Співвідношення критеріїв та показників представлено нижче.

Критерії	Показники
Соціальна активність	- участь у підготовці заходів в організації; - лідерство.
Соціальна адаптованість	- обізнаність з діяльністю організації; - прийняття правил та норм дитячого об’єднання; - виконання правил; - комфортне перебування в організації.
Особистісний розвиток	- вплив організації на особистість; - здобутті цінності в організації.
Приналежність до організації	- термін перебування в організації; - причини приходу до організації; - шляхи потрапляння до організації; - ставлення батьків до членства дитини в організації.

Результати вивчення стану дослідженості проблеми (контрольного експерименту) за зазначеними критеріями необхідно оформити у вигляді подібних висновків наприкінці підрозділу:

«У якості критеріїв нами було обрано: когнітивний (рівень соціальних знань), ціннісно-самооцінний (рівень розвитку соціальних цінностей), емоційно-особистісний (рівень розвитку соціальних якостей, здібностей, характеристик особистості), практично-діяльнісний (рівень засвоєння соціальної поведінки у суспільстві).

Кількісна оцінка рівня соціальності учнів за обґрунтованими нами критеріями забезпечила визначення експериментальної (ЕГ), яку склали 3078 учнів (НВК № 159; ЗОШ № 54, 78, 124) та контрольної (КГ) – 3061 учень (НВК № 35, 108, 158; ЗОШ № 26, 31, 38) груп. Отримані у ході констатувального експерименту дані щодо рівня соціальності учнів ЕГ і КГ, є свідченням їх тотожності за усіма обґрунтованими вище показниками та вказують на превалювання низького та середнього рівня соціальності учнів обох груп, що, на нашу думку, є наслідком недостатньої дієвості позитивних чинників інклюзивного освітнього середовища.

Зазначене актуалізує питання теоретико-методичної розробки технології розвитку соціальності учнів у процесі організації позитивного впливу на них інклюзивного середовища освітнього закладу, визначення відповідного інструментарію роботи соціального педагога як суб’єкта розвитку соціальності учнів у загальноосвітньому навчальному закладі з інклюзивним навчанням, що будуть розглянуті нижче».

Другий розділ (РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ДОСЛІДНО-Експериментальна перевірка… власної розробки), спрямований на вирішення четвертого дослідницького завдання (4. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити...) є творчим, тобто містить авторську наукову розробку (умови; зміст, форми і методи; технологію; модель; систему тощо): її теоретичне обгрунтування, опис процесу її упровадження у практику (формувальний експеримент) й оцінку ефективності (контрольний експеримент), а допомогою визначеного вище інструментарію (критеріїв, показників, методик, рівнів). Цей розділ присвячують вичерпному і повному викладу результатів власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми.

Перший параграф розділу має назву «2.1. Теоретичне обгрунтування соціально-педагогічних умов (технології, моделі тощо…)»

Починається з думки:

«Сформульовані нами в першому розділі концептуальні основи дослідження склали достатнє підґрунтя для переходу до вирішення завдання розробки й апробації системи (умов, моделі)…»

Обгрунтування необхідно розпочати з висвітлення самого терміну «соціально-педагогічні умови» або «соціально-педагогічна технологія», визначити його компоненти (наприклад, етапи для технології), що складатимуть логіку дослідження.

У підрозділі або додатках до нього бажано візуалізувати свою розробку у вигляді схеми (Рис.2.1).

Рис. 2.1. Етапи реалізації технології розвитку соціальності учнів у внутрішньошкільному виховному просторі (перший напрям)

Опис своєї розробки відбувається відповідно до схеми. Наприклад для системи необхідним є такий текстовий супровід:

«Завдяки системному підходу нами розглянуто систему… як спеціально організовану узгоджену взаємодію суб’єктів (…конкретно) та об’єктів (…), що реалізується через низку компонентів (цільовий – мета, завдання та принципи, змістовий – напрями та зміст, методичний – форми, методи, засоби), реалізація яких забезпечує спрямування внутрішніх і зовнішніх ресурсів для досягнення соціально-значущих цілей у різних соціальних ситуаціях із чітким усвідомленням студентом власної ролі в цьому процесі (Посилання на малюнок).

Цільовий компонент висвітлює спрямування обґрунтованої системи на …

У навчальному закладі цілком закономірним є те, що суб’єктами цього процесу визначені: соціальний педагог, …та ін.

Ураховуючи, що інтегрований навчально-виховний процес – це двостороння взаємодія всіх його учасників, об’єктом системи... ми визначили …

Змістовий компонент системи конкретизується за чотирма напрямами: ....

Складовими методичного компоненту системи розвитку соціальної компетентності студентів з особливими потребами є форми і методи....».

Другий підрозділ має назву 2.2 Реалізація системи (умов, моделі…)…й містить докладний опис процесу реалізації власної розробки на практиці, для чого доречно скласти та надати у додатках програму реалізації своєї розробки. Стилістично зміст підрозділу подається у такому вигляді:

«Проведена й описана у підрозділі 2.1. детальна теоретична розробка педагогічної системи … надала нам можливість обґрунтовано з погляду науки й доцільно з погляду педагогічної практики здійснити її упровадження в реальний процес освіти Кого? Де?, характеристику якого ми наводимо нижче»,

а також:

«Система розвитку соціальної компетентності студентів з особливими потребами впроваджувалась через відповідну програму (Додаток А), що передбачала етапну реалізацію розроблених напрямів, форм та методів роботи, їх спрямування на вирішення конкретних проблем студентів з особливими потребами в зовнішній та внутрішній ситуації розвитку.

На підготовчому етапі робота спрямовувалася на.... Для цього нами проводилися: інтерактивний семінар-тренінг „…”; міжвузівський семінар „…”; семінари для кураторів та викладачів з використанням практичних методів підготовки до роботи (методу „кейсів”, методу проблемних ситуацій, творчих завдань, ігрових вправ, „Мозкового штурму” тощо).

На основному етапі відбувалася організація діяльності для... шляхом проведення соціальної акції „…”, спрямованої на формування …; проведення святкувань …; інтерактивних занять „…”.

На підсумковому етапі нами було здійснено низку рефлексивно-виховних, самооцінних підсумково-узагальнюючих заходів».

У третьому підрозділ – 2.3. Аналіз результатів експериментального дослідження – містяться результати контрольного експерименту, що унаочнюються таблицями та діаграмами і є свідченням ефективності авторської розробки.

У третьому розділі (РОЗДІЛ 3. ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ У ГАЛУЗІ) розглядаються питання охорони праці.

Кожен розділ наукової праці закінчують короткими висновками обсягом 1-2 сторінки, а по завершенні усієї роботи – формуються загальні висновки.

Загальні висновки містять стислий, логічно побудований виклад найвагоміших результатів дослідження, їхнє співвідношення із загальною метою та конкретними завданнями, поставленими і сформульованими у вступі. Висновки демонструють відповідність мети, завдань і досягнутих результатів дослідження. При цьому визначається не тільки його наукова новизна і теоретична значущість, які випливають з кінцевих результатів, а й практична цінність, формулюються рекомендації щодо наукового і практичного використання здобутих результатів. У висновках дослідник повинен дати оцінку повноти розв'язання поставлених завдань, достовірності отриманих результатів (характеристик, параметрів), висвітлити потребу у додаткових дослідженнях. Підсумкові дані розрахунків доцільно оформлювати у вигляді таблиць і графіків. Найважливіші з них слід винести як плакат на захист роботи.

Висновками визначається загальний обсяг дипломної дослідження (без списку літератури, додатків та ін.).

Після загальних висновків розміщують список використаних джерел. Дослідник зобов'язаний посилатися на джерела, з котрих у роботі використано матеріали, окремі результати, ідеї чи висновки для розроблення власних проблем, задач, питань. Посилатися слід на найновіші видання. Більш ранні видання зазначають лише у випадках, коли в них наявний матеріал, який не увійшов до останнього видання.

Список використаних джерел. Зазначений аркуш починається зі слів «Список використаних джерел», посередині з першого рядка, рядковими буквами, починаючи із заголовної, 14 шрифтом. Відступ від назви аркуша – подвійний (2 рядки).Список пишеться за абеткою, залежно від першої букви прізвища автора або від першої літери назви книги, статті.
Вся література підрозділяється на дві групи: книги і періодичний друк. До книг відносяться підручники, монографії, довідники і енциклопедії, а до періодичного друку – журнали і газети. Книги бувають як «з автором», так і «під редакцією». У списку ставитися спочатку прізвище автора, а потім – назва книги. Книги «під редакцією» вносяться до списку, починаючи з назви книги. Обов'язково має бути видавництво: місто, потім – назва видавництва. Якщо це Київ, то пишеться К:, якщо Львів, то – Львів:. Статті журналів і газет можуть бути «з автором», так і «без нього». Спочатку вказується прізвище автора, ініціали, а потім – назва статті. Якщо стаття не має автора, то пишеться назва статті, а потім те ж саме. В кінці має бути вказаний рік випуску даного видання. Приклад оформлення бібліографічного опису подано у додатку В.

За списком використаних джерел подають додатки. До додатків доцільно вносити допоміжні або додаткові матеріали, що потрібні для повноти сприйняття роботи, щоби не переобтяжувати текст основної її частини.. Це можуть бути: проміжні математичні доведення, формули та розрахунки; таблиці допоміжних цифрових даних; копії справжніх документів; витяги із звітних матеріалів; інструкції та методики, опис схем та графіків, алгоритмів та програм вирішення задач; окремі положення з інструкцій і правил; протоколи дослідження; ілюстрації допоміжного характеру. До додатків відносять також рекомендації, програми, розробки та інше, що розробив сам студент.

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках роботи, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток А» і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, І, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б. Один додаток позначається як додаток А.

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші під назвою роботи друкують великими літерами слово «ДОДАТКИ».

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2-другий розділ додатка А; В.3.1 - перший підрозділ третього розділу додатка В.

Ілюстрації, таблиці та формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 - другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А. 1) - перша формула додатка А.

Таблиці і малюнки також мають нумерацію, причому нумерація таблиці не залежить від нумерації малюнка. Номер таблиці і малюнка залежить від номера розділу, до яких вони відносяться. Наприклад, таблиця 1.1. – спочатку йде номер розділу, а потім – номер самої таблиці.

Ілюстрації в дипломній роботі (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) слід розташовувати в роботі безпосередньо після тексту, у якому вони зазначаються вперше, чи на наступній сторінці. На всі ілюстрації повинні бути дані посилання в основному тексті. При посиланнях на ілюстрації слід писати "...відповідно до рис. 1.2" при нумерації в межах розділу. Якщо ілюстрації, розміщені в дипломній роботі, створені не автором, надаючи їх обов’язково слід вказати джерело їх походження.

Ілюстрація в дипломній роботі повинна мати назву, яку розміщують під ілюстрацією. При необхідності під ілюстрацією подають пояснюючі дані шрифтом не менш 10 пунктів. Ілюстрація позначається "Рис." і нумерується в межах розділу, за винятком ілюстрацій, що наводяться в додатках. Ілюстрації слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу Номер ілюстрації складається з номера розділу в дипломної роботи й порядкового номера ілюстрації через крапку, наприклад: "рис. 3.2" - другий рисунок третього розділу. Якщо в роботі наведена лише одна ілюстрація, то її не нумерують. Після номеру ілюстрації розміщують її назву, наприклад:

Рис. 2.2. Відповіді респондентів (учнів 6-10 класів) на питання: «Які гуртки ти хотів би відвідувати?» (у %)

Ілюстрації в дипломній роботі мають бути розташовані так, щоб їх було зручно розглядати без повороту роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою.

Таблиці застосовують для кращої наочності й зручності порівняння показників в дипломній роботі. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту над таблицею. Назва таблиці повинна відбивати її зміст, бути точною, стислою. При перенесенні частини таблиці на ту ж чи іншу сторінку дипломної роботи назву розташовують тільки над першою частиною таблиці. Таблиці, за винятком таблиць додатків до дипломної роботи, слід нумерувати арабськими цифрами наскрізною нумерацією в межах розділів. Номер таблиці складається з номеру розділу і порядкового номеру таблиці, відділених крапкою. При цьому перша цифра - це номер розділу, а друга - порядковий номер таблиці у розділі. Таблиці кожного додатка дипломної роботі позначають окремою нумерацією арабськими цифрами з додаванням перед цифрою позначення додатка. Якщо в додатку лише одна таблиця, вона повинна бути позначена «Таблиця В.1», якщо її наведено у дод. В. На всі таблиці повинні бути посилання в тексті дипломної роботи. При посиланні слід писати слово «таблиця (табл.)» із вказівкою її номера. Наприклад, таблиця 2.1 - перша таблиця другого розділу, наприклад:

Таблиця 2.2

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СТРУКТУРА ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ	\|	Класифікація організаційних форм соціально-педагогічної роботи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.047 сек.