Іменник (имя существительное) – це частина мови, що називає предмети, істоти, явища природи, узагальнені ознаки або дії і відповідає на питання хто? що? Наприклад: парта, біолог, дощ, читання. Іменники мають граматичні категорії роду (чоловічого, жіночого, середнього), числа (однина, множина), відмінка. Змінювані іменники поділяються на чотири відміни. До першої відміни належать іменники чоловічого, жіночого роду на –а, -я (Марія, фірма); до другої – чоловічого роду з нульовим закінченням (бюджет), закінченням –о (Дніпро), середнього роду із закінченням –о, -е, -я (знання, поле, місто); до третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням та іменник мати (швидкість, радість); до четвертої відміни належать іменники середнього роду, що мають закінчення –а, -я і при відмінюванні приймають суфікси –ат, -ят, -ен (ім’я – імені, дівча – дівчати, ягня – ягняти). Іменники першої та другої відміни поділяються на три групи – тверду (степ, студент), м’яку (зоря, день), мішану (межа, площа).
В українській мові є іменники, які не належать до жодної з названих відмін: 1) загальні і власні назви іншомовного походження на –а: бра, Нікарагуа; на – о: трюмо, Токіо; на –у (ю): рагу, Баку; на –е (є):фойє, Данте; на –і (ї): леді, Кутаїсі, Луї; 2) іншомовні загальні назви осіб жіночої статі та імена і прізвища з кінцевим приголосним: міс, місіс, мадам, Жаклін; 3) іншомовні імена і прізвища з кінцевими наголошеними голосними –о, -а, -я: Золя, Ніколя, Дюма; 4) російські прізвища на –их, -ово: Черних, Сірих, Острово; 5) українські жіночі прізвища на – о і приголосні: Галина Грищенко, Надія Вихованець; 6) буквені та комбіновані абревіатури: СБУ, ФІФА, міськвно.
Іменники за значенням поділяються на конкретні (університет), абстрактні (навчання); власні (Київ), загальні (місто); істоти (людина), неістоти (документ); збірні (студентство) та одиничні іменники (зернина – зерно); речовинні іменники (сіль).
Іменник може виконувати синтаксичну роль підмета, означення, іменної частини складеного присудка, обставини, додатка.