Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Злочини проти життя. Загальна характеристика. Поняття вбивства та його види.

Поняття злочинів проти життя та здоров’я особи та їх види.

Навчальні питання

Тема 3. Злочини проти життя і здоров’я

1. Поняття злочинів проти життя та здоров’я особи та види.

2. Злочини проти життя. Загальна характеристика. Поняття вбивства та його види.

3. Загальна характеристика злочинів проти здоров’я.

4. Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування.

5. Інші злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров’я людини.

 

Родовий об’єкт:суспільні відносини з охорони життя і здоров’я людини.

Види злочинів:

1. Злочини проти життя: ( ст. 115-120, 129 КК );

2. Злочини проти здоров’я. (ст. 121-125, 128, 126, 127, 130, 133 КК);

3. Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування (ст. 131, 132, 138-145 КК);

4. Інші злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров’я людини (ст. 134-137 КК).

Злочини проти життя і здоров’я особи це суспільно небезпечні протиправні, винні діяння, які посягають на життя і здоров’я конкретної людини, за які наступає кримінальна відповідальність, передбачена конкретною нормою Особливої частини кримінального кодексу.

2. 1. Види:

а) вбивство (ст. 115-119);

б) доведення до самогубства (ст.120 КК);

в) погроза вбивством (ст.129 КК).

2. 1. а. Поняття вбивства та його види. Вбивство мо­же бути визначене як умисне або необережне протиправне заподіяння смерті ін­шій людині. Заподіяння смерті іншій людині — це позбавлення її життя.Безпосереднім об'єктомвбивства є життя конкретної людини. Початком життя при цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя і може призвести до відповідальності за незаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя є біологічна (незворотна) смерть. Людина вважається померлою з моменту коли встановлена смерть її мозку. Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту смерті визначається в Інструкції МОЗ. У ній вказано, що смерть мозку – це повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів. Від біологічної смерті слід відрізнити клінічну смерть, коли життєздатність організму зберігається (6-8 хвилин) і при належній меддопомозі людину можна повернути до життя. Ненадання меддопомоги такому хворому, без поважних причини, кваліфікується по ст.139 КК. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, то тривалість часу з моменту нанесення ушкоджень до моменту настання смерті для кваліфікації як умисне вбивство значення не має.

Повинен бути причинний зв’язок між діянням і наслідками – смерть потерпілого є закономірний результат діяння винної особи, а не третіх осіб або яких-небудь зовнішніх сил.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо.

Вбивствопозбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на самогубство злочином не вважається. А чи є кримінальна відповідальність через підбурювання до самогубства? Ні, оскільки самогубство – це не злочин. Але ж якщо це підбурювання відносно психічно хворої людини, яка не розуміє своїх дій – є злочин.

Прохання або згода потерпілого на позбавлення його життя не звільняє виконавця від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медпрацівникам забороняється здійснювати евтаназіюнавмисне прискорення смерті або умертвіння невиліковного хворого з метою припинення його страждань.

З об'єктивної сторони вбивство може бути здійснене шляхом дії або бездіяльності. Для позбавлення людини життя може застосо­вуватися як фізичний вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо), так і психічний (заподіяння душевної травми, що викликала смерть, підбурювання до самогубства особи, яка не усвідомлює зна­чення цього акту тощо).

У разі вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про вчи­нення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов'язаний був і мав можливість їх вчинити. Наприклад, особа ме­дичного персоналу з метою заподіяння смерті хворому не застосо­вує необхідного лікування; мати не годує немовля з метою його смерті.

Обов'язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку — смерті людини. При цьому необхідно вста­новити причинний зв'язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого.

Вбивство — це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхід­ної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння.

Для деяких видів вбивства є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони спосіб –напр. п.4 ч.2 ст.115 особлива жорстокість; п.5 ч.2 ст.115 небезпечний для життя багатьох осіб; час – пологи або відразу після них, ст.117

Із суб'єктивної сторонивбивствоможе бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (зло­чинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна квалі­фікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети оскільки у ряді випадків вони є кваліфікуючими ознаками, тобто обов’язковими цього злочину, напр. ч.2 ст.115 – з корисливих мотивів, хуліганських мотивів, в зв’язку з виконанням потерпілим службових або громадських обов’язків, з метою приховати інший злочин. Особливий емоційний стан є ознакою умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання (ст.116) та матiр’ю своєї новонародженої дитини (ст.117).

Помилка в особі потерпілого загалом не впливає на кваліфікацію. Але ж, якщо винний помилково вбиває іншу особу, яка є потерпілим від іншого злочину (напр. ст.348 працівник правоохоронних органів), дії слід кваліфікувати відповідною статтею oособливої частини, що передбачає відповідальність за посягання на такого спеціального потерпілого, а також за відповідною частиною (пунктами) ч.2 ст. 115.

Готування до умисного вбивства і замах на умисне вбивство – кримінально каране.

Добровільна відмова від вбивства – відповідальність за фактичне вчинене діяння.

Слід відрізняти умисне вбивство від умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень, які викликали смерть потерпілого.

Суб'єкт вбивства – будь-яка особа тобто загальний, яка досягла 14-ти років за вбивства, передбачені ст. 115 – 117, і 16-ти років — за вбивства, передбачені ст. 118 і 119 (перевищення меж необхідної оборони, вбивство по необережності).

Але для складу злочину, передбаченого ст.117 «Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини» притаманним є спеціальний суб’єкт – матір, а для п.13 ч.2 ст.115 – особа, яка раніше вчинила умисне вбивство.

Види вбивств:

І. За суб'єктивною стороною: умисні (ст. 115 – 118) і вбивства через необережність (ст. 119).

ІІ. Умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї сус­пільної небезпеки (тяжкості) на три види:

1) просте вбивст­во, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115) – має місце в тих випадках, коли, у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116—118. За частиною 1 ст. 115 кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на ґрунті особистих взаємовідносин, із ревнощів, зі співчуття (наприклад, за наявності прохання потерпілого) та деякі інші;

2) вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115): Обтяжуючі обставини перераховані в пунктах 1-14 ч. 2 ст. 115. Для застосування ст. 115 досить наяв­ності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин.

П. 1 – двох або більше осіб перед­бачає, що позбавлення життя цих осіб було вчинене одночасно або протягом короткого проміжку часу і охоплювалося єдністю наміру винного. Дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115, якщо не доведено, що його намір був спрямований на позбавлення життя саме двох або більше осіб.

Вбивство однієї людини і замах на життя іншої не може роз­глядатися як закінчений злочин — вбивство двох або більше осіб. У цих випадках вчинене слід кваліфікувати за ч.1 або відповідними пунктами ч.2) ст. 115 та ст. 15 та п. 1 ч. 2 ст. 115. Якщо умисел на вбивство декілька осіб, але вбиває двох а відносно інших умисел не довів до кінця – п. 1 ч. 2 ст. 115 та ст. 15, п. 1, ч. 2 ст. 115 КК. Якщо вбивство різних осіб з різних мотивів – кваліфікація ще за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство двох або більше осіб з метою знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи утворює склад злочину геноциду – ст. 442 ч. 1 КК.

Замах на вбивство двох або більше осіб, який не призвів до смертельного наслідку, кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115.

П. 2 – малолітньоі дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності має місце, якщо вбито дитину до 14 років або якщо винному було достовірно відомо про вагітність жінки. Кваліфікація злочину не за­лежить від строку вагітності та життєздатності плоду.

П. 3 – Заручника або викраденої людини: Заручником є особа, яка захоплена або утримується будь-ким для забезпечення того, щоб родичі, інші особи, органи держави або відповідні органі­зації виконали певні вимоги як умову звільнення заручника. Вбивст­во заручника або викраденої людини може мати місце в момент захоплення або протягом часу утримування заручника, тобто позбавлення волі. Вбивство можливе і внаслідок спроби заручника чи викраденого втекти, під час його переве­зення і т. д. Саме захоплення чи утримання заручника а також викрадання людини є самостійним злочином і кваліфікується за ст. 147 або 349 чи ст. 146 КК.

П. 4 – вчинене з особливою жорстокістю. У деяких випадках спосіб позбавлення життя свідчить про особливу жорстокість злочину. Пленум Верховного Суду України в своїй практиці вважає, що до особливо жорстоких можуть бути віднесені, зокрема, випадки, коли перед позбавленням життя або в процесі вчинення вбивства до потерпілого умисно застосовувалися тортури, катування або йому заподіювалися особливі страж­дання шляхом нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, або з використанням вогню, струму, отрути, що завдає нестерпного болю.

Судова практика виходить із того, що про ознаку особливої жор­стокості може свідчити також вчинення злочину в присутності близьких потерпілому осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалося глумлінням над трупом, а також вчинене в присутності близьких потерпілому осіб. Випадки знищення або розтину трупу з метою приховати вбивство не підпадає під цей пункт.

Умислом винного має охоплюватися особлива жорстокість дій, що ним вчиняються. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчи­неному з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підста­ви та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку. Встанов­лення особливої жорстокості вбивства не входить до компетенції су­дово-медичної експертизи, оскільки поняття «жорстокість» не є ме­дичним. Вирішення цього питання є прерогативою органів досудового слідства і суду. Експерт лише дає висновок, чи зазнав потерпілий особливо сильних страждань.

П. 5 – вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб має місце, якщо, вчиняючи вбивст­во певної особи, винний усвідомлював, що він застосовує такий спо­сіб заподіяння смерті, який небезпечний для життя не тільки однієї людини (наприклад, вбивство шляхом пострілу в натовп людей, підпал приміщення, у якому крім потерпілого знаходилися інші особи, вчинення аварії автомашини, в якій їхали кілька осіб). Судова прак­тика випадки вбивства за допомогою різного роду автоматичні пристроїв, що створюють загрозу для життя будь-якої особи, кваліфікує за п. 5 ч. 2 ст. 115.

Заподіяння при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, тілесних ушкоджень іншим особам слід додатково кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність заумисне заподіяння тілесних ушкоджень. Якщо при вбивстві спосо­бом небезпечним для життя багатьох людей, вчинено умисне вбивство двох або більше осіб, винний підлягає відповідальності за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 155.

П. 6 – з корисливих мотивівздій­снюється з мотивів, спрямованих на отримання будь-якої матеріаль­ної вигоди (грошей, майна, майнових прав, прав на житлову площу тощо) або з наміром позбутися матеріальних витрат (сплати боргу, платежу аліментів та ін.). Корисливим також є вбивство, вчинене за винагороду або з метою зайняти більш високооплачувану посаду.

Для кваліфікації злочину за п. 6 ч. 2 ст. 115 не має значення, чи вдалося винному реалізувати корисливий мотив. Необхідно лише, щоб корисливі мотиви виникли до вчинення вбивства. Тому не мо­же бути основою для кваліфікації вбивства за п. 6 ч. 2 ст. 115 заволодіння майном вбитого в тих випадках, якщо користь не була мо­тивом вбивства.

Верховний Суд України виходить з того, що умисне вбивство, вчинене при розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, належить кваліфікувати не лише за п. 6 ч. 2 ст. 115, а й за ч. 4 ст. 187, ч. З ст. 308 або ч. З ст. 313 як розбій.

Вилучення з корисливих мотивів органів чи тканини людини шляхом примушення чи обману, якщо завідомо спричинило смерть потерпілого – по ст. 143 та п.6 ч.2 ст.115 КК.

Заволодіння транспортним засобом із корисливих мотивів пов’язане з вбивством – по п.6 ч.2 ст.115 та ч.3 ст.289 КК.

П. 7 – з хуліганських мотивів ма­тиме місце лише у випадку, якщо воно вчиняється за явно вираже­ної неповаги до суспільства, зневаги до правил співжиття та норм моралі, без мотиву чи за незначного мотиву як приводу для вбивст­ва та ін. Якщо винний крім вбивства з хуліганських мотивів вчинив інші умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і вира­жають явну неповагу до суспільства, то вчинене ним належить ква­ліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 і ст. 296. Хуліганство, що тягне за собою необережне позбавлення життя людини, не містить складу злочину, який розглядається, і має кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 296 і 119.

При кваліфікації вбивства за п. 7 ч. 2 ст. 115 слід встановити уявність хуліганських мотивів, що визначають поведінку винного. Встановлення конкретних мотивів вбивства не є підставою для квалііфікації злочину як вчиненого з хуліганських мотивів.

Верховний Суд України в своїй практиці виходить із того, що умисне вбивство, вчинене з ревнощів, помсти, в сварці чи інших мотивів, що виникли на грунті особистих відносин, незалежно від місця його вчинення, не повинно кваліфікуватися за п. 7 ч. 2 ст. 115. (хоча і порушено громадський порядок).

П. 8 – особи чи іі близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку має місце, якщо вбивство вчинене в зв'язку з виконанням службового чи громадського обов'язку. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти виконання особою покладених на неї обов'язків у державній чи громадській установі, на підприємстві, в організації. Потерпілим при цьому може бути не тільки службова особа, а й інші працівники, які виконують службові функції, їх близькі родичі. Виконання громадського обов'язку — це будь-яка корисна для суспільства діяльність громадянина.

Відповідальність за вбивство в зв'язку з виконанням службового або громадського обов'язку настає незалежно від того, коли були вчинені потерпілим дії, які послужили приводом для вбивства. Таким чином, не обов'язково, щоб вбивство було вчинене саме в момент виконання потерпілим свого службового чи громадського обов'язку.

Посягання на життя (тобто вбивство або замах на вбивство) державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з його держав­ною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112, а вбивство чи замах на вбивство працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку, державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку — за ст. 348. Так само вбивство чи замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, а також захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, — відповідно до ст. 379 і 400.

Хуліганство і наступне вбивство особи, яка вживала заходи щодо припинення хуліганства – до відповідної частини ст. 296 та п.8 ч.2 ст.115 )а не по п.7 ) або ст. 348 КК.

Близьки родичі – батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід і баба, онуки.

П. 9 – з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Винний може переслідувати мету повністю приховати раніше вчинений злочин або лише обставини, які впливають на кваліфікацію та міру покарання.

Якщо умисне вбивство з метою приховати злочин, вчинене іншою особою, то: 1) тільки по п. 9 ч. 2 ст. 115; 2) якщо це було заздалегідь обіцяно – за сукупнітю – п. 9 ч. 2 ч. 115 та як співучасть у вчинені того злочину, який приховується.

Вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину винний може здійснювати як до, так і в процесі вчинення наміченого злочину.

П. 10 – поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевоі пристрасті неприродним способом. Винний може здійснити вбивство в процесі самого зґвалтування або задоволення статевої пристрасті для того, щоб придушити опір потерпілої або з садистських мотивів. Але таке вбивство може мати місце після здійснення цих злочинів, щоб приховати злочин і уникнути відповідальності. Вбивство і зґвалту­вання або задоволення статевої пристрасті можуть бути вчинені як одною, так і різними особами (наприклад, при груповому приста­ванні).

П. 11 – вчинене на замовлення це вбивство, вчинене виконавцем за дорученням замовника. Таке доручення, як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а за­мовник — вчинити або, навпаки, не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального (грошову винагороду, передачу прав на май­но та ін.) чи нематеріального характеру (звільнення від криміналь­ної відповідальності, розв'язання різних життєвих проблем і та ін.). Якщо вбивство на замовлення зумовлене виплатою винагороди або іншими матеріальними благами, вчинене вимагає додаткової квалі­фікації за п. 6 ч. 2 ст. 115.

П. 12 – вчинене за попередньою змовою групою осіб має місце, якщо воно вчинене спільно двома або більше особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, до­мовилися про спільне його вчинення. Таке вбивство може бути вчи­нене як співвиконавцями, так і з розподілом ролей, тому безпосе­реднім виконавцем вбивства може бути і один учасник групи. За цим пунктом ч. 2 ст. 115 належить кваліфікувати і умисне вбивство, вчинене організованою групою або злочинною організацією, тому що ці форми співучасті містять в собі також ознаки, властиві групі, яка діє за попередньою змовою. У разі вчинення вбивства злочинною організацією (її учасниками) кваліфікація зло­чину настає за сукупністю ст. 28 і п. 12 ч. 2 ст. 115.

П. 13 – вчинене особою,яка раніше вчинила умисне вбивство за винятком вбивства,передбаченого ст. 116 – 118 КК. Йдеться про умисне вбивство, вчинене хоча б у другий раз. Вчинення вбивства, передбаченого ст. 116—118, не дає підстав розгля­дати наступне умисне вбивство як повторне. Умисне вбивство, якому передувало умисне заподіяння смерті, що охоплюється статтями інших розділів КК (терористичний акт, диверсія, бандитизм, посягання на життя працівника правоохоронного органу та ін.)кваліфкується за п. 13 ч. 2 ст. 115. Цей пункт застосовується незалежно від того, чи був винний засуджений за раніше вчинене вбивство.

Якщо особу, яка вчинила повторне вбивство, за жодне з них не було засуджено, останнє вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115, а вчинене раніше кваліфікується самостійно.

Незакінчене вбивство (або співучасть в ньому) також створює повторність. Умисне вбивство не може кваліфікуватися як повторне, якщо судимість за раніше вчинене вбивство погашена чи знята у встанов­леному порядку, а також якщо закінчилися строки давності за попе­реднє вбивство.

П. 14 – з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.Перелік обтяжуючих обставин, вказаних в ч. 2 ст. 115, є вичерп­ним. Якщо умисне вбивство вчинене за обтяжуючих обставин, пере­рахованих у двох або більше пунктах ч. 2 ст. 115, то при його ква­ліфікації мають вказуватися всі пункти.

3) вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство:

а) умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116). У цьому випадку має місце особливий пси­хічний стан винного — фізіологічний афект: короткочасна інтенсив­на емоція, що значно послаблює контроль особи над своїми вчинка­ми, здатність усвідомлювати їх, керувати ними. Від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, що виключає осудність суб'єкта.

Умовою застосування ст. 116 є сильне душевне хвилювання, ви­кликане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого.

Насильство при цьому може бути як фізичним (заподіяння тілес­них ушкоджень, нанесення побоїв, позбавлення волі та ін.), так і психічним (загроза заподіяти фізичну, моральну, майнову шкоду) – але тільки протизаконним. Останнє може за своїм характером надавати суб'єкту право на необхідну оборону. Вбивство, вчинене у ста­дії сильного душевного хвилювання, але за умови, що воно було ре­зультатом перевищення меж необхідної оборони, слід кваліфікувати не за ст. 116, а за ст. 118, як вбивство при перевищенні меж необ­хідної оборони.

Якщо душевне хвилювання було викликане не потерпілим, а ін­шими особами, ст. 118 не може бути застосована.

Відповідальність за ст. 116 настає також у випадках, якщо про­тизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа, що спричинили сильне душевне хвилювання особи, яка вчинила вбивство, були спрямовані не на неї особисто, а щодо третіх осіб — близьких або навіть сторонніх.

Склад злочину, передбаченого ст. 116, має місце лише у випад­ку, якщо умисел на вбивство виник раптово в стані фізіологічного афекту, і був виконаний, коли винний ще знаходився в такому стані.

При вбивстві, передбаченому ст. 116, умисел може бути прямим і непрямим.

б) умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117);

Відповідальність матері пом'якшується за умови, що вбивство дитини було вчинене під час пологів або одразу після них, тобто законодавець обмежує здійснення цього злочину певним не­тривалим проміжком часу, доки особливий психічний і фізичний стан жінки послаблює її здатність керувати своїми діями. В інших випадках відповідальність за вбивство матір'ю своєї дитини настає на загальних підставах.

Момент виникнення умислу у матері вбити новонароджену дитину на кваліфікацію злочину, що розглядається, не впливає.

Суб'єктом цього злочину може бути тільки мати. Співучасники у вбивстві матір'ю новонародженої дитини несуть відповідальність за статтями 27 і 115. Обставини, що пом'якшують відповідальність матері, на співучасників не поширюються.

в) умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118).

Заподіяння смерті нападаючому при захисті від суспільно небезпечного посягання виключає кримінальну відповідальність, якщо при цьому не були перевищені межі необхід­ної оборони. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони не виключає такої відповідальності, але пом'якшує її. Так само вирі­шується питання і при затриманні злочинця.

Перевищенням меж необхідної оборони, відповідно до ч. 3 ст. 36, визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обста­новці захисту. Так само перевищенням заходів, необхідних для за­тримання злочинця при умисному заподіянні йому смерті згідно з ч. 2 ст. 38 визнається явна невідповідність вчиненого небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 червня 1991 р. (з наступними до­повненнями та змінами) у справах, пов'язаних із застосуванням за­конодавства про необхідну оборону, виходить із того, що при роз­в'язанні питання про наявність перевищення меж оборони необхід­но враховувати не лише відповідність або невідповідність знарядь і засобів захисту та нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: міс­це і час; раптовість нападу; неготовність до його відвернення; кіль­кість нападаючих, і тих, хто захищається; їх фізичні дані (вік, стать, інвалідність, стан здоров'я) та інші обставини.

Ті ж фактори слід враховувати і при розв'язанні питання про пе­ревищення заходів із затримання злочинця (тяжкість злочину, об­становку, в якій відбувається затримання і т. д.).

При цьому слід мати на увазі, що особа, яка захищається, як і особа, яка затримує злочинця, внаслідок сильного душевного хви­лювання, викликаного суспільно небезпечним посяганням (що часто виникає раптово), не завжди може точно оцінити відповідність запо­діяної шкоди (в цьому випадку позбавлення життя нападаючого чи злочинця) небезпечності посягання чи вчиненого затриманим злочи­ну або точно оцінити обстановку захисту чи затримання. У цьому випадку відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або заходів із затримання злочинця виключається (ч. 4 ст. 36).

Із суб'єктивної сторони злочин, який розглядається, може бу­ти вчинений тільки умисно.

Вбивство, вчинене з перевищенням меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання зло­чинця, за наявності обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 (наприклад способом, небезпечним для життя багатьох осіб, повторно) має ква­ліфікуватися не як умисне вбивство за обтяжуючих обставин, азаст. 118 КК.

У разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом'якшуючих обставин, діяння належить кваліфікувати як вбивство за пом'якшуючих обставин.

Вбивство через необережність (ст. 119) – може бути вчине­не як внаслідок злочинної самовпевненості, так і внаслідок злочин­ної недбалості.

Для застосування ст. 119 необхідно встановити наявність необе­режної вини щодо злочинного наслідку — смерті іншої людини. Са­ме ж діяння, яке заподіяло такий результат, може бути як необе­режним, так і умисним.

У ч. 2 ст. 119 встановлена відповідальність за необережне вбивство двох або більше осіб.

2. 1. Б. Доведення до самогубства (ст. 120). Об'єктомзлочину, який розглядається, є життя людини.

Об'єктивна сторона (ч. 1 ст. 120) злочину виражається в до­веденні особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до про­типравних дій або систематичного приниження її людської гідності.

Жорстоке поводження це безжалісні, грубі дії, що спричи­няють потерпілому фізичні та психічні страждання (нанесення ті­лесних ушкоджень, побоїв, позбавлення коштів для існування, їжі, одягу, необґрунтовані стягнення, несправедливе позбавлен­ий заохочень, різного роду знущання)

Шантаж це загроза розголосити про потерпілого відомості, які останній бажає зберегти в таємниці (наприклад, відомості про тяжку хворобу тощо). Ці відомості можуть бути також помилковими, що не відповідають дійсності.

Примус до протиправних дій це загроза фізичним насильством, залякування, заподіяння побоїв тощо з метою примусити потерпілого, наприклад, брати участь у злочині.

Систематичне приниження людської гідностіце різного роду тривале принизливе ставлення до потерпілого (образи, наклеп, анонімні обвинувачення, знущання над честю жінки, цькування, не­справедлива критика). Судова практика не відносить до такого роду обставин розірвання шлюбних відносин одним із подружжя, відмову від укладання шлюбу, припинення співжиття, подружню зраду, як­що при цьому не здійснювалися інші дії, що принижують людську гідність. Не можуть також кваліфікуватися за ст. 120 випадки само­губства внаслідок вчинення щодо особи будь-яких законних дій (на­приклад, правомірного звільнення з роботи), а також внаслідок по­відомлення хоча й таких, що принижують гідність особи, але вірних, таких, що відповідають дійсності, відомостей (за умови, що вони по­відомлялися не в образливій чи цинічній формі).

У ч. 2 ст. 120 передбачена відповідальність за доведення до самогубства або замаху на нього особи, яка перебувала в матеріаль­ній або іншій залежності від винного, або такі самі дії, вчинені щодо двох або більше осіб, а в ч. 3 ст. 120 — щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років.

Під матеріальною залежністю слід розуміти випадки, коли по­терпілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або знаходиться на його утриманні (наприклад, залежність непрацездат­ної жінки від чоловіка, неповнолітніх дітей від батьків, підопічних

від опікунів і т. д.).

Під іншою залежністю слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня від викладача, одного родича від іншого та ін.

Ст. 120 застосовується лише при настанні самогубства або замаху на самогубство. Між вказаною в ст. 120 поведінкою винного і самогубством потерпілого чи замахом на нього має бути причин­ний зв'язок.

Суб'єктивна сторона злочину, який розглядається, може вира­жатися як в умислі, так і в необережності.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 120, можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. Для притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 120 необхідно, щоб суб'єктом була особа, від якої потерпілий знаходився в матеріальній або іншій залежності, тобто спеціальний суб’єкт.

Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відповідальності не тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в самогубстві також не караються законом. Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліфікується як умисне вбивство за умови, що самогубство мало місце.

2. 1. В Погроза вбивством (ст. 129). Погрожуючи посягнути на жит­тя винний викликає у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній роботі та відпочинку.

3 об'єктивної сторони під погрозою вчинити вбивство слід ро­зуміти виявлений зовні намір позбавити іншу людину життя. Це мо­же бути вчинене словесне, письмове, за допомогою різних дій (жестів, міміки, демонстрації зброї тощо).

Погроза має бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як така, що може здійснитися. Реальність її встановлюється судом у кожному окремому випадку, виходячи з конкретних обставин спра­ви. При цьому необхідно враховувати як суб'єктивний (сприйняття потерпілим), так і об'єктивний (спосіб й інтенсивність вираження, особа винного, характер відносин між ним і потерпілим і т. д.) кри­терії. Погроза має бути звернена до конкретної особи і висловлена особисто потерпілому або через третіх осіб. Злочин вважається за­кінченим від моменту, коли погроза була доведена до відома потерпі­лого.

Суб'єктивна сторона злочину, який розглядається — прямий умисел. При цьому не має значення, чи збирався винний реалізува­ти свою погрозу, досить того, щоб у потерпілого були реальні підс­тави побоюватися її виконання.

Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

У випадку, коли винний, не обмежившись погрозою, здійснює дії, які створюють умови для вбивства або безпосередньо спрямованні на його здійснення, відповідальність настає через приготування до вбивства чи замах на нього.

Якщо погроза вбивством є ознакою іншого, більш тяжкого зло­чину, ст. 129 не застосовується.

У ч. 2 ст. 129 передбачена відповідальність за погрозу вбивством, вчинену членом організованої групи або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. II. Поняття соціального процесу.
  3. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
  4. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
  5. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  6. А. 5-7 день життя.
  7. А/. Поняття про судовий процес.
  8. Австрії: мистецтво повсякденного життя.
  9. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
  10. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
  11. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  12. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії




Переглядів: 4700

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Посягання на життя державного чи громадського діяча ст. 112 КК. | Злочини проти здоров’я

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.