Психологія особистості

Для організації освітнього процесу педагогу необхідні знання про особистість.

Особистість с певною цілісністю («ядром», «сутністю» людини, її «справжньою природою»), що проявляється у вчинках і поведінці. Найсуттєвішою її характеристикою є спрямованість особистості як сукупність основних потреб, Я-цінностей, мотивів та особистісного ідеалу, які орієнтують життєдіяльність індивіда (поведінку, діяльність, спілкування) і не залежать від ситуації. Вона також виявляється у переконаннях, схильностях тощо. У спрямованості особистості втілюються її головні потреби. Спрямованість особистості має такі форми:

а) егоїстична спрямованість особистості. її характеризують перевага мотивів власного благополуччя, самоствердження, престижу, особистого спокою. Така дитина (люди на) ігнорує тих, хто її оточує, прагне у своїй діяльності передусім задовольнити свої потреби і домагання;

б) гуманістична спрямованість особистості. За такої спрямованості вчинки людини породжені переважно інте ресами і потребами суспільства, колективу, групи, інших людей. У них домінують колективістські й альтруїстичні мотиви;

в) ділова спрямованість особистості. Ця спрямованість виражає захоплення процесом діяльності, прагнення до пізнання. Пов'язана з потребою людини взаємодіяти з іншими заради справи і характеризується мотивами безко рисливого виконання, служіння справі, що породжує від чуття радості.

Особистість — духовна, соціально-психологічна інстанція людини, функціями якої є виокремлення себе з оточення, самоспричи-нення внутрішньої і зовнішньої активності, самовираження та саморозвиток у цілісній життєдіяльності, активне переживання у часі і просторі свого існування (екзистенції).

Вершинною і водночас глибинною основою особистості є її духовність — здатність до морального спрямування свого буття і відповідного самотворення. Такій особистості притаманні потреба і здатність до постійного розвитку, змін, орієнтація на певний ідеал, адекватна організація власного способу життя (життєвого шляху). Головним джерелом духовності є усвідомлення себе і своїх стосунків з іншими людьми, добра і зла, своєї вигоди і відмова від неї на благо іншого. Природною основою таких свідомих актів є усвідомлення людиною себе.

В особистості зовнішнє і внутрішнє поєднується через її цілісність — стійку системну єдність, гармонійність її внутрішніх якостей і зовнішніх ознак. Цілісність є не тільки її внутрішньою характеристикою, а й відображає спосіб життя. Формується і виражається вона в усіх основних аспектах і процесах життя: в єдності внутрішнього і зовнішнього світу, органічною частиною якого є особистість; несуперечлипому відображенні індивідом суспільного світу; єдності ціннісно-духовного змісту особистості; практичному ставленні особистості до життя; цілісному виявленні особистістю себе в результатах, продуктах життєдіяльності; в досягненні цілісності розуміння та об'єднання образів свого Я у гармонійну Я-концеицію.

Та особистість є цілісною, яка досягла певного рівня психічного розвитку, що дає їй змогу керувати саморозвитком, взаємодією з іншими людьми. Цілісну особистість характеризують адекватні її віку свідомі мотиви і стійкі способи поведінки.

Для підтримання і розвитку цілісності особистості потрібен такий зв'язок зовнішніх і внутрішніх умов, за якого людина, самостійно долаючи суперечності, будує, зберігає, відновлює власну структурно-змістову єдність. Цілісність свідчить про стабільний стан особистості, який склався в минулому, актуалізований в її сьогоденні та потенційований на майбутнє. У такій цілісності (системності) природа людини (біологія, фізіологія, психіка та ін.) взаємопов'язана з її соціальністю, моральністю і духовністю.

Важливою характеристикою особистості є її індивідуальність — унікальне поєднання особливостей і рис людини, що зумовлює її несхожість на інших людей. Кожна дитина саморозвивасться, набуває здатності до морального і духовного життя, самотворення його.

Особистість невіддільна від індивідуальної свідомості, в якій відображається пристрасність свідомості, зумовлена її зв'язком зі спонукальною сферою, реальним життям. Ціннісну систему особистості складають усвідомлені смислові утворення різного рівня узагальненості. Особистісні цінності не є чимось замкнутим у внутрішньому світі людини, а виступають тими психологічними засобами, завдяки яким світ однієї особистості стає відкритим для іншої. Моральні та духовні цінності зумовлюють економічні, ідеологічні, політичні та інші суспільні цінності.

Цінності і смисли є системою координат для самовизначення особистості у повсякденному житті, а засвоєні особистісні цінності — основою її внутрішнього світу.

Психологічним центром особистості є самосвідомість, у якій інтегруються: знання про себе; самоцінність, само-ставлення та самооцінка; практика самовпливу; духовні цінності, моральні ідеали, принципи і норми, соціально-психологічні ролі та норми; життєвий досвід; ідеали, Я-цінності та сенси життя; минуле, теперішнє та майбутнє.

Структуру зрілого ставлення особистості до себе утворюють:

— потреба у самопізнанні, розуміння себе як особисто сті, самореалізація;

—усвідомлення, організування власного життєвого часу, життєвого шляху, особистісного розвитку;

—проблемне бачення свого життя, активне виявлення, осмислення і продуктивне розв'язання внутрішньої особистісної суперечності;

—здатність до усвідомлення та адекватного оцінювання результатів своєї активності.

Життєдіяльність особистості вибудовується не тільки на основі її психічних ресурсів, здібностей, можливостей, потреб, а й на стратегії та ставленні до життя, конкретної діяльності. Центральним механізмом цієї композиції є осо-бистісна саморегуляція.

Психоенергетичним центром особистості є спонукальна сфера (цінності, ідеали, потреби, інтереси, цілі, наміри, мотиви тощо), що забезпечує енергією її життєдіяльність. Головною змістовою характеристикою спонукальної сфери є її спрямованість.

Особистість характеризується життєвим потенціалом, в якому поєднуються життєвий досвід, здібності, інтелект, знання, уміння та навички.

Природною основою особистості є її тілесні (соматичні) характеристики (фізичні можливості: тип нервової системи як основа темпераменту; статеві, вікові властивості тощо).

Отже, розуміння педагогом особистості у її цілісності, урахування спонукальної сфери, самосвідомості життєвого потенціалу, тілесних (соматичних) характеристик тощо забезпечить ефективну організацію освітнього процесу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Наукові уявлення про психіку особистість і суб'єкт — основа організації ефективної освіти	\|	Психологічна характеристика суб'єкта

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.