• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Безтарифна модель оплати праці

Економічні свободи, що їх одержали підприємства з по­чатком перехідного до ринкової економіки періоду, сприяли зростанню активності в пошуках найраціональнішої органі­зації праці і її оплати. Разом з тим такі причини, як інфляція, Проблеми збуту, порушення господарських зв'язків, нестабіль­ність податкового законодавства та інші ускладнюють роботу підприємств настільки, що не завжди вони мають можливість виплачувати всім працівникам гарантовану тарифною сис­темою заробітну плату. Все це разом спричинило виникнення і поширення так званих безтарифних моделей організації оплати праці.

Оскільки кожен варіант застосування безтарифної моделі оплати праці є унікальною розробкою керівництва конкретно­го підприємства, ми охарактеризуємо лише спільні для них основні характерні риси та покажемо одну з багатьох мож­ливих методик організації оплати праці за такою моделлю.

Спільним для безтарифних систем оплати праці є таке:

• працівникам гарантується лише мінімальний обов'язко­вий рівень заробітної плати, існування якого обумовлене зако­нодавством про мінімальну заробітну плату. Цей обов'язковий гарантований рівень може бути однаковим для всіх працівни­ків, а може відрізнятися в залежності від їхньої кваліфікації та відповідальності робіт, але в будь-якому випадку він, з одного боку, не може бути нижчим офіційно встановленої мінімальної заробітної плати, а з іншого, повинен становити невелику частку в загальній сумі заробітку працівника;

• спочатку визначається загальна сума заробленої колек­тивом заробітної плати, потім з неї вираховується сума гарантованої мінімальної оплати всіх працівників підприєм­ства, а залишок (він повинен становити більшу частину) роз­поділяється між членами колективу за певними встановле­ними заздалегідь правилами. В цьому плані безтарифні сис­теми організації оплати праці належать до групи колектив­них систем організації оплати праці, і всі члени трудового колективу зацікавлені в покращанні кінцевих результатів спільної роботи;

• у рівні умови щодо можливості впливу на розмір своєї заробітної плати ставляться всі працівники підприємства, незалежно від категорії і посади. Правила розподілу колек­тивного заробітку складаються так, щоб зацікавлювати кож­ного працівника в покращанні саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцевого результату. Оскільки таке покращання в принципі не обме­жене, то і можливості зростання індивідуального заробітку також не обмежені (при тарифній системі організації опла­ти праці ці можливості фактично обмежуються досягнен­ням найвищих кваліфікаційних розрядів);

• найважливішою проблемою є розробка правил розподілу колективного заробітку саме таким чином, щоб максимально націлювати працівників на покращання саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінце­вого результату. Справа в тому, що зростання зарплати будь-кого з членів колективу без адекватного збільшення кінце­вого результату означатиме зменшення заробітків інших членів колективу. Питання соціальної справедливості тут стоять дуже гостро. Тому умовою ефективного застосування і безтарифних систем організації оплати праці є наявність такого колективу, члени якого добре знають один одного, рачать і можуть оцінити роботу інших, цілком довіряють своїм керівникам. Як правило, це невеликі трудові колективи з постійним складом працівників, об'єднаних однією метою. Конкретні методики розробки безтарифних систем орга­нізації оплати праці можуть бути різними.

Ми наводимо іншу методику розробки безтарифної си­стеми організації оплати праці, яка може застосовуватися на будь-якому невеликому підприємстві, передусім у неви­робничій сфері.

1. Визначаємо мінімальний обов'язковий рівень заробіт­ної плати, який гарантується працівникам за кожною поса­дою (ЗГ). Слід зазначити, що цей гарантований рівень пови­нен бути вищим у тих працівників, які мають менше можли­вості впливати на кінцеві результати роботи. Наприклад, головний бухгалтер має багато відповідальної роботи завж­ди, навіть коли підприємство не дає хороших кінцевих ре­зультатів, але він практично не може вплинути на обсяг ви­робництва чи реалізації продукції та ін. Тому основна части­на його заробітку має бути гарантованою. Навпаки, левова Частка заробітку менеджерів з реалізації, продавців тощо має залежати від обсягів реалізації.

2. Розробляємо правила розподілу колективного заробіт­ку. Це найвідповідальніший етап роботи. Бажано, щоб його разом із спеціалістом у галузі економіки праці проводила та особа, яка найбільш зацікавлена в досягненні певних кінце­вих результатів (власник). Враховуючи місію і цілі підприєм­ства, потрібно стосовно кожної посади розробити систему Показників, яка б максимально націлювала працівників на Покращання саме тих показників роботи, які важливі для Досягнення бажаного спільного кінцевого результату.

3. Визначаємо кількісну залежність між досягненням пев­них показників роботи кожного конкретного працівника та можливостями зростання його заробітної плати. Оскільки загальний фонд оплати праці у нас непостійний і поки що невідомий, то цю кількісну залежність найзручніше встанов­лювати в балах. Наприклад, для менеджера по реалізації:

а) за реалізацію продукції на кожні 10 000 гривень: + 1 бал;

б) за залучення нових клієнтів: + 2 бали за кожного;

в) зацінні пропозиції щодо розширення ринків збуту: + 3 бали за кожну;

г) за виконання суміжних робіт (розтаможування) або особливих доручень: + 4 бали за кожне;

д) за порушен­ня трудової дисципліни: -1 бал за кожне;

є) за порушення договірної дисципліни: -2 бали за кожне.

Цю частину робо­ти слід виконувати із залученням працівників, умови опла­ти праці яких визначаються.

4. Доводимо до відома і детально роз'яснюємо всім працівникам правила розподілу колективного заробітку до почат­ку періоду, на який вони вводяться. Ці правила відіграють свою мотивуючу роль лише за умови, що вони будуть вірно і однозначно зрозумілі кожному працівнику.

5. По закінченні місяця від заробленого за цей місяць фонду оплати праці (ФОП) віднімаємо суму гарантованої заробітної плати всіх працівників (фонд гарантованої опла­ти ФГО = ∑ ЗГ_і). Частина, яка залишилася (назвемо її фон­дом стимулювання ФС) підлягає розподілу між членами трудового колективу в залежності від тих показників, на до­сягнення яких націлювали їх умови оплати праці.

6. За результатами праці кожного працівника слід підра­хувати суму балів, яку він набрав в минулому місяці (Б.). Потім підраховуємо суму балів, набраних всіма працівника­ми підприємства за минулий місяць (∑ Б_і).

7. Фонд стимулювання ділимо на суму балів, набраних всіма працівниками підприємства, і знаходимо "ціну" кож­ного балу в гривнях (v):

8. Далі розраховуємо заробіток кожного працівника 3_і за минулий місяць як суму гарантованої та стимулюючої час­тини. Стимулюючу частину визначаємо як добуток кількості набраних працівником балів Б_і та "ціни" балу v:

Як бачимо, основна перевага безтарифних систем оплати праці полягає у оптимальному поєднанні індивідуальної і колективної зацікавленості в покращанні результатів робо­ти. Заробіток кожного працівника рівною мірою залежить і від розміру "пирога", який є результатом спільної роботи і буде ділитися між усіма членами колективу, і від його част­ки в цьому поділі, яка залежить від індивідуальних резуль­татів праці.

Розробка безтарифних систем оплати праці є дуже кло­пітким і відповідальним завданням. Але за допомогою їх гра­мотного впровадження можна досягти значного підвищення трудової мотивації працюючих, що сприятиме суттєвому зро­станню продуктивності праці та ефективності роботи в цілому.

Читайте також:

1. CMM. Модель технологічної зрілості. Зрілі і незрілі організації.
2. Demo 7: Модель OSI (модель взаімодії відкритих систем)
3. G2G-модель електронного уряду
4. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
5. L. Ефективність праці: теоретичні аспекти
6. O модель привабливість - конкурентоспроможність (матриця Мак Кінсі).
7. OSI - Базова Еталонна модель взаємодії відкритих систем
8. TEMA 13. МОТИВАЦІЯ РОБОТИ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІЗАЦІЇ
9. V – модель
10. VII. Правила техніки безпеки і гігієни праці.
11. Абстрактна модель
12. Абстрактна модель

Переглядів: 693