• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Проблеми зайнятості в Україні

Проблеми зайнятості, безробіття і доходів є визначаль­ними в галузі соціально-трудових відносин. Хоча корені ба­гатьох з цих проблем зароджувалися ще в радянські часи, однак в усій своїй згубній силі вони розкрилися в процесі переходу України до ринкової системи і демократичного суспільства.

Основна проблема ринку праці України — скорочення попиту на працю — частіше приводить до прихованого без­робіття в офіційному секторі ринку праці, зайнятості в не­формальному та нетоварному секторах, посилення зовніш­ньої трудової міграції, ніж до відкритого безробіття, зареєст­рованого закладами з питань працевлаштування. Обстежен­ня робочої сили, що періодично проводяться в Україні почи­наючи з 1995 p., виявляють набагато вищий рівень безробіт­тя порівняно з даними державної служби зайнятості (див. табл. 3.2).

За даними першого обстеження (жовтень 1995 р.) за­гальна чисельність осіб, які були безробітними за визначен­ням МОП (див. параграфи 1.1 та 3.4) сягала 1,44 млн осіб, тобто вії разів більше, ніж чисельність офіційно зареєстро­ваних на той час безробітних. Друге обстеження (жовтень 1996 р.) зафіксувало подальше зростання безробіття — май­же 2 млн осіб, або 7,6% економічно активного населення, третє обстеження (жовтень 1997 р.) — 2,3 млн осіб, або 8,9%, чет­верте — майже 3 млн осіб, або 11,3%. Оскільки показники падіння рівня виробництва набагато випереджають показни­ки скорочення зайнятості, слід очікувати подальшого зрос­тання рівня безробіття передусім за рахунок перетворення прихованого безробіття у відкрите.

У зв'язку із змінами в галузевій структурі зайнятості загострилися регіональні проблеми зайнятості. Регіональ­на диференціація гостроти безробіття вже з 1991 р. була дуже значною (найвищий і найнижчий рівні безробіття за регіонами відрізнялися в 10 разів), менша, але суттєва різниця зберіга­ється нині. Цікава диференціація регіонів країни за складом безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, особи з вищою і середньою спеціальною осві­тою, працівники передпенсіиного віку. Але в міру зростання безробіття збільшується серед безробітних частка чоловіків, молоді, осіб з низьким рівнем освіти. Таким чином, за скла­дом безробітних можна оцінити міру загострення безробіт­тя у регіоні: там, де переважають жінки, люди похилого віку і особи з високим рівнем освіти, безробіття знаходиться на початкових стадіях, рівень безробіття невисокий, але зростає воно швидко. В тих регіонах, де серед безробітних висока частка чоловіків, молоді й осіб з низьким рівнем освіти, про­блеми безробіття дуже гострі, рівень його високий, але зрос­тає воно, як правило, повільніше, ніж в середньому по країні.

В Україні найбільш загострилися проблеми безробіття в регіонах двох типів: по-перше, західні області з високим при­родним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, а кількість робочих місць не лише не збільшується, а і скорочується. В результаті тут найвища частка трудової (в тому числі зовнішньої) міграції населення. Слід зазначити, що ці проблеми в західних регіо­нах існували і в минулому, але нині вони все більше загос­трюються. По-друге, особливі проблеми зайнятості пережи­вають так звані депресивні регіони, тобто ті, в яких перева­жають найбільш кризові галузі (військово-промисловий ком­плекс тощо) (табл. 3.1).

Важливим для України є також питання сільського без­робіття. На початку економічних перетворень сільська місцевість вважалася дуже трудодефіцитною, здатною забез­печити роботою значну кількість безробітних міських жи­телів. Ці прогнози не виправдалися. Падіння рівня споживання і експорту сільськогосподарської продукції вкрай за­гострили проблеми її збуту, і в результаті за рівнем доходів і можливістю продуктивної зайнятості сільські жителі опи­нилися ще в складнішому становищі, ніж городяни. Почина­ючи з 1994 р. рівень безробіття серед сільського населення перевищує аналогічний показник для міського населення. Величезна напруга на сільському ринку праці, оскільки вільних робочих місць тут практично немає як таких. Най­вищий рівень сільського безробіття спостерігається в регіо­нах з високим природним приростом населення.

Дані про кількість безробітних та рівень безробіття за регі­онами України станом на 1 січня 1999 р. наведені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Кількість безробітних та рівень безробіття за регіо­нами України станом на 1 січня 1999 р. (за методикою МОП)

Приховане безробіття. В останні роки однією з найваж­ливіших проблем зайнятості в Україні стало приховане без­робіття. Основна причина цього явища — спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості. Кількісно прихо­ване безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними у зв'язку із спадом виробництва або струк­турними змінами в ньому, але продовжують формально вва­жатися зайнятими, і які або при покращанні економічної кон'юнктури будуть (готові) працювати ефективно, або по­винні бути вивільнені. Економічна можливість значного по­ширення прихованого безробіття спричинена неконтрольованим падінням реальної заробітної плати працівників.

Приховане безробіття існує в таких формах:

• надлишкова чисельність працівників, які одержують повну заробітну плату. Фактично ці люди не почувають себе безробітними, але від звільнення їх робота підприємства не погіршиться, а от утримання їх є важким тягарем для еконо­міки підприємства, веде до подорожчання продукції, в кінце­вому підсумку до розкручування інфляційної спіралі;

• утримання на підприємстві осіб, що працюють на умо­вах неповного робочого часу, отримують відповідну неповну зарплату, бажають працювати повний час, але з причини скорочення виробництва не мають такої можливості. Зазна­чимо, що ця форма прихованого безробіття називається част­ковим безробіттям, якщо працівник бажає працювати на умовах повної зайнятості. Якщо ж працівника влаштовує така форма роботи, то це є не безробіттям, а добровільною непов­ною зайнятістю, що є рівноправною формою задоволення тру­дових потреб громадян;

• оформлення певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. Ця форма прихованого безробіття найчастіше спричиняє вто­ринну зайнятість працівників, оскільки вони на невизначений час залишаються з мінімальною або і без заробітної плати;

• Яаявність цілоденних і внутрішньозмінних простоїв з організаційно-технічних причин (порушення договірних зв'язків, відсутність електроенергії тощо).

Оскільки часткове безробіття в Україні офіційно не ви­знане, утримувати значну кількість прихованих безробітних підприємствам простіше, ніж провести офіційне скорочення персоналу, при якому треба виплатити всі борги із заробіт­ної плати та значні компенсаційні виплати. З боку держави теж немає рішучості у створенні умов, за яких підприєм­ствам було б невигідно утримувати таку кількість зайвих працівників, оскільки перетворення прихованого безробіття на відкрите турбує політиків більшою вірогідністю соціаль­них потрясінь. Тому приховане безробіття (включаючи част­кове) в Україні, за різними оцінками, сягає 20 — 35% зайня­того населення, а наслідком цього є низький рівень життя та неефективне господарювання. Впродовж 1998 р. лише за да­ними офіційної статистики в Україні майже кожен шостий працівник працював у режимі скороченого робочого часу, а у відпустках з ініціативи адміністрації без збереження за­робітної плати побували в середньому 22% загальної чи­сельності працівників. В деяких галузях промисловості ці показники ще більші (в легкій — 70, автомобільній — 68, лісовій та деревообробній — 57%).

Слід зазначити, що з розвитком ринкових відносин, поси­ленням жорсткості фінансово-кредитної політики держави, розгортанням конкуренції приховане безробіття буде скоро­чуватися, і цей процес уже почався. Завдання полягає в тому, щоб воно скорочувалося на користь ефективної зайнятості працівників, а не лише перетворенням прихованого безробіт­тя у відкрите.

Неформальна, і нетоварна зайнятість. Значне по­ширення в Україні "тіньової економіки" призводить до по­ділу ринку праці на формальний та неформальний. До першо­го, формального ринку праці, належать офіційно діючі пере­важно великі та середні підприємства, де здебільшого дотри­муються стандарти державного законодавства про працю. До другого, неформального ринку праці відносяться "тіньові" та дрібні підприємства, що використовують працю мінімальної кількості найманих працівників, а також не дотримуються трудового законодавства, не сплачують податки тощо.

Неформальний сектор ринку праці виникає внаслідок зростання безробіття, коли формальний сектор не може за­безпечити роботою всіх бажаючих, а соціальна підтримка непрацюючих відсутня або слаба. Між тим масове зубожіння населення за роки економічної кризи призвело до того, що абсолютна більшість людей не може залишатися без роботи, яка є єдиним джерелом засобів існування. Тому вони шука­ють роботу в межах неформального сектору. Зайнятість в неформальному секторі характеризується такими рисами:

' відсутність офіційної реєстрації діяльності;

' переважання самозайнятості;

• низька капіталоозброєність праці, застарілі й шкідливі технології;

• легкий доступ для працівників, відсутність перешкод;

• низький рівень доходів, безправ'я працівників;

• нерідко "контроль" діяльності з боку кримінальних структур.

Оцінюючи зайнятість в неформальному секторі, слід мати на увазі, що низький рівень оплати праці та значне поширен­ня прихованого безробіття стимулюють і зайнятих у формальному секторі працівників шукати додаткові джерела до­ходу в неформальному і нетоварному секторах. Нерідко ос­новну частину часу і трудових затрат цілком добросовісний працівник, законослухняний громадянин віддає вторинній зайнятості, тобто зайнятості за сумісництвом у формальному або в неформальному і нетоварному секторах.

Зайнятість у нетоварному секторі означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівниками або членами їхніх сімей. Передусім це робота в особистому підсобному та домашньому господарстві, а та­кож перенесення в сім'ю тієї роботи, яка при нормальній платоспроможності є платними послугами (наприклад, ре­монт квартири, підстригання волосся, чистка чи пошиття одягу тощо). Чим нижчі грошові доходи сім'ї, тим більшу частку засобів існування вона отримує з нетоварного сектору.

Проблеми зайнятості в неформальному і нетоварному секторах можна звести до таких груп:

• порушення норм законодавства про працю, зокрема щодо її безпеки, тривалості, оплати, важкості і шкідливості для здоров'я, використання дитячої праці тощо;

• соціальна незахищеність працівників на випадок втра­ти роботи, виробничої травми, хвороби, старості;

• несплата податків державі.

Серйозною проблемою ефективної зайнятості є також рі­вень кваліфікації працівників, але про це мова йтиме в главі 5.

Вирішення цих та інших проблем зайнятості можливе лише при створенні сприятливих умов для розвитку підпри­ємництва, стимулюванні створення нових робочих місць.

3.4. Безробіття, його показники і види. Допомога по безробіттю

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних грома­дян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудо­вої дисциплінованості і активності працюючого населення, однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідува­ти його повністю.

Безробітні, у визначенні МОП, — це особи у віці 15 — 70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умо­вам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають ро­боту або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії належать також особи, що навчаються за направ­леннями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний мо­мент ще не працюють.

За українським законодавством безробітними визна­ються громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстро­вані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Як бачимо, офіційна система обліку без­робіття в Україні занижує реальні показники, оскільки ве­лика частка безробітних такими не вважаються, тому що вони з різних причин не реєструються в службі зайнятості.

Кількість безробітних — це^абсолютний показник без­робіття, що вказує на його розміри. Відношення кількості безробітних (Б) до кількості економічно активного населен­ня (Еа) — це відносний показник безробіття, що показує його поширеність і називається рівнем безробіття (Р6):

Рб = (Б : Еа) • 100%.

Показники кількості й рівня безробіття в Україні за останні роки за офіційними даними і за результатами обсте­жень за методикою МОП наведені в табл. 3.2.

• У вивченні явища і проблем безробіття велика увага при­діляється аналізу його видів. Критеріями вирізнення видів безробіття є причини його виникнення та тривалість, а основ­ними видами безробіття вважаються структурне, фрикційне і циклічне безробіття.

З глави 2 ми знаємо, що попит на працю є похідним від попиту на товари та послуги, як створюються цією працею. Оскільки з часом структура споживчого попиту змінюється, відповідно змінюється і попит на працівників. Певні профе­сії і навіть види робіт застарівають і не знаходять попиту на ринку праці. Представники цих професій часто поповнюють лави безробітних. Це відбувається тому, що люди, як правило, помаліше, ніж робочі місця, реагують на технологічні зміни (xoчa б тому, що оновлення робочих місць відбувається швид­ко, а для підготовки спеціаліста потрібно декілька років). В Результаті структура пропозиції праці не відповідає структурі Попиту. Безробіття, що виникає внаслідок такої невідповідності, називається структурним. До цього виду належить також безробіття, пов'язане з територіальною відірваністю робочого місця^і працівника, що міг би на ньому працювати. Струк­турне безробіття є неминучим, як неминучі зміни у економіці. Шляхи вирішення проблем структурного безробіття поля­гають у розвитку системи перепідготовки працівників, у орієнтації професійної підготовки на майбутні потреби ринку праці, у сприянні професійній та територіальній мобільності робочої сили. Слід зазначити, що від ефективності вирішення зазначених проблем залежатимуть терміни перебування пра­цівників у стані структурного безробіття, але сам цей вид безробіття присутній у динамічній економіці завжди.

Таблиця 3.2. Показники кількості і рівня безробіття в Україні за офіційними даними і за результатами обстежень за методи­кою МОІГ

Оскільки одним із принципів соціально орієнтованої рин­кової економіки є свобода вибору працівниками роду діяль­ності й місця роботи, то в кожний певний момент частина працівників знаходяться в стані зміни роботи: вони або добровільно міняють роботу на таку, яка краще їм підходить, або вперше обирають роботу, зважуючи це важливе рішення, або підшукують роботу в зв'язку з закінченням терміну кон­тракту на попередній роботі тощо. Частина з них працевлаштовується, в цей час інші тимчасово залишають роботу, але в цілому цей вид безробіття залишається. Він називається фрик­ційним (від латинського frictio — тертя), тому що відобра­жає "неповороткість" ринку праці у зведенні вакантних ро­бочих місць і здобувачів роботи. Оскільки ініціатива звільнен­ня в цьому випадку іде від працівників, фрикційне безробіт­тя вважається неминучим і певною мірою бажаним, оскільки більшість працівників шукають і знаходять вище оплачува­ну і продуктивнішу роботу, що і підвищує їхній добробут, і збільшує користь для суспільства.

Рівень структурного і фрикційного безробіття разом, за визнанням більшості економістів, складає природний рівень безробіття. Фрикційне безробіття є результатом динаміч­ності ринку праці, структурне виникає з причин територіаль­ної або професійної невідповідності попиту та пропозиції на ринку праці. Таким чином, природний рівень безробіття — це той мінімальний рівень в цьому суспільстві, який немож­ливо зменшити і який відповідає поняттю повної зайнятості. Його рівень постійно зростає в розвинених країнах, оскіль­ки загальний високий рівень життя дає працівникам більше економічної свободи, включаючи і можливість довше пере­навчатися або міняти роботу. На сьогодні цей рівень коли­вається в різних країнах від 3 до 7%.

В умовах економічного спаду, а особливо в час кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, ви­робництво згортається, похідний від сукупного попит на працю різко скорочується, а пропозиція праці значно збільшується в результаті падіння рівня життя населення. В таких умовах швидко зростає безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для всіх бажаючих працювати. Цей вид безро­біття називається кон'юнктурним, або циклічним, оскільки він викликаний зміною економічної кон'юнктури, кризовою фазою економічного циклу. Якщо перші два види безробіття викликані невідповідністю і "незнайденістю" робочих місць і працівників, то циклічне безробіття набагато складніше тому, Що воно викликане фактичною відсутністю вільних робочих місць при значній кількості безробітних. У періоди еконо­мічних криз рівень циклічного безробіття нерідко переви­щує 10%, що перетворює його на найстрашнішу соціально-економічну проблему, яка може спричинити непередбачувані соціально-політичні зміни. Для зменшення негативних наслідків циклічного безробіття необхідне прийняття і виконання спеціальних програм забезпечення зайнятості насе­лення, які фінансуються державою.

Ще один вид безробіття — сезонне — викликане тимча­совим характером виконання тих чи інших робіт, функціо­нування підприємств та галузей. Передусім це сільськогос­подарські роботи, рибальство, будівництво, цукрове вироб­ництво та ін. На цих роботах інтенсивне навантаження в "се­зон" змінюється простоями в інший час. Відповідно праців­ники то масово набираються, то масово звільняються. Це без­робіття простіше тим, що воно легко прогнозується, праців­ники до нього готові, і в принципі можливо вирішити ці проблеми, створюючи паралельно "міжсезонні" робочі місця.

Важливою проблемою зайнятості в Україні (як і в інших постсоціалістичних країнах) є приховане безробіття, яке ми проаналізували в попередньому параграфі.

Різновидом прихованого безробіття є часткове безробіт­тя, що виникає в результаті зменшення попиту на продукцію підприємства і відповідне скорочення виробництва. Якщо при такому скороченні роботодавець намагається зберегти тру­довий колектив, сподіваючись на покращання економічної кон'юнктури в недалекому майбутньому, він скорочує три­валість робочого дня (тижня) для всіх працюючих, не звільня­ючи персонал. Такі рішення вважаються соціально справед­ливими і економічно доцільними, однак це призводить до виникнення часткового безробіття. Проблеми такого безро­біття полягають передусім в тому, що, як правило, неповна робота не дає працівникам достатньо коштів для життя й утримання сім'ї,-в результаті чого вони активно шукають іншу роботу або підробітки, збільшуючи пропозицію на рин­ку праці. Вирішити цю проблему можна, якщо офіційно ви­знати часткове безробіття, і, відповідно, виплачувати частко­вим безробітним допомогу в зв'язку із втратою частини заро­бітку. Але таке рішення вимагає додаткових бюджетних асиг­нувань, яких завжди недостатньо, а в час кризи — і поготів.

Деякі автори виділяють також поняття добровільного безробіття, але ми вважаємо його нелогічним, оскільки при добровільній зайнятості людина, що не хоче працювати, не може вважатися безробітною. У протилежному випадку до добровільних безробітних можна було б зарахувати всіх непрацюючих працездатних людей, оскільки теоретично ко­жен погодився б працювати в хороших умовах за певну привабливу для нього зарплату.

Аналіз економічних показників дає можливість оцінити втрати від неповного використання ресурсів праці внаслі­док безробіття. Згідно із законом Оукена щорічний приріст реального валового національного продукту (ВНП) приблиз­но на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 процентних пункти приросту реального ВНПзменшують кількість безробітних на 1 процентний пункт. Аналогічно скорочення реального ВНП на 2 % збільшує кіль­кість безробітних на 1 процентний пункт. Закон Оукена можна трактувати і так: зростання рівня безробіття на 1 процент­ний пункт над природним рівнем дає 2 — 2,5% втрати ВНП порівняно з потенційним.

Таким чином, із цього закону випливає, що певні темпи приросту ВНП необхідні для того, щоб утримувати норму безробіття на попередньому рівні. Це пояснюється тим, що оскільки продуктивність праці постійно зростає, то, щоб зай­няти ту саму кількість працівників за інших однакових умов, слід розширювати виробництво. З цих причин щорічно пев­на частина реального ВНП повинна використовуватися для створення нових робочих місць, здатних стримувати безро­біття .

У відповідності з Законом України "Про зайнятість на­селення" держава сприяє незайнятим громадянам у по­новленні їхньої трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій:

• надання особливих гарантій працівникам, вивільнюва­ним з підприємств, установ, організацій;

• виплата стипендій у період професійної підготовки або перепідготовки і зарахування цього періоду до загального і безперервного трудового стажу;

• виплата в установленому порядку допомоги по безро­біттю;

• надання додаткової матеріальної допомоги безробітно­му громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наяв­ності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебува­ють на його утриманні.

Право на допомогу по безробіттю мають громадяни, визнані У встановленому порядку безробітними, які не мають інших передбачених чинним законодавством доходів, що перевищу­ють розмір мінімальної заробітної плати. Розміри і порядок виплати цієї допомоги регулюються Законом України "Про зайнятість населення" (див. додаток 1 в кінці підручника).

Читайте також:

1. II. Найважливіші проблеми, що визначають розвиток місцевого самоврядування і є спільними для будь-яких урядових систем.
2. III. Проблеми репатріації експатріантів
3. IV. Правова держава, як засіб реалізації і забезпечення прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні
4. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
5. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
6. XIV. ПРОБЛЕМИ ПЕРЕКЛАДУ І РЕДАГУВАННЯ НАУКОВИХ ТЕКСТІВ
7. А) Грошова оцінка земель по Україні
8. Авангард в Україні
9. Автоматизація банківської діяльності в Україні
10. Автономія в Україні. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим
11. Аграрна реформа в Україні
12. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.

Переглядів: 3297