Сучасна політична наука пропонує різні критерії типології лідерства.

Так, наприклад, Г.Лассуелл розрізнив три типи лідерства:

Ø лідер-ідеолог, який маніпулює ідеями, концепціями суспільної перебудови (К.Маркс, Мао Цзедун, А.Лінкольн);

Ø лідер-агітатор, який маніпулює емоціями, настроями послідовників, який уміє захопити маси (Ф.Кастро, М.Л.Кінг);

Ø лідер-організатор, який маніпулює ситуаціями. Більшість сучасних політиків виступають в ролі адміністраторів і менеджерів.

Р. Такер і В. Хагеманвиділяють консервативний, революційний та реформаторський типи лідерів за їхнім ставленням до перспективи суспільного розвитку.

1. консервативнийлідер у своїй діяльності спирається на традиційні настанови та норми, намагається зберегти давні цінності, адаптувати їх до нових умов, протидіє соціальним змінам;

2. революційний— основні свої дії спрямовує на фундаментальні зміни відповідно до інших соціальних ідеалів чи до власних переконань, які ґрунтуються на абстрактних, здебільшого утопічних ідеологічних схемах, відкидаючи повністю існуючі цінності;

3. реформаторський— вірить в ухвалену більшістю ідеальну модель суспільства, визначає відхилення від цієї моделі й намагається їх виправити, орієнтуючись при цьому на істотні зміни лише деяких із суспільних порядків зі збереженням основ суспільного ладу. Відповідно до орієнтації лідери використовують ті чи інші методи й засоби політичного керівництва.

Типологія політичних лідерів Маргарет Херманн, хоча сам підхід може бути використаний для характеристики лідерства взагалі. Згідно з цією типологією виділяються чотири основні типи лідерів:

1. лідер-«прапороносець»— видатна людина, яка має власне бачення дійсності, власний погляд на події та шляхи їх розвитку (Ленін, М Ганді, М. Кінг);

2. лідер-«служитель»виступає у ролі виразника інтересів своїх прихильників, виборців, діє від їх імені — такі лідери схильні до популізму (Г. Коль, Л. Брежнев);

3. лідер-«торговець»схожий на продавця товару, який прагне умовити покупця купити товар. Цей тип лідера повинен переконати осіб, які «купують» його ідеї або плани, аби залучити людей до їх здійснення (Р. Рейган);

4. лідер-«пожежник»швидко реагує на ті проблеми, що постають перед суспільством, відгукується на події і проблеми, діє відповідним чином (Ф.Рузвельт, Ш.де Голль).

На практиці більшість політичних лідерів вбирають риси всіх чотирьох типів у різних комбінаціях.

Найпоширеніша типологія акцентує увагу на характері взаємовідносин політика з найближчим оточенням (командою політика). Відповідно відрізняють:

1. авторитарний стиль, який передбачає одноосібний спрямовуючий вплив лідера. Головний метод керівництва -директиви, накази і доручення, засновані на загрозі застосування покарання. Від підлеглих вимагається безвідмовне виконання його волі та відданість;

2. демократичний стиль. В цьому випадку для лідера характерне урахування інтересів і думок оточуючих його людей, залучення їх до прийняття рішень та стимулювання ініціативи. Головний метод керівництва - заохочення та похвала оточуючих;

3. відсторонений (ліберальний) стиль проявляється у пасивній позиції лідера при здійсненні ним управлінських функцій і наданні достатньої самостійності виконавцям, а також в бажанні уникнути можливих конфліктів. Основний метод керівництва - прохання, переконання, поради. Можливі ситуації, коли саме найближче оточення починає маніпулювати політиком.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сучасні теорії та типологія політичного лідерства.	\|	Поняття громадянського суспільства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.