• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Система соціального захисту та її компоненти

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ БЮДЖЕТУ ТА СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Система соціального захисту та її компоненти

В умовах ринкової економіки кожного працівника чекає безліч незвичайних та непередбачуваних ситуацій, що мають суттєво вплинути на рівень його доходів та благополуччя. Аналіз соціально-економічних процесів, що відбуваються в усіх розвинутих країнах, переконливо свідчить про необхідність проведення спеціальних законодавчих та організаційних заходів по соціальному захисту і підтримці населення. Інакше в умовах ринку, організованому на чистій конкуренції, можливі тяжкі наслідки, а саме:

- абсолютне та відносне зниження життєвого рівня;

- виникнення великомасштабного безробіття;

- прогресуюче зростання нетрудової основи майнового та соціального розшарування населення;

- зниження престижу суспільно-корисної праці;

- розвиток надмірної експлуатації найманих працівників.

З метою уникнення цих наслідків у ринковій економіці потрібен надійний механізм соціального захисту населення, здатний нейтралізувати ці негативні процеси.

Як термін “соціальний захист” з’явився у США у 1935 р. Це було пов’язано з великомасштабною кризою капіталізму 1929-1933 рр.

В Україні це поняття почало широко вживатися тільки на етапі переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Формування сучасних систем соціального захисту у світі було пов’язане з усвідомленням необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків.

Досліджуючи соціальний захист існують різні підходи щодо визначення його змісту (див. рис. 1.1).

Рис. 1.1. Різні підходи щодо визначення “Соціальний захист”

Соціальний захист являється державною підтримкою всіх верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів з метою забезпечення відповідного життєвого рівня.

Аналіз соціально-економічних процесів, які відбуваються в нашій країні переконливо доводить необхідність спеціальних законодавчих та організаційних заходів по соціальному захисту та підтримці населення. Інакше в умовах ринкової економіки можливі важкі наслідки, зокрема відносне, а іноді й абсолютне зниження життєвого рівня окремих верств населення.

Перехід до ринкової економіки не можливий без створення надійної системи соціального захисту населення. Соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних гарантій, що надає працездатним громадянам рівні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним і соціально вразливим верствам населення, насамперед інвалідам, пенсіонерам, багатодітним сім’ям - переваги в користуванні суспільними благами, в прямій матеріальній підтримці.

Систему соціального захисту населення можна представити у такий спосіб (див. рис.1.2 ):

Рис. 1.2 Складові системи соціального захисту населення

Кінцевою метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності.

Іншою метою є також підтримання стабільності в суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю, знаходить вияв у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між окремими групами населення.

Як відомо, заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість:

- активну;

- пасивну.

Активні заходи покликані запобігти ситуаціям, які загрожують добробуту людини, стимулюванню активності особи. Соціальний захист виконує свою превентивну, запобіжну функцію шляхом захисту особи та її сім’ї від втрат коштів, пов’язаних із безробіттям, старінням, хворобою або смертю та поліпшенням дії добробуту через соціальні служби й економічну допомогу на виховання дітей. Система соціального захисту включає програми зайнятості, соціального страхування, охорони здоров’я та ін.

Пасивні заходи спрямовані на підтримку тих членів суспільства, які з певних причин опинилися у скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги – допомоги суспільства особі або сім’ї, яка не має достатніх засобів для існування.

Соціальна допомога за своєю суттю є адресною, тому що надається лише тим, хто її потребує. Через соціальну допомогу соціальний захист виконує свою лікувально-реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, котрі потрапили у скрутну життєву ситуацію, вберегтися від зубожіння та не опинитися на узбіччі суспільства.

Тобто активними заходами є соціальне страхування (забезпечення доходів на випадок втрати працездатності чи роботи), лікування та профілактика хвороб, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації.

Пасивними заходами є соціальна допомога.

Теза соціальної політики “свобода сильним і підтримка слабких” – досить добре віддзеркалює суть соціального захисту та його складових (заходів). Тому ще раз слід підкреслити, що в уммовах ринкової економіки людину захищають:

- його знання, досвід, професіоналізм, активна трудова діяльність;

- власність, якою він володіє;

- державні гарантії та різновиди соціальної допомоги

До системи соціального захисту слід віднести також соціальні нормативи – гарантовані державою мінімальні рівні винагороди за працю, стипендіальне та соціальне забезпечення.

“Соціальне забезпечення” як поняття у широкому розумінні означає поліпшення умов життя тих груп населення, котрі з різних причин перебувають у гіршому становищі, ніж переважна більшість суспільства.

У вузькому значенні слова “соціальне забезпечення” – це створення умов для захисту населення у класичних випадках небезпеки для його життя (хвороби, інвалідність, старасть, смерть близьких).

Соціальне забезпечення у розумінні соціального захисту поширюється ще на дві життєві ситуації, пов’язані з погіршенням умов життя:

1 – у випадку народження у сімї дітей;

2 – у випадку, коли громадяни зазнали збитків на державній службі.

До цієї категорії осіб, що мають право на соціальне забезпечення, відносяться всі інші особи, які через життєві обставини не можуть подбати про себе.

Державне соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію нагромадження та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню тощо. Соціальне забезпечення включає пенсії і різного роду допомоги (у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю й пологами, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомога непрацездатним особам, дохід який менший за встановлену межу малозабезпеченості та ін.). Соціальне забезпечення включає також надання допомоги в натуральному вигдяді – у формі обслуговування інвалідів, людей похилого віку в спеціалізованиих установах (будинках-інтернатах) та вдома.

Тому соціальне забезпечення включає заходи матеріальної підтримки особи та сім’ї з боку держави і суспільства.

Для отримання виплати за соціальним забезпеченням в одних випадках людина має довести ступінь своєї нужди. Це стосується передусім адресної соціальної допомоги, яка надається тільки після перевірки доходів або засобів існування. Розмір соціальної допомоги повязаний лише з нинішнім станом особи чи сім’ї, ступенем її нужди. В інших випадках для отримання соціальних виплат людина не мусить нічого доводити, тому, що ці виплати належать їй по праву. Розмір виплат у цьому випадку часто залежить від попередньої трудової діяльності сосби – трудового та страхового стажу, величини заробітної плати й страхових внесків.

Таким чином, соціальна допомога – це система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, що надаються окремим особам чи группам населення соціальною службою для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їхнього соціального статусу і повноцінної життєдіяльності, адаптації в суспільстві.

У свою чергу, соціальна підтримка – це система заходів по наданню допомоги певним категоріям громадян, які тимчасово опинились у важкому економічному становищі (частково або повністю безробітні, молодь, що навчається, та ін.), шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових коштів, кредитів, навчання, права захисту і запровадження інших пільг.

Соціальний захист в Україні грунтується передовсім на диференційованому підході до різних соціально-демографічних прошарків і групп населення у разі вибору мети, форм, методів та джерел фінансування, механізмів соціального захисту залежно від рівня працездатності людини та способів і розміру одержуваних нею доходів. Щодо економічно активних групп населення, держава повинна створбвати і створює макроекономічні передумови для їх матеріального самозабезпечення.

Соціальний захист населення України здійснюється за такими принципами:

- визначення соціального захисту пріорітетним напрямом діяльності суспільства і держави;

- законодавче визначення основних соціальних гарантій;

- загальнодоступність і гарантований рівень соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;

- визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;

- забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;

- відповіднвсть основних засад соціального захисту рівню соціально-економічного розвитку держави.

Важливим принципом соціального захисту є комплаксність гарантій, які суспільство надає кожному своєму членові. Ці гарантії забезпечують збереження його найважливіших соціальних прав, соціально-побутові умови, рівень життя. Використовуючи гнучкі нормативи, можна розподіляти суспільні фонди споживання на соціально справедливій основі.

Принцип інтегративності системи повинен діяти на рівні держави, регіону, трудового коллективу з чітким визначенням функцій, прав і відповідальності кожного з них. Бажан обуло б, щоб соціальні гарантії, передбачені на державному (вищому) рівні і на нижчих рівнях, доповнювалтся і розвивалися, щоб трудові колективи в межах зароблених коштів встановлювали додаткові до державних гарантій пільги й переваги для своїх працівників та їхніх сімей щодо забезпечення житлом, дитячими дошкільними закладами, належними умовами для відпочинку, поліпшення умов праці, пенсійного та соціального забезпечення.

Принцип суттєвого збільшення ролі особистих доходів у підвищенні рівня життя населення та задоволенні соціально значущих потреб слід розуміти так, що активність людини і сфері праці, заповзятливість та ініціатива не можуть бути задіяні ринковими чинниками за збереження зрівнялівки в розподілі суспільних фондів споживання. Значну частку цих фондів мають отримувати переважно непрацездатні члени суспільства.

Стосовно принципів соціального забезпечення (рис. 1.3), то вони включають:

Рис. 1.3. Принципи соціального забезпечення

1. принцип страхування (виплата певних внесків як роботодавців, так і працівників). Це дає можливість отримувати кошти в разі негараздів;

2. принцип допомоги або опікунства (кошти одержують ті, що терплять нестатки у будь-чому – здоров’ї, матеріальні, в обслуговуванні). Виплати гарантуються незалежно від минулих заслуг за розміру страхових внесків;

3. принцип забезпечення означає, що потерпілі від втрат на службі державі або від стихійних лих отримують необхідну фінансову та іншу матеріальну підтримку для відновлення свого житла, реабілітації здоров’я тощо.

Якщо розглядати соціальний захист з позиції системного підходу як головний системо утворюючий фактор, можна визначити законодавчо-нормативну базу. На підставі законів та інших нормативних актів формуються державні органи управління соціальним захистом, регламентуються їх взаємовідносини з недержавними організаціями та населенням. У законодавчих та інших нормативних актах обумовлюються формування фондів, які акумулюють кошти, призначені на соціальний захист, та порядок їх використання, а також підготовки кадрів соціальних працівників (як державних так і недержавних установ).

Сучасні системи соціального захисту населення охоплюють весь життєвий цикл людини, передбачаючи заходи і соціальні гарантії, форми та способи соціальної допомоги, що забезпечують певний рівень життя населення щодо пвдтримання його добробуту від народження і аж до смерті.

Соціальний захист поширюється також на сім’ї з низькими доходами (в силу різних причин), що не забезпечені суспільно необхідним прожитковим мінімумом, результатом чого звичайно є відсутність засобів існування чи засобів на оплату життєво необхідних товарів і послуг (засобів реабілітації, оплати житла, лікування). Соціальний захист може здійснюватися в грошовій формі у вигляді пенсій і допомог, у натуральній формі, а також шляхом надання різного роду послуг особам, які є об’єктом соціального захисту.

Він оже мати як компенсаційний, так і попереджувальний профілактичний характер.

Однією з державно-правових форм соціального захисту є безпосередньо державне забезпечення непрацездатних осіб. Основні ознаки безпосереднього державного забезпечення – фінансування витрат за рахунок державного бюджету і встановлення категорій забезпечуваних осіб і рівня їхнього забезпечення відповідно до пріоритетів, обумовлених органами державної влади.

У країнах з ринковою економікою активто використовується така організаційно-правова форма соціального захисту, як соціальна допомога. Вона носить адресний характер і надається особам після перевірки їхньої нужденності, якщо підтверджується, що вони не мають інших джерел існування.

Характерною рисою приватних форм соціального захисту є те, що вони створюються не в обов’язковому порядку в силу прийняття відповідного законодавства, а в силу приватної ініціативи окремих суб’єктів відносин, які беруть на себе зобов’язання по здійсненню додаткового соціального захисту себе і інших осіб.

Приватні форми можуть застосуватися в таких видах соціального захисту, як забезпечення тимчасової непрацездатності, медичної допомоги, у пенсійному забезпеченні та ін.

Таким чином, соціальний захист у будь-якій державі – це комплексна система соціально-економічних відносин, призначена для надання різнобічної допомоги непрацездатним чи обмежено працездатним особам, а також родинам, доходи працездатних членів яких не забезпечують суспільно необхідного рівня життя.

Ефективний соціальний захист припускає проведення політики, що адекватно реагує на соціальне самопочуття людей, передбачає підвищення рівня соціального невдоволення і соціальної напруженості, попереджає можливі конфлікти й радикальні форми протесту.

В умовах переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки тягар соціального захисту лягає на державу при одночасному зростанні ролі ринкового механізму в проведенні соціальної політики.

Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який ураховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідними для підтримання здоров’я, власного добробуту та добробуту сім’ї, і право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння і старості чи інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.

Прийнятими в Україні законодавчими і нормативними актами передбачено, що елементами соціального захисту на сучасному етапі є:

· державні гарантії в оплаті праці найманих працівників;

· утримання непрацездатних і підтримка життєвого рівня малозабезпечених громадян і сімей з дітьми;

· державні гарантії у сфері зайнятості, підготовки і перепідготовки кадрів;

· компенсація населенню збитків у зв’язку з разовим підвищенням цін на товари і послуги при проведенні комплексної реформи цін;

· індексація грошових доходів населення при поточному підвищенні цін на товари і послуги, запровадження механізму перегляду мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій і т. ін. (рис. 1.4.);

· захист інтересів споживачів за допомогою різноманітних соціально-економічних інновацій, пов’язаних з переходом від “ринку продавця” “до ринку покупця” (стимулювання розвитку споживчого сектора економіки, сприяння діяльності споживчих асоціацій тощо).

Розглянемо деякі складові механізму соціального захисту, спрямовані на закріплення форм і рівнів надання економічної підтримки і гарантій забезпечення соціальних прав різних прошарків населення.

Таким чином, рівень життя людей, не спроможних брати участь у суспільному виробництві, цілком залежить від держави.

До категорії таких людей відносяться:

- особи, що не досягли повнолітнього віку, серед яких більшість складають діти в сім’ях, а також діти, що перебувають у спеціалізованих дитячих установах;

- інваліди з дитинства;

- особи, що досягли непрацездатного віку (пенсіонери, а також особи, які з різних причин не мають права на пенсійне забезпечення);

- тимчасово непрацездатні внаслідок захворювання, вагітності й пологів, догляду за дитиною і хворими членами родини.

В умовах становлення ринкових відносин, що супроводжуються перебудовою і спадом виробництва, зростанням цін, інфляційними процесами, економічне становище непрацездатних погіршується, тому їх соціальний захист є одним з першочергових завдань.

Разом з пенсійним забезпеченням до складу соціальної допомоги непрацездатним, а також малозабезпеченим громадянам входять:

- надання матеріальної допомоги і пільг родинам, що виховують дітей;

- надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (забезпечення безкоштовними обідами, безплатним проїздом у транспорті, одягом, паливом, оплата житла і т.ін.);

- обслуговування пенсіонерів, інвалідів, самотніх непрацездатніх громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування, також відділеннями соціальної допомоги на дому.

В умовах стрктурної перебудови народного господарства, прискорення науково-технічного прогресу, розмаїтості форм власності, банкрутства окремих підприємств зросте мобільність працівників, скоріше здійснюватиметься моральне старіння робочої сили, накопичених знань і навичок. Тому зазначені зміни у сфері праці, без яких неможливий прогрес у суспільстві, зумовлять вивільнення частини працівників з діючого виробництва.

У таких умовах украй необхідні:

· гарантії у сфері зайнятості працездатних громадян, передбачені чинним законодавством України;

· зобов’язання держави по наданню робочих місць усім працездатним;

· доступність і безкоштовність професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки вивільнених працівників;

· спеціальні заходи щодо захисту прав на зайнятість молоді, інвалідів, вагітних жінок, багатодітних і матерів-одиначок, випускників шкіл, технікумів, училищ, вузів;

· матеріальна допомога на переселення для роботи в іншій місцевості;

· спеціальні заходи щодо захисту і матеріальної підтримки вивільнених у результаті конверсії;

· спеціальні програми створення нових робочих місць;

· організація суспільних робіт для осіб, що потерпають від тимчасових труднощів у пошуках постійної роботи;

· організація розгалуженої державної служби зайнятості;

· виплата стипендій за час перепідготовки і грошової допомоги при тимчасовій незайнятості, збереження безперервного і спеціального стажу в ці періоди;

Рис. 1.4. Система соціального захисту населення в Україні

· пільги підприємствам, що створюють нові робочі місця з метою запобігання безробіттю;

· створення спеціальних фондів соціальної підтримки (ФСП) населення.

Джерелами формування (ФСП) можуть бути:

· відрахування від державних зборів продажу окремих видів продукції;

· кошти міських бюджетів;

· кошти від підприємств зі шкідливим виробництвом;

· відрахування від приватизації державних підприємств;

· кредитно-фінансова діяльність;

· інвестиційна діяльність.

Кошти ФСП можна використовувати за такими напрямами:

1. надання разової допомоги багатодітним сім’ям;

2. фінансування пільг по наданню комунальних і транспортних послуг;

3. соціальне обслуговування;

4. оплата вартості путівок лікувально-оздоровчих закладів;

5. фінансування форм натуральної допомоги (безплатне харчування, обслуговування тощо).

Забезпечення такого захисту вимагає встановлення механізму його реалізації на державному рівні.

Отже, державне соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію нагромадження та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню тощо. Соціальне забезпечення включає пенсії і різного роду допомоги (у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю й пологами, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомога непрацездатним особам, дохід яких менший за встановлену межу малозабезпеченості та ін.).

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. BANKING SYSTEM. Банковская система
3. Cплата єдиного соціального внеску - 2013
4. D. СОЦИОИДЕОЛОГИЧЕСКАЯ СИСТЕМА ВЕЩЕЙ И ПОТРЕБЛЕНИЯ
5. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
6. II. Поняття соціального процесу.
7. III. центральная нервная система
8. ISO9000. Як працює система управління якістю
9. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
10. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
11. The educational system of Great Britain (Система освіти Великобританії)
12. V. СИСТЕМА ПОТОЧНОГО ТА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

Переглядів: 3005