Психологічні особливості засвоєння учнями знань

Шляхом розв’язання навчальних розумових завдань, сходження від абстрактного до конкретного, від загального до індивідуального відбувається засвоєння наукових знань. Учень, який вивчає теорію, відштовхується від неї як від підсумку дослідження і йде до його початку, простежуючи процес її становлення. Завдяки цьому він починає глибше розуміти теорію. Тому вивчення теорії організовується в діяльності, адекватній тій, в якій вона започаткувалася. Зрозумівши загальну закономірність, закладену в теорії, теоретичному висновку, учні розуміють і похідні від неї. На цій основі учень завжди може засвоїти у навчальному предметі специфічні прояви теорії (наприклад, знаючи частини мови, він може самостійно проаналізувати і розпізнати, до якої з них належать конкретні слова). У цьому полягає легкість засвоєння учнями теоретичних знань і формування у них теоретичного мислення за використання методу сходження від абстрактного до конкретного, від загального до конкретного.

Завдання школи – формувати теоретичне мислення та узагальнення. За теоретичного узагальнення школяр на основі цілеспрямованого аналізу одного явища, випадку отримує можливість виділити суттєві ознаки як основу поняття. Наприклад, на основі аналізу одного завдання (моделі) з’ясовується загальна структура способу розв’язання. Пізніше цей спосіб застосовується у розв’язанні інших конкретних завдань. Формування узагальнених прийомів розв’язання є засобом успішного розв’язання конкретних завдань.

Обравши шлях сходження від абстрактного до конкретного, діти спочатку повинні засвоїти основні поняття – складові теорії науки (навчального предмета), що дає розуміння його загальних ознак, допомагає розкриттю часткових виявів. Одночасно цей шлях, особливо для молодших школярів, повинен поєднуватися із зворотним: від конкретного до загального.

Засвоєння є процесом приймання, значеннєвої переробки, збереження отриманих знань, застосування їх у розв’язанні практичних і теоретичних завдань. Воно має складну внутрішню структуру, яка охоплює отримання нової інформації; перетворення (трансформація); пристосування інформації до розв’язання завдань, перевірку і контроль результатів. Психологічними компонентами засвоєння є:

а) позитивне ставлення до навчання, що виражається в увазі та інтересі учнів до змісту навчання. Дидактично це пов’язується з оптимальним для засвоєння навчального матеріалу учнями кожної вікової категорії темпом навчальної роботи;

б) процес безпосереднього чуттєвого ознайомлення з матеріалом, що пов’язано з використанням наочності, ви хованням в учнів спостережливості. При цьому наголошується на взаємозв’язку предметної, зображувальної, схематичної (в т. ч. символічної) та словесної наочності;

в) мислення як процес активної переробки отриманого матеріалу, осмислення і розуміння зв’язків і відношень, включення нового матеріалу в систему засвоєного учнем знання;

г) процес запам’ятовування і збереження отриманої і переробленої інформації, який залежить від ефективності запам’ятовування і збереження інформації, від конкретної установки на запам’ятовування (мета, характер використання в практиці тощо) та включення в активну власну Діяльність);

ґ) необхідність зв’язку предметної, образотворчої (в т. ч. символічної) і словесної наочності. Учень зможе засвоїти нове поняття тільки тоді, коли в нього буде необхідна перцептивна основа – відчуття та образи, що відповідають цьому поняттю. Тому сходження під абстрактного до конкретного повинне супроводжуватися сходженням від конкретного до абстрактного. Особливо це стосується навчання у початковій школі.

Усі компоненти засвоєння формуються у двосторонньому процесі навчальної взаємодії, де вони взаємопов’язані і взаємозумовлені системою «вчитель – навчальний матеріал – учень». Ці психічні процеси взаємозалежні і взаємо-проникні. Найбільша їх ефективність зумовлюється конкретністю настанови на запам’ятовування (час, мета, характер використання у практиці тощо); включеністю учня в активну самостійну діяльність. Так, за настанови на важливість навчального правила (закону) можливість використання його у житті, у порівнянні з іншими правилами, буде зафіксоване, утримане в пам’яті міцніше, ніж коли б довільно заучувалося. У процесі засвоєння відбувається формування усіх процесів сприймання, запам’ятовування, мислення. Основними його стадіями є первинне ознайомлення з матеріалом (сприйняття); осмислення; закріплення; оволодіння (оперування матеріалом у різних умовах – на практиці, У процесі розв’язування завдань).

Відповідно до цієї моделі процес засвоєння складається з таких етапів:

1)ознайомлення, під час якого учні отримують необхідні роз’яснення про цілі дії, їм показують, на що необхідно орієнтуватись, як її слід виконувати, у них виникає необхідна мотивація;

2)матеріальна (матеріалізована) дія, тобто виконання її в матеріальній, розгорнутій формі. Це сприяє освоєнню учнями змісту дії (складу операцій, правил виконання), об’єктивному контролю вчителя за виконанням кожної операції;

3)зовнішнє мовлення, у процесі якого всі елементи дії реалізуються в усному чи писемному мовленні. На цьому етапі відбувається узагальнення дії, яка ще не є автоматизованою, «згорнутою».

4)зовнішнє мовлення, під час якого дія виконується у формі проговорювання «про себе». З дією продовжують відбуватися зміни у напрямі узагальнення і згортання;

5)виконання дії у формі внутрішнього мовлення, внаслідок чого вона максимально згортається і автоматизується.

Сприймання матеріалу пов’язане з його осмисленням, яке випереджує сприймання, включається в нього, надбудовується над ним. Осмислення – другий етап сприймання, який входить у перший і є основою третього – запам’ятовування, що виступає не тільки постійним осмисленням, включенням у нові значеннєві зв’язки, але і переосмисленням цього матеріалу. Головне, щоб постійно відбувалося не тільки «повторювальне», але й вільне відтворення навчального матеріалу.

Важливим етапом засвоєння є застосування навчального матеріалу на практиці, коли оволодіння знаннями спрямоване вже не на навчання, а на практичну мету.

Основними характеристиками засвоєння є:

а) міцність (незалежність використання засвоєних знань і вироблених умінь від часу, різноманітність ситуацій та умов їх застосування). Вона суттєво залежить від системності, смислової організації сприйнятого навчального матеріалу, його особистісної значущості і того емоційного відгуку, який цей матеріал викликає в учня. Якщо навчальний матеріал, його сприймання, запам’ятовування викликає почуття радості, задоволення, то це створює психологічні передумови для ефективного засвоєння. Краще засвоюється те, що включене в діяльність і спрямоване на використання в майбутній практиці;

б) керованість (активність учня у засвоєнні) та особистісна зумовленість засвоєння (зворотний вплив засвоєння на формування особистості школяра: нових мотивів, ці лей, стратегій засвоєння, оцінювання тощо);

в) узагальненість на рівні принципу, програми (розуміння учнем основного правила, закономірності, основної стратегії дії) і способу дії (розуміння шляху її здійснення);

г) готовність (легкість) актуалізації знань, повнота і системність. Характер дій свідчить про всі характеристики засвоєння, які можуть бути не тільки безпосередніми, але й опосередкованими через дії.

Характер засвоєння залежить від вікових можливостей учнів, використовуваних засобів, співвідношення репродуктивних і продуктивних дій, здатності узагальнювати.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологія засвоєння і розуміння знань і понять	\|	Психологічні особливості засвоєння учнями наукових понять

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.