• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Колективні трудові спори і порядок їх вирішення

Закон України від 3.03.1998 р. «Про порядок розгляду колективних трудових суперечок» регулює їх вирішення. Сторонами колективного трудового конфлікту є наймані працівники або профспілкова організація, яка уповноважена працівниками і власником; на національному рівні – наймані працівники однієї або декількох галузей або профспілки, що їх представляють. Моментом початку є день, коли представницький орган найманих працівників одержав від власника повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні колективних вимог і ухвалив рішення щодо незгоди з рішенням власника, або коли строки розгляду минули, а відповіді від власника немає.

Предмет колективного трудового спору і порядок його вирішення. Це законні інтереси і права об’єднаних працівників, навіть коли сперечающеюся стороною є профспілка, яка в конкретному спорі здійснює свою захисну функцію. Наприклад, при розбіжностях про зміну норм праці, розцінок праці, встановлення систем зарплати, надбавок і доплат, режиму робочого часу, питань поліпшення охорони праці.

Предметом трудового спору можуть бути права, законні інтереси декількох трудових колективів всієї галузі, усієї держави.

Порядку вирішення трудових спорів передує стадія врегулювання розбіжностей самими сторонами. Вимоги працівників формулюються і затверджуються загальними зборами, конференцією працівників або формулюються шляхом збору підписів і вважаються діючими при наявності не менш 50% підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації.

Разом з висуванням вимог збори, конференція найманих працівників визначають органи або особи, які будуть представляти їх інтереси. Вимоги профспілки оформляються в письмовій формі і направляються власнику; він зобов’язаний їх прийняти до розгляду і протягом 3-х робочих днів повідомити представника про своє рішення. Власник не вправі перешкоджати проведенню зборів (конференції). Навпаки, він зобов’язаний надати приміщення для проведення зборів (конференцій). Вимоги, що не включені до трудового спору не повинні висуватися.

Примирна комісія – це тимчасовий позавідомчий орган, що створюється сторонами, що сперечаються на паритетних засадах; її склад встановлюється за згодою сторін. Завдання, функції і порядок формування і діяльності комісії визначаються Законом України «Про порядок ведення колективних трудових суперечок (конфліктів)». Примирна комісія утворюється з ініціативи однієї з сторін на виробничому рівні в 3-х денний термін, на галузевому або територіальному рівні в 10-денний строк з моменту виникнення трудового спору з однакового числа представників сторін. Власник не може ухилятися від створення примирної комісії і участі в її роботі. З свого складу вона обирає відкритим голосуванням голову і секретаря. Колективні спори розглядаються примирними комісіями в 5-ти денний строк, галузеві і територіальні трудові спори – в 10-ти денний строк, на національному рівні – в 15-денний строк. З моменту їхнього утворення за згодою сторін ці спори можуть бути продовжені. Рішення вважається прийнятим, якщо досягнуто згоди між сторонами, а на її засіданні були присутні не менш 2/3 представників від кожної сторони і незалежний посередник, якщо він був введений до складу комісії. При цьому пропозиції однієї сторони повинні збігатись з думкою другої. В рішенні можуть бути зазначені строки виконання кожної вимоги.

Трудовий арбітраж – орган, що складається з запрошених сторонами фахівців, експертів, приймаючих рішення по суті трудового спору. Він утворюється з ініціативі однієї з сторін або незалежного посередника в 3-х денний строк у випадку:

- неприйняття примирною комісією узгодженого рішення по суперечці щодо встановлення або зніми соціально-економічних умов праці і виробничого побуту;

- зміни колективного договору, угоди;

- виникнення колективного трудового спору з питань виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

- невиконання законодавства про працю.

Арбітраж повинен прийняти рішення в 10-ти денний строк від дня його утворення. За рішенням більшості його членів цей строк може бути продовжений до 20 днів. Рішення приймається більшістю голосів його членів і оформлюється протоколом. Рішення арбітражу є обов’язковим для виконання, якщо сторони при цьому попередньо домовилися. Він може винести рішення про відмові в розгляді, якщо:

а) буде встановлено розбіжності, що не є предметом колективного трудового спору;

б) була порушена послідовність примирних процесів;

в) сторони суперечки дійшли згоди про врегулювання розбіжностей і вирішили спір.

Стаття 44 Конституції України проголошує право працюючих громадян на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Це право реалізується в рамках Закону Украйни від 3.03.1998 р. «Про порядок вирішення колективних трудових суперечок». Страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) з метою вирішення трудової суперечки. Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі можливості вичерпані) вирішення трудового спору у зв’язку з відмовою власника задовольнити вимоги найманих працівників. Рішення про оголошення страйку приймається по наданню профспілкового органу: загальними зборами (конференцією) трудового колективу шляхом голосування. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість працівників або 2/3 делегатів конференції. Рішення про оголошення страйку оформляється протоколом.

Страйк може бути на підприємстві. Страйк вважається галузевим або територіальним, якщо на підприємствах, де оголошено страйк число працюючих становить більше половини загального числа в даній галузі або території.

Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку. Орган (особа), що очолює страйк, зобов’язаний письмово попередити власника не пізніше, чим за 7 днів до початку страйку, а у випадку ухвалення рішення про страйк на безперервному виробництві – за 15 днів. Місцезнаходження страйкуючих визначається органом (особою), що керує страйком за узгодженням з власником. При проведенні зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), що очолює страйк повинен повідомити про запланований захід місцеву владу не пізніше, чим за 3 дні. Галузевий, територіальний страйки оголошує орган (особа), призначена конференцією, зборами або іншим виборчим органом представників працівників і уповноважених представляти інтереси трудових колективів.

Орган (особа), що очолює страйк, діє під час страйку в межах законодавства, інформує працівників про хід рішення колективного трудового спору. Під час страйку сторони трудового спору зобов’язані шукати шляхи вирішення спору. Якщо досягнуто згоди, то суперечка вважається вирішеною.

Будь-яке законодавство, особливо законодавство про охорону праці, ефективне тоді, коли воно неухильно виконується усіма зацікавленими учасниками відносин. Для здійснення цієї мети держава уповноважила відповідні органи та інспекції, якi здійснюють свої повноваження в двох правових формах: шляхом нагляду і шляхом контролю.

Під наглядом слід розуміти правову форму здійснення захисної функції по додержанню законності в трудових правовідносинах відповідності дій власника підприємства або уповноваженого ним органу приписам трудового законодавства. Нагляд є особливою правозастосовною діяльністю. Орган, що здійснює нагляд, може вказати на допущені порушення, заявити подання щодо їх усунення, але не покарати, оскільки орган по нагляду не має відомчих повноважень щодо організації, яка перевіряється.

Контролем визнається організаційно-управлінська діяльність, що здійснюється вищими відомчими органами, профспілками, тру­довими колективами, Радами народних депутатів. Контроль як перевірка дій власника або уповноваженого ним органу прово­диться з точки зору не тільки відповідності цих дій трудовому законодавству, а й їх доцільності і ефективності, врахування передового досвіду організації роботи у галузі, в даній місцевості. Хоча нагляд і контроль — різні поняття, завдання і мета їх здійснення є єдиними. Вони спрямовані на забезпечення за­конності, попередження правопорушень та їх усунення. Від­мінність між ними в основному полягає в компетенції органів, що здійснюють ці функції, методах і формах їх роботи.

Вищим державним органом, що здійснює державне управ­ління охороною праці, є Кабінет Міністрів України. Він роз­робляє і забезпечує реалізацію Національної програми поліпшен­ня стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, визначає функції загальних та галузевих міністерств щодо охо­рони пращ та встановлює порядок створення і використання фондів охорони праці.

Міністерство праці і соціальної політики України здійснює державну експертизу умов праці, визначає порядок та проводить контроль за якістю і своєчасним проведенням атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам з охорони праці.

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють органи Генеральної прокуратури України; Комітет по нагляду за охороною праці; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки України; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Прокуратура здійснює свої повноваження на підставі Зако­ну України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» незалежно від будь-яких органів державної влади і посадових осіб Діяльність прокуратури підконтрольна тільки Верховній Раді України.

Виконуючи функції нагляду, зокрема за точним виконан­ням законодавства про охорону праці, прокурор має право без­перешкодно входити у державні чи громадські установи, під­приємства, міністерства, відомства; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки; вимагати для перевірки накази, розпорядження, інструкції та інші акти; одержувати інформацію про стан законності та заходи щодо її забезпечення тощо. В разі виявлення порушень закону проку­рор має право опротестовувати видані акти; порушувати кри­мінальну справу, дисциплінарне провадження та провадження про адміністративне правопорушення; давати приписи або вно­сити подання про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підля­гає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадо­вою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється и прокурор.

Комітет по нагляду за охороною праці підпорядкований Міністерству праці та соціальної політики України. Його очолює голова, який за посадою є заступником міністра праці та соціальної політики України. Комітет діє на підставі Положення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 4 травня 1993 р. № 328. Він не залежить від будь-яких господарських органів,

об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і Рад народних депутатів.

Основним завданням Комітету по охороні праці є: комплексне управління охороною праці на державному рівні; здійснення державного нагляду за додержанням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих і нормативних актів щодо безпеки, гігієни праці й виробничого середовища; проведення експертизи проектної документації і видача дозволів на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, об'єктів і засобів виробництва тощо.

Для виконання своїх функцій Комітет по охороні пращ створює територіальні управління та інспекції. Державний нагляд за охороною праці здійснюють державні інспектори та поса­дові особи комітету і територіальних управлінь, яких в Україні створено 10. Управління, в свою чергу, поділяються на інспекції по охороні праці, яких в територіальному управлінні від 9 (Кар­патське територіальне управління, що об'єднує 3 області) до 31 інспекції (Донецьке територіальне управління — 1 область). Інспекції діють на підставі Типового положення, затверд­женого наказом Комітету по нагляду за охороною праці від 19 червня 1995 р. № 92. Вони мають право: безперешкодно в будь-який час проводити перевірки підконтрольних підприємств щодо дотримання законодавства та інших нормативних актів про охорону праці; отримувати від власника необхідні пояс­нення, матеріали та інформацію; подавати керівникам під­приємств обов'язкові для виконання розпорядження про усу­нення порушень і недоліків у галузі охорони праці; зупиняти експлуатацію підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів і дільниць, робочих місць та устаткування до усунення пору­шень вимог щодо охорони праці, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; накладати на підприємства штрафи за результатами комплексних перевірок та в разі невиконанім приписів про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці; надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді для вжиття заходів; перевіряти додержання встановленого порядку допуску працівників до роботи, їх інструктажу, навчання безпечним методам праці, перевірки знань з питань охорони праці; відстороняти від виконання небезпечних і спеціальних робіт осіб, які не мають на це права та ін.

Під час виконання інспекторами своїх обов’язків власник підприємства повинен безоплатно створювати необхідні умови для їх робіт.

Інспекторські перевірки залежно від їх конкретних завдань, мети і тривалості підрозділяються на три види: оперативні, цільові та комплексні.

Оперативна перевірка - це перевірка стану і організації робіт з охорони пращ, додержання вимог щодо устаткувань і об ладнання, технологій вимогам нормативних актів з охорони праці, що проводиться державним інспектором чи іншою по­садовою особою протягом робочого дня (зміни).

Цільова перевірка —- це перевірка на підприємстві конкрет­них питань з охорони праці, що проводиться одним чи групою інспекторів. Вона може здійснюватися протягом як одного, так і декількох днів, що необхідні для проведення перевірки.

Комплексна перевірка — це всебічна і детальна перевірка (ре­візія) стану безпеки і умов праці на підприємстві. Головна її мета — оцінка ефективності системи управління охороною праці, технічного стану об'єктів підприємства, стану безпеки та умов праці, виконання законодавчих та інших нормативних

актів про охорону праці.

Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпе­ки на підставі Указу Президента України від 15 грудня 1994 п включено до складу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. На це міністер­ство покладено обов'язок здійснювати державний контроль за додержанням норм і правил ядерної та радіаційної безпеки об'єктів ядерної енергії; визначати критерії, затверджувати нор­ми і правила з ядерної та радіаційної безпеки; здійснювати на­гляд за розробленням та проведенням заходів, спрямованих на запобігання аваріям на об'єктах ядерної енергії та ін.

З метою організації та здійснення державного контролю у галузі ядерної та радіаційної безпеки у Міністерстві охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки Ук­раїни діє Головна державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою, яка наділена певним колом повноважень по здійснен­ню цього нагляду.

Державний пожежний нагляд здійснюють управління Дер­жавної пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ Ук­раїни відповідно до Положення про Державну пожежну охоро­ну, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1994 р № 508. Органи Державного пожежного нагляду здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства з питань пожежної безпеки керівниками органів державної виконавчої влади, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, громадянами, а також виконують деякі інші по­кладені на них завдання.

Посадові особи Державного пожежного нагляду у разі виявлення порушення протипожежних вимог, передбачених стан­дартами, правилами і нормами, мають право заборонити здій­снювати будівельно-монтажні роботи і вносити пропозиції про припинення фінансування цих робіт,

Прийняті рішення можуть бути оскаржені у вищому органі або у посадової особи Державного пожежного нагляду у п'яти­денний термін з дня вручення рішення. Подання скарги не припиняє виконання постанови.

Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» вста­новлено, що санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи затверджує та скасовує Головний державний санітарний лікар України.

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 9 березня 1995 р. затверджено перелік державних санітарних норм і правил, обов'язкових для виконання на підприємствах, незалежно від форм власності.

Посадовим особам органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби надано право обмежувати, тим­часово забороняти чи припиняти діяльність підприємств, об'єктів будь-якого призначення внаслідок невідповідності ви­могам санітарних норм; вилучати з реалізації небезпечні для здоров'я продукти харчування, хімічні та радіоактивні речови­ни та ряд ін.

За порушення санітарного законодавства або невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків органів санітар­но-епідеміологічної служби на осіб, винних у вчиненні право­порушень, можуть бути накладені адміністративні штрафи.

Значні повноваження в здійсненні контролю за додержан­ням нормативних актів про охорону праці надані місцевим дер­жавним адміністраціям і Радам народних депутатів. Вони у ме­жах відповідної території забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці, формують за участю проф­спілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення, організовують в разі необхідності регіональні аварійно-рятувальні формування.

Постійний контроль за додержанням працівниками вимог
нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Для цієї мети на підприємствах створюються служби охорони праці, працівники якої прирівнюються до працівників основних виробничо-технічних служб.

Працівники служб з охорони праці мають право: видавати керівникам структурних підрозділів обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків; одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці; вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нор­мативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробницт­ва, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; над­силати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охо­рони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасува­ти лише керівник підприємства.

Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі ліквідації підприємства.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки — в особі своїх виборних органів і представників.

Уповноважені трудових колективів з питань охорони пращ мають право безперешкодно перевіряти на підприємстві вико­нання вимог щодо охорони праці і вносити обов’язкові для розгляду власником пропозиції про усунення виявлених пору­шень нормативних актів з безпеки і гігієни праці.

Для виконання цих обов'язків власник за свій рахунок організовує навчання і вивільняє уповноваженого з питань охорони праці від основної роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ним середнього заробітку.

Уповноважені трудовим колективом діють відповідно до Типового положення, затвердженого Державним комітетом України по нагляду за охороною праці, за погодженням з профспілками.

Професійні спілки здійснюють контроль за додержанням власниками законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, незалежного виробничого побуту для працівників і забезпечен­ням їх засобами колективного та індивідуального захисту.

Професійні спілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, виконання відповідних програм і зобов'язань колективних договорів (угод), вно­сити власнику, державним органам управління подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

За порушення законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадо­вих осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності.

Адміністративну відповідальність можуть нести також під­приємства за порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. На них може накладатися штраф, максимальний розмір якого не може перевищувати 2 відсотків місячного фонду заро­бітної плати підприємства.

На власника покладається також обов'язок відшкодувати збитки, завдані іншим підприємствам, громадянам і державі, на загальних підставах у зв'язку з заподіянням шкоди при порушенні вимог щодо охорони праці.

Читайте також:

1. I.1. Порядок збільшення розміру статутного капіталу АТ за рахунок додаткових внесків у разі закритого (приватного) розміщення акцій
2. II. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ТА ОЦІНКИ ПОТОЧНИХ ТА ПІДСУМКОВИХ ЗАНЯТЬ (ЗМІСТОВИХ МОДУЛІВ).
3. II. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ТА ОЦІНКИ ПОТОЧНИХ ТА ПІДСУМКОВИХ ЗАНЯТЬ (ЗМІСТОВИХ МОДУЛІВ).
4. II. Порядок разработки индивидуальной программы
5. III. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ КУРСОВОЇ РОБОТИ
6. IV ПОРЯДОК ПРОВЕДЕНИЯ ОПРОБОВАНИЯ ТОРМОЗОВ
7. IV. Алгоритм вирішення задачі
8. IV. ПРИКЛАДИ ТИПОВИХ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ ТА ПОРЯДОК ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ
9. The peace – порядок
10. V. Порядок подання роботи на рецензiю i захист роботи
11. V. Порядок подання скарги
12. V. ПОРЯДОК ПОТОЧНОГО ТА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

Переглядів: 556