власних дій, стихійно чи у спеціальних освітніх умовах; є складною інтелектуальною діяльністю людини, що поєднує в собі всі пізнавальні процеси (сенсорно-перцептивні, мнемічні, мислительні та метакогнітивні знання), які забезпечують прийом, значеннєву обробку, збереження та відтворення матеріалу; це результат навчання, навчальної діяльності (міцно, системно, якісно засвоєні знання).
Основним завданням навчання є опанування людиною теоретичними знаннями, які виникають через розумовий аналіз та узагальнення суттєвих відношень усередині об’єкта, а також між об’єктами усередині системи, що мають загальне значення для всіх її предметів. Оскільки теоретичне знання виробляється шляхом аналізу, воно встановлює генетичні корені розвитку явища: звідки явище виникає, як розвивається перед тим, як стати актуальним, які перспективи його розвитку тощо. Якщо емпіричне знання фіксує явище статистично, констатує як факт, то теоретичне пояснює його у змінах, відповідаючи на запитання: «Що з чого і чому саме так виникло?», «Звідки і чому так сталося?», «Для чого вироблено або задумано?». Як узагальнене знання про суттєве у предметах і явищах теоретичні знання завжди фіксуються в узагальнених термінах – наукових поняттях (людина, природа, транспорт, коло, ссавець), емпіричні – у словах-термінах (Володя, яблуко, автомобіль, кільце, верблюд). Виражене у понятті теоретичне знання є результатом узагальнення суттєвих властивостей безлічі предметів і явищ, об’єднання їх на цій основі в загальний клас предметів (явищ).
У процесі навчання учень повинен засвоювати насамперед теоретичні, а не емпіричні знання.